Постанова

від 26.09.2013 по справі 814/3183/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

26 вересня 2013 року Справа № 814/3183/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України у Миколаївській області (№ 103) (с. Богомази, Новобузикий район, Миколаївська область, 55644)

до відповідача відповідача Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Миколи Аркаса, 2, м. Баштанка, Миколаївська область, 56101)

про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2012р. № 0000070221, визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

Позивач, Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України у Миколаївській області (№ 103) (далі - ДП СГП Новобузького виправного центру (№ 103)), звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Баштанська МДПІ МО ДПС) з проведення позапланової документальної перевірки позивача щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Южнийрегион» за період з 01.04.2010р.по 31.10.2010р. та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000070221 від 20.12.2012 року.

В обґрунтування позову ДП СГП Новобузького виправного центру (№ 103) зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення суперечить законодавству та є таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Крім того перевірка проведена відповідачем з порушенням чинного законодавства.

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 147). Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату,час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (арк. спр. 146).

Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 30.11.2012 року по 30.11.2012 року спеціалістами Баштанської МДПІ МО ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства «Сільськогосподарського підприємства Новобузького виправного центру управління Департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№103)» (код ЄДРПОУ 08680566) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Южнийрегіон» (код ЄДРПОУ 36955129) за період з 01.04.2010 року по 30.10.2010 року.

За результатами перевірки було складено акт перевірки № 18/22-08680566 від 07.12.2012 року (арк. спр. 19 - 59) у якому встановлено порушення ст. 203, 215, 216 ЦК України, а саме - відсутність реального вчинення господа операцій; п. 198.1, 198.3, ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу Україні від 02.12.10 року №2755-УІ із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 615 636,13 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000070221 від 20.12.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на 615 636,13 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 153 909,03 грн. (арк. спр. 12).

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України), для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та його контрагентом, ТОВ «Южнийрегион» проводились господарські операції, що підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами: договір поставки № 5 від 03.03.2010 року (арк. спр. 60), договір купівлі-продажу № 15 від 25.05.2010 року (арк. спр. 61), податкова накладна від 16.04.2010 р. № 04 на суму 301 000,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 50 166,67 грн. (арк. спр. 113), податкова накладна від 05.05.2010 р. № 18 на суму 21 000,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 3 500,00 грн. (арк. спр. 114), податкова накладна від 17.05.2010 р. № 22 на суму 192 000,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 32 000,00 грн. (арк. спр. 115), податкова накладна від 08.06.2010 р. № 35 на суму 428 200,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 71 366,67 грн.(арк. спр. 116), податкова накладна від 23.06.2010 р. № 48 на суму 602 000,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 100 333,33 грн. (арк. спр. 117), податкова накладна від 19.07.2010 р. № 84 на суму 428 400,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 71 400,00 грн.(арк. спр. 118), податкова накладна від 26.07.2010 р. № 92 на суму 40 000,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 6 666,67 грн. (арк. спр. 119), податкова накладна від 21.08.2010 р. № 116 на суму 282 000,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 47 000,00 грн. (арк. спр. 120), податкова накладна від 30.08.2010 р. № 119 на суму 329 000,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 54 833,33 грн. (арк. спр. 121), податкова накладна від 27.09.2010 р. № 127 на суму 659 009,88 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 109 834,98 грн. (арк. спр. 122), податкова накладна від 21.10.2010 р. № 133 на суму 411 208,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 68 534,67 грн. (арк. спр. 123), копія рахунку № 30 (арк. спр. 124), рахунок-фактура № СФ-0000063 від 25.06.2010 р. на суму 428 400,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 71 400,00 грн. (арк. спр. 125), рахунок-фактура № СФ-0000084 від 26.07.2010 р. на суму 560 000,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 93 333,33 грн. (арк. спр. 126), рахунок-фактура № СФ-0000106 від 27.09.2010 р. на суму 659 009,88 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 109 834,98 грн. (арк. спр. 127), рахунок-фактура № СФ-0000110 від 21.10.2010р. на суму 411 208,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 68 534,67 грн. (арк. спр. 128), накладна № 4 від 03.03.2010 р. (арк. спр. 129), накладна від 01.04.2010 р. (арк. спр. 130), накладна від 15.04.2010 р. (арк. спр. 131), видаткова накладна № РН-000024 від 10.05.2010 р. (арк. спр. 132), видаткова накладна № РН-00066 від 25.06.2010 р. на суму 428 400,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 71 400,00 грн. (арк. спр. 133), видаткова накладна № РН-00088 від 30.08.2010 р. на суму 560 000,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 93 333,33 грн. (арк. спр. 134), видаткова накладна № РН-00119 від 27.08.2010 р. на суму 659 009,88 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 109 834,98 грн. (арк. спр. 135), видаткова накладна № РН-00124 від 21.10.2010 р. на суму 411 208,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 68 534,67 грн. (арк. спр. 136), інвентарні картки № 1 (арк. спр. 137), № 11 (арк. спр. 138), № 12 (арк. спр. 139).

Усі первинні документи, що підтверджують факт придбання послуг (отримання товарів) були надані позивачем особі, що здійснювала перевірку та були відображені в акті перевірки, а отже їх наявність відповідачем не заперечувалась.

Крім того, на час здійснення господарських операцій ТОВ «Южнийрегион» був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (арк. спр. 110 - 112).

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість.

Крім того, слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Позивач в своєму позові просив суд визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача. Відповідно до положень ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Що стосується правомірності проведення відповідачем перевірки, суд зазначає наступне:

30.11.2012 року відповідач видав наказ № 732 про проведення документальної позапланової перевірки позивача (арк. спр. 15). Наказ виданий на підставі п. 75.1 ст. 75, п. 78.1 ст. 78 та ст.79 ПК України, у зв'язку з отриманням листа ДПС у Миколаївській області № 8477/7/22-211 «Щодо негайного відпрацювання «актів нікчемних правочинів».

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України - документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 08.11.2012 року направив позивачу запит щодо надання інформації про взаємовідносини з контрагентам ТОВ «Южнийрегион» (арк. спр. 13).

Позивач листом № 103/4-2724 від 20.11.2012 року надав відповідачу відповідь та надав відповідні документи (арк. спр. 14).

Суд зазначає, що з правового змісту та системного аналізу пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України вбачається, що перелік наведених обставин, які надають право для проведення перевірки, не є обов'язковими та сукупними. Кожна окрема обставина, яка перелічена в зазначеній нормі, є самостійною, а тому вважати, що внаслідок виконання обов'язку по наданню документів на запит виключає можливість у проведенні перевірці, є помилковим.

Таким чином суд вважає, що навіть за умови того, що позивач надав відповідачу відповідь на запит, відповідач мав право на призначення перевірки позивача.

Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.02.13 по справі К/9991/52918/12.

Виходячи з вищенаведеного,суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Заявою про уточнення п. 3 прохальної частини адміністративного позову від 04.09.2013 року (арк. спр. 100 - 101) позивач, посилаючись на доплату судового збору на виконання ухвали суду від 17.07.2013 року у розмірі 2 259,59 грн., у разі задоволення позову, просить збільшити суму стягнення судових витрат до 2 294,00 грн. (34,41 грн. + 2 259,59 грн. = 2 294,00 грн.).

Суд, в порядку ст. 137 КАС України, приймає уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 2, 11, 94, 128, 137, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби № 0000070221 від 20.12.2012 року.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Новобузького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України у Миколаївській області (№ 103) (код ЄДРПОУ 08680566) судові витрати у розмірір 2 259,59 грн. (платіжне доручення№ 7 від 20.06.2013 року).

4. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих