Постанова

від 04.03.2014 по справі 5011-65/10295-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2014 р. Справа№ 5011-65/10295-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Отрюха Б.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Букова Ю.В. - представник за дов. б/н від 30.12.2013р.;

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: не з'явились;

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Інжиніринг" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2012р.

у справі № 5011-65/10295-2012 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Інжиніринг"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконі-Інвест"

про стягнення 178188, 51 грн.

В судовому засіданні 04.03.2014 р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (далі - ТОВ "УніКредит Лізинг", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Інжиніринг" (далі - ТОВ "Інтеко Інжиніринг", відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконі-Інвест" (далі - ТОВ "Еконі-Інвест", відповідач 2) про солідарне стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 563-LD від 05.05.2008 р. в розмірі 178188,51 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2012 року у справі № 5011-65/10295-2012 позов задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ "Інтеко Інжиніринг" та ТОВ "Еконі-Інвест" на користь ТОВ "УніКредит Лізинг" суму основного боргу в розмірі 143907, 22 грн., 11781,43 грн. - 3% річних, 22499,86 грн. інфляційних та судові витрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ "Інтеко Інжиніринг" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставин справи, зокрема, не встановив, що сума позову не доведена позивачем та не підтверджується належними доказами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2012р. апеляційна скарга ТОВ "Інтеко Інжиніринг" була прийнята до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2013 р. апеляційне провадження у даній справі було зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи № 5011-20/18045-2012 Господарського суду міста Києва.

30.12.2013р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про поновлення провадження по справі № 5011-65/10295-2012 у зв'язку з прийняттям Господарським судом міста Києва 05.08.2013р. рішення по справі № 5011-20/18045-2012, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.01.2014р. сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 5011-65/10295-2012 наступний склад колегії: головуючий суддя: Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.01.2014 р. провадження по справі № 5011-65/10295-2012 було поновлено та призначено справу до розгляду на 04.02.2014р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014р. у зв'язку з перебуванням головуючого судді Коротун О.М. на лікарняному, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді - Гаврилюк О.М., Отрюх Б.В., яка прийняла справу до свого провадження та призначила до розгляду на 04.03.2014р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014р. у зв'язку з виходом головуючого судді Коротун О.М. з лікарняного, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Отрюх Б.В., яка прийняла справу до свого провадження та ухвалила дану постанову.

У судовому засіданні 04.03.2014 р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники відповідачів в судове засідання 04.03.2014р. не з'явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчить наявні в матеріалах справи повідомлення № 0411609452315 про вручення 10.02.2014 р. копії вищезазначеної ухвали представнику відповідача 1, а також повідомлення № 0411609452323 про надсилання копії вищезазначеної ухвали представнику відповідача 2.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідачів, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.05.2008 р. між ТОВ "УніКредит Лізинг" (лізингодавець за умовами договору) та ТОВ "Інтеко-Інжиніринг" (лізингоодержувач за умовами договору) був укладений договір фінансового лізингу № 563-LD (далі - договір).

Згідно з п 1.1 договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

Строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку № 2 до договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Лізингоодержувач, при умові належного виконання зобов'язань за цим договором лізингодавцем, не має права односторонньо розірвати цей договір до закінчення строку лізингу (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 7.1 договору складові лізингових платежів, їх сум та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.

Пунктом 7.5 договору встановлено, що лізингодавець письмово повідомлятиме лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим договором, за три робочих дні до кожної чергової дати платежу. Сума лізингового платежу, що зазначається в повідомленні про лізинговий платіж, визначається по офіційному курсу обміну гривні до євро Національного банку України на дату повідомлення. У разі якщо офіційний курс обміну валюти Національного банку України, який діє на дату повідомлення не співпадає з офіційним курсом Національного банку України на дату платежу, лізингодавець здійснює перерахунок лізингового платежу і враховує таку різницю в окремому повідомленні. Якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене в цьому пункті повідомлення, лізингоодержувач не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Як правильно встановлено місцевим судом, згідно з п. 11.1 договору задля забезпечення зобов'язань лізингоодержувача за договором лізингоодержувач надає лізингодавцю наступне:

- порука ТОВ "Інтеко-Холдінг" (код ЄДРПОУ 32493727) на суму еквівалентну 92000,00 дол. США у формі та за змістом, прийнятною для лізингодавця.

Якщо лізингодавець проголошує всі несплачені суми належними до сплати і у разі невиконання лізингоодержувачем зобов'язання по сплаті вищезазначених сум у строк, зазначений у письмовому повідомленні лізингодавця, останній має право відмовитися від цього договору та вимагати повернення предмета лізингу лізингоодержувачем, а також утримати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за цим договором, як одноразову оплату за користування предметом лізингу лізингоодержувачем (п. 12.3 договору).

Відповідно до п. 12.4 договору лізингодавець має право розірвати цей договір та вимагати повернення предмета лізингу лізингоодержувачем в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно з додатком № 2 до цього договору повністю або частково, і якщо прострочення платежу становить більше 30 календарних днів.

Згідно з п. 12.5 договору при настанні випадку невиконання та припинення дії даного договору лізингоодержувачем, він зобов'язаний передати предмет лізингу лізингодавцю у місці, зазначеному лізингодавцем, протягом 3 робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги лізингодавця, якщо про інше сторони не домовлялись письмово додатково.

Пунктом 14.8 договору встановлено, що цей договір набуває чинності на дату його підписання належним чином сторонами та зберігає силу до повного виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за цим договором. Одностороння відмова від цього договору повністю або частково будь-якою стороною можлива лише на умовах та в порядку, визначеному цим договором.

Так, лізингодавець має право відмовитись від цього договору шляхом направлення письмового повідомлення лізингоодержувачу за наступних обставин:

- у випадку невиконання лізингоодержувачем положень розділу 2 цього договору протягом періоду, визначеного у п. 2.1 цього договору;

- у випадку, передбаченому п.п. 5.4-5.5 цього договору.

Лізингоодержувач має право відмовитись від цього договору, у разі, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 4 тижнів, про що лізингоодержувач зобов'язаний письмово повідомити лізингодавця.

Місцевим судом правомірно встановлено, що сторонами було складено додаток № 2 до договору, у якому погоджено графік сплати лізингових платежів у відношенні наявного у користуванні відповідача предмету лізингу, що повністю відповідає умовам п. 7.1 договору.

Також обґрунтованим є висновок суду першої інстанції стосовно того, що в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу № 563-LD, 05.05.2008 р. між ТОВ "УніКредит Лізинг" (лізингодавець), ТОВ "Інтеко-Інжиніринг" (лізингоодержувач) та ТОВ "Інтеко-Холдінг", правонаступником якого є ТОВ "Еконі-Інвест" (поручитель) укладено договір поруки № 563/SUR (далі - договір поруки).

Пунктом 1.1 договору поруки встановлено, що відповідно до умов договору фінансового лізингу, укладеного між лізингодавцем та лізингоодержувачем, поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу загальною сумою до еквіваленту 92000,00 дол. США у т.ч. ПДВ та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем відповідно до умов договорів фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час, як це визначено в договорі фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1.2 договору поруки поручитель зобов'язується сплатити платежі, зазначені в п. 1.1 договору, якщо йому надіслана лізингодавцем письмова вимога, з підтвердженням суми невиконаного зобов'язання, протягом 5 робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки лізингодавця, вказані у вимозі.

Згідно з п. 1.3 договору поруки поручитель згоден, що його зобов'язання за цим договором є безумовними та не залежать від можливості примусового стягнення за договором фінансового лізингу, або відсутності будь-якої дії лізингодавця щодо стягнення за договором фінансового лізингу, або відмови лізингодавця від примусового стягнення за будь-яким положенням договору фінансового лізингу, або від отримання будь-якого рішення суду проти лізингоодержувача або будь-якої дії, яка могла б звільнити поручителя від відповідальності за цим договором.

Правомірним є висновок місцевого суду стосовно того, що поручитель та лізингоодержувач не мають права переуступати, заставляти або будь-яким іншим чином передавати свої права та обов'язки за цим договором, без попереднього письмового погодження з лізингодавцем (п. 3.2 договору поруки).

Пунктом 3.8 договору поруки встановлено, що договір вступає у силу з дати його підписання уповноваженими представниками всіх трьох сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу або поручителем за цим договором.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується той факт, що на виконання умов договору фінансового лізингу між ТОВ "Констракшн Машинері", ТОВ "УніКредит Лізинг" та ТОВ "Інтеко-Інжиніринг" складено акт приймання-передачі від 19.05.2008 р., яким підтверджено набуття лізингодавцем права власності на погоджений між сторонами предмет лізингу -колісний багатофункціональний екскаватор JCB моделі 3С, серійний номер 1334417 та отримання його відповідачем-1 у фінансовий лізинг відповідно до договору фінансового лізингу № 563-LD від 05.05.2008 р.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду в частині того, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором фінансового лізингу № 563-LD від 05.05.2008 р.

Відповідач 1 у апеляційній скарзі зазначає, що позивачем не доведена сума заборгованості за спірним договором, оскільки протягом строку дії договору позивачем від відповідача 1 було отримано на свій рахунок значно більше коштів, ніж належно за договором.

Ще однією із підстав недоведеності суми позову відповідач зазначає той факт, що між сторонами крім акту приймання-передачі підписані ще й видаткова накладна, відповідно до якої предмет лізингу перейшов у власність відповідача 1. На думку апелянта, заборгованість відповідача 1 по основному боргу повинна бути зменшена на суму, вказану у видатковій накладній, а саме на 230446,90 грн.

Зазначені доводи не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для скасування рішення з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою спірний договір є договором фінансового лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які регулюються положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, статтею 292 Господарського кодексу України та Законом України "Про фінансовий лізинг".

Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Нормами пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" закріплено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

У відповідності до частини 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, у договорі сторони обумовили термін виконання зобов'язання по сплаті лізингових платежів. Таким терміном є дата платежу, яка визначена відносно кожного з лізингових платежів у графіку лізингових платежів (додаток № 2 до договору).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до цього договору, на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відтак, сторони, керуючись нормою статті 524 Цивільного кодексу України, визначили в договорі грошовий еквівалент лізингових платежів в євро (додаток № 2 "Графік лізингових платежів").

Відповідно до умов договору курс платежу - це офіційний курс гривні до євро, встановлений Національним Банком України, який діє на дату платежу. Дата платежу означає дату, визначену в додатку 2 до договору - Графіку лізингових платежів.

Водночас, відповідно до пункту 7.4. договору лізингодавець письмово повідомлятиме лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим договором, за 3 (три) робочі дні до кожної чергової дати платежу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у 2009 році виставлялись відповідачу зведені рахунки-фактури, до яких, з огляду на наявність між сторонами декількох договорів фінансового лізингу, додавались додатки з інформацію про те, яку суму лізингового платежу відповідач зобов'язаний сплатити окремо по кожному із укладених між сторонами договорів фінансового лізингу, із зазначенням відповідного номера рахунку-фактури окремо по кожному з договорів, загального розміру грошового зобов'язання відповідача на користь позивача на відповідну дату, в яку настав термін платежу.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 09.07.2007 № 31-34000-20/23-4579/4800 рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що в 2009 році при здійсненні чергового лізингового платежу відповідач у платіжному документі посилався на направлений позивачем зведений рахунок-фактуру, а не на договір, отже сплачені суми зараховувались позивачем в рахунок оплати лізингових платежів пропорційно по кожному з укладених сторонами договорів згідно з додатком до рахунку-фактури.

Таким чином, посилання апелянта на те, що відповідачем 1 було сплачено на рахунок позивача значно більше, ніж належить сплачувати за договором є безпідставними, оскільки відповідачем 1 не доведено, що розмір заборгованості за договором, заявлений позивачем до стягнення при зверненні до суду з даним позовом, не відповідає фактичному розміру заборгованості, а також не надано суду інших доказів на підтвердження сплати грошових коштів за зведеними рахунками-фактурами саме в оплату лізингових платежів за договором № 563-LD.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 7.4. договору якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин повідомлення, він не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Таким чином, за наявності графіку сплати лізингових платежів відповідач мав можливість самостійно встановити розмір платежу, що підлягав сплаті на виконання умов договору лізингу, та, відповідно, чітко та однозначно вказати призначення платежів, які він здійснював у 2009 році на користь позивача, враховуючи, що навіть у зведених рахунках - фактурах зазначено номери рахунків-фактур за кожним окремим договором фінансового лізингу, укладеним між відповідачем 1 та позивачем.

Стосовно посилань апелянта на обов'язок позивача щодо зменшення суми боргу по сплаті лізингових платежів на суму вартості повернутого предмета лізингу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Отже, предмет лізингу протягом строку лізингу був і після дострокового припинення договору лізингу залишається власністю позивача.

Водночас, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

З огляду на зазначене, зобов'язання відповідача 1 повернути позивачу предмет лізингу, яким він користувався протягом строку дії договору лізингу і який є власністю позивача, виникло внаслідок припинення договору лізингу.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізин" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, обов'язок щодо повернення лізингодавцю предмету лізингу не звільняє відповідача 1 від обов'язку виконання грошових зобов'язань за договором лізингу, тобто від обов'язку сплатити лізингові платежі, оскільки строк сплати цих платежів настав в період дії договору лізингу, який повідомленням № 272 від 22.02.2010 про відмову від договору лізингу було припинено на майбутнє з 22.02.2010.

Також пунктом 7.2. договору визначено, що комісія за користування предметом лізингу, відсотки, передбачені цим розділом, є винагородою лізингодавцю за отримане лізингоодержувачем у лізинг майно за цим договором та компенсацією відсотків за кредит.

Отже, умовами договору лізингу сторони встановили, що лізинговий платіж являє собою єдність своїх складових, які в сукупності становлять плату за користування майном, переданим лізингоодержувачу в користування за договором лізингу.

Водночас, зменшення суми боргу по сплаті лізингових платежів на суму вартості повернутого предмета лізингу не передбачено ані договором лізингу, ані чинним законодавством України.

У апеляційній скарзі відповідач 1 зазначає, що при поверненні предмету лізингу позивач підписав видаткову накладну на суму 230446,90 грн. (в т.ч. ПДВ 20%). На вказану суму позивачу виписана податкова накладна. Суми з ПДВ при поверненні включені до податкових зобов'язань відповідача та відображені в податковій декларації за звітний період.

Таким чином, на думку відповідача 1, його заборгованість за договором повинна бути зменшена на вказану суму вартості повернення.

На підтвердження зазначеного апелянт посилається на пункт 7.9.6. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначено, що у разі коли у майбутніх податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність, таке передання прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю за звичайною ціною, діючою на момент такого зворотного продажу, але не менше первісної вартості такого основного фонду, зменшеної на суму нарахованої амортизації.

Наведені доводи апелянта не приймаються колегією суддів в якості підстави для скасування рішення місцевого суду, оскільки вказана норма Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" застосовується лише для цілей оподаткування, а тому жодним чином не впливає на обов'язок відповідача 1 щодо повної сплати заборгованості за договором та не спростовує висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу, ст. 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Враховуючи вищенаведене, місцевий суд дійшов правомірного висновку про те, що наявність заборгованості відповідачів перед позивачем підтверджується видатковими накладними, актами звірки розрахунків та довідками про надходження коштів, а відтак позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 143907, 22 грн. підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідачів інфляційну складову боргу в розмірі 22499,86 грн. за період з 01.07.2009 р. по 31.06.2012 р. та 3% річних розмірі 11781,43 грн. за період 01.07.2009 р. по 27.07.2012 р.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені правомірно.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок, наданий позивачем, та дійшов висновку, що даний розрахунок про стягнення 3% річних у розмірі 11781,43 грн. та інфляційних втрат в розмірі 22499,86 грн. за заявлені позивачем періоди - є вірним, обґрунтованим, а відтак вимога про стягнення зазначених сум правомірно задоволена судом першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду в частині того, що перебіг трирічного строку позовної давності був перерваний частковим погашенням заборгованості відповідачем 1 (що свідчить про визнання боргу останнім), а відтак позивач не пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Інжиніринг" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2012р. у справі № 5011-65/10295-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2012р. у справі № 5011-65/10295-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-65/10295-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 06.03.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

Б.В. Отрюх