Постанова

від 06.02.2014 по справі 826/19180/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 лютого 2014 року 10:04 № 826/19180/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» до відповідачаДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.2013 р. № 0004762203 за участю представників сторін:

від позивача: Виграненко С.П. (довіреність № б/н від 17.09.2013 р.)

від відповідача : Пісна Д.В. (довіреність № 99 від 26.09.2013 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 06.02.2014 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.2013 р. № 0004762203.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.12.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/19180/13-а та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 06.02.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0004762203 від 10.07.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 412 670,00 грн., в т.ч. 275 113,00 грн. за основним платежем та 137 557 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ІстаГрупп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із контрагентом ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» (код ЄДРПОУ 33594723) за період з 01.07.2012 р. по 31.07.2012 р., відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, за липень 2012 року на загальну суму 275 113,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу податкового кредиту в липні 2012 року суму ПДВ у розмірі 275 113,00 грн., сплачену по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» (код ЄДРПОУ 33594723) щодо надання послуг з поставки обладнання для систем відеоспостереження, що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість; установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними; відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента; правовідносини відбувалися на підставі усного договору (згідно ст.ст. 205-207 ЦК України), належне виконання якого підтверджується належним чином складеними та підписаними рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними, а сплата коштів за такими правовідносинами, що відбувалася у безготівковій формі на рахунок контрагента, підтверджується відповідними виписками по банківських рахунках, та не заперечувалась відповідачем під час здійснення перевірки.

Представник відповідача також наголосив на тому, що на підтвердження фактичності (реальності) господарських операцій з контрагентом ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» щодо надання останнім на користь ТОВ «ІстаГрупп» послуг з поставки обладнання для систем відеоспостереження, позивачем було надано до перевірки, а також до матеріалів справи передбачені чинним законодавством документи, а саме: товарно-транспортні накладні, необхідність складання та наявності яких вимагається чинним законодавством, та саме зазначеними документами, на переконання Вищого адміністративного суду України, має підтверджуватися товарність господарських операцій з поставки товару.

Крім того, як зазначив представник позивача, відповідачем жодними допустимими доказами у справі (крім посилання на висновки Ата перевірки по контрагенту та посилання на висновки Акта перевірки по суб'єктах господарювання за третім ланцюгом взаємовідносин, із якими позивач жодних правовідносин взагалі не мав) - не було доведено неможливості виконання таким контрагентом позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» взятих на себе договірних зобов'язань по взаємовідносинах із ТОВ «ІстаГрупп» щодо надання послуг з поставки обладнання для систем відеоспостереження, як то відсутність матеріально-технічних та кадрових можливостей для здійснення задекларованого виду діяльності.

Позивач також зазначив, що відповідачем не було надано суду жодних доказів того, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання відносно недодержання вимог статей Цивільного кодексу України щодо чинності правочинів, які встановлені в Акті перевірки, були б визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» з ознаками нікчемності.

На обґрунтування заявлених позовних вимог, представник позивача, крім вже зазначеного, наголосив також на тому, що відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, натомість як із ТОВ «ІстаГрупп» надало до матеріалів справи докази (додаток № 5 до податкової декларації з ПДВ за липень 2012 р. по контрагенту ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження») щодо повного визначення таким контрагентом позивача податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем, а відповідно податковим органом не було доведено завдання жодної шкоди Державному бюджету за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження».

Відповідачем, в свою чергу, були подані письмові заперечення проти позову, та в судових дебатах 06.02.2014 р. представник відповідача також просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» (код ЄДРПОУ 33594723), а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит.

В даному випаду, відповідач посилається на висновки Акта ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 15.04.2013 р. № 1098/22-90/33594723 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку із ТОВ «Онікс Компані ЛТД» (код ЄДРПОУ 37817014) за січень-березень 2012 р. та ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» (код ЄДРПОУ 37889322) за березень-липень 2012 р.», тобто на обставини, встановлені контролюючим органом при перевірці контрагента позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження», за наслідками правочинів по третьому ланцюгу правовідносин із контрагентами (ТОВ «Онікс Компані ЛТД» та ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь»), які жодного відношення до правочинів із позивачем не мають взагалі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із контрагентом ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» (код ЄДРПОУ 33594723) за період з 01.07.2012 р. по 31.07.2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 10.07.2013 р. № 265/26-58-22-03-17/33541100, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, за липень 2012 року на загальну суму 275 113,00 грн.

Так, в Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді (липні 2012 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» (код ЄДРПОУ 33594723), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки обладнання для систем відеоспостереження.

За наслідками висновків вищевказаного Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:

- № 0004762203 від 10.07.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму загальну 412 670 грн., в т.ч. 275 113,00 грн. - за основним платежем та 137 557,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками оскарження позивачем зазначеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку до податкових органів вищих інстанцій, скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Однак, не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 0004762203 від 10.07.2013 року, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в якості єдиного обґрунтування висновків про порушення позивачем зазначених вимог податкового та цивільного законодавства щодо дійсності (чинності) правочинів, відповідачем в Акті перевірки позивача зазначено, що контрагент позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» здійснював господарську діяльність поза мажами правового поля, оскільки за наслідками перевірки такого контрагента позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» в розрізі правовідносин із іншими контрагентами (із якими позивач жодних правовідносин не мав, а саме: ТОВ «Онікс Компані ЛТД» та ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь»), ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було складено Акт від 15.04.2013 р. № 1098/22-90/33594723 «Про неможливість проведення зустрічної звірки», на підставі чого відповідач також зробив висновок про недійсність правочинів між позивачем та ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження», відповідно до чого у ТОВ «ІстаГрупп» не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і право на формування податкового кредиту.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи, вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку, що:

- відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було жодними допустимими доказами по справі доведено завдання будь-якої шкоди Державному бюджету внаслідок здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження»;

- наявними матеріалами справи (додатком № 5 до податкової декларації ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» з ПДВ за липень 2012 р.) підтверджується, що таким контрагентом позивача було в повному обсязі визначено всі податкові зобов'язання по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» не було завдано жодної шкоди Державному бюджету;

- відповідачем не було роз'яснено та доведено суду, яким саме чином та на підставі яких нормативних актів позивач має нести відповідальність за порушення, встановлені самим же податковим органом в Акті перевірки по суб'єкту господарювання ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» із взагалі іншими контрагентами: ТОВ «Онікс Компані ЛТД» та ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» (з якими позивач жодних правовідносин не мав та діяльності не вів), а по фактичному контрагенту позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» в матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення щодо протиправної діяльності такого товариства із яким позивач мав взаємовідносини, проте як наявні всі первинні та інші підтверджуючі документи тощо фактичності (реальності) здійснення такої господарської операції між позивачем та ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження», щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки обладнання для систем відеоспостереження;

- відповідачем жодними доказами у справі не було доведено неможливість виконання таким контрагентом ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» взятих на себе договірних зобов'язань по взаємовідносинах із ТОВ «ІстаГрупп» щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки обладнання для систем відеоспостереження, як то: відсутність матеріально-технічних та кадрових можливостей для здійснення задекларованого виду діяльності;

- відповідачем не надано жодних доказів того, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» (контрагентом позивача), які викладені в Акті перевірки позивача, визнані в судовому порядку. А відтак, оскільки Акт перевірки це документ який висвітлює позицію контролюючого органу, але не має юридичних наслідків, тому тільки податкові повідомлення-рішення, правомірність прийняття яких встановлюється судом, мають юридичні наслідки і є обов'язковими для виконання судами в своїх рішеннях.

Таким чином, виключно висновки відповідача в Акті перевірки не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» з ознаками нікчемності.

По суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентом ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» з матеріалів справи вбачається наступне.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, у перевіряємому періоді (липні 2012 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» (код ЄДРПОУ 33594723), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки обладнання для систем відеоспостереження.

Зазначені фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» в липні 2012 р. відбувались на підставі усного правочину поставки, що передбачено ст.ст. 205-207 Цивільного кодексу України (далі - усний Договір).

Згідно умов даного усного Договору, ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» взяло на себе зобов'язання поставити позивачу обладнання для систем відеоспостереження (далі - ТМЦ, Товар).

В межах виконання даного усного Договору ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» в липні 2012 р. було поставлено позивачу Товару на загальну суму 1 650 680,58 грн. (в т.ч. ПДВ - 275 113,00 грн.), що була сплачена позивачем на рахунок контрагента, та зазначена сума ПДВ 275 113,00 грн. була включена позивачем до складу податкового кредиту в липні 2012 р.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодним чином заперечено відповідачем, на виконання зазначених договірних відносин сторонами такого правочину (позивачем та ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження») були підписані рахунки-фактури, видаткові накладні, а також контрагентом на користь позивача виписані податкові накладні, копії яких мітяться в матеріалах справи, а сплата коштів за такими правовідносинами, що відбувалася у безготівковій формі на рахунок контрагента, підтверджується відповідними виписками по банківських рахунках, та не заперечувалась відповідачем під час здійснення перевірки.

Крім того, на підтвердження фактичності (реальності) зазначених господарських операцій з контрагентом ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» щодо надання останнім на користь ТОВ «ІстаГрупп» послуг з поставки обладнання для систем відеоспостереження, позивачем було надано до матеріалів справи також передбачені чинним законодавством документи, а саме: товарно-транспортні накладні, необхідність складання та наявності яких вимагається чинним законодавством, та саме зазначеними документами, на переконання Вищого адміністративного суду України, має підтверджуватися товарність господарських операцій з поставки товару.

Так, згідно вимог чинного податкового законодавства, та позиції Вищого адміністративного суду, що викладена в його рішеннях, Акт перевірки не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов'язків суб'єктів господарювання, не містить обов'язкового для нього припису, та не є правовим актом індивідуальної дії, а відтак висновки Акта перевірки не можуть апріорі бути доказовою базою при розгляді справи в суді, крім випадків коли факти, встановлені в Акті, підтверджені відповідним судовим рішенням (що набрало законної сили), якого відповідачем в даному випадку надано не було. А отже, висновки, викладені в Акті перевірки, повинні підтверджуватися контролюючим органом в судовому засіданні відповідними допустимими доказами.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було жодними доказами заперечено відповідачем, під час здійснення таких правовідносин позивача із ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження», зазначений контрагент був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Крім того, як зазначалося вище, відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» було завдано шкоди Державному бюджету.

Також, згідно наявних матеріалів справи, відповідачем жодними доказами у справі не було доведено суду неможливості виконання таким контрагентом ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» взятих на себе договірних зобов'язань по взаємовідносинах із ТОВ «Іста Груп» щодо надання на користь позивача послуг з поставки обладнання для систем відеоспостереження, як то: відсутність матеріально-технічних та кадрових можливостей для здійснення задекларованого виду діяльності.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» правочинів, податковий орган в Акті перевірки посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного» та «нікчемного» правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» правочинів недійсними, посилання на їх фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки позивача, контролюючим органом не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було жодними доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження», а посилання виключно на висновки Акта перевірки - не може бути єдиною та беззаперечною підставою для визнання правочинів нікчемними (недійсними) без наявності відповідного вироку суду, що набрав законної сили.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, такий зв'язок між витратами на придбання послуг з поставки товару (обладнання для систем відеоспостереження) у контрагента ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження», що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг (робіт), було відповідними доказами доведено позивачем суду, а саме при виконанні позивачем Договорів з іншими контрагентами (зокрема: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») щодо поставки, монтажу та ремонту обладнання систем охоронного призначення (відеоспостереження), придбаного у контрагента ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» з метою отримання позивачем прибутку, як це передбачає чинне господарське, цивільне та податкове законодавство.

Суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що позивач зобов'язаний нести відповідальність за порушення, встановлені податковим органом по контрагенту ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» за третім ланцюгом правовідносин із ТОВ «Онікс Компані ЛТД» та ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», з якими ТОВ «ІстаГрупп» взагалі жодних відносин не мало, та які також не підтверджуються будь-яким іншим чином (а саме рішенням суду), крім висновків самого ж податкового органу в Акті перевірки.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не заперечувалося представником відповідача, жодних претензій до податкових накладних, виписаних ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» на користь позивача, на підставі яких ТОВ «ІстаГрупп» формувався податковий кредит з ПДВ у липні 2012 р. на загальну суму 275 113,00 грн., - контролюючий орган не мав, та крім того, наявними у справі доказами підтверджується реєстрація контрагентом позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» таких податкових накладних у Єдиному реєстру податкових накладних, як це передбачає чинне податкове законодавство.

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 112 11 13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», вбачається тенденція до індивідуалізації кваліфікації дій платників податків з формування податкового кредиту з ПДВ з огляду на добросовісність такого платника. У разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника ПДВ його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента. При цьому обізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, необхідно з'ясувати з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Так, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на час здійснення правовідносин із позивачем (липень 2012 р.), контрагент позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» був діючим підприємством, не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, та відповідно здійснював господарську діяльність у межах норм чинного законодавства (подавав звітність, декларував податкові зобов'язання).

Крім того, зазначений контрагент позивача ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» також є належним чином зареєстрованим суб'єктом підприємницької діяльності та не перебуває в процесі припинення і станом на час розгляду даної адміністративної справи (витяг з ЄДРПОУ від 16.12.2013 р.).

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в порушення вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 71 КАС України, не виконав вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі щодо надання відповідних документів на підтвердження його правової позиції, викладеної в Акті перевірки позивача та у запереченні на позовну заяву, щодо нікчемності (недійсності) правочинів між ТОВ «ІстаГрупп» та ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження», а відповідно не довів суду правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 10.07.2013 року № 0004762203.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 10.07.2013 р. № 0004762203.

Зважаючи на викладене, та керуючись ч. 6 ст. 71 КАС України, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

В позовній заяві та в судових дебатах позивач (представник позивача) не заявляв позовної вимоги щодо відшкодування ТОВ «ІстаГрупп» судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0004762203 від 10.07.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 412 670,00 грн., в т.ч. 275 113,00 грн. за основним платежем та 137 557 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови - 11.02.2014 р.