Ухвала

від 22.10.2014 по справі 816/6451/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/30053/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,

представника позивача Нижника О.М.,

представника відповідача Біленко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року

у справі № 816/6451/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» (далі - позивач, ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод»)

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» звернулось у листопаді 2013 року до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004902204/106, № 0004892204/107, від 14.10.2013 року № 0006112204/602.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004892204/107 в частині збільшення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 1 141 032,31 гривні; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.10.2013 року № 0006112204/602 в частині збільшення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 257,50 гривень. В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004892204/107 про збільшення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 1 008 917,94 гривень з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004892204/107 про збільшення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 1 008 917,94 гривень. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме: ст. ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України; пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року; п. 44.1 ст. 44, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 18.06.2013 року по 25.06.2013 року відповідачем проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ ВФК «Бізнес-модуль», ТОВ Універсал-Союз», ПП «Промабразив», ТОВ «НК Індустрія», ТОВ «Кредере» за період з 01.05.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 03.07.2013 року № 76/22.4-09/05756783.

За висновками перевірки позивачем порушено: пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст.135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 1 719 965,00 гривень; пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього в сумі 1 376 005,00 гривень.

29.07.2013 року на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0004902204/106, яким ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у загальній сумі 1 353 770,00 гривень, з них: за основним платежем у сумі 1 082 956,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 270 814,00 гривень; № 0004892204/107, яким ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у загальній сумі 2 149 950,25 гривень, з них: за основним платежем у сумі 1 719 965,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 429 985,25 гривень.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 09.10.2013 року № 1128/10/16-31-10-10-04-06 залишено податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004892204/107 без змін, а скарга ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» залишена без задоволення. Також скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004902204/106 в частині визначеної суми податку на додану вартість у розмірі 1 082 656,00 гривень та застосованої штрафної (фінансової) санкції в розмірі 270 664,00 гривні, а в іншій частині залишено оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» залишено без задоволення.

14.10.2013 року Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0006112204/602, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у загальній сумі 450,00 гривень, з них: за основним платежем у сумі 300,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 150,00 гривень.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 28.10.2013 року № 14130/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги позивача залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004902204/106, № 0004892204/107 з урахуванням рішення про розгляд скарги, а скаргу - без задоволення.

Задовольняючи частину позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що подання платником податків до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах, та відсутність зв'язку понесених підприємством витрат з його господарською діяльністю. Таких доказів відповідач суду не надав.

Рішення суду першої інстанції про відмову в задоволені частини позовних вимог вмотивовано: невиконанням позивачем вимог п. п. 44.1, 44.3, 44.6 ст. 46 ПК України (ненадання контролюючому органу первинних документів за травень 2010 року по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль»); безпідставністю віднесення до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 154,00 гривні за податковими накладними № 7 від 13.09.2011 року та № 19 від 20.09.2011 року, виданими ТОВ «Кредере» з порушеннями вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України; фактом відкликання відповідно до положень пп. 60.1.3, п. 60.1 ст. 60, п. 60.4 ст. 64 ПК України податкового повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004902204/106 та безпідставністю застосування штрафних санкцій у розмірі 50% за відсутності повторності податкового порушення.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004892204/107 про збільшення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 1 008 917,94 гривень, приймаючи в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог та залишаючи без змін іншу частину постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2014 року, виходив з наступного, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004902204/106, то судами попередніх інстанцій вірно зазначено наступне.

Відповідно пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Пунктом 60.4 ст. 60 ПК України передбачено, що у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 09.10.2013 року № 1128/10/16-31-10-10-04-06 про результати розгляду скарги скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 29.07.2013 року № 0004902204/106 в частині визначеної суми податку на додану вартість в розмірі 1 082 656,00 гривень та застосованої штрафної (фінансової) санкції в розмірі 270 664,00 гривні, в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» залишено без задоволення.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004902204/106 вважається відкликаним та не тягне для позивача жодних негативних правових наслідків. За таких обставин, позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 0004902204/106 необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 року № 0004892204/107 та від 14.10.2013 року № 0006112204/602, то колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» (постачальник) укладено договір поставки товару № 0585-СН/9 від 10.12.2009 року з додатковими угодами до нього, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар-металобрухт, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Крім того, судами встановлено, що 01.07.2011 року між ТОВ «Кредере» (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки товару № 0370-СН, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначеним цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Фактичне виконання вказаних господарських операцій підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій копіями податкових та видаткових накладних, рахунком-фактурою, карточками рахунку 631, довіреностями, копіями залізничних накладних, копіями прибуткових ордерів, копіями приймально-здавальницьких актів до залізничних накладних, копією оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, платіжними дорученнями, копіями вимог на товарно-матеріальні цінності та лімітно-заборні картки, відомостями на видачу спецодягу та взуття, актами на списання спецодягу та спецвзуття, які наявні в матеріалах справи. Крім того, із пояснень представника позивача наданих у судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що приймання товару від ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» здійснювалося економістом УМТП ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» ОСОБА_6 Викладене в письмових поясненнях свідок ОСОБА_6 підтвердив в засіданні суду апеляційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль» зареєстровано як юридична особа 18.04.2005 року та має право на здійснення таких видів діяльності як 46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом та 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля. Також встановлено, що ТОВ «Кредере» має право на здійснення такого виду діяльності як 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля. Матеріалами справи підтверджено, що свідоцтво платника податку на додану вартість, видане ТОВ «Кредере», анульовано лише 07.10.2013 року.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості висновків контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Кредере» за 2-4 квартали 2011 року на суму 177,00 гривень і за 1 квартал 2012 року на суму 153,00 гривні та про завищення податкового кредиту на суму ПДВ - 146,00 гривень.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що податкові накладні № 7 від 13.09.2011 року і № 19 від 29.09.2011 року згідно із положеннями п. 201.1 ст. 201 ПК України не дають позивачу права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту жовтня 2011 на суму 154,00 гривні, оскільки судами встановлено, що у податковій накладній № 19 від 29.09.2011 року на суму ПДВ 70,35 гривень та податковій накладній № 7 від 13.09.2011 року на суму ПДВ 83,94 гривні зазначено номенклатуру товарів, серед яких вказано «Скло середнє до маски APOLLO 60» за ціною постачання одиниці товару 22,65 гривні.

Разом з тим, при дослідженні судами видаткової накладної № РН-0000058 від 29.09.2011 на суму ПДВ - 154,28 гривні встановлено, що в ній відсутній товар вказаної у податкових накладних номенклатури «Скло середнє до маски APOLLO 60» за ціною постачання одиниці товару 22,65 гривні. Натомість, згідно вказаної видаткової накладної позивачем отримано скло внутрішнє до маски APOLLO 60 на ціною одиниці товару 47,74 гривень у більшій кількості ніж зазначено у податкових накладних, що також підтверджується карткою рахунку 631. Скарга на постачальника у порядку, встановленому п. 201.10 ст. 201 ПК України, підприємством до податкової декларації з ПДВ за відповідний період не подавалась.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність контролюючим органом своїх доводів про те, що договори, укладені позивачем з ТОВ ВФК «Бізнес-Модуль», ТОВ «Кредере», були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідачем не надано доказів про наявність умислу сторін на вчинення саме такого правочину, що сторони договору прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. За відсутністю належних доказів, доводи відповідача про безтоварний характер господарських операцій з посиланням на відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості є безпідставним.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Тобто, право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та витрат.

Однак, судами попередніх інстанцій встановлено не доведеність податковим органом існування таких обставин.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування контролюючим органом штрафних санкцій у розмірі 50% згідно повідомлення-рішення від 14.10.2013 року № 0006112204/602, оскільки встановлено, що податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 14.12.2012 року № 00136792301/2088, № 0013782301/2087, які прийняті за наслідками перевірки позивача, на підставі акту перевірки від 21.11.2012 року № 4892/22-209/5756783, скасовані у судовому порядку, а інших доказів повторного, протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку або зменшення суми бюджетного відшкодування, відповідачем суду не надано.

Відповідно до п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до п. 44.3 ст. 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у п. 44.1 цієї статті (первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством), а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Якщо платником податків не забезпечено зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи (у разі її неподання - з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності - 1095 дня) та/або не надано ним контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених Кодексом, - такий платник податків сплачує штраф у розмірі згідно з пунктом 121.1 статті 121 ПК України.

Посадова особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених ПК України, має право отримувати від платника податків копії документів, що належать до предмета перевірки.

Висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення відповідача від 29.07.2013 року № 0004892204/107 ґрунтується на тому, що в акті перевірки визначено, що на письмовий запит контролюючого органу платником податків відмовлено у наданні первинних документів за травень 2010 року з посиланням на п. 44.3 ст. 44 ПК України.

Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і, зокрема, для такого висновку, з чим також погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.

Так, судом апеляційної інстанції зазначено, що в акті перевірки від 03.07.2013 року зазначено, що перевірку проведено в присутності головного бухгалтера підприємства ОСОБА_7, яка була допитана як свідок у судовому засіданні та пояснила, що під час проведення контролюючим органом перевірки на вимогу перевіряючих були надані усі документи, що стосувалися предмету перевірки. Про випадки, коли посадові особи контролюючого органу відмовлялись з будь-яких причин від урахування документів, наданих підприємством під час проведення перевірки їй, не відомо.

Також судом апеляційної інстанції зазначено, що в акті перевірки від 03.07.2013 року зазначено, що «Посадові особа ПАТ «КСЗ» в усній формі посилаючись на 44.3 ст. 44 ПК України…відмовили у наданні первинних документів за травень 2010 року у зв'язку з закінченням терміну зберігання даних документів».

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що в акті перевірки не зазначено, яка чи які саме посадові особи підприємства відмовили в наданні первинних документів до перевірки. У зв'язку з цим відсутня можливість підтвердити чи спростувати інформацію, що визначена в акті перевірки, встановити повноваження цієї чи цих осіб надавати таку інформацію контролюючому органу. Також в акті перевірки відсутнє посилання на документ, який би підтвердив факт знищення зазначених документів. Доказів про застосування до платника податків штрафних санкцій, передбачених п. 121.1 ст. 121 ПК України, за ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених ПК України, судам першої та апеляційної інстанцій відповідачем не надано.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в запереченнях проти висновків, викладених відповідачем в акті перевірки від 03.07.2013 року, ТОВ «Кременчуцький сталеливарний завод» зазначало про надання в ході перевірки контролюючому органу усіх первинних документів по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «ВФК Бізнес-Модуль», а із відповіді Кременчуцької ОДПІ на заперечення вбачається, що контролюючий орган вважає заперечення необґрунтованими, оскільки під час проведення перевірки підприємства встановлено, що ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» здійснило видимість придбання товарів, зокрема, від ТОВ «ВФК Бізнес-Модуль», які в дійсності ним не реалізовувалися, а лише полягали в документальному оформленні первинних документів з метою ухилення від сплати податків. Посилання на ненадання підприємством під час проведення перевірки первинних документів по взаємовідносинам із зазначеним контрагентом за травень 2010 року у цьому документі відсутні.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що про те, що факт проведення операцій з придбання ТМЦ у ТОВ «ВФК Бізнес-Модуль» підтверджується первинними бухгалтерськими документами, що оформленні належним чином, ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» зазначав у первинній та повторній скаргах на податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ, які прийняті за наслідками проведеної перевірки. Рішення про результати розгляду цих скарг мають посилання на те, що для проведення документальної позапланової виїзної перевірки підприємством надані наступні первинні бухгалтерські документи по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ ВКФ «Бізнес-Модуль»: накладні на поставку товару за червень 2010 року, податкові накладні, залізнодорожні накладні (повний перелік зазначено в акті перевірки).

Тобто, із зазначених рішень вбачається, що до перевірки підприємством не були надані лише накладні на поставку товару ТОВ ВКФ «Бізнес-Модуль» за травень 2010 року. Крім того, судом апеляційної інстанції вірно не взято до уваги посилання на повний перелік цих документів, який визначений в акті перевірки, оскільки перелік залізнодорожних накладних в акті перевірки відсутній.

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем до суду не надано безспірних доказів в обґрунтування визначеного в акті перевірки від 03.07.2013 року про відмову в наданні до перевірки ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» первинних документів (зокрема, копії яких залучено до матеріалів справи) по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ ВКФ «Бізнес-Модуль» за травень 2010 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно вважає, що без дослідження вказаного вище, застосування судом п. 44.6 ст. 44 ПК України, згідно із яким, зокрема, у разі якщо до закінчення перевірки платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання), що підтверджують показники відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності, є безпідставним, а відтак, є і необґрунтованим ненадання судом оцінки викладеним в акті перевірки обставинам та висновкам, якими податковий орган обґрунтує порушення позивачем вимог законів щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року у справі № 816/6451/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько