Постанова

від 12.03.2014 по справі 910/17741/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2014 р. Справа№ 910/17741/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Самсіна Р.І.

суддів: Власова Ю.Л.

Зубець Л.П.

За розглядом апеляційної скарги Приватного підприємства «ДІЛ» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2014р. у справі № 910/17741/13 (суддя Мандриченко О.В.)

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради

(Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до Приватного підприємства «ДІЛ»

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Представники сторін:

від позивача: Нестеренко Г.А. (довіреність № 196-1/КР від 08.01.2014р.);

від відповідача (скаржник): Субботін О.М. (довіреність від 27.09.2013р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2014 року у справі № 910/17741/13 задоволені позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» вирішено стягнути з Приватного підприємства «ДІЛ» 310 000 грн. основного боргу, 23 827, 53 грн. пені, 10 540 грн. інфляційних збитків, 117 587, 67 грн. 15% річних від простроченої суми та судові витрати.

Ухвалою суду від 11.02.2014р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «ДІЛ» у якій, скаржник просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2014р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. У зв'язку із зміною складу суду, апеляційну скаргу прийнято до провадження ухвалою від 12.03.2014р., якою розгляд скарги ухвалено здійснювати в судовому засіданні 12.03.2014р. про яке сторони повідомлені належним чином.

За твердженнями апелянта викладеними у скарзі, задовольняючи позовні вимоги суд прийняв незаконне і необґрунтоване рішення.

У апеляційній скарзі позивач не погоджується з рішенням суду зазначаючи, що грошові зобов'язання за спірний період не могли виникнути на підставі договору № 836/767/11 та додатку до нього «Адресна програма», а нарахування сум штрафних санкцій та процентів здійснено з огляду на умови договору № 836/767/11, який не діяв у спірному періоді. Також, за твердженнями скаржника, безпідставними є висновки суду щодо переривання строку позовної давності з огляду на часткову сплату по рахунку № 27051 від 14.01.2011р., так як фактично сплата здійснювалась за певні періоди користування місцем для розміщення рекламного засобу (певні періодичні платежі).

Позивачем до справи подано відзив на апеляційну скаргу (зареєстрований за вхідним суду № 09-11/3840 від 11.03.2014р.), у якому відзначено про необґрунтованість доводів апелянта, про законність винесеного судового рішення при вірному встановленні всіх обставин справи.

За розглядом матеріалів справи, при дослідженні наявних доказів, враховуючи пояснення представників сторін та доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, судом відзначається про відсутність підстав для скасування судового рішення при врахуванні наступного.

Матеріалами справи підтверджено, не заперечується сторонами та встановлено під час розгляду справи судом першої інстанції, що на підставі протокольного рішення Київської міської державної адміністрації від 07.04.2008р. № 3 Приватному підприємству «ДІЛ» видано дозвіл № 00084-03 на розміщення об'єкта зовнішньої реклами строком дії з 02 серпня 2005р. по 01 квітня 2013р. за адресою місця розташування: Шевченківський район, проспект Перемоги 29 (аркуш справи 26).

Договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва укладено між Головним управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» та Приватним підприємством «ДІЛ» 07.04.2008р. за № 00053/08, такий залучений до матеріалів справи (аркуш справи 55-66), і зазначені обставини встановлені під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Під час дії зазначеного договору, при врахуванні наявної заборгованості відповідача на сплату платежів за період з 01.06.2009р. по 31.01.2011р. виставлено рахунок-фактуру № 27051 від 14.01.2011р. на суму 408 151 грн. (залучений до матеріалів справи, аркуш справи 36, 72).

За умовами діючого на той час договору (№ 00053/08 від 07.04.2008р.), підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем зовнішньої реклами на поточний рахунок підприємства плати є цей договір та відповідні додаткові угоди до нього (п. 4.2), а розрахунки за договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісячно не пізніше 25-го числа поточного місяця на поточний рахунок підприємства (п. 4.3 договору).

Оскільки, в рахунок-фактуру № 27051 від 14.01.2011р. були включені періодичні платежі, відповідно строк сплати таких платежів є таким, що настав кожного 25 числа поточного місяця, а саме 25.06.2009р., 27.07.2009р. (25.07.2009р. припадав на вихідний), 25.08.2009р., 25.09.2009р., 26.10.2009р. (25.10.2009р. припадав на вихідний), 25.11.2009р., 25.12.2009р., 25.01.2010р., 25.02.2010р., 25.03.2010р., 26.04.2010р. (25.04.2010р. припадав на вихідний), 25.05.2010р., 25.06.2010р., 26.07.2010р. (25.07.2010р. припадав на вихідний), 25.08.2010р., 27.09.2010р. (25.09.2010р. припадав на вихідний), 25.10.2010р., 25.11.2010р., 27.12.2010р. (25.12.2010р. припадав на вихідний), 25.01.2011р..

В подальшому, у зв'язку із необхідністю приведення у відповідність до чинного законодавства договірних відносин сторін щодо розміщення об'єкту зовнішньої реклами по якому відповідачем отримано дозвіл (№ 00084-03 строком дії з 02 серпня 2005р. по 01 квітня 2013р.), між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» та Приватним підприємством «ДІЛ» укладено договір № 836/767/11 від 01.08.2011р..

Невід'ємною частиною вказаного договору є Адресна програма на право тимчасового користування № 1 (аркуш справи 23), у пункті 2 якої, сторони погодили, що права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін починаючи з 07 квітня 2008р. в порядку передбаченому п. 3 ст. 631 ЦК України.

В силу положень ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Доводи скаржника про те, що в даному випадку йдеться лише про розповсюдження самого додатку на минулі правовідносини, суд відхиляє, оскільки зазначена адресна програма є невід'ємною частиною самого договору, про що прямо зазначено у п. 3 вказаного додатку до договору.

В свою чергу, підписанням договору № 836/767/11 від 01.08.2011р., зокрема і при погодженні інших умов та порядку здійснення розрахунків, сторони змінили виконання зобов'язань які виникають у зв'язку з використанням відповідачем об'єкту зовнішньої реклами за наданим йому дозволом (№ 00084-03 строком дії з 02 серпня 2005р. по 01 квітня 2013р.), що узгоджується з приписами ст. 604 ЦК України та свідчить про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Регулювання на законодавчому рівні спірних відносин сторін здійснюється відповідно до Закону України «Про рекламу», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. № 2067, Порядку розміщення об'єктів зовнішньої реклами у м. Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 23.09.2010р. № 767 (порядок що діяв у періоді виникнення заборгованості), та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011р. № 37/6253.

В силу положень п. 2.2 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 23.09.2010р. № 767, яким затверджено Порядок розміщення об'єктів зовнішньої реклами у м. Києві, договори на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, укладені розповсюджувачами зовнішньої реклами з Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» та Головним управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до набрання чинності цим розпорядженням, підлягають приведенню у відповідність до Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого цим розпорядженням.

Згідно з п. 1.3 зазначеного Порядку (№ 767 від 23.09.2010р.) КП «Київреклама» - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та Статутом підприємства.

За наведених обставин, укладення між сторонами договору № 836/767/11 від 01.08.2011р. та погодження обома сторонами поширення його умов на відносини сторін починаючи з 07 квітня 2008р. свідчить про підставність вимоги позивача про сплату відповідачем боргу, який виник з договору № 00053/08 від 07.04.2008р. за рахунком-фактурою від 14.01.2014р..

Як те правильно встановлено під час розгляду спору місцевим господарським судом, часткове погашення боргу за вказаним рахунком-фактурою № 27051 від 14.01.2011р. відбулось 05.03.2012 року на суму 38 151 грн., 30.03.2012 року на суму 50 000 грн., 26.04.2012 року на суму 10 000 грн., що підтверджується банківськими виписками залученими до справи (аркуш справи 27-29).

Загальна сума заборгованості що не сплачена за рахунком від 14.01.2011р. складає 310 000 грн. та підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку, з огляду на настання строків виконання зобов'язання по оплаті платежів вказаних у рахунку відповідно до приписів ст. 530 ЦК України та умов договору.

При врахуванні поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, судом першої інстанції зроблено вірний висновок щодо його переривання, виходячи із встановлених обставин.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки, позовна давність щодо стягнення платежів включених до рахунку фактури від 14.01.2011р. становить три роки і такий строк обчислюються від дати настання строку платежу, у позивача виникло право на позов до відповідача.

Відповідно до частини першої ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При встановленні обставин часткової сплати рахунку № 27051 від 14.01.2011р. - 05.03.2012 року, 30.03.2012 року, 26.04.2012 року, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що перебіг позовної давності щодо вимог у відношенні боргу вказаного у такому рахунку почався заново.

Станом на 05.03.2012р. строк позовної давності у відношенні сплати періодичних платежів вміщених у рахунку-фактурі № 27051 від 14.01.2011р. не закінчився, а доводи скаржника про те, що ним сплачувались періодичні платежі спростовуються матеріалами справи, оскільки у призначенні платежу відповідач посилався виключно на рахунок-фактуру № 27051 від 14.01.2011р..

Відповідно до п.3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу; повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України; платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Таким чином, часткове проведення оплати рахунку фактури від 14.01.2011р. свідчить про визнання відповідачем суми заборгованості у вказаному рахунку-фактурі, та є підставою для переривання строку позовної давності у відношенні вимог про стягнення суми боргу по такому рахунку.

Посилання відповідача на списання ПП «ДІЛ» у бухгалтерському обліку відповідної суми боргу, що включений в рахунок-фактуру від 14.01.2011р. суд враховує, однак вчинення вказаних дій підприємством не є обставиною, що виключає переривання строку позовної давності, і не може бути підставою для безумовного застосування строку позовної давності при вирішенні спору, що розглядається за позовом особи, права якої порушено.

Згідно з п. 7.7 договору № 836/767/11 від 01.08.2011р., строк позовної давності стягнення штрафних санкцій складає три роки та нараховуються протягом всього строку позовної давності.

Положеннями статті 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливає і до додаткової вимоги.

При встановленні обставин переривання строку позовної давності у відношенні вимог про стягнення основного боргу щодо якого виник спір у даній справі, відсутні підстави вважати таким що сплив строк позовної давності до вимог позивача про стягнення нарахованих ним сум пені, відсотків річних та інфляційних збитків.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

У п. 7.2 договору № 836/767/11 від 01.08.2011р. сторони передбачили право підприємства (позивача) застосувати до розповсюджувача (відповідача) штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При проведеному судом розрахунку пені у відношенні прострочення сплати боргу по рахунку від 14.01.2011р. виходячи із встановлених законом обмежень по строку нарахування (не більше шести місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано), сума пені є більшою, аніж заявлена до стягнення позивачем у розмірі 23 827, 53 грн. та оскільки, при прийнятті рішення суд обмежений заявленими позовними вимогами, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума пені є меншою, аніж розрахована судом, вимоги про її стягнення в сумі визначеній позивачем підлягають задоволенню.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору сторони передбачили інший розмір відсотків, а саме право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15 відсотків річних від простроченої суми (п. 7.3).

З огляду на вищевикладене та наявність станом на час вирішення спору заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 310 000 грн., суд погоджується з розрахунком інфляційних збитків у розмірі 10 540 грн. та 15% річних в сумі 117 587, 67 грн. здійсненого за період прострочення з 06.02.2011р. по 16.08.2013р., наданим позивачем і вважає такий обгрунтованим.

При цьому, суд враховує, що позивачем нарахування 15% річних виконано у відношенні суми боргу 310 000 грн., тоді як на початок періоду з якого позивач здійснює нарахування загальна сума заборгованості становила 408 151 грн.. Заявлення до стягнення меншої суми є правом позивача, що свідчить про вірний висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача нарахованих позивачем сум пені, відсотків річних та інфляційних збитків.

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства «ДІЛ» та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2014 року.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ДІЛ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2014р. у справі № 910/17741/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/17741/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Р.І. Самсін

Судді Ю.Л. Власов

Л.П. Зубець