Ухвала

від 18.02.2014 по справі 2а/0270/5501/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2014 року м. Київ К/800/20666/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р.

у справі № 2а/0270/5501/11

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправними дії, визнання нечинними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_5) звернувся до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Вінницька ОДПІ) про визнання протиправними дії, визнання нечинними та скасування рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.01.2013 р. позов задоволено. Визнано протиправними дії Вінницької ОДПІ щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_5 за період з 01.08.2010 р. по 31.08.2010 р. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0006511750 від 26.04.2011 р. Визнано нечинною та скасовано вимогу від 20.06.2011 р. № 570.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31.01.2013 р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. скасувати, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31.01.2013 р. залишити в силі.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Вінницькою ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_5 з питань правильності обчислення сум ПДВ за період з 01.08.2010 р. по 31.08.2010 р., за результатами якої складено акт № 1564/1750/НОМЕР_2 від 15.04.2011 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пп. 7.4.1, п. 7.4, пп. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищено податковий кредит за серпень 2010 року на суму 177665,28 грн., заниження податку на додану вартість на загальну суму 167 988,00 грн., а також порушення ч. 5 ст. 203 п. 1. п.2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006511750 від 26.04.2011 р., яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 167988 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 41 997 грн. 20.06.2011 р. Вінницькою ОДПІ сформовано податкову вимогу № 570 на суму 209 288 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ПП «Терріо-Пром» укладено договір № 10/0107А від 01 липня 2010 року, предметом якого є надання послуг в укладенні угод чи сприянні в їх укладені від імені і за рахунок позивача, щодо розміщення та продажу товару (ячменю, пшениці, ріпаку, зерна кукурудзи). При цьому в даному договорі сторони не визначили суму та порядок розрахунків, строки надання послуг, об'єм роботи, яка повинна бути виконана сторонами, місце надання послуг.

За результатами виконання вищевказаного договору були складені акти виконаних робіт, звіти комерційного агента та податкові накладні.

Згідно наданих актів виконаних робіт та звітів комерційного агента було реалізовано 560 тонн кукурудзи, 1036 тонн ріпаку та 2132 тонн ячменю, однак доказів реалізації вказаної кількості зерна протягом серпня 2010 року позивачем суду надано не було.

Щодо агентського договору 10/0107А від 01.07.2010 року з надання послуг з пошуку замовлень на товар позивача, позивачем не надано доказів реалізації цих послуг, зазначених у звіті, тобто які мали місце операції з продажу чи надання послуг, їх відображення у бухгалтерському обліку позивача.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне виконання контрагентом послуг позивачу, а лише зафіксували оформлення вказаних операцій актами виконаних робіт та податковими накладними, які відповідно до вищевказаних норм податкового законодавства не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

Щодо визнання протиправними дій та бездіяльності податкового органу колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції вірно дійшов висновку, що позивачем не доведено чим саме дії Вінницької ОДПІ породжують правові наслідки чи створюють додаткові обов'язки для платника податків та порушують його охоронювані законом інтереси в публічно - правових відносинах.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 відхилити.

2.Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов