Постанова

від 04.02.2014 по справі 2а/0270/262/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/35795/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тростянецьзерно»

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року

у справі № 2а/0270/262/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тростянецьзерно»

до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тростянецьзерно» (позивач) звернулось до суду з позовом до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000011600/0 від 06 січня 2011 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ТОВ «Тростянецьзерно», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Тростянецьзерно» з питань правомірності подання уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість за серпень 2007 року, за результатами якої складено акт № 601/15-34927974 від 31 грудня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000011600/0 від 06 січня 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 118 789,00 грн. (95 031,00 грн. - основний платіж, 23 758,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту у вересні 2007 року суми податку на додану вартість у розмірі 95 031,00 грн. на підставі податкової накладної № 2 від 23 серпня 2007 року, виписаної на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Лукрум-2007».

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову повністю, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що за правилами пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна має бути отримана покупцем у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов'язань продавця.

При цьому Законом № 168/97-ВР, на думку судових інстанцій, не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації свого права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість, після настання дати виникнення права на податковий кредит. А відтак, якщо платник податку таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку на додану вартість.

Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

Поряд з цим у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковою накладною, отриманою після закінчення податкового періоду, в якому фактично відбулась господарська операція, сума податку на додану вартість, вказана в такій податковій накладній, може бути включена до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому згідно з частиною 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тростянецьзерно» задовольнити.

Скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000011600/0 від 06 січня 2011 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Карась О.В.