Постанова

від 09.10.2014 по справі 910/17741/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2014 р. Справа№ 910/17741/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Шаповаловій К.В.

за участю представників:

від позивача - Борисюк О.В., Нестеренко Г.А.

від відповідача - Назаренко Є.О.

У судовому засіданні розглядається справа за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» на рішення Господарського суду м. Києва від 04.08.2014 року (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до Приватного підприємства «ДІЛ»

про стягнення 461955,20 грн., -

Постанова прийнята 09.10.2014 року у зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 25.09.2014 року відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач КП «Київреклама» звернулося до Господарського суду м. Києва з позом до ПП «ДІЛ» про стягнення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 04.08.2014 року та постановите нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 року прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено до розгляду у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Шевченко Е.О.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2014 року склад суду змінений на: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

На підставі протокольного рішення Київської міської державної адміністрації від 07.04.2008 року № 3 Приватному підприємству «ДІЛ» видано дозвіл № 00084-03 на розміщення об'єкта зовнішньої реклами строком дії з 02.08.2005 року по 01.04.2013 року за адресою місця розташування: Шевченківський район, пр-т Перемоги, 29.

07.04.2008 року між Головним управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» та Приватним підприємством «ДІЛ» був укладений договір № 00053/08 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва.

За умовами договору робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) на підставі оформленого(-их) належним чином дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами, а розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане(-і) місце(-я) відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами, Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві та здійснює оплату за його (їх) користування.

Відповідно до п. 3.6.14 договору, розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити на поточний рахунок підприємства плату за право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення РЗ у порядку та в розмірах, передбачених розділом 4 цього договору.

Розмір плати за право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення РЗ встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та складається з базової плати, що включає в себе базові тарифи перемножені на коефіцієнт диференціації в залежності від зони розміщення РЗ, та коригуючих коефіцієнтів. Базова плата вказується в додаткових угодах до цього договору (п.4.1 договору).

Положеннями п. 4.3. договору визначено, що розрахунки за цим договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісячно не пізніше 25-го числа поточного місяця на поточний рахунок підприємства.

Відповідно до п. 4.5. договору, плата сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами окремо по кожному рахунку-фактурі. Об'єднання рахунків-фактур для проведення платежів не допускається. Неотримання розповсюджувачем зовнішньої реклами рахунку(-ів)-фактур в строки, визначені цим договором, не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від внесення ним плати за договором та не є перешкодою для нарахування підприємством штрафних санкцій, передбачених цим договором та чинним законодавством.

Пунктом 8.1. визначено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та скріплення печатками з моменту реєстрації робочим органом та діє протягом строку дії пріоритету та/або дозволу.

Додатковою угодою №1 від 07.04.2008 року до вказаного договору відповідачеві надано право на тимчасове користування місцями, зокрема, за адресою Шевченківський р-н, пр-т Перемоги, 29, з базовою платою без ПДВ 17712 грн. в місяць, на строк з 07.04.2008 року до 01.04.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що в зв'язку із необхідністю приведення у відповідність до чинного законодавства договірних відносин сторін щодо розміщення об'єкту зовнішньої реклами, по якому відповідачем отримано дозвіл (№ 00084-03 строком дії з 02.08.2005 року по 01.04.2013 року), між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» та Приватним підприємством «ДІЛ» був укладений договір № 836/767/11 від 01.08.2011 року, за умовами якого на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі-РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування у відповідності до умов цього договору, Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.09.2010 №767, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги до розміщення РЗ, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах (п.6.1 договору).

Відповідно до п. 6..6 договору, плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Згідно із п. 7.3. договору, крім штрафних санкцій, підприємство має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15% річних від простроченої суми.

Цей договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу (п.8.1 договору).

01.08.2011 року сторонами також підписано адресну програму №1 на право тимчасового користування, що є невід'ємною частиною договору, відповідно до якої розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем для розміщення конструкції на даху будинку(будівлі), споруди заг.пл. 144,00 м2 №00084-03 (00266) за адресою: просп. Перемоги, 29, Шевченківський район, за встановленою базовою платою 15552,00 грн. Права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін, починаючи з 07.04.2008 року, в порядку, передбаченому п.3 ст. 631 ЦК України.

Позивач, звертаючись із позовом до суду, обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідачем не в повному обсязі були сплачені кошти за користування місцем для розміщення рекламного засобу, відповідно до умов договору, а тому ними виставлений зведений рахунок-фактура № 27051 від 14.01.2011 року, до якого включені платежі за період червень 2009 року - січень 2011 року на загальну суму 408151 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що виставлений позивачем рахунок-фактура відповідач оплатив частково - 05.03.2012 року, 30.03.2012 року та 26.04.2012 року в сумах 38151 грн., 50000 грн. та 10000 грн. відповідно.

У зв'язку з тим, що відповідачем не було сплачену решту заборгованості в сумі 310000 грн. за рахунком-фактурою № 27051 від 14.01.2011 року, позивач просив суд стягнути цю суму та нараховані на неї 15% річних в сумі 117587,67 грн., пеню в сумі 23827,53 грн. та інфляційні втрати в сумі 10540 грн.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Як зазначалося вище, позивачем відповідачеві був виставлений зведений рахунок-фактура № 27051 від 14.01.2011 року, до якого включені платежі за період червень 2009 року - січень 2011 року і на підставі якого він просив стягнути частково з відповідача не сплачені кошти за користування місцем для розміщення рекламного засобу.

Проте, даний рахунок-фактури не приймається судом як підстава задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача коштів за користування місцем для розміщення рекламного засобу, виходячи з наступного.

По перше, відповідно до даного рахунку-фактури вбачається, що базова плата становить 15552 грн., яка була узгоджена сторонами лише 01.08.2011 року, тобто до виставлення вказаного рахунку-фактури відповідачу.

По друге, згідно пунктів 4.3, 4.5 договору від 07.04.2008 року розрахунки за цим договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісячно не пізніше 25-го числа поточного місяця на поточний рахунок підприємства, плата сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами окремо по кожному рахунку-фактурі і об'єднання рахунків-фактур для проведення платежів не допускається і при цьому, діяла додаткова угода № 1 від 07.04.2008 року з визначеною базовою платою в 17712 грн.,

На момент виставлення позивачем зведеного рахунку-фактури від 14.01.2011 року діяв саме вказаний вище договір від 07.04.2008 року.

Посилання позивача, на умови адресної програми від 01.08.2001 року та наголошення на тому, що її умови поширюються на попередні відносини сторін, починаючи із 07.04.2008 року щодо бази оплати, об`єкту та місця його розташування, є хибним, оскільки на час виставлення рахунку-фактури, даної адресної програми ще не існувало, сторонами вона не підписувалася.

В той же час, також не приймається твердження позивача, що на момент звернення із позовом до суду діяли умови адресної програми від 01.08.2011 року, а отже стягнення коштів за зведеним рахунком-фактурою не є порушенням, оскільки позивач звернувся із позовом до суду 13.09.2013 року, а 31.08.2012 року між сторонами була підписана додаткова угода № 836/767/11-1 та нова адресна програма.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Також колегією суддів не приймається до уваги заперечення позивача, викладені в позовній заяві стосовно того, що позовна давність відносно платежів за 2010 рік не сплила, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Заборгованість, яка є предметом стягнення у цій справі, являє собою заборгованість зі сплати періодичних платежів, строк для внесення яких наставав для кожного окремо (не пізніше 25 числа поточного місяця), а не на підставі рахунку-фактури № 27051 від 14.01.2011 року, який об'єднав в собі заборгованість з червеня 2009 року по січень 2011 року, а отже і строк позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з таких платежів має визначатися окремо.

Відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року № 10 якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відтак, враховуючи узгодження сторонами періодичного порядку сплати платежів як за договором від 07.04.2008 року № 00053/08, так і за договором № 836/767/11 від 01.08.2011 року, а також часткову оплату відповідачем виставленого рахунку-фактури № 27051 від 14.01.2011 року в загальній сумі 98151,00 грн., суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк давності для стягнення заборгованості сплив, що відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові, оскільки відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про застосування спливу строку позовної давності.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача відповідно до рахунку-фактури № 27051 від 14.01.2011 року грошових коштів в розмірі 310000 грн. є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню, а отже не підлягає задоволенню й вимоги про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов договору відповідачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама», а тому апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 року у справі № 910/17741/13- без змін.

Матеріали справи № 910/17741/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов