Постанова

від 22.01.2014 по справі 804/15237/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 р. Справа № 804/15237/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняБезрученко К.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Кульчицька Ю.О., Бахарєва І.А. Алейниченко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-технологічна компанія «Цитадель» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.2013р. №0000442205, №0000432205,-

ВСТАНОВИВ:

15.11.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-технологічна компанія «Цитадель» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, поданої до суду 20.01.2014р., просить визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013р. №0000442205 (Форма «Р») про збільшення сум грошових зобов'язань позивача з оплати податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 301033,75 грн. (податок на прибуток 301033,75 грн. в т.ч. штрафні санкції 60206,75 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013р. №0000432205 (Форма «Р») про збільшення сум грошових зобов'язань позивача з оплати податку на додану вартість на загальну суму 130317,50 грн. (податок на додану вартість 130317,50 грн. в т.ч. штрафні санкції 26063,50 грн.) Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що зазначені вище податкові повідомлення-рішення вважає необґрунтованими та протиправними, винесеними з порушеннями чинного законодавства у зв'язку з тим, що висновки, відображені в акті перевірки від 26.03.2013р., які були підставами для прийняття оспорюваних рішень, ґрунтуються на припущеннях щодо нереальності здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентами - ПНВП «Техніка», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ТОВ «Дидактика», ПП «Екостан Сервіс», без зазначення будь-яких первинних документів, розрахунків та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства, факти, викладені в акті, позивач вважає помилковими і не підтвердженими належним чином та такими, що виникли в результаті невірного тлумачення умов укладених договорів та чинного законодавства України. Також позивач вказує і на те, що в акті перевірки не надано допустимих та достатніх доказів та обґрунтування порушення саме позивачем податкового законодавства, судження про відсутність об'єктів оподаткування, відсутність можливості здійснювати господарську діяльність зроблені з перевищенням повноважень, якими законодавець наділив органи державної податкової служби, при цьому, на момент проведення перевірки дії ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська по контрагентам позивача, які викладені в акті перевірки, були оскаржені в судовому порядку та за судовими рішеннями визнані протиправними, а тому використані відповідачем акти іншої ДПІ, що покладені в обґрунтування акту та відповідних донарахувань, не можуть бути підставами для таких донарахувань та не можуть бути використані в якості підтвердження правомірності зроблених у акті припущень. Позивач посилається і на те, що факти здійснення господарських операцій позивачем, які були предметом перевірки, мають своє документальне підтвердження, які визнані відповідачем про що також зазначено і в акті перевірки. Наявність витрат, об'єктів оподаткування та операцій з надання послуг підтверджується первинною договірною та бухгалтерською документацією і поданням відповідних декларацій, отримані податкові накладні включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних у відповідних періодах, які також відображені і контрагентами позивача в повному обсязі. Окрім того, позивач зазначає, що не несе відповідальності за господарську діяльність своїх контрагентів і на позивача не покладається обов'язок перевіряти фактичність чи реальність здійснення діяльності контрагента та жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, які вказані платником податків у податкових деклараціях, а тому позивач вважає, що необґрунтовані заяви ДПС не ґрунтуються на вимогах закону у зв'язку з чим оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті всупереч законодавству і є протиправними.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в його задоволенні відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що перевіркою позивача за актом від 26.03.2013р. №966/22-5/34775663 встановлено нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами позивача - ПНВП «Техніка», ПП «Транс Атлантіка Сервіс», ТОВ «Дидактика» та ПП «Екостан Сервіс» за період з 01.03.2012р. по 31.08.2012р. та з 01.10.2012р. по 31.10.2012р. Такі висновки зроблені на підставі актів перевірок контрагентів позивача, а також у зв'язку з ненаданням позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, які підтверджують транспортування рубероїду від ПНВП «Техніка» на склад позивача чи на будівельний майданчик, замовником яких є позивач, у зв'язку з чим податковим інспектором встановлено отримання товару позивачем, однак від невстановленої особи враховуючи те, що контрагент позивача не мав можливості проводити таку господарську діяльність, а тому даний товар було отримано позивачем безоплатно, так як встановити наявність розрахунків за нього неможливо. Відповідач зазначає, що відсутність доказів щодо перевезення товару, його зберігання, сертифікацій та прийняття, включення до складу валових витрат, витрат на придбання такого товару є неправомірним згідно ухвали ВАСУ від 29.04.2010р. №К-38733/6. Отже, з урахуванням актів контрагентів позивача, відсутності товарно-транспортних накладних у позивача, що підтверджують перевезення товару, було встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) у вказаному вище періоді, які підпадають під визначення ст.134 ПК України. Окрім того, відповідач посилається і на те, що згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відображення господарської операції в податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, а тому вважає, що висновки щодо заниження підприємством податкових зобов'язань та прийняті на підставі вказаних висновків податкові повідомлення-рішення є правомірними.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 22.01.2014р.

У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-технологічна компанія «Цитадель» зареєстровано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 12.12.2006р. як юридична особа за адресою:49000,м. Дніпропетровськ, Ленінський район, пр.Петровського, буд. 43, перебуває на обліку як платник податку у ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська та є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію від 12.12.2006р., копією довідки про взяття на облік, копією довідок з ЄДРПОУ від 01.03.2011р.та від 20.06.2013р., копією статуту позивача та копією свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ. (а.с.43-62 том 1 ).

У період з 14.03.2013р. по 26.03.2013р. податковою інспекцією на підставі наказу від 13.03.2013р. №219, згідно із п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 ПК України було проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового,валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ПНВП «Техніка», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ТОВ «Дидактика», та ПП «Екостан Сервіс» за період з 01.03.2012р. по 31.08.2012р. та з 01.10.2012р. по 31.10.2012р. за результатами якої складено акт від 26.03.2013р. № 966/22-5/34775663 та встановлено наступні порушення, а саме:

- перевіркою встановлено нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами постачальниками за період з 01.03.2012р. по 31.08.2012р. та з 01.10.2012р. по 31.10.2012р. та встановлено юридичну дефектність первинних документів навіть у разі їх наявності;

- на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України позивачем занижено ПДВ в розмірі 1326 грн. у жовтні 2012р. з ПП «Екостан Сервіс»;

- на порушення п.п185.1 ст.185 ПК України завищено податкові зобов'язання на суму 1326 грн., в т.ч. з ПП «Рембудкомплект -Плюс» у сумі 1326 грн.;

- п.198.6 ст.198 ПК України позивачем занижено податок на додану вартість всього у сумі 104254 грн. з березня по серпень 2012р.;

- п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України підприємством занижено суму податку на прибуток всього в сумі 240827 грн. за І-Ш квартали 2012р. (а.с.18-33 том 1).

На підставі вищевказаного акту перевірки податковим органом 26.04.2013р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення форми «Р» :

- № 0000432205 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 130370,50 грн., в тому числі за основним платежем - 104254,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 26063,50 грн. (а.с.42 том 1);

- № 0000442205 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 301033,75 грн., в тому числі за основним платежем - 240827,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 60206,75 грн. (а.с.42 зворот том 1).

Позивач не погоджується з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними з огляду на недоведеність податковою інспекцією порушень підприємством чинного законодавства, необґрунтованість та протиправність висновків акту перевірки у зв'язку з наявністю усіх первинних бухгалтерських документів, що підтверджують факти виконання позивачем договорів з його контрагентами - - ПНВП «Техніка», ПП «Транс Атлантіка Сервіс», ТОВ «Дидактика» та ПП «Екостан Сервіс», ПП «Рембудкомплект -Плюс» за період з 01.03.2012р. по 31.08.2012р. та з 01.10.2012р. по 31.10.2012р.

Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 19-1, 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, при цьому, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, в порядку встановленому цим Кодексом.

За приписами ст.54, 86 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надані повноваження щодо складання актів перевірок та податкових повідомлень-рішень за результатами проведених перевірок.

Із матеріалів справи вбачається, що податковим органом на виконання своїх функцій та повноважень було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ПНВП «Техніка», ПП «Транс Атлантіка Сервіс», ТОВ «Дидактика» та ПП «Екостан Сервіс» за період з 01.03.2012р. по 31.08.2012р. та з 01.10.2012р. по 31.10.2012р. за результатами якої складено акт від 26.03.2013р. №966/22-5/34775663 яким було встановлено нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами постачальниками за період з 01.03.2012р. по 31.08.2012р. та з 01.10.2012р. по 31.10.2012р. та встановлено юридичну дефектність первинних документів навіть у разі їх наявності, у зв'язку з чим завищено податкових зобов'язань на суму 1326 грн., занижено податок на додану вартість на суму 104254 грн., занижено податок на прибуток у сумі 240827 грн. (а.с.18-33 том 1).

Зі змісту вищевказаного акту перевірки видно, що підставою для наведених вище висновків слугували відсутність у позивача доказів щодо перевезення товару, його зберігання, прийняття, придбання товару і послуг не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, а тому відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати коштів, а тому перевіркою встановлено нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами-постачальниками (а.с.30,33 том 1).

Згідно з п.44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16.07.1999р. ( далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість суду необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо.

Так, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами у спірний період, позивачем надані суду первинні бухгалтерські документи, а саме: копії договорів купівлі-продажу, поставки, копії договорів підряду, копії рахунків на оплату товару(виконаних робіт/послуг), копії платіжних доручень та виписки банку про перерахування коштів, копії довідок про вартість виконаних будівельних робіт, копії актів прихованих робіт, копії податкових декларацій з ПДВ та про прибуток, фотокартки, копії посвідчень на відрядження посадових осіб контрагентів позивача, які відряджалися до м.Керчі, копії податкових накладних, копії реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, копії наказу на відрядження директора позивача та копія відповідного відрядження директора позивача до м.Керчі, копію видаткових касових ордерів, а також пояснення директора ТОВ «БТК «Цитадель» Чорного П.П.(а.с.180-259 том 1, а.с.1-250 том 2, а.с.1-47 том 3).

Вивчивши вищенаведені первинні бухгалтерські документи, які оформлені позивачем, суд приходить до висновку, що вони не можуть бути прийняті судом на підтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій з вищевказаними контрагентами з огляду на наступне.

Як встановлено судом у ході судового розгляду справи та підтверджено представниками відповідача у штаті підприємства позивача перебуває дві особи, а саме: директор підприємства і бухгалтер, інші працівники у штаті підприємства відсутні, що також підтверджується відповідними копіями наказів (а.с.129, 132 том 1).

Так, у спірний період, 03.08.2012р. та 06.08.2012р. позивач уклав з ПНВП «Техніка» договори поставки №ВЛ-4216, №К03/14 за умовами якого позивач як покупець придбав у постачальника (ПНВП «Техніка») рубероїд в асортименті згідно зі специфікацією № 1, при цьому, зі змісту п.5.3 договорів було передбачено, що товар постачається на склад покупця на умовах самовивозу товару (а.с.165-172 том 1, а.с.89-93 том 3).

У ході судового розгляду справи судом з'ясовувалося питання щодо реальності здійснення господарської вказаної вище господарської операції та питання наявності складів у позивача для зберігання придбаного ребероїду, умови самовивозу цього товару позивачем, однак представники відповідача не змогли надати жодних доказів і пояснень з приводу транспортування товару, при цьому, один з представників позивача путалася в наданні пояснень та зазначала про те, що рудероїд перевозився транспортом постачальника, а директор приймав вказаний товар у м.Керчі особисто у постачальника на підтвердження чого надано копію відрядження.

Однак, судом не може бути прийняте зазначене відрядження як доказ перебування директора позивача Чорного П.П. у м.Керчі та приймання товару у зв'язку з тим, що надана копія відрядження не містить відміток про знаходження його у місті Керчі на підприємстві замовника робіт - у Відокремленому структурному підрозділу Керченське локомотивне депо» ДП «Придніпровська залізниця» (а.с.83 том 3).

Не надано суду і доказів актів приймання-передачі товару позивачем від постачальника - ПНВП «Техніка».

Також не може бути прийнято до уваги і посилання позивача на надану суду копію додаткової угоди № 1 до договору від 06.08.2012р. №ВЛ-4216 за якою змінено умови п.5.3 договору в частині поставки товару на склад за адресою м.Керч, вул.Вокзальне шосе, буд.76, всі витрати та обов'язки пов'язані з транспортуванням товару, компенсуються постачальником власними коштами, оскільки зазначена копія додаткової угоди не надавалась до податкової інспекції до перевірки, а була надана суду після з'ясування питання щодо умов перевезення товару, які передбачені договором та фактичні дії, які були здійснені сторонами на виконання цих договорів з урахуванням надання пояснень представником позивача з приводу поставки даного товару постачальником товару і не на склад позивача, а на будівельний майданчик, що знаходиться у м.Керчі.

Зазначені вище розбіжності в умовах договорів поставки та поясненнях представника позивача дають суду підстави для висновку про те, що фактично перевезення товару згідно умов договорів шляхом самовивозу не відбувалося, а доказів поставки даного товару постачальником у м.Керч з урахуванням віддаленості від позивача, який знаходиться у м.Дніпропетровську позивачем не доведено належними доказами.

Не можуть бути прийняті в якості доказової бази і письмові пояснення директора позивача Чорного П.П. з приводу постачання товарів постачальником, оскільки судом відповідні пояснення від даної особи не витребовувались та вказані пояснення не можуть бути належними доказами у справі з урахуванням того, що дана особа є посадовою особою даного підприємства, усвідомлює свою відповідальність та зацікавлена у ході вирішення даної справи.

Також у ході судового розгляду справи судом встановлено, що у спірний період позивач придбавав у ТОВ «Дидактика» вітрини для магазинів, які в подальшому, як зазначили представники позивача, були продані іншому підприємству - ТОВ «Омега».

На підтвердження реальності здійснення вказаної господарської операції суду надано лише фотокартку вітрин та письмові пояснення директора Чорного П.П. (а.с.180-181том 1).

Однак, суд критично ставиться до вказаних доказів, оскільки, як уже зазначалося вище, пояснення директора підприємства позивача не можуть бути належними доказами вчинення реальності вчинення господарської операції з урахуванням зацікавленості даної посадової особи у вирішенні даної справи, а фотокартка не містить відомостей про те, що це саме ці вітрини, які були придбані саме позивачем, при цьому, вказана фотокартка може бути зроблена у любому із супермаркетів будь-якого населеного пункту.

Позивачем не підтверджено і реальність здійснення господарської операції щодо придбання у ПП «Екостан Сервіс» будівельних матеріалів за договором поставки №ИЮ/1835 від 05.10.2012р. з урахуванням того, що за умовами поставки одночасно з передачею кожної партії продукції постачальник зобов'язувався передати покупцеві, зокрема: товарно-транспорту накладну або накладну на відпуск товару; податкову накладну, рахунок -фактуру (а.с.197-199 том 1).

Однак, на підтвердження реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором позивачем не надано жодного документу про транспортування даного товару та передачі рахунку-фактури, що свідчить про відсутність реальності здійснення вказаних поставок з урахуванням того, що, як зазначив представник позивача в судовому засіданні, поставки будівельних матеріалів відбувалися постачальником товарів прямо на будівельний майданчик у м.Керчі.

До того ж, судом враховується також і наявність у штаті позивача лише двох працівників (директора і бухгалтера), які не здатні реально виконувати будь-які роботи з приймання товарів та надання послуг, а також віддаленість контрагентів один від одного, що виключає можливість здійснення вказаних вище господарських операцій у вищевказаних об'ємах виконаних робіт.

Водночас, суд не вбачає доцільності в укладенні договору №ТАС-07/32 від 25.06.2012р. укладеного з ПП «Транс Атлантіка Сервіс» за умовами якого дане підприємство як підрядник брав на себе зобов'язання за завданням позивача як замовника на свій ризик виконати роботи по об'єкту «Капітальний ремонт мяких покрівель будівель Керченського локомотивного депо», розташованого у м.Керчі з метою отримання прибутку згідно до вимог п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України з огляду на те, що одним із видів діяльності позивача є будівництво житлових і нежитлових будівель (а.с.44 том 1), а отже, суд приходить до висновку, що позивач фактично мав можливість виконати вказані роботи по капітальному ремонту власними силами.

Окрім того, слід зазначити, що за умовами договору №ПР/Т-12327/НЮ від 25.06.2012р. укладеного з ДП «Придніпровська залізниця» як замовником будівельних робіт та позивачем як підрядником будівельних робіт,позивач брав на себе зобов'язання виконати будівельні роботи на свій ризик, з власних матеріалів щодо капітального ремонту м'яких покрівель будівель Керченського локомотивного депо, при цьому, умовами вказаного договору не передбачалося залучення до виконання вказаних будівельних робіт будь-яких третіх осіб - субпідрядних організацій, а тому посилання позивача на виконання вказаних будівельних робіт ПП «Транс Атлантіка Сервіс» замість позивача є безпідставними та не можуть свідчити про здійснення господарської операції за вказаними договорами з метою отримання прибутку.

Надані позивачем фотокартки про виконання будівельних робіт не можуть служити належними доказами реальності виконання будівельних робіт позивачем чи контрагентами позивача на його замовлення з огляду на те, що вказані фотокартки не містять періоду виконання робіт, місця виконання робіт та іншого, а з їх змісту можна дійти висновку про те, що невідомі особи проводять ремонтні роботи невідомої покрівлі у невідомий період (а.с.73-75 том 2).

Суд критично оцінює надані позивачем в якості доказу копії відряджень посадових осіб ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» до м.Керчі з огляду на те, що зазначені документи не можуть свідчити про реальність господарської операції, вчиненої позивачем з урахуванням того, що дані документи не є бухгалтерськими документами позивача, отримані позивачем у невідомий спосіб, а тому у відповідності до вимог ч.3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Судом також враховується і те, що позивачем не було у ході судового розгляду справи доведено належними та допустимими доказами і отримання прибутку від здійснення вказаних вище господарських операцій та використання даних робіт і послуг у своїй господарській діяльності.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про те, що позивачем не підтверджено реальність здійснення господарських операціях по правовідносинах з вищевказаними контрагентами, а сам факт складання між сторонами податкових накладних не може свідчити про реальність здійснення господарської операції за вказаними договорами з урахуванням вимог ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які наведені вище.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги ї заперечення.

Представникоами позивача у ході судового розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами реальність здійснення ним вищенаведених господарських операцій.

Не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного рішення і посилання позивача про наявність судових рішень відносно його контрагентів - ПП «Екостан Сервіс», ПНВП «Техніка» за якими дії податкової інспекції визнані протиправними, оскільки доказів набрання вказаними судовими рішеннями позивачем не надано, до того ж, слід зазначити, що зі змісту вказаних судових рішень видно, що позивач не є стороною за даними судовими рішеннями, щодо позивача не встановлювалося будь-яких обставин щодо його прав і обов'язків, а тому дані судові рішення не можуть носити преюдиційного значення у розумінні ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши надані суду документи та дії відповідача щодо прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням ч. 3 ст. 2 вищевказаного Кодексу, суд приходить до висновку про те, що зазначені рішення прийняті відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення даного позову.

За нормами ст.ст. 7,8,9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, принципом законності відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України.

Приймаючи рішення у даній справі судом також враховується правова позиції Вищого адміністративний Суд України, яка викладена в ухвалі від 29.04.2010р. № К-38733/06, а також в інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011р., в якому зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що рішення прийнято на користь суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим судові витрати понесені позивачем не підлягають стягненню з державного бюджету відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, у відповідності до вимог ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору, а решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги та з урахуванням того, що позивачем при поданні позову було сплачено лише 10 відсотків судового збору у розмірі 458 грн. 81 коп.(а.с.4 том 1)та те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, слід стягнути з позивача решту судового збору у розмірі 4129 грн. 19 коп.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71,72, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-технологічна компанія «Цитадель» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.2013р. №0000442205, №0000432205 - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-технологічна компанія «Цитадель»(49000, м. Дніпропетровськ, пр.Петровського, буд.43, код ЄДРПОУ 34775663) до Державного бюджету України решту судового збору у розмірі 4129 грн. 19 коп. (чотири тисячі сто двадцять дев'ять грн. 19 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 27.01.2014р.

Суддя С.О. Конєва