Постанова

від 07.04.2014 по справі 920/1669/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2014 року Справа № 920/1669/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В. суддів:Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від прокуратури:Козакова І.М. - за посв. від 01.07.2013р. № 018008 від позивача-1:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від позивача-2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача:Чайченко О.В. - за дов. від 25.09.2013р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Сумської області від 18.11.2013р. та на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.02.2014р. у справі№ 920/1669/13 господарського суду Сумської області за позовомПрокурора Лебединського району Сумської області в інтересах держави в особі: 1. Лебединської міської ради Сумської області 2. Державної екологічної інспекції у Сумській області доТовариства з обмеженою відповідальністю "АХ" простягнення 160 413,60 грн. збитків.

У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 04.04.2014р. № 02-05/114 для розгляду справи № 920/1669/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кот О.В., судді Попікова О.В., Саранюк В.І.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Лебединського району Сумської області звернувся в інтересах держави в особі Лебединської міської ради Сумської області та Державної екологічної інспекції у Сумській області до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АХ" про стягнення 160 413,60 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування.

У заяві від 08.10.2013р. позивач - Державна екологічна інспекція у Сумській області просила зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача 129 367,26 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.11.2013р. (суддя Лущик М.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2014р. (головуючий суддя Бондаренко В.П., судді Ільїн О.В., Черленяк М.І.), у позові відмовлено повністю.

Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 13, 121, 142 Конституції України, статей 149, 151 Господарського кодексу України, статті 96 Земельного кодексу України, статей 1, 46, 48, 111 Водного кодексу України, статей 6, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, статей 16, 20, 47, 68 Закону України "Про навколишнє природне середовище", постанови Кабінету Міністрів України від 12.12.1994р. № 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення", з огляду на те, що відповідач правомірно здійснив забір підземних вод за відсутності дозволу.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції прокурор посилається на невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій дійсним обставинам справи і порушення ними норм матеріального права, зокрема приписів статей 44, 48, 49 Водного кодексу України, статті 23 Кодексу України про надра. При цьому скаржник наголошує на тому, що наявними в матеріалами справи доказами підтверджується факт здійснення відповідачем спеціального водокористування за відсутності спеціального дозволу.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, 20.02.-05.03.2013р. Державною екологічною інспекцією у Сумській області було проведено перевірку дотримання ТОВ "АХ" вимог природоохоронного законодавства України при здійсненні будівництва та експлуатації свинарника по вул. Санаторна, 65, с. Токарі Лебединської міської ради Сумської області, за наслідками якої складено відповідний акт перевірки.

За результатами перевірки було встановлено, що відповідач за період з 27.03.2011р. по 09.12.2012р. здійснював самовільне використання водних ресурсів з артезіанських свердловин для виробничих потреб за відсутності дозволу на спеціальне водокористування. При цьому в акті перевірки від 20.02.-05.03.2013р. зазначено, що ТОВ "АХ" після закінчення терміну дії дозволу від 26.03.2008р. № УКР3155СУМ на спеціальне водокористування - 26.03.2011р. спеціальне водокористування припинено не було, а новий дозвіл було отримано лише 10.12.2012р. з терміном дії до 04.12.2015р. Всього відповідачем без дозволу на спеціальне водокористування використано 3 560,0 куб.м підземних вод.

На підставі матеріалів проведеної перевірки та статистичної звітності за формою № 2-ТП (водгосп) позивачем-2 05.03.2013р. згідно положень Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389, здійснено розрахунок розміру збитків, завданих державі внаслідок самовільного користування ТОВ "АХ" підземними водами за період з 27.03.2011р. по 09.12.2012р., який дорівнює 160 413,60 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у даному випадку відповідач мав право здійснювати забір води без дозволу в силу статті 23 Кодексу України про надра, оскільки об'єми водозабору не перевищували 300 куб.м на добу.

Колегія суддів касаційної інстанції визнає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та суперечливими, з огляду на таке.

В силу приписів пункту 9 статті 44, статей 48, 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами лише за наявності дозволу і насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002р. № 321, у відповідності до пункту 2 якого дозволи на спеціальне водокористування надаються у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного та місцевого значення.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій в порушення вимог чинного законодавства фактично ототожнили дозвіл на спеціальне водокористування, видача якого передбачена приписами Водного кодексу України, із спеціальним дозволом на користування надрами, який передбачений нормами Кодексу України про надра та надається у разі видобування підземних вод для власних господарсько-побутових потреб за умови, що обсяг видобування підземних вод з водозаборів перевищує 300 куб. метрів на добу.

При цьому слід враховувати, що спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Отже, у даному випадку після закінчення терміну дії дозволу від 26.03.2008р. № УКР3155СУМ на спеціальне водокористування відповідач повинен був його продовжити або отримати новий дозвіл. У свою чергу невчинення таких дій з боку відповідача за наявності факту здійснення подальшого спеціального водокористування свідчить про самовільний характер такого водокористування, що є порушенням водного законодавства, а саме: правил спеціального водокористування, та тягне за собою згідно статті 110 Водного кодексу України дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України. При цьому водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення. Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.

Під час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної правової оцінки наявному у матеріалах справи акту від 20.02.-05.03.2013р. перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, який підписаний відповідачем без жодних зауважень і заперечень.

При цьому судами попередніх інстанцій не було враховано, що акт перевірки - це документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання (пункт 1.4. Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. № 464).

Також місцевий і апеляційний суди не звернули увагу на те, що вироком Лебединського районного суду Сумської області від 18.09.2013р. у справі № 580/1864/13-к посадову особу ТОВ "АХ - інженера-енергетика ОСОБА_6 було притягнуто до кримінального відповідальності, у тому числі за те, що він внаслідок зловживання повноваженнями не продовжив дію дозволу на спеціальне водокористування, у зв'язку з чим ТОВ "АХ" за період з 27.03.2011р. по 09.12.2012р. незаконно здійснило забір води з артезіанської свердловини.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили та не спростували доводи прокурора і позивача-2 стосовно того, що протиправна поведінка відповідача у заподіянні збитків внаслідок самовільного водокористування підтверджується документами, складеними за результатами перевірок.

Також судами не враховано, що дії позивача-2 з проведення перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства не були останнім оскаржені та визнані незаконними у встановленому чинним законодавством порядку.

Окрім цього суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили розрахунок заявленої до стягнення суми збитків та не з'ясували, чи відповідає він вимогам Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389.

У свою чергу слід зазначити, що невірно проведений розрахунок заявленої до стягнення суми збитків, при наявності таких фактів як неправомірність поведінки відповідача, його вина, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, не може бути самостійною підставою для відмови у позові.

Рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі та має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 111 7 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що розподіл грошових коштів від стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, відбувається з урахуванням вимог пункту 7 частини 3 статті 29, пункту 7 частини 2 статті 69 Бюджетного кодексу України.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 18.11.2013р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2014р. у справі № 920/1669/13 скасувати.

Справу № 920/1669/13 передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.В. Попікова

В.І. Саранюк