Рішення

від 15.05.2014 по справі 920/1669/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.05.2014 Справа № 920/1669/13

Господарський суд Сумської області у складі судді Левченко П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1669/13

за позовом - Прокурора Лебединського району в інтересах держави в особі позивачів: 1) Лебединської міської ради, м. Лебедин,

2) Державної екологічної інспекції в Сумській області, м. Суми,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АХ», м. Суми,

про стягнення 129367,26 грн.,

за участю представників:

позивачів - 1) не з'явився,

2) Матюха Д.М., довіреність № 10/-08 від 08.01.2014 року,

відповідача - Чайченко О.В., довіреність б/н від 25.09.2013 року,

прокурора - Циганенко В.М.

Суть спору: заявник - прокурор Лебединського району в інтересах держави в особі позивачів: 1) Лебединської міської ради, 2) Державної екологічної інспекції в Сумській області, згідно вимог позовної заяви, просив суд стягнути з відповідача завдану державі шкоду за самовільне використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в доход місцевого бюджету Лебединської міської ради в сумі 160413 грн. 60 коп. з урахуванням вимог пункту 7 частини третьої статті 29 та пункту 7 частини другої статті 69 Бюджетного кодексу України, а саме: 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати до державного бюджету України та 70 відсотків грошових стягнень за шкоду заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати в доход місцевого бюджету, а також стягнути з відповідача в дохід державного бюджету України судовий збір.

Відповідно до заяви б/н від 08.10.2013 року (вх. № 14185 від 11.10.2013) про зменшення суми позовних, представник Державної екологічної інспекції в Сумській області просить суд у зв'язку з перерахунком суми позовних вимог просить суд стягнути з відповідача завдану державі шкоду за самовільне використання водних ресурсів, без дозволу на спеціальне водокористування в доход місцевого бюджету Лебединської міської ради в сумі 129367 грн. 26 коп.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву б/н від 14.10.2013 року (вх. № 14216 від 14.10.2013) проти позову заперечує так як вважає, що дозвіл на водокористування в даному випадку не є обов'язковим, оскільки використання підземних вод для господарських потреб відповідно до законодавства, здійснюється без дозволу на спеціальне водокористування.

Позивач-2 у запереченнях на відзив відповідача б/н від 08.10.2013 року (вх. № 14184 від 11.10.2013) не погоджується з обставинами, які викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.11.2013 року у справі № 920/1669/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Під час перегляду зазначеного рішення в апеляційній інстанції постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року апеляційну скаргу прокурора Сумської області залишено без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 18.11.2013 року у справі № 920/1669/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2014 року у даній справі рішення Господарського суду Сумської області від 18.11.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року у справі № 920/1669/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Відповідно до приписів статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищим господарським судом України у зазначеній постанові зроблено вказівку суду першої інстанції вжити всі передбачені законом засоби для всебічного і об'єктивного встановлення обставини справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

23.04.2014 року справа № 920/1669/13 надійшла на адресу Господарського суду Сумської області. При повторному автоматичному розподілу справу призначено судді Левченко П.І.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.04.2014 року справу № 920/1669/13 призначено до нового розгляду в судовому засіданні на 15.05.2014 року о 10 год. 00 хв. та зобов'язано сторін подати письмові правові обгрунтування своїх позицій по справі з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 07.04.2014 року у справі № 920/1669/13.

Прокурор Лебединського району Сумської області надав письмові пояснення № 90-1458вих14 від 30.04.2014 року, де вважає позовну заяву обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню, оскільки після закінчення терміну дії дозволу № УКР3155СУМ від 26.03.2008 року на спеціальне водокористування відповідач повинен був його продовжити або отримати новий дозвіл. Невчинення таких дій з боку відповідача за наявності факту здійснення подальшого спеціального водокористування свідчить про самовільний характер такого водокористування, що є порушенням водного законодавства, а саме: правил спеціального водокористування, та тягне за собою згідно статті 110 Водного кодексу України дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Представник позивача-2 подав до суду письмові обгрунтування б/н від 14.05.2014 року (вх. № 6204 від 15.05.2014), де вказує, що відповідачем протягом періоду з 27.03.2011 року по 10.12.2012 року здійснювався забір та використання підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням статей 44, 48, 49 Водного кодексу України та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

12.03.2014 року від відповідача також надійшли письмові обгрунтування правової позиції у справі, де останній вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити в задоволенні позову повністю посилаючись на те, що підземні води відносяться до корисних копалин і їх видобування у межах, зазначених у статті 23 Закону України «Про надра», не потребує отримання спеціального дозволу.

Відповідно до вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до розгляду та долучає до матеріалів даної справи подані прокурором, першим позивачем та відповідачем у справі письмові обгрунтування їх правової позиції у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника другого позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Лебединського району Сумської області звернувся в інтересах держави в особі Лебединської міської ради Сумської області та Державної екологічної інспекції у Сумській області до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АХ» про стягнення з відповідача завданої державі шкоди за самовільне використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в доход місцевого бюджету Лебединської міської ради в сумі 129367 грн. 26 коп.

Підстави звернення з даним позовом прокурор обґрунтовує положеннями статті 121 Конституції України, відповідно до якої на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно статті 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Статтею 20 названого Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, виконує функції, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Згідно із пунктом 3 Положення про Державну екологічну інспекцію, затверджену указом Президента України № 454/2011 від 13.04.2011 року, основними завданнями Державної екологічної інспекції України є здійснення нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, за екологічною та радіаційною безпекою (у тому числі у пунктах пропуску через державний кордон і в зоні діяльності митниць призначення та відправлення) під час імпорту, експорту та транзиту вантажів і транспортних засобів; біологічною і генетичною безпекою щодо біологічних об'єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів (ГМО) у відкритій системі; поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) і небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами.

Пунктом 6.17 Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 04.11.2011 року за № 429 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.11.2011 року за № 1347/20085, Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право виступати позивачем у судах. А відповідно до пункту 7 Положення про державну екологічну інспекцію, затвердженого указом Президента України № 454/2011 від 13.04.2011 року, Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи, яким є один із позивачів.

Згідно із статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Статтею 142 Конституції України встановлено, що природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування.

Наявність права на звернення до суду з позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля, у органів місцевого самоврядування встановлена пунктом «б» частини другої статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Згідно з цією нормою фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди утворюються за рахунок частини таких грошових стягнень.

Таким чином, Лебединська міська рада Сумської області є уповноваженим державою органом на здійснення відповідних функцій у спірних відносинах.

На підставі договору про оренду землі від 25.01.2008 року, укладеного між позивачем-1 та відповідачем, останній отримав в оренду земельну ділянку, площею 6,7523 га, що знаходиться за адресою: с. Токарі, вул. Санаторна, 65.

На зазначеній земельній ділянці знаходяться дві артезіанські свердловини, з яких підприємством здійснюється власний водозабір підземних вод для господарсько-побутових потреб.

Відповідно до поданих прокурором матеріалів, в період з 20.02. - 05.03.2013 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища в Сумській області Лубенською М.М. та Нечваль А.Ф. в присутності керуючого підрозділом ТОВ «АХ» ОСОБА_5 проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства при здійсненні будівництва та експлуатації свинарника по вул. Санаторна 65, с. Токарі Лебединського району Сумської області, про що складено відповідний акт перевірки.

Акт перевірки - це документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання (пункт 1.4. Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 464 від 10.09.2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами перевірки встановлено, що відповідач в період з 27.03.2011 року по 09.12.2012 рік в порушення пункту 9 статті 44 Водного кодексу України, здійснював самовільне використання водних ресурсів з свердловин для виробничих потреб за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, під час якого використано 3560 куб. м. підземних вод, що підтверджується матеріалами первинного обліку та статистичної звітності форми 2 -ТП (водгосп) за 2011-2012 роки та актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідачем при здійсненні будівництва та експлуатації свинарника по вул. Санаторна, 65, с. Токарі Лебединського району Сумської області від 20.02. -05.03.2013 року.

Внаслідок вищезгаданого порушення відповідачем спричинено шкоду навколишньому природному середовищу в розмірі 129367 грн. 26 коп., що розрахована за Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 року за № 389, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 р. за № 767/16783.

При цьому в акті перевірки від 20.02.-05.03.2013 року зазначено, що ТОВ «АХ» після закінчення терміну дії дозволу № УКР3155СУМ від 26.03.2008 року на спеціальне водокористування - 26.03.2011 року спеціальне водокористування припинено не було, а новий дозвіл на спеціальне водокористування було отримано лише 10.12.2012 році з терміном дії до 04.12.2015 року.

Відповідно до статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно статті 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Пунктом 7 частини третьої статті 29 та пунктом 7 частини другої статті 69 Бюджетного кодексу України передбачається, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності; джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів є 70 відсотків плати за забруднення навколишнього природного середовища у в частині, що зараховується до відповідного бюджету.

На підставі матеріалів проведеної перевірки та статистичної звітності за формою № 2-ТП (водгосп) позивачем-2 05.03.2013 року згідно положень Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 року, здійснено розрахунок розміру збитків, завданих державі внаслідок самовільного користування відповідачем підземними водами за період з 27.03.2011 року по 09.12.2012 рік, який дорівнює 129367,26 грн.

В силу приписів пункту 9 статті 44, статей 18, 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами лише за наявності дозволу і насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 13.03.2002 року, у відповідності до пункту 2 якого дозволи на спеціальне водокористування надаються у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного та місцевого значення.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що останній мав право здійснювати такій забір води без дозволу в розумінні положень статті 23 Кодексу України про надра, оскільки об'єми водозабору не перевищували 300 куб. м. на добу, однак при цьому не пояснює, чому до періоду порушення і після нього ним отримувався дозвіл на спеціальне водокористування.

Представник відповідача заперечуючи проти позову, в порушення вимог чинного законодавства, фактично ототожнив дозвіл на спеціальне водокористування, видача якого передбачена приписами Водного кодексу України із спеціальним дозволом на користування надрами, який передбачений нормами Кодексу України про надра та надається у разі видобування підземних вод для власних господарсько-побутових потреб за умови, що обсяг видобування підземних вод з водозаборів перевищує 300 куб. метрів на добу.

Спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Отже, у даному випадку після закінчення терміну дії дозволу № УКР3155СУМ від 26.03.2008 року на спеціальне водокористування відповідач повинен був його продовжити або отримати новий дозвіл. Невчинення таких дій з боку відповідача за наявності факту здійснення подальшого спеціального водокористування свідчить про самовільний характер такого водокористування і є порушенням водного законодавства, а саме: правил спеціального водокористування, що тягне за собою згідно статті 110 Водного кодексу України дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

А тому твердження відповідача про те, що він не потребує отримання спеціального дозволу на водокористування є безпідставним та спростовується вищенаведеним.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

На позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відповідно до пункту 1.6 роз'яснення президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» № 02-5/744 від 27.07.2001 року, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника ( стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що наявний у матеріалах даної справи акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 20.02.-05.03.2013 року підписано відповідачем без жодних зауважень і заперечень.

Окрім наведеного, дії позивача-2 з проведення перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства не були останнім оскаржені та визнані незаконними у встановленому чинним законодавством порядку.

Відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Статтею 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з наказом № Е-05 від 12.07.2011 року ОСОБА_5 призначено відповідальним по контролю за видобуванням, використанням та правильним оформленням дозвільної документації на спеціальне водокористування, тобто він перебував у трудових відносинах з ТОВ «АХ» та виконував обов'язки, пов'язані з діяльністю товариства.

Вироком Лебединського районного суду Сумської області від 18.09.2013 року у справі № 580/1864/13-к посадову особу ТОВ «АХ» - інженера-енергетика ОСОБА_5 притягнуто до кримінального відповідальності, у тому числі за те, що він внаслідок зловживання повноваженнями не продовжив дію дозволу на спеціальне водокористування, у зв'язку з чим ТОВ «АХ» за період з 27.03.2011 року по 09.12.2012 рік незаконно здійснило забір води з артезіанської свердловини.

ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за невиконання покладених на нього обов'язків щодо своєчасного оформлення дозволу на спеціальне водокористування, внаслідок чого підприємство з 26.03.2011 року по 09.12.2012 року самовільно використовувало водні ресурси без відповідного дозволу та цими діями заподіяло шкоду в розмірі 129367,26 грн., визначену Державною екологічною інспекцією у Сумській області на підставі акту перевірки від 20.02-05.03.2013 року, в уточненому розрахунку від 02.10.2013 року (арк. с. 37).

Отже, вироком суду встановлено не лише подію злочину та особу винного, а й факт самовільного використання води та спричинення збитків. З врахуванням положень статті 1172 Цивільного кодексу України, саме вироком доводиться винуватість відповідача у заподіянні збитків самовільним використання води без спеціального дозволу, оскільки засуджена за вчинення зазначеного злочину особа перебувала у трудових відносинах з цим товариством.

Доводи прокурора і позивача-2 стосовно протиправної поведінки відповідача у заподіянні збитків внаслідок самовільного водокористування підтверджуються документами, складеними за результатами перевірок.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (пункт «з» частини другої та частини четвертої статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Сума збитків, заподіяних державі порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів внаслідок самовільного водокористування без відповідного дозволу Товариством з обмеженою відповідальністю «АХ», згідно розрахунку позивача-2, проведеного у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в наслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 року, становить 129367,26 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 названого Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищевказаного та оскільки відповідач належними доказами позовні вимоги не спростував, доказів сплати суми збитків суду не надав, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 129367,26 грн. є законними та обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

При цьому, статтею 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2013 рік у частині доходів є, зокрема, надходження, визначені частиною третьою статті 29 Бюджетного кодексу України.

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 7 частини другої 2 статті 69 Бюджетного кодексу України, до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Частиною третьою 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32-35, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АХ» (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьева, буд. 189, ідентифікаційний код 33390217) завдану державі шкоду за самовільне використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування до спеціального фонду міського бюджету Лебединської міської ради (42200, Сумська область, м. Лебедин, вул. Пушкіна, буд. 2; код бюджетного призначення платежу - 24062100 (грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням природоохоронного законодавства), р/р 33112331700010, код ОКПО 37345566, МФО 837013, банк отримувача - ГУДКСУ у Сумській області) в сумі 129367,26 грн., для подальшого перерозподілу між бюджетами відповідних рівнів з врахуванням вимог пункту 7 частини третьої статті 29 та пункту 7 частини другої статті 69 Бюджетного кодексу України, а саме: 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України та 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати в доход місцевих бюджетів, у тому числі: до спеціального фонду міського бюджету Лебединської міської ради Сумської області - 50 відсотків та до спеціального фонду бюджету Сумської області - 20 відсотків.

Стягувач - Лебединська міська рада (42200, Сумська область, м. Лебедин, вул. Пушкіна, буд. 2, ідентифікаційний код 37345566).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АХ» (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьева, буд. 189, ідентифікаційний код 33390217) до Державного бюджету м. Суми (отримувач коштів: УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001, код отримувача (код ЄДРПОУ): 37970593, код банку отримувача (МФО): 837013, рахунок отримувача: 31218206783002, код класифікації доходів бюджету: 22030001) судовий збір в сумі 2587,35 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.05.2014 року.

Суддя П.І. Левченко