Постанова

від 03.06.2014 по справі 910/17741/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року Справа № 910/17741/13 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "ДІЛ" на постановувід 12.03.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду міста Києва № 910/17741/13 за позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Приватного підприємства "ДІЛ" простягнення заборгованості та штрафних санкцій, за участю представників: позивача - відповідача -Тарапон С.С. Назаренко Є.О. ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2014 у справі №910/17741/13 (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Самсіна Р.І., суддів Власова Ю.Л., Зубець Л.П.), задоволені позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі - позивач) до Приватного підприємства "ДІЛ" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва. Стягнуто з відповідача на користь позивача 310000,00 грн основного боргу, 23827,53 грн пені, 10540,00 грн інфляційних втрат, 117587,67 грн 15% річних від простроченої суми та судові витрати.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. 174 Господарського кодексу України, ст. ст. 256, 257, ч.5 ст. 261, ч.1 ст. 530, ч.ч.2, 4 ст. 604, ч.1 ст. 651, ч.6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано тієї обставини, що грошові зобов'язання за спірний період і за рахунком-фактурою №27051 від 14.01.2011 не могли виникнути на підставі договору №836/767/11 та адресної програми до нього, оскільки останні були укладені пізніше. Також, скаржник вказує про безпідставність висновків господарських судів попередніх інстанцій щодо переривання позовної давності внаслідок часткової сплати відповідачем заборгованості по вказаному рахунку-фактурі, яким об'єднані всі попередні періоди, оскільки сплата здійснена ним за конкретні періоди користування місцем розміщення рекламного засобу в межах позовної давності. Крім того, на думку скаржника, стягнення з нього штрафних санкцій за прострочення виконання умов договору щодо розрахунку з позивачем за користування місцем розміщення рекламного засобу, розмір яких було обраховано від дати виставлення рахунку-фактури №27051 від 14.01.2011, є безпідставним, оскільки сплата таких платежів є періодичним зобов'язанням, невиконання якого має наслідком нарахування таких санкцій окремо щодо кожного періоду прострочення.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні та постанові попередніх судових інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що на підставі протокольного рішення Київської міської державної адміністрації від 07.04.2008 №3 Приватному підприємству "ДІЛ" видано дозвіл № 00084-03 на розміщення об'єкта зовнішньої реклами строком дії з 02.08.2005 по 01.04.2013 за адресою місця розташування: Шевченківський район, пр-т Перемоги, 29.

07.04.2008 між Головним управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (робочий орган), Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (підприємство) та Приватним підприємством "ДІЛ" (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір №00053/08 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умовами якого робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) на підставі оформленого(-их) належним чином дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами, а розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане(-і) місце(-я) відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами, Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві та здійснює оплату за його (їх) користування (п.2.1 договору); місце для розміщення РЗ зазначається(-ються) в додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною (п.2.2 договору); розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити на поточний рахунок підприємства плату за право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення РЗ у порядку та в розмірах, передбачених розділом 4 цього договору (п.3.6.14 договору); розмір плати за право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення РЗ встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та складається з базової плати, що включає в себе базові тарифи перемножені на коефіцієнт диференціації в залежності від зони розміщення РЗ, та коригуючих коефіцієнтів. Базова плата вказується в додаткових угодах до цього договору (п.4.1 договору); розрахунки за цим договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісячно не пізніше 25-го числа поточного місяця на поточний рахунок підприємства (п.4.3 договору); плата сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами окремо по кожному рахунку-фактурі. Об'єднання рахунків-фактур для проведення платежів не допускається. Неотримання розповсюджувачем зовнішньої реклами рахунку(-ів)-фактур в строки, визначені цим договором, не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від внесення ним плати за договором та не є перешкодою для нарахування підприємством штрафних санкцій, передбачених цим договором та чинним законодавством (п.4.5 договору); цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та скріплення печатками з моменту реєстрації робочим органом та діє протягом строку дії пріоритету та/або дозволу (п.8.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 07.04.2008 до вказаного договору відповідачеві надано право на тимчасове користування місцями, зокрема, за адресою Шевченківський р-н, пр-т Перемоги, 29, з базовою платою без ПДВ 17712 грн. в місяць, на строк з 07.04.2008 до 01.04.2013.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов вищевказаного договору щодо своєчасного внесення плати за користування місцем для розміщення рекламного засобу, позивач виставив йому рахунок-фактуру №27051 від 14.01.2011, до якого включені платежі за період червень 2009 року - січень 2011 року на загальну суму 408151,00 грн.

В подальшому, в зв'язку із необхідністю приведення у відповідність до чинного законодавства договірних відносин сторін щодо розміщення об'єкту зовнішньої реклами, по якому відповідачем отримано дозвіл (№ 00084-03 строком дії з 02.08.2005 по 01.04.2013), між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (підприємство) та Приватним підприємством "ДІЛ" (розповсюджувач) укладено договір № 836/767/11 від 01.08.2011, за умовами якого на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі-РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування у відповідності до умов цього договору, Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.09.2010 №767, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги до розміщення РЗ, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами (п.1.1 договору); сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах (п.6.1 договору); розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць (п.6.5 договору); плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування (п.6.6 договору); крім штрафних санкцій, підприємство має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15% річних від простроченої суми (п.7.3 договору); строк позовної давності стягнення штрафних санкцій за цим договором складає три роки та нараховується протягом всього строку позовної давності (п.7.7 договору); цей договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу (п.8.1 договору).

01.08.2011 сторонами також підписано адресну програму №1 на право тимчасового користування, що є невід'ємною частиною договору, відповідно до якої розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем для розміщення конструкції на даху будинку(будівлі), споруди заг.пл. 144,00 м 2 №00084-03 (00266) за адресою: просп. Перемоги, 29, Шевченківський район, за встановленою базовою платою 15552,00 грн. Права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін, починаючи з 07.04.2008, в порядку, передбаченому п.3 ст. 631 ЦК України.

Між тим, виставлений позивачем рахунок-фактура №27051 від 14.01.2011 на загальну суму 408151 грн. відповідач оплатив частково 05.03.2012, 30.03.2012 та 26.04.2012 в сумах 38151 грн, 50000 грн та 10000 грн відповідно.

Решту заборгованості в сумі 310000,00 грн. за рахунком-фактурою №27051 від 14.01.2011 відповідач не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення цієї суми та нарахованих на неї 15% річних в сумі 117587,67 грн, пені в сумі 23827,53 грн та інфляційних втрат в сумі 10540,00 грн., вимоги якого обґрунтовані умовами договору від 01.08.2011 № 836/767/11, нормами ст. ст.20, 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що шляхом підписання нового договору №836/767/11 від 01.08.2011 сторони замінили виконання зобов'язань, які виникли в зв'язку з використанням відповідачем зовнішньої реклами за наданим йому дозволом (№00084-03 строком дії з 02.08.2005 по 01.04.2013), узгодивши застосування умов нового договору до відносин, що виникли до його укладення - з 07.04.2008, у зв'язку з чим визнали обґрунтованим стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання умов договору від 07.04.2008 за базовою ставкою, визначеною адресною програмою на право тимчасового користування №1 від 01.08.2011. Крім того, відхиляючи доводи відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності щодо стягнення частини заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням умов договору від 07.04.2008, та виставлена відповідачеві за рахунком-фактурою №27051 від 14.01.2011, господарські суди попередніх інстанцій зазначили про переривання позовної давності внаслідок новації і визнання відповідачем суми заборгованості шляхом сплати ним частини боргу за вищевказаним рахунком-фактурою.

Втім, ці висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Відповідно до ч.ч.2, 4 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Пославшись на приписи ст.604 ЦК України як на підставу вважати укладення договору № 836/767/11 від 01.08.2011 новацією по відношенню до договору №00053/08 від 07.04.2008, що є підставою для переривання позовної давності, судами не враховано, що новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж самими сторонами, для здійснення якої сторони повинні обумовити припинення зобов'язання, що діяло, і заміну його новим зобов'язанням. Крім того, оскільки нове зобов'язання скасовує старе, то новація припиняє всі додаткові зобов'язання, що забезпечують виконання колишнього зобов'язання, якщо сторони не обумовили, що ті продовжують свою дію.

Разом з тим, вирішуючи цей спір, суди, застосувавши вказану норму матеріального права, всупереч вимог норми ст.43 ГПК України, не з'ясували, яке первісне зобов'язання було припинене і яке нове зобов'язання виникло внаслідок укладення сторонами договору №836/767/11 від 01.08.2011. Також судами не досліджено умов договору від 07.04.2008 №00053/08 у співвідношенні з умовами договору №836/767/11 від 01.08.2011, зміст яких взагалі не містить жодних посилань щодо припинення сторонами попередніх зобов'язань та заміну їх на нові або поширення умов укладеного сторонами нового договору на правовідносини, що виникли раніше, а підписання сторонами адресної програми від 01.08.2011 свідчить про поширення її умов на попередні правовідносини сторін починаючи з 07.04.2008 лише щодо базової плати, об'єкту і місця його розташування. При цьому, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що на момент виставлення позивачем відповідачеві рахунку-фактури №27051 від 14.01.2011, вимоги щодо сплати якого є предметом доказування у даній справі, зазначеної вище адресної програми ще не існувало взагалі, а на момент звернення позивача до господарського суду з цим позовом, її дію вже було припинено внаслідок підписання сторонами додаткової угоди №836/767/11-1 від 31.08.2012 та нової адресної програми від 31.08.2012.

Отже, не можливо вважати, що суди попередніх інстанцій встановили дійсні правовідносини сторін за справою і визначили їх належне правове регулювання, внаслідок чого залишився не дослідженим здійснений позивачем розрахунок заборгованості, оскільки на момент виставлення відповідачеві рахунку-фактури №27051 від 14.01.2011, діяв договір від 07.04.2008 №00053/08, за умовами пунктів 4.3, 4.5 якого розрахунки за цим договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісячно не пізніше 25-го числа поточного місяця на поточний рахунок підприємства, плата сплачується розповсюджувачем зовнішньої реклами окремо по кожному рахунку-фактурі і об'єднання рахунків-фактур для проведення платежів не допускається, втім, до цього рахунку були включені платежі по всіх періодах, починаючи з червня 2009 року і по січень 2011 року. При цьому, діяла додаткова угода №1 від 07.04.2008 з визначеною базовою платою в 17712,00 грн., тоді як сума заборгованості розрахована у рахунку-фактурі від 14.01.2011 на підставі базової плати в сумі 15552,00 грн., яка була узгоджена сторонами тільки 01.08.2011.

Крім того, колегія суддів також вважає безпідставними висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо переривання позовної давності внаслідок часткового погашення відповідачем заборгованості, зазначеної в рахунку-фактурі №27051 від 14.01.2011, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що перебіг позовної давності відносно стягнення платежів за неналежне виконання умов договору в періодах з червеня 2009 року - по січень 2011 року, виставлених до сплати рахунком-фактурою №27051 від 14.01.2011, є таким, що переривався внаслідок вчинення відповідачем дій, які свідчать про визнання заборгованості в цілому.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що заборгованість, яка є предметом стягнення у цій справі, являє собою заборгованість зі сплати періодичних платежів, строк для внесення яких наставав для кожного окремо (не пізніше 25 числа поточного місяця), а не на підставі рахунку-фактури №27051 від 14.01.2011, який об'єднав в собі заборгованість з червеня 2009 року по січень 2011 року, а отже і строк позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з таких платежів має визначатися окремо.

Колегія суддів враховує, що відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 №10 якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відтак, враховуючи узгодження сторонами періодичного порядку сплати платежів як за договором від 07.04.2008 №00053/08, так і за договором №836/767/11 від 01.08.2011, а також часткову оплату відповідачем виставленого рахунку-фактури №27051 від 14.01.2011 в загальній сумі 98151,00 грн, колегія суддів вважає безпідставними висновки господарських судів попередніх інстанцій про визнання відповідачем всього боргу внаслідок вчинення вищевказаних дій та, відповідно, про переривання позовної давності.

Отже, висновки господарських судів попередніх інстанцій здійснені без встановлення дійсних правовідносин між сторонами, їх правової природи і визначення їх належного правового регулювання, а також без належної оцінки обставин пропуску позивачем строку позовної давності щодо частини платежів, які зазначені в рахунку-фактурі №27051 від 14.01.2011.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судові акти у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "ДІЛ" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 у справі Господарського суду міста Києва № 910/17741/13 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2014 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос