Рішення

від 27.09.2007 по справі 2-145/2007

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-145/2007року

Справа № 2-145/2007року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27

вересня 2007 року                                                                           м.  Івано-Франківськ

Івано-Франківський

міський суд Івано-Франківської області

в складі

головуючого - судді:                    Барашкова

В.В.

за

участю секретарів :                                Шевчук

І.Ю.,  Шиндак Л.І.

з участю

сторін і представників сторін: позивача - ОСОБА_1,  адвоката ОСОБА_3,  відповідачки - ОСОБА_2, 

адвоката ОСОБА_4

розглянувши

у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську цивільну

справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та

визнання права власності на майно,  суд ,

-

встановив:

ОСОБА_1звернувся

до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та визнання права

власності на майно.

Ухвалами

суду від 05.03.2007 року до участі в справі в якості правонаступників залучено

ОСОБА_1  та ОСОБА_2.

В

судовому засіданні позивач та його адвокат позов підтримали по мотивах

викладених в позовній заяві і просили суд постановити рішення,  яким позов задоволити в повному обсязі.

Відповідачка

та її адвокат в судовому засіданні позову не визнали,  вважаючи такий позов безпідставним,  просили суд постановити рішення,  яким в позові відмовити. Під час провадження

по справі свідок ОСОБА_5 суду пояснила, 

що вона є дружиною ОСОБА_1,  а

ОСОБА_6  - це її свекруха. До березня

2006 року ніхто на знав,  що спірна

квартира подарована. Покійна свекруха завжди говорила,  що квартира належить їй,  а ОСОБА_7 в ній тільки прописаний. Вона

стверджує,  ОСОБА_6  була неписьменною,  боялася ОСОБА_7 ,  оскільки останній забирав у неї пенсію.

Похорони ОСОБА_6  здійснювала вона та її

чоловік.

Під час

провадження по справі свідок ОСОБА_8 суду пояснила,  що вона мешкала по сусідству з покійною

ОСОБА_6  та товаришувала з нею. У 2006

році ОСОБА_6  померла. На власні очі вона

бачила,  як рідний брат покійної ОСОБА_6

приходив до неї і забирав у останньої пенсію. Також їй відомо про те,  що перед смертю ОСОБА_6  викликала нотаріуса,  для чого їй не відомо.

Свідок

ОСОБА_8 суду пояснила,  що позивач по

даній справі це її батько,  а покійна

ОСОБА_6  - це її бабуся,  до якої вона їздила в гості. Бабуся їй

постійно говорила,  що спірну квартиру

залишить її батькові. Також їй відомо про те, 

що бабуся перед смертю звернулася до суду з приводу того,  що її брат ОСОБА_7 оформив квартиру на себе.

Свідок

ОСОБА_9 суду пояснив,  що з липня по

грудень 1996 року він проживав в квартирі ОСОБА_6.  До ОСОБА_6 приїздив її брат та його дочка з

внуками. Йому відомо про те,  що покійна

ОСОБА_6  мала сина,  однак він його ніколи не

бачив там за час

свого проживання в квартирі. Покійна ОСОБА_6 

часто їздила у гості до свого брата ОСОБА_7 в с. 

Тустань. ОСОБА_6 дуже добре відзивалася про свого брата,  ніколи не жалілася на нього,  останній коли приїздив до неї в гості,  то завжди привозив продукти.

Свідок

ОСОБА_10 суду пояснила,  що ОСОБА_7 - це

її чоловік,  а відповідачка по даній

справі ОСОБА_2 - це її дочка. Спочатку її покійний чоловік був прописаний у

селі Тустань,  Галицького району,  а потім прописався у своєї сестри ОСОБА_6

,  яка наполягала щоб чоловік у неї

прописався,  для того щоб в майбутньому

подарувати йому квартиру. Десять років ОСОБА_6 

проживала у них в с

Тустань. Вона була грамотна,  п»ять

років вчилася в школі. Оплату за комунальні послуги спірної квартири здійснював

її чоловік. Останній рік свого життя ОСОБА_6 

проживала одна,  хоронив

ОСОБА_6  її син,  оскільки в той час її чоловік,  брат позивачки лежав у лікарні. Пенсію у

ОСОБА_6  ніхто не забирав,  вона сама нею розпоряджалася на свій розсуд.

Свідок

ОСОБА_11 суду пояснив,  що проживав по

сусідству з покійною ОСОБА_6 , 

підтримував з нею дружні стосунки, 

купляв ліки,  продукти,  остання часто заходила до нього в гості і

навіть харчувалася. її син ОСОБА_1 часто приїздив до своєї матері,  привозив їй продукти,  допомагав. ОСОБА_6  постійно жалілася йому на свого брата

ОСОБА_7,  який хоч і приїздив до

останньої,  привозив продукти,  однак ОСОБА_6 часто говорила йому про те,  що брат її б»є,  забирає пенсію,  а також говорила,  що хоче звернутися до суду з приводу заповіту

на квартиру,  чи звернулася йому не відомо.

Він особисто пропонував ОСОБА_6  укласти

з ним договір довічного утримання,  однак

остання відмовилася,  зазначивши,  що квартиру залишить синові.

Заслухавши

пояснення сторін,  свідків,  дослідивши матеріали справи,  суд вважає, 

що позов слід задоволити  виходячи

з наступного.

Відповідно

до змісту  ст.  ст. 

10, 11, 58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах

змагальності сторін,  в межах заявлених

вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками,  докази повинні подаватись належні,  тобто містити інформацію щодо предмета

доказування,  кожна сторона зобов'язана

довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і

заперечень,  доказуванню підлягають

обставини,  які мають значення для

ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі,  виникає спір, 

доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях

Судом

встановлено,  що в 2006 році під час

оформлення заповіту на спірне майно ОСОБА_6 

стало відомо про те,  що право

власності на спірне житло належить її брату -ОСОБА_7  і вона не може скласти заповіт на свого сина

-ОСОБА_1  В цей час вона довідалась

проте,  що 30.07.1997 року між

ОСОБА_6  та ОСОБА_7  було укладено договір дарування квартири

АДРЕСА_1,  посвідчений Першою

Івано-Франківською державною нотаріальною конторою,  реєстровий № 2д-466. Відповідно до

зазначеного договору ОСОБА_6 

подарувала,  а ОСОБА_7  отримав у дар спірне майно - житлову

квартиру. Житлова квартира складається з двох кімнат житловою площею 23, 1

кв.м. ,  заг. площею - 40, 3 кв.м.  При цьому, 

ОСОБА_6  вважала,  що підписала документи необхідні для

розпорядження її житлом,  а не відчуження

майна. Укладаючи спірний правочин ОСОБА_6 

не усвідомлювала його змісту і значення, 

оскільки була не письменною і не була з ним ознайомлена,  тобто уклала його внаслідок помилки,  адже за інших обставин відчуження квартири на

користь брата,  як суб'єкта договору не

могла би відбуватись. Даруванням квартири вона позбавляла себе права власності

і житла яке тільки приватизувала,  що

було для неї неприйнятним в силу віку, 

стану здоров'я,  забезпечення

житлом деінде,  що є істотною умовою

договору,  як волевиявлення особи на

вчинення договору дарування житла. Дані обставини підтверджується матеріалами

справи (позовною заявою покійної ОСОБА_6 , 

відмовними матеріалами № 557 ВДСБЕЗ Івано-Франківського MB УМВС).

Окрім цього,  з матеріалів справи

вбачається,  що ОСОБА_6  після підписання спірного договору

продовжувала здійснювати права та обов'язки

власника

майна,  як то несла всі витрати по оплаті

комунальних платежів,  про що свідчить

наявність укладених з нею договорів на обслуговування квартири комунальними

службами та пред'явлення на її ім»я позовів до суду по цим платежам до дня

смерті,  а не до ОСОБА_7 ; здача в оренду

житла ОСОБА_6  та отримання коштів за

оренду; намір скласти заповіт на свого сина. Поясненнями свідків ОСОБА_12,  ОСОБА_13, 

ОСОБА_14,  ОСОБА_15

встановлено,  що ОСОБА_6  ніколи не казала про відчуження житла,  навпаки наголошувала,  що це спадок її сина,  що несе витрати по утриманню житла,  та зазначили, 

що покійний ОСОБА_7  систематично

забирає в неї пенсію.

Відповідно

до  ст. 

56 ЦК УРСР,  угода,  укладена

внаслідок помилки,  що має істотне

значення,  може бути визнана недійсною за

позовом сторони,  яка діяла під впливом

помилки. Якщо така угода визнана недійсною, 

то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за

угодою,  а при неможливості повернення

одержаного в натурі - відшкодувати його вартість. Статтею 229 ЦК України передбачено,  що якщо особа,  яка вчинила правочин,  помилилася щодо обставин,  які мають істотне значення,  такий правочин може бути визнаний судом

недійсним.  Істотне значення має помилка

щодо природи правочину,  прав та

обов'язків сторін,  таких властивостей і

якостей речі,  які значно знижують її

цінність або можливість використання за цільовим призначенням.  Помилка щодо мотивів правочину не має

істотного значення,  крім випадків,  встановлених законом.  У разі визнання правочину недійсним

особа,  яка помилилася в результаті її

власного недбальства,  зобов'язана

відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. В п.П Постанови Пленуму

Верховного суду України від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про

визнання угод недійсними» викладено тлумачення норми  ст.  56

ЦК УРСР: «...угода

може бути визнана судом недійсною,  як

укладена внаслідок помилки,  що має

істотне значення,  тільки за позовом

сторони (громадянина чи організації),  що

діяла під впливом помилки. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке

неправильне сприйняття стороною суб'єкта, 

предмета чи інших істотних умов угоди, 

що вплинуло на її волевиявлення, 

при відсутності якого за обставинами справи можна вважати,  що угода не була б укладена.».

Диспозицією  ст.  59 ЦК

УРСР встановлено,  що угода,  визнана недійсною,  вважається недійсною з моменту її укладення.

Таким

чином,  судом встановлено,  що під час укладання спірного правочину

ОСОБА_6  не було відомо про умови,  зміст, 

наслідки угоди,  оскілки вона

вважала ,  що підписує доручення стосовно

своєї квартири і,  відповідно,  уклала договір внаслідок помилки,  що мала істотне значення.

Згідно

до  ст. 

ст. 1216,  1218 ЦК України,  спадкуванням є перехід прав та обов'язків

(спадщини) від фізичної особи,  яка

померла (спадкодавця),  до інших осіб

(спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки,  що належали спадкодавцеві на момент відкриття

спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як

вбачається з довідки Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори,  спадкоємцем ОСОБА_6 є ОСОБА_4. Відповідно до

заповіту від 12.03.2002 року спадкоємцем ОСОБА_7 є ОСОБА_2 .Таким чином

включення до складу спадщини ОСОБА_7 

спірного житла порушують права спадкоємця ОСОБА_6 ,  її сина позивача по справі.

Як

зазначалось,  ОСОБА_6  довідалась про існуванння спірного договору

даруванння тільки в 2006 році,  що

знайшло своє підтвердження під час провадження по справі,  тобто пропустила строк на звернення за

захистом порушеного права до суду з поважних причин.

Згідно

до приписів  ст.  267 ЦК

України,  заява про захист цивільного

права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу

позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони

у спорі,  зробленою до винесення ним

рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності,  порушене право підлягає захисту.

Виходячи з

наведеного суд вважає,  що позов є

підставним і підлягає до задоволення.

Керуючись  ст. 

56,  59 ЦК УРСР,   ст. 

229, 267, 1216, 1218 ЦК

України,   ст.   ст. 

10, 11, 58-60,

208, 212-215, 218 ЦПК 

України,  суд,  -

вирішив:

Позовну заяву

ОСОБА_1. - задоволити.

Визнати

недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 30.07.1997 року,  укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7,  посвідчений Першою Івано-Франківською

державною нотаріальною конторою , 

реєстровий № 2д-466.

Визнати

за ОСОБА_1 право власності на майно-квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за

законом.

Стягнути

з ОСОБА_2 на користь державного бюджету 51, 00 грн. судового збору та 31, 00

грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .

Заяву

про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської

області може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення,  апеляційна скарга на рішення подається

протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд

першої інстанції.

Рішення

набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви на апеляційне

оскарження,  якщо заяву про апеляційне

оскарження не було подано.

У разі

подання заяви про апеляційне оскарження, 

але апеляційна скарга не була подана у строк,  рішення суду набирає законної сили після

закінчення цього строку.