Постанова

від 08.02.2014 по справі 920/1669/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03» лютого 2014 р. Справа № 920/1669/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., судді Ільїн О.В., Черленяк М.І.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників:

прокурора - Маматова М.О., посвідчення №019205 від 31.07.2013 р.;

1-го позивача - не з'явився;

2-го позивача - Матюха Д.М., довіреність № 10/08 від 08.01.2014 р.;

відповідача - Чайченко О.В., довіреність б\н від 25.09.2013 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Сумської області (вх.№3942С/1-35) на рішення господарського суду Сумської області від 18 листопада 2013 року у справі №920/1669/13

за позовом Прокурора Лебединського району в інтересах держави в особі:

1. Лебединської міської ради, м. Лебедин

2. Державної екологічної інспекції в Сумській області, м. Суми,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АХ", м. Суми,

про 160413,60 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року Прокурор Лебединського району Сумської області в особі держави в інтересах Лебединської міської ради та Державної екологічної інспекції Сумської області звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АХ» про стягнення з відповідача завдану державі шкоду за самовільне використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в дохід місцевого бюджету Лебединської міської ради в сумі 129367,26 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 18 листопада 2013 року у справі №920/1669/13 (суддя Лущик М.С.) у позові відмовлено повністю.

Заступник прокурора Сумської області з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 18 листопада 2013 року у справі №920/1669/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги заступник прокурора Сумської області посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на те, зокрема, що господарський суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 23 Кодексу України про надра до правовідносин, щодо отримання дозволу на спеціальне водокористування. Судом першої інстанції безпідставно зазначено про відсутність обов'язку у відповідача отримати дозвіл на спец водокористування, у зв'язку з тим, що корисні копалини у вигляді підземних вод видобуваються ним відповідно до норм статті 23 Кодексу України про надра. Окрім цього, господарським судом Сумської області безпідставно не був взятий до уваги вирок Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2013 року, яким визнано винність Пінчука М.О. - особи, яка перебувала у трудових відносинах з товариством відповідача, за невиконання останнім покладених на нього обов'язків щодо своєчасного оформлення дозволу на спеціальне водокористування, внаслідок чого відповідач з 26 березня 2011 року по 09 грудня 2012 року самовільно використовував водні ресурси без відповідного дозволу, чим заподіяло державі шкоду.

20 січня 2014 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АХ» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.473), в якому вважає доводи викладені в апеляційній скарзі необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року розгляд апеляційної скарги відкладався на 03 лютого 2014 року.

29 січня 2014 року через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду Державна екологічна інспекція у Сумській області надала відзив на апеляційну скаргу (вх. 867). У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що судом першої інстанції не вірно було застосовано до спірних правовідносин норми Кодексу України про надра, зокрема норми статті 23, оскільки в даному випадку необхідний спеціальний дозвіл, який передбачений статтями 44, 48, 49 Водного кодексу України, тобто дозвіл на спеціальне водокористування. Крім того, місцевим господарським судом були порушені приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, не було враховано вирок Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2013 року по кримінальній справі за обвинуваченням Пінчука М.О. Просить рішення господарського суду Сумської області від 18 листопада 2013 року скасувати та прийняте нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Прокурор та представник другого позивача в судовому засіданні підтримують апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Перший позивач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутності його представника.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення прокурора, представників другого позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга заступника прокурора Сумської області задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 25 січня 2008 року між Лебединською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АХ" (орендар) укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого, орендар набув в орендне користування земельну ділянку не сільськогосподарського призначення, площею 6,7523 га за адресою: с. Токарі, вул. Санаторна, 65, строком на 49 років для промислового використання. Зазначена земельна ділянка використовується відповідачем під розміщення свинарського комплексу, до якого входять відповідні споруди та технологічне обладнання (а.с.59-63).

Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 25 січня 2008 року, орендар прийняв об'єкт оренди - земельну ділянку, загальною площею 67523 кв.м. для промислового використання (а.с.65).

Статтею 95 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі.

За договором оренди землі Товариство з обмеженою відповідальністю "АХ" є землекористувачем вказаної земельної ділянки та має право у встановленому законом порядку використовувати (видобувати) наявні на земельній ділянці корисні копалини та водні об'єкти.

В період з 20 лютого по 05 березня 2013 року Державною екологічною інспекцією у Сумській області на вимогу прокурора Лебединського району була проведена перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства на ТОВ "АХ" при здійсненні будівництва та експлуатації свинарника по вул. Санаторна, 65, с. Токарі Лебединської міської ради Сумської області (а.с.16).

Проведеною перевіркою встановлено, що для виробничо-господарських потреб свинарського комплексу у с. Токарі відповідачем використовуються підземні води із власного водозабору, до складу якого входять дві артезіанські свердловини, продуктивність водозаборів підземних вод зазначеної артезіанської свердловини на добу не перевищує 300 куб. м.

За результатами перевірки Державною екологічною інспекцією у Сумській області був складений акт від 20.02.-05.03.2013 року, яким встановлено, що відповідно до матеріалів статистичної звітності за формою 2-ТП (водгосп) за 2011-2012 роки без дозволу на спеціальне водокористування використано 3560 куб. м. підземних вод.

Використання води по місяцям за 2011 рік:

04 - 116 куб. м., 05 - 124 куб. м., 06 - 169 куб. м., 07 - 176 куб. м., 08 - 104 куб. м., 09 - 98 куб. м., 10 - 51 куб. м., 11 - 27 куб. м., 12 - 16 куб. м.;

за 2012 рік: 01 - 82 куб. м., 02 - 90 куб. м., 03 - 102 куб. м., 04 - 210 куб. м., 05 - 306 куб. м., 06 - 367 куб. м., 07 - 306 куб. м., 08 - 295 куб. м., 09 - 290 куб. м., 10 - 320 куб. м., 11 - 311 куб. м. Об'єми використання води підтверджуються записами в журналі первинного обліку, який ведеться відповідно до показів лічильника води (а.с. 13-15,20-26).

Державною екологічною інспекцією у Сумській області у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 року № 389 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2009 року № 767/16783 були виконані Розрахунки розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)" (а.с.19).

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, відповідач за спірний період на орендованій земельній ділянці здійснював відбір підземних вод, і об'єми водозабору не перевищували 300 куб. м. на добу, як того вимагає частина перша статті 23 Кодексу України про надра, того щоб мало місце правомірне видобування (користування) водою без спеціального дозволу на користування надрами. Даний факт також підтверджується довідкою розрахунком нарахування та сплати відповідачем збору за спеціальне використання води за період 2011-2012 року (арк. с. 104-105).

Застосовуючи до спірних правовідносин приписи статей 6, 19 Кодексу України про надра, статті 95 Земельного кодексу України та статей 149, 151 Господарського кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з того, що відповідач в силу вимог статті 23 Кодексу України про надра та за умови дотримання певних вимог, передбачених цією статтею, мав право видобувати підземні прісні води для своїх господарських потреб без спеціальних дозволів. При цьому, суд також дійшов висновку, що оскільки наведена норма закону не конкретизує без яких саме спеціальних дозволів землевласник та землекористувач має право видобувати підземні прісні води, а відповідачем при видобуванні підземних вод було дотримано всі умови зазначеної статті, то відсутність у відповідача дозволів на спеціальне водокористування та користування надрами не свідчить про протиправність його поведінки.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Забір води - це вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них.

Відповідно до статті 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Частиною 1 статті 19 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Згідно з частиною 3 цієї статті, користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров'я України на місцях.

Відповідно до частини першої статті 23 Кодексу України про надра, землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, з журналу первинного обліку та довідки розрахунку нарахування та сплати відповідачем збору за спеціальне використання води за період 2011-2012 роки (а.с. 19-26, 104-105) вбачається, що відповідачем, починаючи з другого кварталу 2011 року жодного разу не було перевищено максимально допустимий об'єм видобутої води, який передбачено положеннями статті 23 Кодексу України про надра - 300 кубічних метрів на добу.

Таким чином, відповідачем у відповідності зі статтею 23 Кодексу України про надра, в межах наданої йому в користування земельної ділянки здійснено забір прісної підземної води на господарсько-побутові потреби, об'єм якої не перевищив 300 кубічних метрів на добу, що вкладається у передбачені законодавством межі видобування підземних вод землекористувачами без дозволів.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що твердження прокурора та першого позивача щодо здійснення правопорушення відповідачем шляхом самовільного водокористування та користування надрами без дозволу є безпідставними, а позовні вимоги про відшкодування шкоди не підлягають задоволенню.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання заступника прокурора Сумської області в апеляційній скарзі щодо неможливості застосування положень статті 23 Кодексу України про надра до спірних правовідносин щодо отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, статтею 23 Кодексу України про надра встановлено, що землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів видобувати підземні води в певних межах. При цьому, не конкретизується без яких саме спеціальних дозволів, що дозволяє зробити висновок, що таке право не обумовлюється наявністю будь-яких дозволів.

Також в цій статті чітко передбачено, що без дозволу можуть видобуватись і підземні води, які, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення", відносяться до корисних копалин, правове регулювання використання яких міститься в Кодексі України про надра.

При цьому, реалізація землекористувачами або землевласниками права видобувати підземні води без спеціального дозволу, передбаченого статтею 23 Кодексу України про надра, можлива за наявності певних умов: по-перше, при наявність права на земельну ділянку, по-друге, при видобуванні води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, по-третє, за умови не перевищення ліміту видобування підземних вод (не більше 300 м. куб. на добу).

Господарським судом Сумської області встановлено, що відповідач відповідно до договору оренди землі від 25 січня 2008 року є користувачем земельної ділянки, розміром 6,7523 га. Артезіанські свердловини, з яких здійснювався забір води, знаходяться на вказаній земельній ділянці - території підприємства відповідача.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що також підтверджується матеріалами справи, що відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю "АХ" не перевищував максимально допустимий об'єм видобутої води, встановлений статтею 23 Кодексу України про надра.

Таким чином, Товариства з обмеженою відповідальністю "АХ" не може нести майнову відповідальність за самовільне користування надрами, оскільки в дійсності відповідач здійснював використання підземних вод для власних господарських потреб на підставі дозволу на спеціальне водокористування, що з урахуванням приписів частини 3 статті 19 та частини 1 статті 23 Кодексу України про надра (в редакції після 14 січня 2011 року) звільняє водокористувача від обов'язку одержання іншого спеціального дозволу (на користування ділянкою надр).

Доводи апеляційної скарги заступника прокурора Сумської області не спростовують висновків господарського суду Сумської області, викладених у рішенні від 18 листопада 2013 року, в тому числі наданої правової оцінки вироку Лебединського районного суду Сумської області від 18 вересня 2013 року у кримінальній справі № 580/1864/13-к.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Сумської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 18 листопада 2013 року у справі № 920/1669/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складений 08.02.2014р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Черленяк М.І.