Постанова

від 12.08.2013 по справі 814/2655/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

12 серпня 2013 року Справа № 814/2655/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 )

про: визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000711720 від 31.01.13р.,

в с т а н о в и в:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва МО ДПС) про:

- визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби щодо призначення та проведення позапланової невиїздної документальної перевірки та визнання нікчемними правочинів ФОП ОСОБА_1 з ТОВ «Ликиф-Агрострой»;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000711720від 31.01.2013 року повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що висновок відповідача про те, що правочини з контрагентами позивача є нікчемним через відсутність реальних наслідків є безпідставним, а прийняте Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині зобов'язання і щодо сплати штрафу, оскільки позивач заперечує правильність визначення грошового зобов'язання. Крім того перевірка проведена відповідачем з порушенням чинного законодавства.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вказуючи на те, що податкове повідомлення-рішення № 0000711720 від 31.01.2013 року було прийнято у повній відповідності із діючим законодавством України.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження без участі його представника.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (арк. спр. 42), надав суду письмові заперечення (арк. спр. 29 - 30).

Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.

Приймаючи рішення по справі судом взято до уваги наступне.

В період з 16.01.2013 року по 18.01.2013 року Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївській області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентом-постачальником ТОВ «Ликиф-Агрострой» (код ЄДРПОУ 36954759) за серпень - листопад 2010 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 34/17-208/НОМЕР_2 від 18.01.2013 року (арк. спр. 9 - 18), у якому встановлено порушення платником податків вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, а саме: завищено податковий кредит з податку на додану вартість за період серпень - листопад 2010 року в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за серпень - листопад 2010 року на загальну суму ПДВ - 17 851,00 грн., в т.ч.:

- за серпень 2010 року - 5 051,00 грн.;

- за вересень 2010 року - 8 250,00 грн.;

- за листопад 2010 року - 4 550,00 грн.

На підставі акту перевірки, 31.01.2013 року відповідачем винесені податкове повідомлення-рішення № 0000711720, про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на 17851,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 4 462,75 грн. (арк. спр. 8).

Не погодившись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що є предметом судового дослідження, врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно пп. 7.7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, а п.1.7 ст.1 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Дані правові норми визначають, що до складу валових витрат (а отже витрат, на підставі яких може бути сформованих податкових кредит) можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз правових норм, які регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом (іншими особами - учасниками господарських операцій з контрагентами позивача в ланцюгу постачання товару) добросовісного платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності позивача.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000711720 від 31.01.2013 р. є висновки контролюючого органу про нікчемність правочинів, вчинених позивачем з контрагентом ТОВ «Ликиф-Агрострой» на виконання договірних зобов'язань по проведенню монтажних робіт системи відео спостереження у відділеннях ПАТ «Індекс-Банк».

Вказаний висновок контролюючого органу ґрунтується на висновку, викладеного в акті перевірки, що не стосується позивача, про наявність у ТОВ «Ликиф-Агрострой» ознак фіктивності, що, в свою чергу, унеможливлює здійснення ним монтажних робіт по проведенню монтажних робіт системи відео спостереження.

Положення п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам. Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування податку.

В свою чергу, позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарської операції між ним та ТОВ «Ликиф-Агрострой», а саме:

- за серпень 2010 року: договір підряду № 07/10 від 09.08.2010 року (арк. спр. 47 - 48), акт приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2010 року (арк. спр. 46), розрахунок вартості обладнання, матеріалів для проведення робіт № 09-08/10 (арк. спр. 49), рахунок на оплату за виконані монтажні роботи № 07/10 від 30.08.2010 року (арк. спр. 45), податкову накладну № 8 від 31.08.2010 року (арк. спр. 60);

- за вересень 2010 року: договір підряду № 09/10 від 09.09.2010 року (арк. спр. 52 - 53), акт приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2010 року (арк. спр. 51), розрахунок вартості обладнання, матеріалів для проведення робіт № 01-09/10 (арк. спр. 54), рахунок на оплату за виконані монтажні роботи № 09/10 від 30.09.2010 року (арк. спр. 50), податкову накладну № 10 від 30.09.2010 року (арк. спр. 61), платіжні доручення № 312 від 08.09.2010 року (арк. спр. 63), № 316 від 30.09.2010 року (арк. спр. 64);

- за листопад 2010 року: договір підряду № 01/11 від 01.11.2010 року (арк. спр. 58 - 59), акт прийому-передачі виконаних робіт від 30.11.2010 року (арк. спр. 56), рахунок на оплату за виконані монтажні роботи від 30.11.2010 року (арк. спр. 55), квитанції про сплату за виконані роботи № 1 від 12.11.2010 року, № 2 від 16.11.2010 року, № 3 від 19.11.2010 року (арк. спр. 57), податкову накладну № 1 від 30.11.2010 року (арк. спр. 62).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст.228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентами податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ.

На час укладання та виконання договорів ТОВ «Ликиф-Агрострой» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрований платником ПДВ, а отже, мало право виписувати (видавати) податкові накладні. В свою чергу, покупець (позивач) мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність підтвердження правомірності віднесення суб'єктом господарювання до податкового кредиту сум податку на додану вартість від отримання результатів перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування, якщо платник податків (в даному випадку позивач) виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Первинні документи бухгалтерського та податкового обліку повною мірою підтверджують проведення господарських операцій позивачем з першим прямим постачальником-контрагентом.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, оскільки відповідачем, суб'єктом владних повноважень, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про порушення позивачем податкового законодавства є бездоказовими.

Що стосується правомірності проведення відповідачем перевірки, суд зазначає наступне:

16.01.2013 року начальником ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва МО ДПС був видан наказ № 55 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача. Наказ виданий на підставі ст. 20, ст. 75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст. 79 ПК України, у зв'язку з отриманням податкової інформації, яка свідчать про можливі порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо відображених правових відносин з контрагентом-постачальником ТОВ «Ликиф-Агрострой».

Відповідно до п.79.2 ст.79 ПК України - документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України - документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, у зазначеному наказі вказано, що позивач не надав на письмові запити ДПІ документи по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Ликиф-Агрострой». У відповідь на що ФОП ОСОБА_1 зазначив, що ним на запит позивача від 20.07.2012 року було надано копії всіх документів (лист № 1 від 01.08.2012 року - арк. спр. 20 ); а на запит ДПІ від 28.12.2012 року позивачем було надано відповідь з відмовою (лист № 1-01/13 від 15.01.2013 року - арк. спр. 22 ), оскільки цей запит відповідачем було складено з порушенням вимог, викладених в абз. 1 та 2 пп. 73.3. ст. 73 ПКУ.

Суд зазначає, що з правового змісту та системного аналізу п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПК України вбачається, що перелік наведених обставин, які надають право для проведення перевірки, не є обов'язковими та сукупними. Кожна окрема обставина, яка перелічена в зазначеній нормі, є самостійною, а тому вважати, що внаслідок виконання обов'язку по наданню документів на запит виключає можливість у проведенні перевірці, є помилковим.

Таким чином суд вважає, що навіть за умови того, що позивач надав відповідачу відповіді на запити, відповідач мав право на призначення перевірки позивача.

Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.02.13 по справі К/9991/52918/12.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 71, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби щодо визнання нікчемними правочинів ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ликиф-Агрострой», укладених в період: серпень, вересень та листопад 2010 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000711720від 31.01.2013 року - повністю.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2) шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби судовий збір у сумі 2 231,38 грн., сплачений за платіжним доручення № 85 від 12.06.2013 року.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих