Постанова

від 13.02.2014 по справі 2а-4397/09/1770

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-4397/09/1770

13 лютого 2014 року 11год. 06хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Цвіркун О.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача:представник Морозова В.В.,

відповідача: представник Довгалюк І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Столяр"

доДержавної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління міндоходів у Рівненської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю „ФІРМА СТОЛЯР" (по тексту постанови - ТОВ «Фірма Столяр») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Рівне про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003392342 від 14.11.2008 року, № 0003392342/1/23-121 від 23.12.2008 року, № 0003392342/2/23-121 від 23.02.2009 року та № 0003382342/0 від 14.11.2008 року, № 0003382342/1/23-121 від 23.12.2008 року, № 0003382342/2/23-121 від 23.02.2009 року в сумі 82 662, 00 грн.

Вважає, що прийняті за результатами виїзної планової комплексної документальної перевірки повідомлення-рішення в частині, що не узгоджені позивачем, не ґрунтуються на законодавстві з питань оподаткування, є протиправними та підлягають визнанню їх нечинними.

Висновок перевірки про порушення Товариством пп. 5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість" не відповідає дійсності і не грунтується на фактичних обставинах справи.

В акті перевірки від 05.11.2008 року відповідачем зроблено висновок про наявність податкових накладних та інших первинних документів, які підтверджують господарські операції, що були проведені ТОВ "ФІРМА СТОЛЯР" з ТОВ «ЦЕНТУРІОН-ЗАХІД».

Вказані документи відповідають всім вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», належним чином посвідчують здійснені операції та є чинними.

Зазначає, що висновок ДПІ в м. Рівне про нікчемність договорів, укладених ТОВ "ФІРМА СТОЛЯР" з ТОВ "ЦЕНТУРІОН-ЗАХІД", і відповідно неможливість прийняття до уваги первинних документів, виданих на виконання цих договорів, є таким, що не ґрунтується на чинному законодавстві і прийнято з перевищенням компетенції та повноважень податкового органу.

Достатніх доказів того, що вказані правочини були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави в Акті перевірки, не наведено.

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав суду письмові заперечення.

Вказує, що перевіркою встановлено, що в порушення п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством у І півріччі 2007 року, у ІІІ кварталі 2007 року та за 2007 рік невірно визначений (занижений) приріст матеріалів та сировини внаслідок заниження балансової вартості запасів, використаних не в господарській діяльності (вказані виграти збільшують балансову вартість основних фондів та будуть поступово віднесені на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань).

З метою уникнення подвійного віднесення витрат на валові витрати та заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток, підприємство повинно було відкоригувати вартість списаних запасів відповідно до вимог п.5.9 ст.5 Закону України "І Іро оподаткування прибутку підприємств" .

Таким чином, в порушення п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підприємством невірно визначено приріст запасів, що призвело до заниження валового доходу.

Отже, в ході проведення перевірки встановлено порушення ТОВ «Фірма Столяр»:

- пп.5.3.9 п.5.3.п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 60616.00грн. гри., у тому числі: за 3 квартал 2006р. в сумі 100,00 грн.; за 4 квартал 2006р. в сумі 2892,00грн.; за 1 квартал 2007р. в сумі 6625,00 грн.; за 2 квартал 2007р. в сумі 38504,00грн.; за 3 квартал 2007р. в сумі 12210, 00 грн.; за 4 квартал 2007р. в сумі 285,00грн.

- пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, перевірявся на загальну суму 44087,00грн., в т.ч.: за березень 2007р. - 3515,00грн.; за квітень 2007р. - 18687,00грн.; за червень 2007р. - 12117,00грн.; за липень 2007р. - 4280,00грн.; за серпень 2007р. - 4190,00грн.; за вересень 2007р. - 1298,00грн.

Крім того вказує, що контрагент позивача - ТОВ «Центуріон Захід» на момент укладення договорів не мало цивільної правоздатності, тобто договори укладені з порушенням цивільної правосуб'єктності, всі документи видані на виконання таких договорів не створюють правових наслідків (не можуть вважатись первинними документами, які фіксують та підтверджують здійснення господарських операцій), не відобразило результати господарських операцій в обліку та не задекларувало відповідні податкові зобов'язання перед бюджетом, що підтверджує наявність умислу на вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, що в свою чергу говорить про його нікчемність.

До початку розгляду справи по суті судом допущено відповідача на належного Державну податкову інспекцію у м. Рівному Головного управління мін доходів у Рівненській області (підстава: виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.210-211).

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що Вироком Рівненського міського суду від 11 жовтня 2013 року директора ТОВ «Центуріон - Захід» ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України. Крім того, вироком встановлено, що ТОВ "Центуріон Захід" господарську діяльність не проводить, створене з метою прикриття незаконної діяльності, а операції, оформлені первинними документами, були безтоварними. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку, що в задоволені адміністративного позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом, Державною податковою інспекцією у м. Рівне було проведено виїзну планову комплексну документальну перевірку діяльності ТОВ «Фірма Столяр» .

За результатами перевірки було складено акт від 05.11.2008 року про результати виїзної планової комплексної документальної перевірки за період з 08.11.2005 року 30.06.2008 року, на підставі якого Державною податковою інспекцією у м. Рівне було прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0003382342/0 від 14.11.2008 року, яким нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 60 616,00 грн. за основним платежем та 30308,00 грн. штрафних санкцій, всього 90 924,00 грн.;

№ 0003392342 від 14.11.2008 року, яким нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 44 087,00 грн. за основним платежем та 22 044, 00 грн. штрафних санкцій, всього 66 131,00 грн.;

0002441442/0/11-123 від 14.11.2008 року, яким нараховано податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 640,58 грн. за основним платежем та 1 281,16 грн. штрафних санкцій, всього 1 921,74 грн.

ТОВ "ФІРМА СТОЛЯР" узгоджено податкове зобов'язання з нарахування податку на доходи фізичних осіб і сплачено до бюджету 20.11.2008 року податок та нараховану санкцію всього в сумі 1 921,74 грн., а також частково узгоджено зобов'язання з податку на прибуток, зокрема 20.11.2008 року сплачено податкове зобов'язання з податку на прибуток 5508,00 грн. - основний платіж та 2 754,00 грн. - штрафна санкція, всього 8 262,00 грн.

ТОВ "ФІРМА СТОЛЯР" відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181 було оскаржено всі вказані повідомлення-рішення в частині, що не узгоджена, в порядку апеляційного оскарження до ДПІ у м. Рівне, далі до ДПА в Рівненській області та ДПА України. Органами державної податкової служби прийняті ДПІ в м. Рівне податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги залишено без задоволення.

На виконання рішень, прийнятих податковими органами в процедурі апеляційного узгодження ДПІ у м. Рівне прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0003392342/1/23-121 від 23.12.2008 року;

- № 0003382342/1/23-121 від 23.12.2008 року - на виконання рішення ДПІ у м. Рівне від 12.12.2008 p., прийнятого за скаргою ТОВ "ФІРМА СТОЛЯР" від 21.11.2008 р.;

- № 0003392342/2/23-121 від 23.02.2009 року;

- № 0003382342/2/23-121 від 23.02.2009 року - на виконання рішення ДПА України в Рівненській області від 18.02.2009 року, прийнятого за скаргою ТОВ «ФІРМА СТОЛЯР» від 30.12.2008 p.

Приймаючи рішення по суті заявлених позовних вимог суд виходив з наступних обставин.

Так, перевіркою встановлено, що ТОВ «Фірма Столяр» заключило договори купівлі продажу з ТОВ «Центуріон - Захід» (код ЄДРПОУ 35007020): №01-2007від 14.03.2007р. та №02-2007 від 20.03.2007 р.

Відповідно до умов договору №01-2007 від 14.03.2007р. ТОВ «Центуріон - Захід», в особі і Директора ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту, - в подальшому «Постачальник», - з однієї сторони, і ТОВ «Фірма Столяр» в особі Генерального директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту, в подальшому «Покупець», - з іншої сторони, разом іменовані сторонами, уклали цей договір.

Договір підписаний зі сторони «Покупця» генеральним директором ОСОБА_4, зі сторони «Постачальника» - директором ОСОБА_5 та скріплений печатками.

Відповідно до умов договору №02-2007 від 20.03.2007р. ТО В «Центуріон - Захід», в особі Директора ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту, - в подальшому «Постачальник». - з однієї сторони, і ТОВ «Фірма Столяр» в особі Генерального директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту, в подальшому «Покупець», - з іншої сторони, разом іменовані сторонами, уклали цей договір.

Договір підписаний зі сторони «Покупця» генеральним директором ОСОБА_4- і сторони «Постачальника» - директором ОСОБА_3 та скріплений печатками.

На виконання договорів ТОВ «Фірма Столяр» отримано товари, вартість яких включено до складу валових витрат за загальну суму 220433,03грн. відповідно до отриманих накладних:

- №1 від 28.03.2007р. - фанера клеєне на загальну суму 21090, 00грн.. в т.ч. ПДВ 3515, 00 грн.;

- №2 від 19.04.2007р. - фанера клеєна на загальну суму 24120,00грн., в т.ч. ПДВ 4020, 00 грн.;

- №3 від 20.04.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 8828.10грн.. в т.ч. ПДВ 1471, 35 грн.;

- №4 від 25.04.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 11495.40грн., в т.ч. ПДВ 1915, 90 грн.;

- №5 від 27.04.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 12673,50грн., в т.ч. ПДВ 2112, 25 грн.;

- №6 від 08.05.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 7395, 00грн., в т.ч. ПДВ 1232, 50 грн.;

- №7 від 10.05.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 11730, 00грн., в т.ч. ПДВ 1955, 00 грн.;

- №8 від 23.05.2007р. - фанера клеєна на загальну суму 19530,00грн., в т.ч. ПДВ 3255, 00 грн.;

- №9 від 07.06.2007р. - фанера клеєна на загальну суму 27120,00грн.. в т.ч. ПДВ 4520, 00 грн.;

- №10 від 12.06.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 12908,10грн., в т.ч. ПДВ 2151, 35 грн.;

- №11 від 12.06.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 6864,60грн., в т.ч. ПДВ 1144,10 грн.;

- №12 від 12.06.2007р. - вільха ділова на загальну суму 8670,00грн., в т.ч. ПДВ 1445.00грн.;

- №13 від 13.06.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 11903,40грн., в т.ч. ПДВ 1983, 90 грн.;

- №14 від 13.06.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 8899,50грн. в т.ч. ПДВ 1483, 25 грн.;

- №15 від 14.06.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 12683,70грн., в т.ч. ПДВ 2113, 95 грн.;

- №16 від 18.07.2007р. - фанера клеєна на загальну суму 25680,00грн. в т.ч. ПДВ 4280,00 грн.;

- №17 від 31.08.2007р. - фанера клеєна на загальну суму 25139,28грн., в т.ч. ПДВ 4189,88грн.;

- №18 від 28.09.2007р. - пиловник хвойний на загальну суму 7789,06грн., в т.ч. ПДВ 1298, 18 грн.

Розрахунки за поставлену продукцію проведені через Рівненське ОД «Райфайзен банкАваль» на загальну суму 261810,00грн. відповідно до платіжних доручень:

№1275 від 26.03.2007р. на суму 21090,00грн.;

№1364 від 16.04.2007р. на суму 24120,00грн.;

№1373 від 18.04.2007р. на суму 30000,00грн.;

№1404 від 25.04.2007р. на суму 30000,00грн.;

№1421 від 28.04.2007р. на суму 28000,00грн.;

№1538 від 05.06.2007р. на суму 22000,00грн.;

№1548 від 07.06.2007р. на суму 10000,00грн.;

№1549 від 07.06.2007р. на суму 10000,00грн.;

№1584 від 14.06.2007р. на суму 35000,00грн.;

№1589 від 18.06.2007р. на суму 6000,00грн.;

№1695 від 12.07.2007р. на суму 25000,00грн.;

№1872 від 28.08.2007р. на суму 20600,00грн.;

№1373 від 18.04.2007р. на суму 30000,00грн.

Матеріалами стверджується, що працівниками УБВДОЗШ складено довідку про легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, відносно керівника ТОВ «Центуріон - Захід» (код ЄДРПОУ 35007020) ОСОБА_5 На підставі цієї довідки 22.09.2008р. прокуратурою м.Рівне порушено кримінальну справу за №51/391-08 по факту фіктивного підприємства ТОВ «Центуріон - Захід», за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України (фіктивне підприємство).

Судом встановлено, що Вироком Рівненського міського суду від 11 жовтня 2013 року (справа №1715/3124/12) директора ТОВ «Центуріон - Захід» ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи) встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст.42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до ст.1 Закону України "Про підприємництво", підприємництво - це безпосередня самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством).

Відповідно до п. 4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного Кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).

За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські відносини між позивачем та ТОВ «Центуріон Захід» не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Як встановлено судом, ТОВ «Центріон Захід» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, що підтверджується вироком Рівненського міського суду.

Так, вироком встановлено, що перебуваючи в м. Рівне, ОСОБА_7, за попередньою змовою з ОСОБА_5, який виступив безпосереднім виконавцем вчинення злочину, при невстановлених обставинах, при настанні відповідних звітних періодів, усвідомлюючи, ТОВ "Центуріон Захід" господарську діяльність не проводить, створене з метою прикриття незаконної діяльності, а операції, оформлені первинними документами, були безтоварними, з метою мінімізації податкових зобов'язань для підприємств - контрагентів в квітні, червні 2007 року організував підписання ОСОБА_5 податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ "Центуріон Захід" в графі "Керівник".

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналогічні положення закріплені в ст.ст. 198, 138-139 Податкового кодексу України.

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Як встановлено судом, первинні документи позивача виписані з порушенням законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагента із ним для сплати до державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Судом не беруться до уваги покликання позивача на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року (справа №9104/26550/10), позаяк предметом спору у даній справі є визнання недійсними господарських зобов'язань по договорах поставки.

Крім того, суд зазначає, що при вирішенні справи №9104/26550/10, на яку покликається позивач не було враховано вирок Рівненського міського суду від 11 жовтня 2013 року (справа №1715/3124/12), яким директора ТОВ «Центуріон - Захід» ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України та встановлено, що ТОВ "Центуріон Захід" господарську діяльність не проводило, створене з метою прикриття незаконної діяльності, а операції, оформлені первинними документами, були безтоварними, що вбачається з тексту рішення Львівського апеляційного адміністративного суду та пояснень відповідача щодо відсутності можливості в останнього повідомити про його наявність, у зв'язку з розглядом справи у порядку письмового провадження.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, а відтак у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 5 статті 94 КАС України судові витрати не підлягають стягненню з позивача.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма Столяр" відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.