Рішення

від 05.03.2014 по справі 918/955/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" березня 2014 р. Справа № 918/955/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О.,

при секретарі судових засідань Шарапі О.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом Малого приватного підприємства "Профіт"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт"

про стягнення заборгованості в сумі 22 505 грн. 16 коп.

Сторони не забезпечили явки у судове засідання 05 березня 2014 року своїх повноважних представників.

У судовому засіданні 11 лютого 2014 року оголошувалась перерва до 18 лютого 2014 року, 04 березня 2014 року до 05 березня 2014 року, про що сторони повідомлялись під розписку у відповідних протоколах судового засідання.

Обставини справи: У червні 2013 року Мале приватне підприємство "Профіт" (далі МПП "Профіт") звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" (далі ТОВ "Автотранселіт") про стягнення заборгованості в сумі 25 505 грн. 16 коп.

Постановою Вищого господарського суду України від 03 грудня 2013 року рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року у справі № 918/955/13 в частині відмови у позові про стягнення 3 000, 00 грн. моральної шкоди залишено без змін. В решті рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року у справі № 918/955/13 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Рівненської області на новий розгляд.

10 січня 2014 року здійснено автоматичний розподіл справи №918/955/13, за результатами якого вказану справу розподілено судді Пашкевич І.О.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11 січня 2014 року справу №918/955/13 прийнято до розгляду та призначено до слухання в засіданні на 28 січня 2014 року.

В судове засідання 5 березня 2014 року сторони не забезпечили явку своїх повноважних представників, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені під розписку в протоколі судового засідання від 4 березня 2014 року.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи без участі представників сторін, належно повідомлених про дату, час та місце її розгляду.

Вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

16 січня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" (замовник) та малим приватним підприємством "Профіт" (виконавець) укладено договір на перевезення вантажу - обладнання за маршрутом м.Львів, Україна - м.Тростянець, Мінський район, Білорусь, що підтверджується транспортною заявкою № 16/01/12 від 16.01.2012 року (далі Договір, а.с.12).

Відповідно до умов Договору сторони погодили, зокрема, наступні умови перевезення вантажу:

6. вантажовідправник - ТзОВ "НВП ІМВО";

7. місце завантаження - м.Львів, Україна;

10. адреса розвантаження - п.Б.Тростянець, Мінський район, Білорусь;

11. адреса розмитнення - згідно CMR;

12. термін доставки вантажу - 19.01.2012р.,

13. узгоджена сума фрахта - 8600,00 грн. за кожну доставку;

14. умови оплати - на протязі 7-10 банківських днів після отримання транспортних документів (CMR, рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна, договір);

15. митний перехід - на вибір.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

На виконання умов Договору перевезення МПП "Профіт" здійснило перевезення обладнання за маршрутом м.Львів (Україна) - м.Тростянець, Мінський район, Білорусь, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (надалі - CMR) від 19.01.2012 року та 23.01.2012 року з датою одержання вантажу - 24.01.2012 року (а.с.19, 20), належним чином завірені копії яких досліджені в судовому засіданні 11 лютого 2014 року.

24 січня 2012 року ТОВ "Автотранселіт" та МПП "Профіт" підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які скріплені печатками підприємств та згідно з якими загальна вартість наданих послуг становить 17200,00 грн., а саме:

- акт № ОУ-0000002 від 24.01.2012 року - виконавцем надані послуги по рахунку № СФ-0000005 від 24.01.2012 року, CMR 011904, ав.АС7344АІ\АС4602ХХ, на суму 8600,00 грн.(а.с.10);

- акт № ОУ-0000003 від 24.01.2012 року - виконавцем надані послуги по рахунку № СФ-0000006 від 24.01.2012 року, CMR 002703, ав.АС3682АС\04261ВО, на суму 8600,00 грн. (а.с.11).

Сторони підписанням актів здачі-прийняття робіт від 24.01.2012 року підтвердили факт виконання робіт та узгодили розмір оплати.

На виконання п.14 Договору (умови оплати) позивачем надано відповідачу:

- рахунки-фактури № СФ-0000005 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. та № СФ-0000006 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. (а.с.15-16).

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000002 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. та № ОУ-0000003 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн.;

- податкові накладні від 24.01.2012 року № 4 та № 5 (а.с.17-18);

- міжнародні товарно-транспортні накладні № 011904 та № 002703 (а.с.19-20).

21 листопада 2012 року МПП "Профіт" направило на адресу ТОВ "Автотранселіт" претензію №17/27 від 19.11.2012 року з вимогою про сплату 17 200,00 грн. заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення (а.с.13, 15).

Однак, в порушення п.14 Договору відповідач оплату наданих послуг по перевезенню вантажу на протязі 10 банківських днів з дня отримання транспортних документів (з дати підписання актів виконаних робіт 24.01.2012 року), тобто до 07.02.2012 року не здійснив.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно з частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно із ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до част.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу у сумі 17 200,00 грн. є такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Разом з тим, відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу.

Суд зазначає що вказана заява не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Вищий господарський суд України у Постанові від 03 грудня 2013 року у даній справі вказав що задовольняючи позовні вимоги про стягнення 17200,00 грн. заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу апеляційний суд дійшов висновку про умисне ухилення відповідача від сплати боргу на підставі част.1 ст.32 Конвенції, згідно якої слід застосовувати 3-річний строк позовної давності, який відраховується з 17.04.2012 року (три місяці від укладання заявки). Позивач звернувся до суду 21.06.2013 року, тобто в межах позовної давності та його порушене право підлягає судовому захисту. Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки застосовуючи до спірних правовідносин норми міжнародного права суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що згідно п. "с" ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів давність починає відраховуватись з моменту укладення договору перевезення який згідно ст. 4 цієї Конвенції встановлюється накладною. Ні суд апеляційної інстанції, ні місцевий суд оцінку наявної в матеріалах справи копіїї CMR не надали, а відтак не встановили тих обставин, з якими законодавство у даному випадку пов'язує виникнення прав та обов'язків з перевезення.

Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до част.3 ст.4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Оскільки спір між позивачем та відповідачем виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому позивач виступав перевізником, а отримувач вантажу знаходився на території іноземної держави, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в Женеві 19.05.1956р.

СРСР приєднався до неї 01.08.1983р. і вона стала чинною для нього з 01.06.1986р.

На підставі Постанови Верховної Ради України від 17.09.1992р. "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів" (Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції.

Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів 1956 року (надалі - Конвенція), визначає відповідальність перевізників, і застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, якщо місце завантаження вантажу та місце доставки вантажу, вказані у контракті, знаходяться на території двох різних держав, із яких принаймні одна є учасницею Конвенції.

Відповідно до част.1 ст.32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається:

а) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміт доставки, або, за відсутності такого терміну - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

с) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Відповідно до статті 4 Конвенції Договір перевезення встановлюється накладною. Відсутність, неправильне оформлення чи втрата накладної не відображається ні на існуванні ні на дійсності договору перевезення, до якого в цьому випадку застосовуються положення даної Конвенції.

Оскільки матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті наданих послуг, що спричинило звернення позивача з позовом до суду, то суд дійшов висновку, що у даному випадку має місце умисне ухилення відповідача від сплати боргу, а тому на підставі част.1 ст.32 Конвенції слід застосовувати 3-річний строк позовної давності.

Таким чином, відлік терміну позовної давності починається по закінченню тримісячного терміну з дня укладення договору перевезення - тобто накладних, а саме згідно CMR № 011904 від 23.01.2012 року - з 24 квітня 2012 року та згідно CMR № 002703 від 19.01.2012 року - з 20 квітня 2012 року .

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 32 Конвенції пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2012 року МПП "Профіт" направило на адресу ТОВ "Автотранселіт" претензію №17/27 від 19.11.2012 року з вимогою про сплату 17 200,00 грн. заборгованості (а.с.13). В матеріалах справи відсутні відомості про розгляд претензії відповідачем чи її відхиленння.

Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом до суду 21 червня 2013 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, його порушене право підлягає судовому захисту.

За наведеного, позовні вимоги про стягнення 17 200 грн. 00 коп. заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути 172,00 грн. інфляційних втрат та 5 133,16 грн. 3 % річних за період прострочення з 01.02.2012 року по 30.04.2013 року.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по оплаті наданих позивачем послуг з перевезення має місце, тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є підставними. Однак, наведений у позовній заяві розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат є невірним, оскільки останнім неправильно визначено початок прострочення боржника, а розрахунок збитків від інфляції виконано без врахування Рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (лист Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р).

Згідно з част.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем у строк до 07.02.1012 року, встановлений Договором, оплату наданих послуг у сумі 17200,00 грн. не здійснено, а тому на підставі ч.1 ст.612 ЦК України з 08.02.2012 року у позивача виникає право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Згідно з Рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (лист Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р), індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць; а тому умовно слід вважати, що сума, яка вноситься за період з 1 по 15 число відповідно місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

Судом здійснено розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції, згідно якого сукупний індекс інфляції за період прострочення з 08.02.2012 року по 30.04.2013 року становить 0,997, інфляційне збільшення боргу має від'ємне значення, тобто - відсутнє (а.с.154).

Відтак, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 172,00 грн. до задоволення не підлягають.

За розрахунком суду 3 % річних за період прострочення з 08.02.2012р. по 30.04.2013р. становить 633,34 грн.: 17200,00 грн. х 3 : 100 : 365 х 448 = 633,34 грн. (а.с. 154).

А тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних підлягають задоволенню частково у сумі 633,34 грн., а в позові в частині стягнення 4 499,82 грн. 3 % річних слід відмовити.

05 березня 2014 року позивачем до справи долучено новий розрахунок суми боргу та 3% річних, який перевірено судом та визнано вірним, однак останній не подавав суду заяви про зменшення позовних вимог чи про відмову від частини позовних вимог, відтак позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наведені вище обставини.

На відповідача покладається судовий збір у сумі 1 202,98 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі ст.49 ГПК України.

За змістом ст.44 ГПК України до складу судових витрат належать, зокрема, судовий збір, суми що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, оплати послуг адвоката.

Згідно з ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Матеріали справи містять докази понесених позивачем МПП "Профіт" витрат у сумі 5000,00 грн., пов'язаних з оплатою послуг адвоката. Так, надання правової допомоги позивачу МПП "Профіт" здійснював адвокат ОСОБА_3, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 460 від 21.09.2010 року (а.с.57), що діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 12.05.2013 року (а.с.29), на виконання умов якого МПП "Профіт" сплачено адвокату гонорар у сумі 5000,00 грн. згідно розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу (а.с.55) та квитанції прибуткового касового ордеру від 12.05.2013р. (а.с.56).

Так як позовні вимоги МПП "Профіт" задоволено частково, понесені витрати на оплату послуг адвоката покладаються на відповідача частково у сумі 3 496,00 грн. пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 17 200 грн. 00 коп. підлягає задоволенню, про стягнення 5 133,16 грн. 3 % річних підлягає частковому задоволенню в сумі 633 грн. 34 коп., а у вимозі про стягнення 172,00 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Рівненської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" (33013, вул.Кавказька, буд.7, офіс 309, м.Рівне, іден.код 36416358) на користь малого приватного підприємства "Профіт" (44100, вул.Серпнева, 16, смт.Ратне, Ратнівський район, Волинська область, іден.код 30912142) 17 200 (сімнадцять тисяч двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 633 (шістсот тридцять три) грн. 34 коп. - 3 % річних, 1 202 (одну тисячу двісті дві) грн. 98 коп. судового збору за подання позовної заяви та 3 496 (три тисячі чотириста дев'яносто шість) грн.00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В позові про стягнення 172,00 грн. інфляційних втрат та 4 499 грн. 82 коп. 3 % річних - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "11" березня 2014 року.

Суддя Пашкевич І.О.