Рішення

від 06.03.2014 по справі 925/31/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2014 року Справа № 925/31/14

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Кенкеч О.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Шевченківського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 185

до відповідачів:

Смілянської міської ради, Черкаська область, м. Сміла, вул. Леніна, 37,

та товариства з обмеженою відповідальністю «Фєрта Україна», м. Черкаси, вул. Хоменка, 26, кім. 29

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - державне підприємство «Одеська залізниця», м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19

про визнання недійсними рішень Смілянської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі, та зобов'язання повернути земельну ділянку,

за участю представників сторін:

прокурор: ст. прокурор прокуратури Бердник В.П. - за посадою;

від позивача: Попов В.О. - за довіреністю;

від відповідачів (рада): Філатов С.М. - за довіреністю;

(Фєрта): Старченко А.В. - за довіреністю,

Калачов В.П. - за довіреністю;

третя особа: Кравченко Є.О. - за довіреністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників учасників, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до відповідачів про визнання недійсними рішень Смілянської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку до державної власності.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, та просив позов задовольнити. Відповідач ТОВ «Фєрта» не звертався до Черкаської ОДА з клопотанням про дозвіл на оформлення землевпорядної документації на оренду спірної земельної ділянки під об'єктами нерухомості.

Відповідачі, кожен окремо, вимоги заперечили, та вказали, що спірна ділянка облікована в земельному кадастрі як землі комунальної власності, не надані у користування. В земельному кадастрі відсутні записи про державну реєстрацію спірної земельної ділянки як землі транспорту, землі державної власності тощо. Чинний Державний акт на право постійного користування землею ДП «Одеська залізниця» не спростовано.

Інших доказів сторонами не надано. Клопотань про витребування додаткових доказів - не надходило.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, заслухавши пояснення та обгрунтування прокурора, представників сторін та третьої особи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст.ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно статутних документів учасники процесу є самостійними юридичними особами з присвоєнням коду ЄДР.

ДП «Одеська залізниця» є титульним землекористувачем спірної ділянки по вул. В.Гордієнко, 52А в м. Сміла на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія І-ЧР №001314 від 01.03.2002р. (том 1 а.с. 15). Даний державний Акт чинний. Зміни в Акт не внесені.

Спірна земельна ділянка не вилучалась у користувача в установлений спосіб, право користування землею не припинялось.

Статус земельної ділянки згідно державного Акту - землі державної власності. Цільове призначення - землі транспорту та зв'язку. Статус ділянки не змінювався.

Смілянська міська рада згідно положень ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та ЗК України не має права розпоряджатися землями державної власності, незважаючи на розташування спірної ділянки в межах міста.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 01.01.2013р., визначено, що з дня набрання чинності цим законом землі державної та комунальної власності вважаються розмежованими.

Припинення права постійного землекористування для Одеської залізниці могло бути здійснено лише власником ділянки - державою в особі органу державної виконавчої влади, в тому числі Черкаською обласною державною адміністрацією за згоди титульного володільця Міністерства транспорту та зв'язку (реорганізовано в Міністерство інфраструктури) в особі ДП «Одеська залізниця».

ТОВ «Фєрта Україна» за договором купівлі-продажу придбало комплекс об'єктів нерухомості - договір від 30.01.2013р. Статус земельної ділянки не визначений. Суд враховує положення ст.ст. 120 ЗК України та 377 ЦК України про перехід права користування землею під об'єктами та спорудами на тих же умовах, що і у продавця. Але відповідачем не подано доказів переходу права користування землею на ділянку площею 2,2117 га, на чому наполягає ТОВ «Фєрта».

Право власності на цілісний майновий комплекс за ТОВ «Фєрта Україна» учасниками судового процесу не оспорюється. Загальна площа споруд - 2440,5 кв.м. (том 1 а.с. 30-31, витяг зі свідоцтва).

28.03.2013р. Смілянська міська рада прийняла рішення №36-23/VI «Про надання дозволу ПП «Фєрта Україна» на розробку документації із землеустрою для оформлення договору оренди землі під комплекс виробничої бази по вул. В.Гордієнко, 52А». Строк оренди визначено на 10 років (том 1 а.с. 22).

06.06.2013р. Смілянська міська рада прийняла рішення №38-27/VI «Про передачу земельної ділянки ПП «Фєрта Україна» під комплекс виробничої бази по вул. В.Гордієнко, 52А в оренду» (том 1 а.с. 23).

23.07.2013р. між Смілянською міською радою та ТОВ «Фєрта Україна» було укладено договір оренди землі як землі промисловості, площею 2,2117га, строком на 10 років (том 1 а.с. 24-29).

ПП (ТОВ) «Фєрта Україна» не зверталось до титульного користувача землею - ДП «Одеська залізниця», та до держави як власника землі в особі Черкаської ОДА з клопотанням про припинення права постійного користування ділянкою 2,2117га у зв'язку з оформленням оренди спірної ділянки за ТОВ. Прокурор також заперечує дотримання відповідачем ТОВ «Фєрта Україна» процедури припинення користування частиною ділянки для ДП «Одеська залізниця».

ДП «Одеська залізниця» звернулось в прокуратуру з заявою про проведення перевірки дотримання Смілянською міською радою земельного законодавства при наданні в оренду ділянки за рахунок земель державної власності (том 1 а.с. 33).

Суд встановив, що відсутня письмова належно оформлена відмова титульного користувача - ДП «Одеська залізниця» від спірної ділянки 2,2117 га в м. Сміла в розумінні ст.ст. 84, 142 та п. 5 ст. 116 Земельного кодексу України.

На момент прийняття Смілянською міською радою рішення №38-27/VI від 06.06.2013р. «Про передачу земельної ділянки ПП (ТОВ) «Фєрта Україна» під комплекс виробничої бази по вул. В.Гордієнко, 52А в оренду» не надавалась у встановленому законом порядку згода (відмова) землекористувача ДП «Одеська залізниця» на вилучення спірної земельної ділянки 2,2117 га в м. Сміла.

Відсутність добровільної відмови від земельної ділянки ДП «Одеська залізниця» свідчить про те, що на момент укладення міською радою з ТОВ «Фєрта Україна» договору оренди землі по вул. В. Гордієнко, 52А в м. Сміла, право користування земельною ділянкою у її законного землекористувача - ДП «Одеська залізниця» припинено не було.

Смілянська міська рада, приймаючи оскаржувані рішення №36-23/VI від 28.03.2013р. та №№38-27/VI від 06.06.2013р., розпорядилася ділянкою державної форми власності та вилучила земельну ділянку без належної згоди її титульного землекористувача, тим самим перевищивши надані їй законом повноваження.

З огляду на вищевказане, прийняті Смілянською міською радою рішення №36-23/VI від 28.03.2013р. та №№38-27/VI від 06.06.2013р. щодо передачі земельної ділянки по вул. В. Гордієнко, 52А в м. Сміла суперечать ст.ст. 12, 18, 84 Земельного кодексу України, чинному на день прийняття вказаних рішень, порушують права титульного користувача земельної ділянки ДП «Одеська залізниця», є протиправними та підлягають скасуванню у зв'язку з невідповідністю їх вимогам закону та порушенням прав позивача у справі.

Таким чином, Смілянська міська рада не мала законних підстав надавати дозвіл ПП (ТОВ) «Фєрта Україна» на розробку документації з землеустрою щодо частини цієї земельної ділянки згідно оспореного рішення від 28.03.2008р. №36-23/VI, а також затверджувати цю документацію, перевівши земельну ділянку до земель комунальної власності, не наданих у користування.

Відповідно до ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно зазначених положень законодавства, ТОВ «Фєрта» набуває в користування земельну ділянку під нерухомістю, яка належить йому на праві приватної власності відповідно до договору від 30.01.2013р. купівлі-продажу нежитлових приміщень (том 1 а.с. 30-31), позначених на плані під літерами

АІІ, А1-ІІ, а, а1 загальною площею 1922,2 м.кв. (адмінкорпус),

Б-ІІ загальною площею 283,8 м.кв. (будівля РБУ),

В-І загальною площею 96,4 кв.м. (склад цементу),

Д-І загальною площею 39,9 кв.м. (склад лакофарбних матеріалів),

Е-І загальною площею 21,3 кв.м. (склад),

З-І загальною площею 4,2 кв.м. (КПП),

К-І загальною площею 56,9 кв.м. (зварювальний цех),

Л-І загальною площею 15,8 кв.м. (склад ПММ),

Ж (навіс), Н (вбиральня), О-І (трансформаторна підстанція), VI (оглядова яма), V (залізнична колія), I, VII, VIII (замощення), що розташовані за адресою: м. Сміла, вул. В. Гордієнко, 52А на земельній ділянці, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Водночас, як встановлено судом вище, земельна ділянка площею 2,2117 га на вул. В.Гордієнко, 52А у м. Сміла, необхідна для фактичного розміщення та обслуговування будівель під літ.Б-1, Д-1, И-1, Е-5, Є-5, В-1, було неправомірно вилучено з користування ДП «Одеська залізниця».

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 2,2117 га згідно державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого 01.03.2002р. за №79 (виданого на підставі рішення міської ради №173 від 21.02.2002р.) перебуває в постійному користуванні у ДП «Одеська залізниця» (том 1 а.с. 15-17).

Відповідно до п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», у вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК України, статей 116, 123, 124, 126 ЗК України.

Таким чином, з моменту державної реєстрації прав на будівлі майнового комплексу за адресою м. Сміла, вул. В. Гордієнко, 52А ТОВ «Фєрта Україна» є користувачем земельної ділянки, на якій розташована зазначена нерухомість та частиною земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування, загальною площею земельної ділянки 2440,5 кв.м., та має право на оформлення та реєстрацію цієї земельної ділянки та прав на неї у встановленому законом порядку, але не 2,2117 га. Оскільки придбана позивачем нерухомість є невід'ємною від зазначеної земельної ділянки, то її використання позивачем є невід'ємним від одночасного використання земельної ділянки, на якій розташована ця нерухомість.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом: визнання наявності або відсутності прав.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

З огляду на вищевикладене, дане право позивача підлягає захисту та поновленню на підставі ст.ст. 16 та 21 Цивільного кодексу України

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. При цьому новий власник нерухомого майна не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тобто, оформлення права користування земельною ділянкою її законним користувачем є поетапним процесом та відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України складається з отримання дозволу органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); розробки та погодження такої технічної документації із землеустрою; проведення державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі згідно Закону України «Про державний земельний кадастр» з присвоєнням їй окремого кадастрового номеру; прийняття рішення органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування. Кінцевою стадією цієї процедури є укладення договору користування (оренди) земельної ділянки та державна реєстрація права користування земельною ділянкою в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991р. № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 1 грудня 2005р. №3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998р. №161-ХІУ «Про оренду землі» (в редакції Закону від 2 жовтня 2003р. №1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

В пункті 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України «Про оренду землі» та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004р. №677. Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на положення ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки, зокрема через недодержання процедури надання в оренду ділянки.

Судом з'ясовано та доведено, що Смілянська міська рада не була власником чи користувачем спірної ділянки і не мала права передавати її в оренду ПП (ТОВ) «Фєрта Україна» за договором оренди землі від 23.07.2013р. Смілянською міською радою порушені норми ст. 19 Конституції України.

Відповідно до п. 2.29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», визнаючи спірний договір недійсним, суди мають враховувати положення ЦК щодо моменту, з якого угода вважається недійсною, а саме: угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Проте враховуючи обставину неможливості приведення сторін в первоначальне становище, договір оренди земельної ділянки від 15.07.2013р. може бути визнаний судом недійсним на майбутнє з урахуванням положень ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України - зобов'язання сторін таких правочинів припиняються на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку загальною площею 2,2117 га, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною 1 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною 4 статті 373 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Нормами статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Доводи відповідача 2 про те, що спір повинен вирішуватись в порядку адміністративного судочинства, суд вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб'єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Такий висновок випливає з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК, статей 2, 8, 133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК, якими врегульовано порядок розпорядження землею.

Рішення органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або у користування втілює волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК, спрямованих на раціональне використання земельних ділянок як об'єктів нерухомості (власності).

Відтак, помилковим є віднесення спорів за участю органів виконавчої влади та самоврядування, пов'язаних з наданням земельної ділянки господарюючим суб'єктам у власність або у користування, з оформленням цих прав, укладенням договору, реєстрацією прав на земельну ділянку, договорів оренди земельної ділянки, суперфіцію тощо, видачею документів, що посвідчують право власності або користування земельними ділянками, до публічно-правових. Вищевказані адміністративні правовідносини між органами місцевого самоврядування або виконавчої влади та господарюючими суб'єктами не надають спору, що з них виник, публічно-правового характеру, оскільки повноваження, які реалізуються органами місцевого самоврядування або виконавчої влади у цих відносинах, не є владними, а мають лише організаційно-розпорядчий характер.

Віднесення до адміністративного судочинства правовідносин, пов'язаних з набуттям права власності (оренди) на землю, має наслідком порушення засад цивільного і земельного законодавства.

До спорів, які повинні вирішуватися адміністративними судами, слід віднести спори з правовідносин, які можна окреслити розділом VII ЗК, це, зокрема: встановлення та зміна меж, зонування земель, питання землеустрою, моніторингу земель, бонітування ґрунтів, державної реєстрації земельних ділянок, та спори, пов'язані з виконанням таких функцій державних органів, завданням яких є забезпечення охорони земель та державної реєстрації власників і землекористувачів земельних ділянок.

У вирішенні питання щодо підвідомчості земельного спору, незалежно від формулювання позовних вимог, судам належить виходити не лише зі складу сторін спору та його предмета, а і враховувати підставу позову, що визначається сутністю правовідносин, з яких виник спір, і яка визначає правове становище сторін спору стосовно одна одної. Так, якщо підставою позову є порушення права суб'єкта господарської діяльності на спірну земельну ділянку, то такий спір підвідомчий господарським судам. (Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами, ВГСУ 01.01.2010р.).

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.

Для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється (Пленум Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

За змістом п. 12 розд. X «Перехідні положення» ЗК (чинного на час виникнення спірних правовідносин), незважаючи на місцезнаходження землі, виключено можливість органів місцевого самоврядування розпоряджатися землями державної і комунальної власності, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї). Водночас відповідно до ст. 84 ЗК зазначені землі державної власності взагалі не можуть передаватись у комунальну та (або) приватну власність. За змістом зазначеної статті право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади. Крім того, відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 12 ЗК до повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин належить вилучення земельних ділянок із земель комунальної, а не державної власності.

Прокурором та позивачем при зверненні до суду із цим позовом використано належний, в розумінні вимог ст. 16 ЦК України, спосіб захисту порушеного права позивача.

Позовні вимоги про:

- визнання недійсним рішення Смілянської міської ради від 28.03.2013р. №36-23/IV «Про надання дозволу приватному підприємству «Фєрта Україна» на розробку документації із землеустрою для оформлення договору оренди землі під комплекс виробничої бази по вул. В.Гордієнко, 52-а»;

- визнання недійсним рішення Смілянської міської ради від 06.06.2013р. №38-27/IV «Про передачу земельної ділянки ПП (ТОВ) «Фєрта Україна» під комплекс виробничої бази по вул. В.Гордієнко, 52-а в оренду»;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.07.2013р. між Смілянською міською радою та ТОВ «Фєрта Україна» на земельну ділянку площею 2,2117 га по вул. В.Гордієнко, 52-а в м. Сміла -

підлягають до задоволення.

Зобов'язання ТОВ «Фєрта Україна» повернути спірну земельну ділянку по вул. В.Гордієнко, 52-а у м. Сміла площею 2,2117 га у власність держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації - задоволенню не підлягає, оскільки ділянка не вибувала з власності держави та з користування ДП «Одеська залізниця». Титульним користувачем спірної земельної ділянки в м. Сміла є і залишається державне підприємство «Одеська залізниця» згідно державного акту

Клопотання Смілянської міської ради про припинення провадження у справі на підставі ст. 80 п. 1 ГПК України у зв'язку з публічним видом спору стосовно оскарження актів органу місцевого самоврядування - належить відхилити, оскільки прокурор використав належний спосіб захисту права, у відповідності до положень ст.ст. 15, 16, 21 ЦК України та п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на відповідачів пропорційно задоволених вимог та стягнути в рівних частинах в дохід державного бюджету 3654 грн. судового збору за трьома немайновими вимогами - по 1827 грн. з кожного відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Смілянської міської ради від 28.03.2013р. №36-23/IV «Про надання дозволу приватному підприємству «Фєрта Україна» на розробку документації із землеустрою для оформлення договору оренди землі під комплекс виробничої бази по вул. В.Гордієнко, 52-а».

Визнати недійсним рішення Смілянської міської ради від 06.06.2013р. №38-27/IV «Про передачу земельної ділянки ПП (ТОВ) «Фєрта Україна» під комплекс виробничої бази по вул. В.Гордієнко, 52-а в оренду».

Визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 15.07.2013р., укладений між Смілянською міською радою та ПП (ТОВ) «Фєрта Україна» на земельну ділянку площею 2,2117 га по вул. В.Гордієнко, 52-а в м. Сміла.

Стягнути з Смілянської міської ради, Черкаська область, м. Сміла, вул. Леніна, 37, код ЄДРПОУ 25874705, номер рахунку в банку невідомий

в доход державного бюджету через Смілянську ОДПІ на користь УДКС України у м. Черкаси, МФО 854018, код 38031150, рахунок №31213206783002, код бюджетної класифікації 22030001

1 827 грн. судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фєрта Україна» код ЄДРПОУ 38552981, м. Черкаси. вул. Хоменка, 26, кімн. 29, номер рахунку в банку невідомий

в доход державного бюджету через ДПІ у м. Черкасах на користь УДКС України у м. Черкаси, МФО 854018, код 38031150, рахунок №31213206783002, код бюджетної класифікації 22030001

1 827 грн. судового збору.

В решті вимог відмовити.

Клопотання відповідача Смілянської міської ради про припинення провадження у справі відхилити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Заходи з забезпечення позову скасувати.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня прийняття рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через Господарський суд Черкаської області.

Повне рішення складено 11.03.2014р.

Суддя Г.М. Скиба