Рішення

від 18.02.2014 по справі 910/1083/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1083/14 18.02.14

За позовом Приватного підприємства «Левіт №1»

До Публічного акціонерного товариства «Кисневий завод»

Про стягнення 77 578,32 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Рожанський О.О. - по дов. № б/н від 12.02.2014

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного підприємства «Левіт №1» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Кисневий завод» 74 854,84 грн. основного боргу, 2 212,83 грн. пені та 510,65 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на фізичну охорону об'єкта № 150/ф від 01.12.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2014 порушено провадження у справі № 910/1083/14 та призначено її до розгляду на 18.02.2014.

Позивач в судовому засіданні 18.02.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 18.02.2014 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 29.01.2014 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, пр. Відрадний, 93/2, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 14.02.2014 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 29.01.2014, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 05.02.2014, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 18.02.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.12.2012 між Київською філією Приватного підприємства «Левіт №1» (позивач) та Публічним акціонерним товариством «Кисневий завод» (відповідач) було укладено договір на фізичну охорону об'єкта № 150/ф (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору відповідач доручає, а позивач приймає на себе виконання обов'язків щодо організації та забезпечення контрольно-пропускного режиму та охорону майна, прийнятого під охорону на об'єкті відповідача: Кисневий завод, що розташована за адресою: м. Київ, пр. Відрадний, 93/2.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг за період з жовтня по грудень 2013 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 74 854,84 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань позивачем нарахована пеня в розмірі 2 212,83 грн. та 3% річних в сумі 510,65 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними. Та умови,які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.1. договору договір укладений на певний строк з 01.12.2012 по 31.12.2012.

Згідно з п. 4.2. договору після закінчення дії даного договору, він буде автоматично пролонгований на тих самих умовах на черговий календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила в письмовій формі про його розірвання не пізніше, чим за 10 (десять) діб до закінчення терміну його дії.

Сторонами доказів в підтвердження розірвання договору не подано.

Відповідно до п. 5.1. договору щомісячна вартість послуг з охорони об'єкта становить 25 500,00 грн.

Згідно п. 6.2. договору здача-приймання виконаних робіт (послуг) оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг), підписаним обома сторонами,який подається позивачем відповідачу не пізніше останнього дня календарного місяця.

Позивачем подано акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані та скріплені печатками обох сторін:

№ У0Х-000370 від 31.10.2013 на суму 25 500,00 грн.,

№УоХ-000408 від 30.11.2013 на суму 25 500,00 грн.,

№ УоХ-000458 від 31.12.2013 на суму 23 854,84 грн.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що відповідач сплачує позивачу до 5 числа поточного місяця суму вартості наданих останнім послуг з охорони, відповідно до умов даного договору. Оплата здійснюється відповідачем на підставі рахунку-фактури, виставленого позивачем.

В матеріалах справи позивачем подані рахунки-фактури № СФо-002167 від 01.10.2013 на суму 25 500,00 грн., № СФо-002206 від 01.11.2013 на суму 25 500,00 грн., № СФо-002250 від 02.12.2013 на суму 23 854,84 грн.

Проте, доказів виставлення рахунків-фактур відповідачу не подано.

Суд приходить до висновку, що відповідачу ніщо не перешкоджало сплатити вартість наданих послуг, розмір яких є фіксованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором вартість наданих послуг охорони у визначений договорами строк не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем за період з жовтня по грудень 2013 року, яка згідно підписаного та скріпленого печатками обох сторін акту звірки взаєморозрахунків складає 74 854,84 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в розмірі 74 854,84 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги охорони не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати згідно п. 6.1. даного договору, перераховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми простроченої оплати за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня після останньої дати платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги охорони.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеними між сторонами договорами передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Суд не погоджується з розрахунками пені позивача, оскільки позивач нараховує пеню на суму 74 854,84 грн. з 31.10.2013, тоді як станом на 31.10.2013 заборгованості в сумі 74 854,84 грн. не існувало.

Враховуючи, що в силу умов п. 6.1. договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі до 5 числа поточного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця наданих послуг, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг за кожним платежем окремо.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті послуг охорони відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої, за розрахунками суду становить 2 106,18 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 2 106,18 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню та в іншій частині вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів за надані послуги, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 510,65 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 486,04 грн. - 3% річних та в іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки нараховані на суму 74 854,84 грн. з 31.10.2013, тоді як станом на 31.10.2013 заборгованості в сумі 74 854,84 грн. не існувало.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Приватного підприємства «Левіт №1» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кисневий завод» (03061, м. Київ, пр. Відрадний, 93/2, код ЄДРПОУ 00202985) на користь Приватного підприємства «Левіт №1» (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Теплична, 27, код ЄДРПОУ 25518146) 74 854 (сімдесят чотири тисячі вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 84 коп. основного боргу, 2 106 (дві тисячі сто шість) грн. 18 коп. пені, 486 (чотириста вісімдесят шість) грн. 04 коп. - 3% річних, 1 823 (одну тисячу вісімсот двадцять три) грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 20.02.2014.

СуддяВ.В. Сівакова