Постанова

від 24.04.2009 по справі 2/571

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6, тел.

278-43-43

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 24.04.2009

р.                                                                                

№ 2/571

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Келеберди В.І. при секретарі судового

засідання  Бузінський А.В.  вирішив адміністративну справу

за позовом

 ОСОБА_1

до

 Управління Пенсійного фонду України в

Шевченківському районі м. Києва

про

 стягнення недоплаченої щомісячної державної

соціальної допомоги

                              Обставини справи:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного

адміністративного суду міста Києва з вимогами про зобов'язання Управління

Пенсійного фонду України Шевченківському районі 

міста Києва нарахувати на користь позивачки недоплачену як дитині війни

щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008  роки в сумі 3 692, 70 грн.

В обґрунтування позовних вимог

позивачка посилається на Закони України «Про державний бюджет на 2006 рік» від

20.1.2005р., «Про державний бюджет на 2007 рік»від 19.12.2006р., «Про державний

бюджет на 2008 рік»; «Про соціальний захист дітей війни»,  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування»; Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р.

та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р  та

зазначає, що відповідач в порушення норм Конституції України та ст. 6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни» не здійснює перерахунок та виплату

пенсії у передбаченому законом порядку.

19.02.2009р. до суду надійшла заява

від позивачки про збільшення позовних вимог, згідно якої позивачка суд  визнати незаконною відмову відповідача щодо

нарахування і виплати державної соціальної допомоги як дитині війни з

01.01.2006р. по теперішній час; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України

в Шевченківському районі м. Києва протягом 5 календарних днів з дня набрання

судовим рішенням чинності нарахувати позивачці та виплатити у повному обсязі

щомісячну державну соціальну 30% надбавку, передбачену ст. 6 Закону України

«Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2006р. по 31.12.2008р. у

розмірі 5016,59 грн., а також за січень та лютий 2009р. у розмірі 199, 20 грн.;

зобов'язати відповідача виплатити моральне відшкодування у розмірі 3

000грн. 

Відповідач проти позовних вимог

заперечує та зазначає, що  з 01.01.2006р.

по 09.07.2007р. положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни»не були чинними, а тому відсутні підстави для їх застосування в

зазначений період . З 01.01.2008р. набула чинності нова редакція статті 6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в зв'язку з прийняттям Закону

України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України», який передбачає інший порядок розрахунку

підвищення до пенсій для дітей війни.

Розглянувши подані документи і

матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні

обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають

юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є дитиною війни, що

підтверджується пенсійним посвідченням дитини війни серія ААА № НОМЕР_1, копія

якого наявна в матеріалах справи.

Згідно із статтею 1 Закону України

“Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-ІV (далі Закон №

2195-ІV) дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час

закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Відповідно, позивачі є дітями війни в розумінні Закону України “Про соціальний

захист дітей війни”. Відповідач не заперечує того факту, що позивачі є дітями

війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Виходячи із того, що позивачка є

дитиною війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”,

суд вважає, що на неї повністю 

розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом

України “Про соціальний захист дітей війни”, в тому числі й право на підвищення

пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного

Закону.

Базою для розрахунку підвищень за

Законом України “Про соціальний захист дітей війни”встановлено мінімальну

пенсію за віком, проте діючими законами України на час 2004-2008 років не було

визначено розміру мінімальної пенсії за віком щодо положень Закону про статус

дітей війни.

Відповідно до частини 1 статті 28

Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”мінімальний

розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років

страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 28 Закону України “Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”передбачено, що мінімальний

розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті,

застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з

цим Законом.

При цьому, у ч. 2 статті 5 Закону

“Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”встановлено, що виключно

цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Враховуючи те, що нормами цього

Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а дія інших нормативно-правових

актів може застосовуватись лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд

приходить до висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може

визначатись розмір мінімальної пенсії за віком.

Частиною третьою статті 46

Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та

допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,

не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами,

пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не

можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

У відповідності до положень статті

46 Конституції України прийнято Закон України “Про прожитковий мінімум”(№

966-XIV від 15.07.1999р.). Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму,

закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при

реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий

рівень.

Частиною другою статті 1 Закону

України “Про прожитковий мінімум” встановлено, що прожитковий мінімум

визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також

окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп

населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних

осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею другою закону “Про

прожитковий мінімум” визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема

для:

- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та

мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги

сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних

виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

- формування Державного бюджету України та місцевих

бюджетів.

Тобто з вищезазначеного випливає,

що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати,

мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог

Конституції України та законів України, та ґрунтується зокрема на частині 3 статті

46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та

допомоги  не можуть бути нижчими ніж

прожитковий мінімум, встановлений законом. Крім того Державний бюджет України

при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що,

витратна частина бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі

як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України -основним законом

України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії;

закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції

України і повинні відповідати їй.

У відповідності до статті 22

Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути

скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не

допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, встановлена частиною

третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для

визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом

існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути

зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 46 Конституції

України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на

забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності,

втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у

старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна

доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян,

які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця

щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є

дітьми війни, на соціальний захист.

Одночасно з цим, відповідно до

статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове

забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного

бюджету України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату

щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності

стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в

той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав

громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії,

яка прямо передбачена законом.

Відносини, що склалися між

позивачкою та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту

статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства

України.

Згідно зі ст. 8 Конституції

України, Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні

відповідати їй.

Відповідно до ст. 22 Конституції

України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається

звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Звуження змісту прав і свобод

означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які

відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик

права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру

території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних

показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивачі є дітями

війни, вони наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й

право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання

надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною

соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання

забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Згідно з ч. 2 ст. З Закону України

“Про соціальний захист дітей війни”державні соціальні гарантії дітям війни,

встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими

нормативно-правовими актами.

Саме тому суд дійшов висновку про

неприпустимість при встановленні розміру державної соціальної підтримки дітей

війни виходити з положень Законів України про Державний бюджет України на 2007,

2008 роки, якими виплата державної соціальної підтримки передбачена у значно

менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу порівняно

з іншими Законами України.

Відповідно до Закону України

"Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на

2006 рік" від 19 січня 2006 року № 3367-ІV до статті 110 Закону України

від 20 грудня 2005 року № 3235- IV "Про Державний бюджет України на 2006

рік" було внесено зміни, якими "установлено, що пільги, дітям

війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний

захист дітей війни", запроваджується з 1 січня 2006 року, а статтею 6, -

у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі,

у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом

Верховної Ради України з питань бюджету".

Відповідно до п. 12 статті 71

Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дія статті

6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була зупинена.

Рішенням Конституційного Суду

України від 09.07.2007 р. № 6-рп/07 у справі № 1-29/2007 визнано такими, що не

відповідають Конституції України (в тому числі) положення пункту 12 статті 71

Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким

зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей

війни”, з урахуванням статті 111 цього Закону. Також Конституційний Суд звернув

увагу Верховної Ради України, Президента України та Уряду України про

необхідність дотримання положень статей Конституції України, Бюджетного Кодексу

України під час підготовки, ухвалення і введення в дію законів про Держбюджет.

Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007

року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд

України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету

Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19,

22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу

при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця

рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному

Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини

другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у

сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний

перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет -

встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а

тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і

обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України

(абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини).

Законом України “Про Державний

бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України”від 28.12.2007 р. № 107-VI викладено статтю 6 Закону України “Про

соціальний захист дітей війни”у новій редакції, яка діяла з 01.01.2008 року,

згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України

"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до

пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної

допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі

надбавки, встановленої для учасників війни. З 01.01.2008 року виплата

зазначеного підвищення до пенсії здійснюється у розмірі 10% прожиткового

мінімуму для непрацездатних осіб.

Рішенням Конституційного Суду

України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41

розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI, визнано такими, що не

відповідають Конституції України (є неконституційними).

У своєму рішенні Конституційний Суд

зазначив, що при прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим

позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин:

зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу I) і вніс до ряду

законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ

II).

Відповідно до ст. 152 Конституції

України закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду

України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Законом України “Про Державний

бюджет України на 2006 рік” (ст. 65) затверджено прожитковий мінімум на 2006

рік на одну особу для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 350

гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366 гривень. У статті 62 Закону

України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” встановлено, що прожитковий

мінімум осіб, які втратили працездатність, встановлюється на рівні: з 1 січня

-380,00 гривень, з 1 квітня -406,00 гривень, з 1 жовтня -411,00 гривень.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік»встановлено, що

прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня

-470 грн., з 1 квітня -481 грн., з 1 липня -482 грн., з 1 жовтня -498 грн.  

Таким чином, починаючи з 01 січня

2006 року, позивачці мало бути виплачено з 01.01.2006 року по 01.04.2006 року

-315,00 грн., з 01.04.2006 року по 01.10.2006 р. -646,20 грн., з 01.10.2006 р.

по 31.12.2006 р. -329,40 грн., з 01.01.2007 р. по 01.04.2007 р. -738,11 грн., з

01.04.2007 р. по 01.10.2007 р. -730,80 грн., з 01.10.2007 р. по 31.12.2007 р.

-369,90 грн., а за 2008 рік -1158,60 грн. всього на суму 3 891,90 грн.,

однак  дія норм законів, які передбачали

вищевказані виплати, були призупинена.

Відповідно до ст. 8 Кодексу

адміністративного судочинства України суд, при вирішенні справи керується

принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та

свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість

діяльності держави.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 73

Закону України «Про Конституційний Суд України»у разі, якщо акти або їх окремі

положення визначаються такими, що не відповідають Конституції України  (неконституційними), вони оголошуються

нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним судом України

рішення про їх неконституційність.

Крім того, суд приймає до уваги той

факт, що Рішення Конституційного Суду України не мають зворотної дій у часі.

Таким чином, у зв'язку з визнанням

Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є

неконституційними) відповідних положень Закону України “Про Державний бюджет

України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та

внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими були зупинені та

змінені положення чинного законодавства України, на підставі якого позивачці не

було нараховано доплати до пенсії, тому починаючи з 09 липня 2007 р. по

01.01.2008р. та з 22.05.2008р. відповідач зобов'язаний здійснити позивачці

перерахунок пенсії, тобто привести у відповідність з рішеннями Конституційного

Суду України розмір виплат позивачці доплати до пенсії.

Суд у вирішені справи додатково

керується статтею 8 КАС України, у відповідності до якої суд при вирішенні

справи керується принципом верховенства права, згідно якого, зокрема, людина,

її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і

спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства

права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав

людини.

В свою чергу, суд також вважає

необхідним керуватися положеннями Закону України “Про виконання рішень та

застосування практики Європейського суду з прав людини”від 23 лютого 2006 року

N 3477-IV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави

виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з

необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав

людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в

українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав

людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду

з прав людини проти України.

Так, статтею 17 Закону України “Про

виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав

людини”встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та

практику Суду як джерело права.

З огляду на це, суд зазначає, що

правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки

до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не

дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який

визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у

конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van

Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної

визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на

зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у

законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія

зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави,

який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань

для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної

влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни

надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють

протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема,

щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи

поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для

виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою

чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. 

Суд не приймає до уваги покликання

відповідача з приводу відсутності фінансових можливостей бюджетних асигнувань з

огляду на наступне.

Суд бере до уваги практику Європейського

суду з прав людини, зокрема, справа “Кечко проти України”, "Бурдов

проти Росії", № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ  (mutatis mutandis), справа Yvonne van

Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office; справа про принцип

юридичної визначеності). Про першу, зокрема, зазначено у листі Верховного суду

України від 07.2006 року № 1-5/400. Зазначеним листом Верховний суд України

акцентує увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням

бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення

спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не

може бути поставлена у залежність  від

бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках коли з набуттям чинності певним

законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий

раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент

виникнення у особи відповідного права.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу

адміністративного судочинства України  у

справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних

повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження

надано;  обґрунтовано, тобто з

урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення

дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням

принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на

досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стосовно вимоги позивачки про

відшкодування моральної шкоди, суд відмовляє у задоволенн даної частини

позовних вимог, оскільки  згідно з

п.п.1-3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та

стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим

ушкодженням здоров'я;  у душевних

стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою

щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях,

яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Також судом враховуються положення

постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про

відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 року №4.

Позивачка в судовому засіданні не

довела факт заподіяння моральної шкоди відповідачем.

Так, позивачка не назвала суду, чим

підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони

заподіянні, чому  оцінена моральна шкода

саме в таку суму та з чого вона при цьому виходила, а також інші обставини, що

мають значення для вирішення цієї вимоги.

Відповідно до частини 1 та 2 статті

2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного

судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів

юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових

осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на

основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 71

Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень

обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності

покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Таким чином, виходячи з меж заявлених

позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та

матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи

позивачки є обґрунтованими в частині зобов'язання відповідача здійснити

перерахунок пенсії позивачки з 09.07.2007 по 01.01.2008р. та з 22.05.2008р.

року з урахуванням підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до

статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а тому позов

підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. 160 КАС України, а також

ст.ст. 161-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Зобов'язати Управління Пенсійного

фонду України в Шевченківському районі м. Києва здійснити перерахунок пенсії

ОСОБА_1  з 09.07.2007 р. по 01.01.2008р.

та з 22.05.2008р. з урахуванням підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком,

не нижчої за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб відповідно до статті 6

Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції від 09.07.2007 р.

та виплатити заборгованість по пенсії.

3. В іншій частині вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст.

254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим

Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено

до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження

постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови

суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови

в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом

двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про

апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному

адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                                                     

В. І. Келеберда