Ухвала

від 03.03.2015 по справі 814/2655/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2015 року м. Київ К/800/63033/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 та постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 у справі №814/2655/13-а за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області провизнання протиправними дій, протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби щодо призначення та проведення позапланової невиїзної документальної перевірки та визнання нікчемними правочинів з ТОВ «Ликиф-Агрострой»; та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000711720 від 31.01.2013.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 позов у задоволено частково, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби щодо визнання нікчемними правочинів позивача та ТОВ «Ликиф-Агрострой», укладених в період: серпень, вересень та листопад 2010 року, а також визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000711720 від 31.01.2013. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 у даній справі, скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення №0000711720 від 31.01.2013.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом в період з 16.01.2013 по 18.01.2013 проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань достовірності задекларованих господарських відносин з ТОВ «Ликиф-Агрострой», за серпень - листопад 2010 року, про що складено акт №34/17-208/НОМЕР_1 від 18.01.2013, яким встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено розмір ПДВ за цей період, на загальну суму 17851 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з його контрагентом, внаслідок чого, на думку відповідача, правочини є нікчемними.

На підставі вказаного акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0000711720 від 31.01.2013, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання з ПДВ на суму 17851 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 4462,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення №0000711720 від 31.01.2013, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, виходячи з наступного.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ликиф-Агрострой», а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. Разом з цим, обставини, встановлені в такому акті, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Ликиф-Агрострой» при виконанні договорів №09/10 від 09.09.2010 та №01/11 від 01.11.2010 з надання послуг зі встановлення систем відеоспостереження, підтверджується первинними документами податкового обліку.

Судами були досліджені всі первинні документи (податкові накладні, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, платіжні документи) та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

А також встановлено, що керуючись положеннями пунктів 7.4, 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних та сплачено вартість послуг з ПДВ. На час здійснення господарських операцій ТОВ «Ликиф-Агрострой» було зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод послуг для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом, та відповідно вказаний договір немає підстав визнавати нікчемним.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення №0000711720 від 31.01.2013.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош