Ухвала

від 15.12.2014 по справі 826/19180/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2014 року м. Київ К/800/21326/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2014

у справі № 826/19180/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0004762203 від 10.07.2013.

Поставною Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ІстаГрупп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» за період з 01.07 по 31.07.2012, складено акт № 265/26-58-22-03-17/33541100 від 10.07.2013, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2012 року в розмірі 275 113 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 10.07.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004762203 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 412 670 грн., в т.ч.: 275 113 грн. основного платежу та 137 557 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи грошове зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням, податковий орган виходив з того, що згідно акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 15.04.2013 № 1098/22-90/33594723 «Про неможливість проведення зустрічної звірки» контрагент позивача - ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» здійснював господарську діяльність поза межами правового поля, оскільки за наслідками перевірки такого контрагента позивача в розрізі правовідносин із іншими контрагентами (ТОВ «Онікс Компані ЛТД» та ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь»), тому, на думку податкового органу, правочини, укладені з ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» є недійсними, відповідно до чого не можуть виникати як податкові зобов'язання так і право на формування податкового кредиту у ТОВ «ІстаГрупп».

Матеріалами справи встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки обладнання для систем відеоспостереження.

Зазначені фінансово-господарські операції з ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» в липні 2012 року відбувались на підставі усного правочину поставки, за умовами якого ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» взяло на себе зобов'язання поставити позивачу обладнання для систем відеоспостереження.

В межах виконання вказаного договору ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» в липні 2012 року було поставлено позивачу товар на загальну суму 1 650 680,58 грн. (в т.ч. ПДВ - 275 113 грн.), що була сплачена позивачем на рахунок контрагента та зазначена сума ПДВ була включена позивачем до складу податкового кредиту в липні 2012 року.

Факт виконання умов укладеного договору судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, рахунками-фактури, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальність та товарність господарських операцій між ТОВ «ІстаГрупп» та ТОВ «Інтелектуальні технології відеоспостереження» доведена позивачем, у зв'язку з чим у нього було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по операціях з вказаним контрагентом.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт (послуг)) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагента через відсутність його за юридичною адресою та відсутністю в нього основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Судами обох інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено формування позивачем податкового кредиту за липень 2012 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особою, яка була зареєстрована платником податку на додану вартість, та встановлено, що господарські операції з поставки товару мали місце, підтверджені первинними, розрахунковими та іншими документами, тому податковим органом безпідставно донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції спірним податковим повідомленням-рішенням.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний