Постанова

від 12.02.2014 по справі 2а-3052/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року м. Київ К/9991/88869/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011

у справі № 2а-3052/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Петроіл Сервіс" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011, позов задоволено повністю; скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.07.2010 № 0002442308/0.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивач правомірно сформував податковий кредит за операціями з ввезення обладнання у режимі тимчасового ввезення. Крім того, за висновком судів, податковим органом було невірно обчислено суму штрафних санкцій за оспорюваним актом індивідуальної дії.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі судові акти та повністю відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами положень підпункту 7.3.6 пункту 7.3, підпунктів 7.4.2, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2010, оформлену актом від 29.06.2010 № 9231/23-08-35334636.

За наслідками цієї перевірки контролюючим органом було донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 454 478,50 грн. (у тому числі 270 376 грн. за основним платежем та 184 102,50 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Підставою для цього донарахування став висновок ДПІ про незаконне включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених під час митного оформлення у режимі тимчасового ввезення обладнання, одержаного від контрагента-нерезидента (компанії Coil Services B.V., Нідерланди) за контрактом від 12.02.2009 № 12/02/09/NL.

В обґрунтування зазначеної правової позиції податкова інспекція зазначає, що наведена операція не опосередковувалася переходом права власності на ввезене обладнання від постачальника-нерезидента до позивача, що виключає право останнього на податковий кредит.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції послалися на положення підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», за змістом якого з метою оподаткування до імпорту також прирівнюється ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.

Втім наведена норма Закону не підлягає застосуванню до розглядуваних правовідносин, позаяк регулює порядок визначення об'єкта оподаткування ПДВ.

У той же час на момент виникнення спірних правовідносин підстави та умови формування податкового кредиту були визначені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 цієї статті Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, як випливає зі змісту наведеного припису Закону, однією з визначальних умов виникнення у платника права на податковий кредит, є саме факт придбання товарів (послуг).

За визначенням, що міститься у пункті 1.4 статті 1 названого Закону, поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

При цьому відповідно до абзацу другого цього ж положення Закону не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Отже, податкове законодавство розрізняє тимчасове набуття певних прав на майно (як-от - право користування), що не охоплюється поняттям поставки товару, та передачу товару у власність від постачальника до покупця як кваліфікуючу ознаку операції з поставки товару.

В даному разі, як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, в межах виконання контракту від 12.02.2009 № 12/02/09/NL позивачеві було надано обладнання у тимчасове користування без передачі права власності на це обладнання. Ввезення обладнання було оформлено вантажною митною декларацією типу ІМ-31 (режим тимчасового ввезення); в подальшому зазначене обладнання було вивезено позивачем за межі митної території України за вантажною митною декларацією від 26.05.2009 № 004320 та повернуто нерезидентові.

Наведені обставини підтверджують правильність висновку податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту за фактом ввезення спірного обладнання та обумовлюють правомірність донарахування Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 270 376 грн. за основним платежем.

У той же час відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З урахуванням наведеної норми Закону та з огляду на суму оспорюваного донарахування за основним платежем розмір штрафних санкцій з ПДВ повинен становити 135 188 грн., що свідчить про незаконність застосування до Товраиства штрафу в сумі 48914,50 згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти та відмовити у відповідній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва задовольнити частково.

3. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 у справі № 2а-3052/11/2670 змінити в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 09.07.2010 № 0002442308/0 у сумі 405 564 грн. (у тому числі 270 376 грн. за основним платежем та 135 188 грн. за штрафними санкціями).

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 у справі № 2а-3052/11/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько