Постанова

від 19.02.2014 по справі 903/1187/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2014 р. Справа № 903/1187/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства "Аутовест" від 06.12.2013 р. на рішення господарського суду Волинської області від 27.11.13 р. у справі № 903/1187/13

за позовом Фізичної особи-підприємця Берегового Сергія Георгійовича

до відповідача Приватного підприємства "Аутовест"

про стягнення 7 572,74 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.11.2013 р. у справі № 903/1187/13 (суддя Гарбар І.О.) задоволено позов Фізичної особи-підприємця Берегового Сергія Георгійовича до Приватного підприємства "Аутовест" та стягнуто з відповідача на користь позивача 7 572,74 грн. з них: 7 500,00 грн. - основного боргу та 72,74 грн. - 3% річних, а також 1 285,09 грн. витрат пов'язаних з розглядом справи та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 720,50 грн. При прийнятті рішення суд виходив з того, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору; встановлено виконання належним чином зобов'язань позивачем та неналежне виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем, позовні вимоги щодо стягнення 7 500,00 грн. основного боргу та 72,74 грн. 3% річних підставні, підлягають до задоволення; клопотання позивача про відшкодування витрат пов'язаних із розглядом справи обґрунтоване, підтверджене належними доказами та підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Аутовест" звернулося з апеляційною скаргою від 06.12.2013 р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 27.11.2013 р. у справі № 903/1187/13 та прийняти нове, яким відмовити в позові, посилаючись на те, що при винесенні рішення, судом не в повному обсязі було з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Судом встановлено, що надана позивачем заявка відповідає вимогам щодо договору перевезення вантажу. Проте, із змісту заявки не вбачається, що вона підписана уповноваженою особою підприємства відповідача, так як відсутні посилання на особу, що підписала договір. У відповідності до статуту ПП "Аутовест" без довіреності має право підписувати господарські договори тільки директор. Суд навіть не піддав сумніву, чи в дійсності підписана заявка уповноваженою особою. До матеріалів справи в підтвердження виконання зобов'язань додано копію СМR, яка є дуже неякісною і деякі розділи важко прочитати. Згідно заявки вантажовідправником (відвантажувачем) виступає ТзОВ "Форсаж". В СМR вантажовідправником зазначено "Юргієвський машзавод" та відсутня інформація про отримання вантажу. За правилами заповнення СМR графа 24 - для відміток одержувача про отримання вантажу (підпис, печатка) та дату отримання. У зазначеній графі отримувача стоїть печатка "Для митного оформлення", дата отримання не зазначена, так само як відсутній підпис уповноваженої особи. Щодо умови оплати між сторонами існувала домовленість про те, що за надані послуги відповідач оплачує після оплати третьою стороною - замовником послуг. В пункті 5.2 договору визначено зобов'язання позивача надавати до рахунків на оплату СМR з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу (оригінал), чого в даному випадку зроблено не було. Відповідач оплатив 9 500,00 грн. позивачу. Але вказана проплата була здійснена відповідно до умов договору. Позивач також не виконав умови пункту 2.17 договору, не направив оригінал належно оформленої СМR відповідачу. На сьогоднішній день, відсутня СМR, яка підтверджує належне виконання умов договору, а саме отримання вантажу у ТзОВ "Форсаж", як визначено в заявці, та доставка за визначеною адресою. Окрім того, на період розгляду справи та на даний час замовник не розрахувався з експедитором за надані послуги. Відповідач не порушив строк виконання зобов'язання, а отже штрафні санкції нараховані неправомірно. Відповідно до чинного законодавства акт виконаних робіт №01/03/2013-ЕК від 15.03.2013 р. повинен бути підписаний обома сторонами, а цей підписаний тільки позивачем як перевізником. Зі сторони відповідача акт буде підписаний тільки після отримання оригіналу СМR. В послуги адвоката мають включатися саме витрати, пов'язані з участю у справі або підготовкою до справи тощо. В судовому рішенні про такі документи як договір між позивачем та адвокатом, акт виконаних робіт (наданих послуг) не згадується. Стягнення витрат на відрядження представника є неправомірним. Судом порушено принцип змагальності. Відповідач висловлював клопотання про витребування міжнародної товарно-транспортної накладної. Суд мав би перенести розгляд справи та зобов'язати відповідача в обов'язковому порядку направити уповноваженого представника для участі в розгляді. Позивачем не виконано умови договору, зважаючи на те, що строк оплати не настав, відповідачем не порушено зобов'язання щодо оплати наданих послуг, а відповідно відсутні підстави для примусового стягнення суми боргу. Під час винесення рішення по справі було порушено норми матеріального та процесуального права.

Позивач - Фізична особа-підприємець Береговий Сергій Георгійович у відзиві на апеляційну скаргу просить її відхилити, а рішення господарського суду Волинської області у справі № 903/1187/13 залишити без змін, посилаючись на те, що обставини справи в мотивувальній частині рішення господарського суду Волинської області встановлені вірно, а саме рішення є обґрунтованим та правомірним. 22.02.2013 р. відповідач запропонував позивачу укласти договір організації та перевезення вантажів автомобільним транспортом та надіслав проект договору з реквізитами відповідача в електронній формі. Вказаний проект не був підписаний та затверджений відповідачем. Відповідачем було надіслано підписану та затверджену печаткою заявку-договір № 01/03-2013-ЕК 22.02. 2013 р., яка містить всі необхідні умови договорів перевезення та є самостійним документом. Правовідносини сторін даного спору є правовідносинами замовника (відповідач) та виконавця (позивач) договору перевезення вантажів у міжнародному сполученні. При цьому, відповідач виконував експедиторські послуги за дорученням клієнта, про що він повідомляє в апеляційній скарзі та стверджує, що клієнт не розрахувався за спірне перевезення у повному обсязі, хоча ніяких доказів про це не надано. В заявці наявні номери авто та причепа, які здійснили перевезення, її зміст співпадає з відомостями міжнародної вантажної накладної, відповідно до якої виконувалось спірне перевезення. Відповідач не надав суду жодних доказів того, що він відмовився від замовлення та ця відмова була прийнята виконавцем. В результаті недобросовісних дій відповідача позивачу взагалі не було відомо, підписав договір належним чином відповідач, чи ні. Саме договір-заявка була укладена та підписана сторонами належним чином. Відповідач не пояснює жодним чином факт передачі печатки підприємства неповноважній особі для затвердження договору перевезення. Діями, що свідчать про схвалення укладеного договору перевезення є передача даних клієнту, внесення даних про наданий позивачем автотранспортний засіб до міжнародної вантажної накладної та подання цих даних до митних органів, а також передача вантажу належному перевізнику. Відповідач двічі здійснив оплату за спірне перевезення, посилаючись в платіжних документах на рахунок, направлений позивачем. Посилання відповідача у скарзі на те, що оплати здійснювались згідно умов договору, не відповідає дійсності, оскільки договір не містить жодних відомостей про суму фрахту за спірне перевезення, дату та маршрут і внаслідок цього не відповідає вимогам частини 3 статті 180 ГК. Докази направлення відповідачу необхідних для оплати документів додано до позовної заяви. Ці докази відповідачем не спростовано. Якщо відповідач заперечує чинність заявки на перевезення взагалі, оскільки заявку підписала неповноважна особа, то відсутні підстави для оплати. Відповідач двічі здійснював оплату позивачу, причому перший платіж здійснено відразу після замитнення вантажу 11 березня згідно умов договору-заявки. Посилання на відсутність оплати з боку клієнта взагалі не може бути підставою для невиконання зобов'язання по сплаті з огляду на імперативну норму частини 2 статті 218 ГК.

Позивач та відповідач (апелянт) явку представників в судове засідання не забезпечили.

18.02.2014 р. електронною поштою до апеляційного суду як від позивача, так і від відповідача (апелянта) надійшли пояснення по справі, в яких сторони просять розглядати апеляційну скаргу без участі представників позивача та відповідача.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

22.02.2013 р. між перевізником - Фізичною особою-підприємцем Береговим Сергієм Георгійовичем (далі ФОП Береговий С.Г.) та експедитором - Приватним підприємством "Аутовест" (далі ПП "Аутовест") підписано та скріплено печатками заявку - договір № 01/03/2013-ЕК на перевезення по маршруту Юрга (Росія) - Донецьк (Україна) (а.с.15,105).

Згідно даної заявки перевізник взяв на себе зобов'язання щодо перевезення горно-шахтного обладнання автомобілем Ман АН 2359 НЕ/АН 1830 ХР; водій - Василенко Олексій Петрович; відвантажувач - ТзОВ "Форсаж" (Росія, Кемеровська обл., м. Юрга, вул. Шосейна, 3); місце завантаження - Росія, Кемеровська обл., м. Юрга, вул. Шосейна, 3; отримувач - по CMR; адреса отримувача - с.м.т. Удачне, Червоноармійського району, Донецької області, Україна; місце розвантаження - с.м.т. Удачне, Червоноармійського району, Донецької області, Україна ; митний пост і СТЗ отримувача - по CMR; дата завантаження - 04.03; дата доставки - по CMR, а експедитор зобов'язувався сплатити 19 500 грн. б/н, а саме: 50% після замитнення вантажу - до 2 днів, решта - по копіях документів, до 7 банківських днів; для оплати копія CMR обов'язкова (а.с.15,105).

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно частин 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статтею 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р., з подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція, тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Частиною 1 статті 316 ГК України та статті 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Відповідно до частин 1-3 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 р., з подальшими змінами та доповненнями, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб -резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 926 ЦК України передбачено, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Згідно статті 1 Конвеції про договір міжнародного перевезення вантажів транспортиними засобами передбачено, що Конвенція застосовується до всякого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів, коли зазначене в договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для здачі вантажу, знаходяться на території двох різних країн, з яких принаймні одна є особою, що бере участь у Конвенції. Україна приєдналась до Конвенції 01.08.2006 р.

Статтею 4 Конвенції перебачено, що договір перевезення встановлюється накладною.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - ФОП Береговим С.Г. взяті на себе зобов'язання за заявкою-договором виконано.

Так, згідно CMR № 023536, виписаної на підставі інвойса № 52 від 26.02.2013 р. (а.с.44), вантажовідправником - ТзОВ "Юргинський машзавод" м. Юрга Кемеровської області, вул. Шосейна, 3, Росія - 04.03.2013 р. було завантажено, а перевізником ФОП Береговим С.Г. автомобілем Ман АН 2359 НЕ/АН 1830 ХР здійснено перевезення вантажу - крєпь механізована, в тому числі лінійна секція та консоли, зняті на період транспортування, вантажоотримувачу Публічному акціонерному товариству "Шахтоуправління "Покровське" м. Красноармійськ Донецької області, пл. Шибанкова, буд. 1 А (а.с.46).

Як вбачається із копії міжнародної товаро - транспортної накладної, на Воронезькій митниці 13.03.2013 р. було завершено митні процедури, що підтверджується печаткою у міжнародній товаро - транспортній накладній (а.с.46).

Факт ввезення 13.03.2013 р. через митний пост "Просяне" Луганської митниці Міндоходів вантажу на митну територію України вантажним автомобілем МАН державний номер АН 2359 НЕ, причіп номер АН 1830 ХР (перевізник ФОП Береговий С.Г.) згідно CMR № 023536, інвойс № 52 від 26.02.2013 р. для одержувача ПАТ "ШУ "Покровське", також підтверджується листом Східної митниці Міндоходів Міністерства доходів і зборів України № 03-1/01-4-10/7445 від 15.11.2013 р. (а.с.34) та листом Луганської митниці Міндоходів Міністерства доходів і зборів України № 6.1/3-28/4260 від 15.11.2013 р. (а.с.43), а також визнаний відповідачем у заяві від 25.11.2013 р., поданій на виконання ухвали господарського суду та підписаній в. о. директора Романюк Л.А. (а.с.47).

Отже, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, заявка-договір № 01/03/2013-ЕК від 22.02.2013 р. відповідає вимогам договору перевезення вантажу, в ній наявні всі істотні умови: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та дата навантаження і розвантаження; вартість перевезення; номери авто та причепа, які здійснили перевезення, її зміст співпадає з відомостями міжнародної вантажної накладної, відповідно до якої виконувалось спірне перевезення. Заявка підписана обома сторонами правочину та скріплена їх печатками.

Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги договір № 01/03-2013-ЕК про організацію міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом від 22.02.2013 р., оскільки, як вбачається з його копії, наявної в матеріалах справи, він не підписаний та не скріплений печатками сторін, а отже є неукладеним (а.с.7-11).

Іншої копії або оригіналу договору, про який йдеться у апеляційній скарзі, відповідач суду не надав і своїх заперечень належними доказами не обґрунтував та самих доказів суду не надав. Діями відповідача, що свідчать про схвалення укладеного договору перевезення, а саме заявки-договору № 01/03/2013-ЕК від 22.02.2013 р., є передача даних перевізнику, внесення даних про автотранспортний засіб до міжнародної вантажної накладної та подання цих даних до митних органів, а також передача вантажу належному перевізнику.

Відповідно до заявки-договору № 01/03/2013-ЕК від 22.02.2013 р. (а.с.15) та рахунку на транспортне обслуговування № 01/03/2013-ЕК від 15.03.2013 р. (а.с.13) вартість перевезення становить 19 500,00 грн.

Відповідач здійснив оплату за спірне перевезення частково. Платіжним дорученням № 3320 від 11.03.2013 р. сплачено суму 9 500 грн. (а.с.21).

29.06.2013 р. позивачем на адресу відповідача було надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення (вручено 17.07.2013 р.) лист-вимогу з проханням протягом 7 банківських днів сплатити решту вартості перевезень в сумі 10 500 грн., міжнародну транспортну накладну, рахунок, акт виконаних робіт в 2-х екземплярах, акт звіряння розрахунків та інші документи (а.с.18-20).

Після отримання листа-вимоги та документів на перевезення платіжним дорученням № 4127 від 19.09.2013 р. відповідачем сплачено ще 2 500 грн. (а.с.22).

В обох платіжних дорученнях - № 3320 від 11.03.2013 р. та № 4127 від 19.09.2013 р. - в призначенні платежу зазначено оплата за автоперевезення по маршруту Юрга-Донецьк згіднорахунку(а.с.21-22).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем складає 7 500,00 грн. (19 500 - 9 500 - 2 500 = 7 500 грн.).

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 статті 193 ГК України передбачено, що зобов'язана сторона має право відмовитись від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що сума боргу відповідача перед позивачем в розмірі 7 500,00 грн. підтверджується матеріалами справи та підлягає до стягнення.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань згідно заявки-договору на перевезення № 01/03/2013-ЕК, позивач, на підставі статті 625 ЦК України, нарахував відповідачу 3% річних в сумі 72,74 грн. Згідно розрахунку позивача за період з 27.07.2013 р. по 18.09.2013 р. на борг в сумі 10 000 грн. за 54 дні річні склали 44,38 грн. та з 19.09.2013 р. по 04.11.2013 р. на борг в сумі 7 500 грн. за 46 днів річні склали 28,36 грн. Всього - 72,74 грн. (а.с.4).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок позивача заявленої суми 3% річних в розмірі 72,74 грн. є арифметично вірним та дана сума підлягає до стягнення.

За наведених обставин, господарський суд Волинської області правомірно прийшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають до задоволення повністю в сумі 7 572,74 грн. з них: 7 500,00 грн. основного боргу та 72,74 грн. 3% річних.

В цій частині рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Доводи апелянта щодо того, що відсутня СМR, яка підтверджує отримання вантажу у ТзОВ "Форсаж" як визначено у заявці та доставка за визначеною адресою, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки адреса вантажовідправника, що зазначена у СМR співпадає із зазначеною в заявці-договорі, вантажоодержувач і його адреса співпадають. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного по суті висновку, викладеного в рішенні суду першої інстанції.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відшкодування витрат пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 5 статті 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Згідно абзацу 1 пункту 140.1.7 статті 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження (абзац 4 пункту 140.1.7 статті 140 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7 відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Пунктом 6.2 вище вказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. передбачено, що судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті, вартість попереднього продажу проїзних документів, проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту; найом жилого приміщення; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження. В усіх зазначених випадках відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду та мінімальна (для населеного пункту, в якому знаходиться господарський суд) вартість проживання в готелі. Документально підтверджені відомості про таку вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання подаються заінтересованими особами.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 12.11.2013 р. явку представників в судове засідання 27.11.2013 р. було визнано обов'язковою (а.с.1).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. В заяві від 25.11.2013 р. відповідач повідомив про неможливість забезпечити участь представника в судовому засіданні та просив розглядати справу без участі їх представника (а.с.47).

Позивача в судовому засіданні 27.11.2013 р. представляла Жмарьова О.М. згідно нотаріально посвідченої довіреності від 18.11.2013 р., як фізична особа (а.с.50).

В клопотанні від 25.11.2013 р., підписаному представником, позивач просив стягнути на його користь з відповідача борг в сумі 7 500 грн., 3 % річних в сумі 72,74 грн., витрати по сплаті судового збору та витрати на відрядження представника в сумі 1 285,09 грн., які складаються з 367,49 грн.-витрати на проїзд і 917,60 грн. - добові за 4 доби по 229,40 грн. за добу (а.с.51-52).

В обґрунтування понесенних судових витрат до матеріалів справи надано засвідчені копії проїзних документів на загальну суму 367,49 грн. та посвідчення про відрядження на 4 доби з 25.11.2013 р. по 28.11.2013 р. (а.с.53-54).

Однак, доказів на підтвердження факту знаходження представника Жмарьової О.М. з позивачем в трудових відносинах, факту понесення позивачем витрат на виплату його представнику Жмарьовій О.М. добових, чи проїзних позивачем суду не надано. До матеріалів справи не додано жодного належного доказу здійснення оплати цих витрат.

Ухвалою апеляційного суду від 22.01.2014 р. у позивача витребовувалися належні докази щодо понесення таких витрат позивачем та докази на підтвердження трудових відносин позивача з представником, а також наказ без номера від 25.11.2013 р., про який зазначено у посвідченні про відрядження Жмарьової О.М.

Вказані докази суду надані не були.

Стягнення зазначених витрат можливе лише тих сум, які були понесені стороною, котрій такі послуги надавалися та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що позивачем документально не доведено факту понесення витрат, пов'язаних з розглядом справи, а тому такі витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Нарахування та вимога про стягнення з відповідача на користь позивача витрат пов'язаних з розглядом справи є необґрунтованою, нормативно та документально не підтвердженою.

Отже, суд першої інстанції в порушення норм чинного законодавства прийшов до передчасного висновку про обґрунтованість та доведеність вимог щодо відшкодування витрат пов'язаних з розглядом даної справи в сумі 1 285, 09 грн. на відрядження представника.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункт 4 частини 1 статті 104 ГПК України).

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 285,09 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи порушено норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Отже, апеляційна скарга Приватного підприємства "Аутовест" від 06.12.2013 р. підлягає до задоволення частково, а рішення господарського суду Волинської області від 27.11.2013 р. у справі № 903/1187/13 підлягає скасуванню в частині стягнення витрат пов'язаних з розглядом справи в сумі 1 285,09 грн.

Згідно частини 3 статті 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Однак, оскільки витрати, пов'язані з розглядом справи не входять до складу ціни позову і з даної суми судовий збір не сплачувався, розподілу не підлягає судовий збір, сплачений апелянтом за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Аутовест" від 06.12.2013 р. задоволити частково.

Рішення господарського суду Волинської області від 27.11.2013 р. у справі № 903/1187/13 скасувати в частині стягнення витрат, пов'язаних з розглядом справи в сумі 1 285,09 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення.

В стягненні з відповідача на користь позивача 1 285,09 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Господарському суду Волинської області на виконання постанови видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк