Постанова

від 17.02.2014 по справі 816/6451/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/6451/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Опошнян І.О.,

представника позивача - Максименка А.Ю. ,

представника відповідача - Паська Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

11 листопада 2013 року Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" /надалі - позивач; ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод"/ звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області /надалі - відповідач; Кременчуцька ОДПІ/ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.07.2013 № 0004902204/106, № 0004892204/107 та від 14.10.2013 № 0006112204/602.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені за результатами проведення позапланової документальної перевірки ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ ВФК «Бізнес-модуль», ТОВ Унаверсал-Союз», ПП «Промабразив», ТОВ «НК Індустрія», ТОВ «Кредере» за період з 01.05.2010 по 31.12.2012, що набрала форму акта від 03.07.2013 № 76/22.4-09/05756783. Висновки в акті перевірки про порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст.135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, пп. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України вважає необґрунтованими, оскільки господарські операції з ТОВ «Кредере» та ТОВ «Бізнес-Модуль» носили реальний характер, повністю відображені в бухгалтерському та податковому обліку на підставі первинних документів, оформлених у відповідності до чинного законодавства. ТОВ «Кредере» та ТОВ «Бізнес-Модуль» у перевіряємову періоді були зареєстровані платниками податку на додану вартість і перебували на обліку в податкових органах. Зазначає, що не відображення контрагентами, з якими позивач не мав господарських відносин, всіх податкових зобов'язань та ухилення їх від сплати податкових зобов'язань не може впливати на результати діяльності позивача та не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді визначення податкових зобов'язань та нарахування штрафних санкцій.

19 грудня 2013 року до суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких відповідач на підтвердження правомірності оскаржуваних рішень посилається на висновки позапланової документальної перевірки Публічного акціонерного товариства «Кременчкцький сталеливарний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ ВФК «Бізнес-модуль», ТОВ Унаверсал-Союз», ПП «Промабразив», ТОВ «НК Індустрія», ТОВ «Кредере» за період з 01.05.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 03.07.2013 № 76/22.4-09/05756783. Зазначає, що господарські операції позивача з ТОВ ВФК «Бізнес-модуль» та ТОВ «Кредере» мали нереальний характер, діяльність була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентами - посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань. Свої висновки ґрунтує на ненаданні позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості продукції по взаємовідносинам з ТОВ «Кредере». Щодо ТОВ ВФК «Бізнес-модуль» зазначає, що позивачем не надано до перевірки сертифікатів якості, посвідчень про безпечність металобрухту чорних металів, квитанцій про приймання вантажу та приймально - здавальницьких актів. Вказує, що проведеною перевіркою ТОВ ВФК «Бізнес-модуль», оформленою актом від 20.06.2012 № 1752/96/22-506/33523123, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТОВ ВФК «Бізнес-модуль» з отримання товарів від постачальників та подальшої її реалізації на адресу контрагентів-покупців за період лютий-червень 2010 /том 3 а.с. 197-200/.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Кременчуцький сталеливарний завод», код ЄДРПОУ 05756783, є юридичною особою та у перевіряємому періоді було зареєстроване платником податку на додану вартість з 17.03.2011 року, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ №100327584, індивідуальний податковий номер 057567816360 /том 1 а.с. 12, 72/.

У термін з 18.06.2013 по 25.06.2013 посадовими особами Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову документальну перевірку Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ ВФК «Бізнес-модуль», ТОВ Універсал-Союз», ПП «Промабразив», ТОВ «НК Індустрія», ТОВ «Кредере» за період з 01.05.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 03.07.2013 № 76/22.4-09/05756783 /том 1 а.с. 11-45/.

За висновками перевірки позивачем порушено:

- п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст.135, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 1719965 грн., в тому числі: за І півріччя 2010 - на суму 1719635 грн., за 2-4 квартал 2011 - на суму 177 грн., за 1 квартал 2012 - на суму 153 грн.;

- пп. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього в сумі 1376005 грн., в тому числі: за травень 2010 - на суму 293049 грн., за червень 2010 - на суму 1082656 грн., за вересень 2011 - на суму 154 грн., за лютий 2012 - на суму 146 грн. /том 1 а.с. 44/.

29.07.2013 на підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0004902204/106, яким ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в загальній сумі 1353770 грн., з них: за основним платежем - в сумі 1082956 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 270814 грн. /том 1 а.с. 46/;

- № 0004892204/107, яким ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в загальній сумі 2149950 грн. 25 коп., з них: за основним платежем - в сумі 1719965 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 429985 грн. 25 коп. /том 1 а.с. 48/.

Позивач не погодився з податковими повідомленнями-рішеннями, у зв'язку з чим оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 09.10.2013 № 1128/10/16-31-10-10-04-06 про результати розгляду скарги: залишено податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 № 0004892204/107 - без змін, а скаргу ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» - без задоволення; скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 29.07.2013 № 0004902204/106 в частині визначеної суми податку на додану вартість в розмірі 1082656 грн. та застосованої штрафної (фінансової) санкції в розмірі 270664 грн., а в іншій частині залишено оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу «Кременчуцький сталеливарний завод» - без задоволення /том 1 а.с. 52-59/.

14.10.2013 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0006112204/602, яким ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в загальній сумі 450 грн., з них: за основним платежем - в сумі 300 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 150 грн. /том 1 а.с. 50/.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 28.10.2013 № 14130/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги позивача залишено без змін податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 29.07.2013 № 0004902204/106, № 0004892204/107 з урахуванням рішення про розгляд скарги, а скаргу - без задоволення /том 1 а.с. 60-65/.

Позивач не погодився з податковими повідомленнями-рішеннями від 29.07.2013 № 0004902204/106, № 0004892204/107 та від 14.10.2013 № 0006112204/602 та звернувся до суду з даним позовом.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2013 № 0004902204/106, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п.п. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Пунктом 60.4 ст. 60 Податкового кодексу України передбачено, що у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Судом встановлено, що рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 09.10.2013 № 1128/10/16-31-10-10-04-06 про результати розгляду скарги скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 29.07.2013 № 0004902204/106 в частині визначеної суми податку на додану вартість в розмірі 1082656 грн. та застосованої штрафної (фінансової) санкції в розмірі 270664 грн., а в іншій частині залишено оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» - без задоволення /том 1 а.с. 52-59/.

14.10.2013 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0006112204/602, яким ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в загальній сумі 450 грн., з них: за основним платежем - в сумі 300 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 150 грн., що отримане позивачем /том 1 а.с. 50/.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 № 0004902204/106 вважається відкликаним та не тягне для позивача жодних негативних правових наслідків.

За таких обставин, позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2013 № 0004902204/106 необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 29.07.2013 № 0004892204/107 та від 14.10.2013 № 0006112204/602, суд виходить з наступного.

Як вбачається матеріалів справи, Кременчуцькою ОДПІ встановлено завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» на суму 6878540 грн. у першому півріччі 2010 року, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток у першому півріччі 2010 року на суму 1719635 грн. /том 1 а.с. 43, том 7 а.с. 185/.

При цьому Кременчуцькою ОДПІ зменшено валові витрати позивача, сформовані на підставі первинних документів бухгалтерського обліку за червень 2010 року на суму 3650002 грн. 60 коп. /податок на прибуток - 912500 грн. 65 коп. (25%)/. Валові витрати позивача, сформовані на підставі первинних документів бухгалтерського обліку за травень 2010, зменшено на суму 3228537 грн. 40 коп. = 6878540 грн. - 3650002 грн. 60 коп. /податок на прибуток - 807134 грн. 35 коп. (25%)/ /том 9 а.с. 6/.

В обґрунтування завищення валових витрат та відповідно заниження податку на прибуток відповідач посилається на висновки акту Дніпродзержинської ОДПІ від 20.06.2011 № 1752/96/22-506/33523123 /том 3 а.с. 201-214/, яким зокрема визнано нікчемними правочини, що укладалися ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» та ненадання до перевірки квитанцій про приймання вантажу, приймально-здавальницьких актів та сертифікатів на товар /том 1 а.с. 36/. Вказує про недоліки у оформленні видаткових накладних за червень 2010.

Крім того, Кременчуцька ОДПІ у акті перевірки зазначає про те, що посадовими особами позивача на письмовий запит податкового органу від 19.06.2013 відмовлено у наданні первинних документів за травень 2010 з посиланням на п. 44.3 ст.44 Податкового кодексу України /том 1 а.с. 28/.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, згідно з пунктом 1.32 статті 1 цього Закону визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

П.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, підставою для включення витрат підприємством до складу валових є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» (постачальник) укладено договір поставки товару № 0585-СН/9 від 10.12.2009 /том 2 а.с. 199-202/, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар-металобрухт, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату. Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією - (ями), що є додатками до цього договору /п. 1.2 договору/. Якість товару, що поставляється за цим договором, має відповідати нормативній документації, діючій на підприємстві виробника товару вимогам ГОСТУ, ДСТУ 4121-2002, ТУ. УП КСЗ 40-05.67-2007 р. при їх наявності на даний вид товару /пункт 1.3 договору/. Згідно пункту 2.2 договору товар за даним договором поставляється залізничним транспортом на умовах FCA, станція Крюків-на-Дніпрі та автотранспортом на умовах СРТ м. Кременчук, вул. Івана Приходько, 141, згідно правил «Інкотермс» у редакції 2000 року відповідно до письмової заявки. Ж/д тариф відшкодовує покупець згідно виставлених рахунків. Товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару покупцю здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей /пункт 6.2 договору/.

Додатковими угодами до договору доповнено пункту 1.2 договору специфікаціями із зазначенням виду, коду, найменуванням виду товару, одиниці виміру, кількості та ціни товару та внесено зміни до пункту 1.4 договору щодо загальної суми договору /том 2 а.с. 203-213/.

У акті перевірки зафіксовано, що посадовими особами позивача на письмовий запит податкового органу від 19.06.2013 відмовлено у наданні первинних документів за травень 2010 з посиланням на п. 44.3 ст.44 Податкового кодексу України /том 1 а.с. 28/.

Відповідно до пункту 11.1 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" /чинного на момент виникнення спірних правовідносин/ для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Згідно з п.п. «б» п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" /чинного на момент виникнення спірних правовідносин/ податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Як вбачається з податкової декларації з податку на прибуток підприємства за І півріччя 2010 року, вона була подана та зареєстрована у податковому органі 28.07.2010 за № 9002956313 /том 6 а.с. 220/.

Таким чином, первинні документи бухгалтерського обліку, на підставі яких позивачем сформовано показники податкової декларації з податку на прибуток підприємства за І півріччя 2010 року, повинні зберігатися підприємством не менш як 1095 днів з зазначеної дати - 28.07.2010.

Позапланова перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 03.07.2013 № 76/22.4-09/05756783, проведена у термін з 18.06.2013 по 25.06.2013.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Кременчуцькою ОДПІ у акті перевірки зафіксовано, що посадовими особами позивача на письмовий запит податкового органу від 19.06.2013 відмовлено у наданні первинних документів за травень 2010 з посиланням на п. 44.3 ст.44 Податкового кодексу України /том 1 а.с. 28/.

При цьому, як вбачається з копії опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду, документи були вилучені у позивача 03.10.2013 /том 3 а.с. 176/, тобто після проведення перевірки.

Таким чином, оскільки позивачем не надано до перевірки документи первинного бухгалтерського обліку по взаємовідносинам з ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль», складені у травні 2010, суд виходить з того, що за приписами п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України вважається, що вказані документи були відсутні у позивача на час складення звітності з податку на прибуток підприємства.

За таких обставин, висновок Кременчуцької ОДПІ про завищення позивачем валових витрат на суму 3228537 грн. 40 коп. та відповідно заниження суми податку на прибуток на 807134 грн. 35 коп. (25%) є обґрунтованим.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене, оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0004892204/107 від 29.07.2013 в частині збільшення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» суми грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств " в розмірі 1008917 грн. 94 коп., у тому числі: за основним платежем - в сумі 807134 грн. 35 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 201783 грн. 59 коп ., - прийняте на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України та з урахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішення.

Судом встановлено, що на виконання умов договору ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» виписано позивачу податкові накладні за червень 2010, копії яких наявні у матеріалах справи та які надавалися позивачем до перевірки, про що зафіксовано в акті перевірки /том 1 а.с. 29-31, том 5 а.с. 1-72/.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Фактичне отримання товару від ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» позивач підтверджує видатковими накладними на загальну суму 14220750 грн. 45 коп., у тому числі ПДВ - 2844150 грн. 09 коп., які надавалися до перевірки та відображені на стор. 21-25 акту /том 1 а.с. 31-35/ та копії яких наявні у матеріалах справи.

Відповідно до пункту 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж; накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

За приписами пункту 23 Статуту відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Перевезення товару здійснено залізничним транспортом, на підтвердження чого позивачем надано копії залізничних накладних, які надавалися позивачем до перевірки, про що зафіксовано в акті перевірки /том 1 а.с. 31-35/. Копії видаткових накладних та залізничних накладних наявні матеріалах справи /том 6 а.с. 3-155, том 8 а.с. 102-172/.

Як вбачається з даних залізничних накладних, власником, зазначеного у них товару визначене ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль».

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» зареєстровано як юридична особа 18.04.2005 та має право на здійснення таких видів діяльності як 46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом та 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля /том 6 а.с. 196-198/.

Із пояснень представника позивача у судовому засіданні встановлено, що приймання товару від ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» здійснювалося ОСОБА_3, на підтвердження чого надано письмові пояснення економіста УМТП ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» ОСОБА_3 /том 7 а.с.57/.

Відсутність у видаткових накладних посади та прізвища особи, яка здійснювала приймання товару від позивача не тягне за собою втрату статусу належного первинного документа, яким видаткова накладна є в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки вона містить достатні дані про зміст господарської операції та підтверджує фактичність її здійснення.

На підтвердження фактичного приймання товару від ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» позивачем надано до суду також копії прибуткових ордерів, копії приймально-здавальницьких актів до залізничних накладних та копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 631.

Факт оплати поставлених товарів підтверджується платіжними дорученнями /том 3 а.с. 103-155/.

Відсутність сертифікатів якості та посвідчень про вибухову та радіаційну безпечність представники позивача пояснювали тим, що вказані документи зберігаються на підприємстві лише 2 роки, на підтвердження чого надано копію витягу із Стандарту підприємства. Система менеджменту якості. Планування та проведення вхідного контролю матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, обладнання, згідно пункту 6.20 якого Журнал вхідного контролю матеріалів, журнал передачі змін, журнал реєстрації актів про брак, журнал здачі проб в лабораторію, виписки лабораторій результатів перевірки параметрів матеріалів при вхідному контролі, сертифікати якості на надані матеріали, журнал реєстрації ярликів про брак мають строк зберігання 2 роки /том 7 а.с. 62-63/.

Як вбачається з залізничних накладних, у деяких з них відображено наявність сертифікатів якості та посвідчень про вибухову та радіаційну безпечність, які супроводжували зазначений у накладних вантаж.

Суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, наведені представником відповідача недоліки при оформленні видаткових накладних, відсутність сертифікатів якості та посвідчень про вибухову та радіаційну безпечність не спростовують сам факт здійснення господарських операцій з ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль».

Суд вважає необґрунтованими доводи Кременчуцької ОДПІ щодо відсутності у позивача квитанцій про приймання вантажу, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1.2. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 N 644 /у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин/, квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику.

Пунктом 6.12 вказаних Правил передбачено, що на прийнятий до перевезення за одним перевізним документом маршрут або групу вагонів відправнику видається квитанція про приймання вантажу, у якій вказуються номери вагонів маршруту ("ядра") або групи, загальна провізна плата, загальна кількість вагонів, місць та маса вантажу. Квитанція про приймання вантажу засвідчується календарним штемпелем станції відправлення.

Таким чином, квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику, а не одержувачу вантажу, а тому її відсутність у позивача, який є одержувачем товарів, не може свідчити про нереальний характер господарських операцій.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач має право на здійснення наступних видів діяльності: 30.20 Виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу; 24.10 Виробництво чавуну сталі та феросплавів, 24.51 Лиття чавуну, 24.52 Лиття сталі, 86.21 Загальна медична практика, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель /том 1 а.с. 72-73/.

Представниками позивача у судових засіданнях зазначено, що товар закуплявся з метою здійснення господарської діяльності та використаний у власному виробництві, на підтвердження чого надано копію лімітно - заборної карти за червень 2010 року /том 7 а.с. 59/.

Таким чином, сторони в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, сторони один до одного претензій не мають. Виконання договорів характеризується передачею майна у власність та його оплатою, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем не спростовано надані позивачем докази реальності господарських операцій, здійснених у червні 2010, за укладеним договором з ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль».

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Відповідачем не доведено, що договір, укладений позивачем з ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль», був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, не надано доказів про наявність умислу сторін, тобто, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вироками судів ознаки узгоджених кримінально-карних дій в діях працівників позивача та ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» не встановлені.

Суд відхиляє доводи Кременчуцької ОДПІ про нереальність господарських операцій з посиланням на акт Дніпродзержинської ОДПІ від 20.06.2012 № 1752/96/22-506/33523123 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль», код 33523123 з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Металонг-Інвест», ТОВ НВП «Дніпро-Сталь», ПП «Краун-С», ПП «Гелей» за період з 01.01.2010 по 30.06.2011» /том 3 а.с. 201-214/ з огляду на те, що можливі порушення порядку здійснення господарської діяльності ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки у відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Крім того, контролюючий орган здійснював перевірку з питань фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» виключно з ТОВ «Металонг-Інвест», ТОВ НВП «Дніпро-Сталь», ПП «Краун-С», ПП «Гелей», а не з підприємством позивача.

З огляду на частину другу статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині заниження податку на прибуток за перше півріччя 2010 року на суму 912500 грн. 65 коп. по взаємовідносинам з ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» у червні 2010.

Як вбачається з матеріалів справи, Кременчуцькою ОДПІ встановлено завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Кредере» на суму 770 грн. у 4 кварталі 2011 року та на суму 730 грн. у 1 кварталі 2012 року та відповідно заниження податку на прибуток у 4 кварталі 2011 року на суму 177 грн. та у 1 кварталі 2012 року - на суму 153 грн.

Також Кременчуцькою ОДПІ встановлено завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Кредере» на загальну суму 300 грн., у тому числі за вересень 2011 року на суму 154 грн. та за лютий 2012 року на суму 146 грн. /том 7 а.с. 185/ згідно податкових накладних, виписаних ТОВ «Кредере»: № 7 від 13.09.2011, № 19 від 29.09.2013 та № 5 від 23.02.2012 /том 9 а.с. 4/.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із статтею 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вимоги наведених правових норм, підставою для зменшення платником податків об'єкту оподаткування на суму витрат з придбання (виготовлення) товарів (послуг) є будь-які витрати платника податку, визначені на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та здійснені для провадження господарської діяльності платника податку.

З 01.01.2011 року порядок обчислення і сплати податку на додану вартість врегульовано Податковим кодексом України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник ПДВ повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що 01.07.2011 між ТОВ "Кредере" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки товару № 0370-СН /том 6 а.с. 168-172/, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначеним цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією -(ями), що є додатками до даного акту. Згідно пункту 2.2 договору відвантаження товару здійснюється автотранспортом за базисом постави СРТ згідно Інкотермс в редакції 2000 року. Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 13.1 цього договору та закінчується 31.12.2011 /пункти 13.1, 13.2 договору/.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Кредере" має право на здійснення такого виду діяльності як 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля /том 6 а.с. 193-195/.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов вказаного договору ТОВ "Кредере" виписано податкову накладну № 19 від 29.09.2011 на загальну суму 422 грн. 07 коп., з них ПДВ - 70 грн. 35 коп. /том 6 а.с. 187/.

Крім того, ТОВ "Кредере" на виконання умов усного договору від 02.09.2011 та згідно рахунку-фактури № СФ-0000108 від 02.09.2011 /том 6 а.с. 190/ виписано позивачу податкову накладну № 7 від 13.09.2011 на загальну суму 503 грн. 62 коп., з них ПДВ - 83 грн. 94 коп. /том 6 а.с. 188/.

Суми податку на додану вартість на підставі вказаних податкових накладних включені позивачем до складу податкового кредиту жовтня 2011 /том 8 а.с. 179/.

Також ТОВ "Кредере" на виконання умов усного договору від 22.11.2011 виписано податкову накладну № 5 від 23.02.2012 на загальну суму 878 грн. 62 коп., з них ПДВ - 146 грн. 44 коп. /том 6 а.с. 184/.

Сума податку на додану вартість на підставі вказаної податкової накладної включена позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за березень 2012 /том 8 а.с. 16/ та відповідно складу податкового кредиту березня 2012 /том 8 зворот а.с. 186/.

Матеріалами справи підтверджено, що свідоцтво платника податку на додану вартість, видане ТОВ "Кредере", анульовано лише 07.10.2013 /том 7 а.с. 205, том 6 а.с. 211/.

Фактичне отримання товару від ТОВ "Кредере" позивач підтверджує видатковими накладними, прибутковими ордерами, карточками рахунку 631, копії яких наявні у матеріалах справи /том 6 а.с. 179, 185, 186, 191, 192, 195, 197/.

Як вбачається з видаткових накладних, приймання товару здійснювалося працівником підприємства ОСОБА_4 на підставі довіреностей, записи про видачу яких наявні у Журналах реєстрації довіреностей, копії витягів з яких наявні у матеріалах справи /том 2 а.с. 215, том 7 а.с. 220-224/.

Розрахунок за отриманий товар здійснено у безготівковій формі та підтверджується платіжними дорученнями /том 3 а.с. 3, 4, 7/.

На підтвердження подальшого використання отриманого від ТОВ "Кредере" товару позивачем надано до суду копії вимог на товарно-матеріальні цінності, лімітно-заборні картки, відомостей на видачу спецодягу та взуття, актів на списання спецодягу та спецвзуття /том 7 а.с. 64-98/.

Суд зазначає, що Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, визначено лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податку.

При цьому товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до статті 545 ЦК України підтвердження факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором.

В даному випадку первинними документами, що підтверджують факт здійснення господарської операції є видаткові накладні та розрахункові документи.

Наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідача про безтоварний характер господарських операцій з посиланням на відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості.

Суд зазначає, що можливі порушення порядку здійснення господарської діяльності ТОВ «Кредере» не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки у відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідачем не доведено, що договір, укладений позивачем з ТОВ «Кредере», був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, не надано доказів про наявність умислу сторін, тобто, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Вироками судів ознаки узгоджених кримінально-карних дій в діях працівників позивача та ТОВ «Кредере» не встановлені.

Суд відхиляє доводи Кременчуцької ОДПІ з посиланням на акт від 28.02.2013 № 994/22-6/37224570 грн. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Кредере» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податку МП у вигляді ТОВ «Гамаліс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період: вересень 2011, лютий 2012 року» /том 6 а.с. 211-219/, оскільки відповідачем не доведено взаємозв'язку між ТОВ «Гамаліс» та підприємством позивача.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин, висновки Кременчуцької ОДПІ щодо заниження позивачем податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Кредере» за 2-4 квартал 2011 на суму 177 грн. та 1 квартал 2012 на суму 153 грн., а також про завищення податкового кредиту на суму ПДВ 146 грн. згідно податкової накладної № 5 від 23.03.2012 не ґрунтуються на вимогах законодавства України.

Разом з тим, у ході судового розгляду справи встановлено, що у податковій накладній № 19 від 29.09.2011 на суму ПДВ 70 грн. 35 коп. /том 6 а.с. 187/ та податковій накладній № 7 від 13.09.2011 на суму ПДВ 83 грн. 94 коп. зазначено номенклатуру товарів, серед яких вказано «Скло середнє до маски APOLLO 60» за ціною постачання одиниці товару 22 грн. 65 коп.

Однак, у видатковій накладній № РН-0000058 від 29.09.2011 на суму ПДВ -154 грн. 28 коп. /том 6 а.с. 191/ відсутній товар вказаної у податкових накладних номенклатури «Скло середнє до маски APOLLO 60» за ціною постачання одиниці товару 22 грн. 65 коп. Натомість, згідно вказаної видаткової накладної позивачем отримано скло внутрішнє до маски APOLLO 60 на ціною одиниці товару 47 грн. 74 коп. у більшій кількості ніж зазначено у податкових накладних, що також підтверджується карткою рахунку 631 /том 8 а.с. 197/.

Оскільки відповідно до приписів пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг та ціна постачання без урахування податку визначені як обов'язкові реквізити податкової накладної, суд дійшов висновку, що зазначені вище податкові накладні оформлені з порушенням вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Позивачем не подавалася у порядку, встановленому пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України заява із скаргою на такого постачальника до податкової декларації з ПДВ за відповідний період, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Відтак, вказані податкові накладні не дають позивачу права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту жовтня 2011 на суму 154 грн.

Таким чином, висновки перевірки щодо завищення позивачем суми податкового кредиту на 154 грн. є правомірними.

Разом з тим, досліджуючи питання застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого грошового зобов'язання, суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Із пояснень представника відповідача встановлено, що штрафні (фінансові) санкції в розмірі 50 відсотків від суми нарахованого грошового зобов'язання визначено у зв'язку з тим, що платником податків фактично вчинено повторне порушення вимог податкового законодавства протягом 1095 днів.

Так, Кременчуцькою ОДПІ 14.12.2012 року за наслідками перевірки позивача, на підставі акта перевірки від 21.11.2012 № 4892/22-209/5756783 /том 7 а.с. 167-183/, винесено податкове повідомлення - рішення № 00136792301/2088 , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в загальному розмірі 258092 грн. /том 7 а.с. 184/ та податкове повідомлення - рішення № 0013782301/2087, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в загальному розмірі 97848 грн.50 коп. /том 7 а.с. 184/.

Однак, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 у справі № 816/2259/13-а, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 у справі № 816/2259/13-а, вказані податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби № 0013782301/2087, № 0013792301/2088 від 14 грудня 2012 року визнано протиправними та скасовано /том 7 а.с. 193-204/.

Будь-яких інших доказів повторного, протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку або зменшення суми бюджетного відшкодування, відповідачем суду не надано.

З огляду на вищевикладене, Кременчуцькою ОДПІ неправомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції в розмірі 50 відсотків від суми нарахованого грошового зобов'язання, замість штрафної (фінансові) санкції в розмірі 25 відсотків від суми нарахованого грошового зобов'язання /154 грн. х 25% = 38 грн. 50 коп./.

Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення від 14.10.2013 № 0006112204/602 в частині збільшення Публічному акціонерному товариству "Кременчуцький сталеливарний завод" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 192 грн. 50 коп ., у тому числі, за основним платежем в сумі 154 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 38 грн. 50 коп. винесено відповідачем на підставі у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України та з урахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішення.

Натомість, спірне податкове повідомлення-рішення від 14.10.2013 № 0006112204/602 в частині збільшення Публічному акціонерному товариству "Кременчуцький сталеливарний завод" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 257 грн. 50 коп., у тому числі, за основним платежем в сумі 146 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 111 грн. 50 коп. та оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0004892204/107 від 29.07.2013 в частині збільшення Публічному акціонерному товариству "Кременчуцький сталеливарний завод" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств " в розмірі 1141032 грн. 31 коп., у тому числі: за основним платежем - в сумі 912830 грн. 65 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 228201 грн. 66 коп ., - прийняті без урахування всіх обставин, необхідних для прийняття рішень, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання позовних заяв майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1720 грн. 50 коп. /том 1 а.с. 3/.

З огляду на вищевикладене, стягненню з ПАТ"Кременчуцький сталеливарний завод" до Державного бюджету України підлягають судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1373 грн. 23 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 29.07.2013 року № 0004892204/107 в частині збільшення ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в розмірі 1141032 грн. 31 коп. (один мільйон сто сорок одна тисяча тридцять дві гривні тридцять одна копійка), у тому числі: за основним платежем - в сумі 912830 грн. 65 коп. (дев'ятсот дванадцять тисяч вісімсот тридцять гривень шістдесят п'ять копійок) та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 228201 грн. 66 коп. (двісті двадцять вісім тисяч двісті одна гривня шістдесят шість копійок).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 14.10.2013 року № 0006112204/602 в частині збільшення Публічному акціонерному товариству "Кременчуцький сталеливарний завод" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 257 грн. 50 коп. (двісті п'ятдесят сім гривень п'ятдесят копійок), у тому числі, за основним платежем в сумі 146 грн. (сто сорок шість гривень) та штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 111 грн. 50 коп. (сто одинадцять гривень п'ятдесят копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (ідентифікаційний код 05756783) до Державного бюджету України судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1373 гривень 21 копійка (одна тисяча триста сімдесят три гривні двадцять одна копійка) на розрахунковий рахунок № 31213206784002, отримувач коштів: УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, 22030001, код за ЄДРПОУ: 38019510, банк отримувача: ГУДКСУ у Полтавській області, код банку: 831019, Код класифікації доходів бюджету: 22030001, призначення платежу: Судовий збір, за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", Полтавський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35521510.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2014 року.

Суддя С.С. Сич