Постанова

від 25.02.2014 по справі 826/20919/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 лютого 2014 року 10:30 № 826/20919/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Юнімілк» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників проскасування податкових повідомлень-рішень № 0000674020, № 0000684020 від 05.11.2013 р.

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 05.11.2013 р. №№ 0000684020, 0000674020.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні СВ УМВС України на Південно-Західній залізниці перебувають матеріали кримінального провадження №42013110000000168 за ознаками складу злочину, передбаченого ст.205 КК України, за фактом реєстрації фіктивного підприємства ТОВ «Транс-Ліберо» код ЄДРПОУ 37017664.

Оскільки досудовим слідством встановлено, що контрагентом ТОВ «Транс-Ліберо» був позивач, т.в.о. начальника СВ УМВС України на Південно-Західній залізниці Д.В. Гаврилюком видано постанову про призначення позапланової податкової перевірки від 19 липня 2013 року, якою відповідачу доручено провести перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Транс-Ліберо» за період з 2010 року по теперішній час.

На виконання зазначеної постанови відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Транс Ліберо» (код за ЄДРПОУ 37017664) за період з 01.01.2010 по 31.07.2013 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.10.2013 р. № 1214/40-20-33543684, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

пп.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що відповідає п.201.4 ст.201, п.198.1., п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму - 144 022,00 грн., а саме: травень 2010 р. - 7420,00 грн., червень 2010 р. - 17090,00 грн., липень 2010 р. - 13200,00 грн., серпень 2010 р. - 6820,00 грн., вересень 2010 р. - 6620,00 грн., жовтень 2010 р. - 7040,00 грн., листопад 2010 р. - 6320,00 грн., грудень 2010 р. - 6160,00 грн., січень 2011 р. - 5432,00 грн., лютий 2011 р. - 7100,00 грн., березень 2011 р. - 9280,00 грн., квітень 2011 р. - 8120,00 грн., травень 2011 р. - 7560,00 грн., червень 2011 р. - 8680,00 грн., липень 2011 р. - 7800,00 грн., серпень 2011 р. - 7240,00 грн., вересень 2011 р. - 8400,00 грн., жовтень 2011 р. - 3440,00 грн., листопад 2011 р. - 300,00 грн.

При цьому, враховуючи п.101.1 ст.102 Податкового кодексу України грошове зобов'язання може бути нараховане тільки на загальну суму - 92872,00 грн., а саме: жовтень 2010 р. - 7040,00 грн., листопад 2010 р. - 6320,00 грн., грудень 2010 р. - 6160,00 грн., січень 2011 р. - 5432,00 грн., лютий 2011 р. - 7100,00 грн., березень 2011 р. - 9280,00 грн., квітень 2011 р. - 8120,00 грн., травень 2011 р. - 7560,00 грн., червень 2011 р. - 8680,00 грн., липень 3440,00 грн., листопад 2011 р. - 300,00 грн.

п.5.1, пп.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що відповідає пп.139.1.1, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 720110,00 грн., а саме: за П квартал 2010 року на суму 122550,00 грн., за III квартал 2010 року на суму 133200,00 грн., за IV квартал 2010 року на суму 97600,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 109060,00 грн., за П квартал 2011 року на суму 121800,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 117200,00 грн., за IV квартал 2011 року на суму 18700,00 грн.

Зазначені порушення обґрунтовані, з боку відповідача, незаконною діяльністю контрагента позивача - ТОВ «Транс Ліберо», факт здійснення якої встановлено в ході досудового слідства у кримінальному проваджені №42013110000000168, порушеному за ознаками складу злочину, передбаченого ст.205 КК України, за фактом реєстрації фіктивного підприємства ТОВ «Транс-Ліберо» код ЄДРПОУ 37017664.

У зв'язку з виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивача від 11.10.2013 р. № 1214/40-20-33543684, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

від 05.11.2013 р. № 0000674020, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) розмірі 92 872,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11 681,00 грн.;

від 05.11.2013 р. № 0000684020, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 597 560,00 грн.

Позивач вважає такі рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, а також поясненням представників сторін, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та зафіксовано в акті перевірки позивача, взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ «Транс Ліберо» ґрунтувалися на договірних основах, а саме на договорі про надання експедиційних послуг при перевезенні вантажів автомобільним транспортом від 20.04.2010 р. №71, за умовами якого, контрагент як Експедитор зобов'язується доставляти ввірений йому позивачем як Замовником вантаж до пункту(пунктів) призначення окремими партіями в установлений Сторонами строк та передавати його уповноваженим на одержання вантажу особам (Вантажоодержувачам), а Замовник зобов'язується сплачувати за перевезення вантажу погоджену Сторонами плату.

Асортимент, кількість, вартість кожної одиниці та партії вантажу в цілому, найменування Вантажоодержувача, пункт відправлення (завантаження) та пункт призначення (розвантаження) Вантажу, типи та кількість автомобілів, необхідних для перевезення кожної обумовлюються у Заявці та вказуються у товарно-транспортній накладній, що є невід'ємною частиною договору.

При цьому, позивачем не подані суду для огляду та приєднання до матеріалів справи, в якості доказів, відповідних заявок, що є невід'ємною частиною договору та ставить під сумнів укладеність відповідного договору.

Згідно тверджень позивача та матеріалів справи встановлено, що перевезення здійснювалось шляхом залучення третіх осіб - перевізників, які зазначені в міжнародних автомобільних накладним (СМК) та вантажно-митних деклараціях,а саме: оформленням товару на митниці займалося підприємство ТОВ «БК Алюр» (код ЄДРПОУ 34648067), а перевезенням товару здійснювала Асоціація Міжнародних Автомобільних перевізників України. В той же час, відповідачем під час перевірки було з'ясовано, що ТОВ «Транс-Ліберо» не укладало договори із зазначеними підприємствами.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату послуг до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбані послуги, контрагентом були виписані позивачу первинні документи, зокрема: акти здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг), податкові накладні, які підписані з боку контрагента ТОВ «Транс-Ліберо» - директором Бойко О. Ю.

При цьому, позивачем на підтвердження реальності здійснення (надання) ТОВ «Транс-Ліберо» експедиторських послуг не подані суду первинні документи (ТТН, дорожні листи).

Окрім того, як вже зазначалося, в провадженні СВ УМВС України на Південно-Західній залізниці перебувають матеріали кримінального провадження №42013110000000168 за ознаками складу злочину, передбаченого ст.205 КК України, за фактом реєстрації фіктивного підприємства ТОВ «Транс-Ліберо» код ЄДРПОУ 37017664.

Так, в ході досудового слідства було встановлено, що невстановлені особи зареєстрували в березні 2010 року на ОСОБА_3 ТОВ «Транс-Ліберо» код ЄДРПОУ 37017664, яке в подальшому було перереєстровано на ОСОБА_4

Допитані в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 показали, що фінансово-господарську діяльність вказаного підприємства вони ніколи не здійснювали, договори з контрагентами не підписували, директорами та засновниками підприємства практично ніколи не були, за місцем реєстрації - місцем їх фактичного проживання - офіс ТОВ «Транс-Ліберо» ніколи не розміщувався, при перереєстрації вони ніколи не бачились та будь-яку документацію, у тому числі печатку вказаного підприємства ніколи не передавали, оскільки не володіли нею, директорами та засновниками вищевказаного підприємства були формально.

Крім того, відповідно до вироку Дарницького районного суду м. Києва від 12.06.2013 року, який набрав законної сили на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 21.08.2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.09.2013 року, ТОВ «Транс-Ліберо» було порушено ст.ст.27 ч.5, 205 ч.1 КК України за фактом реєстрації фіктивного підприємства.

З тексту зазначеного судового рішення встановлено, що незважаючи на те, що ТОВ «Транс-Ліберо» зареєстроване в державних органах влади як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, ОСОБА_4 взяла участь у його придбанні не з метою здійснення господарської діяльності, яке передбачено статутом підприємств, а з метою прикриття незаконної діяльності невстановленої слідством особи на ім'я Юрій.

Так, використовуючи ТОВ «Транс-Ліберо» для прикриття незаконної діяльності, невстановлені слідством особи уникли від контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про відсутність реальності вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Транс-Ліберо» та, відповідно, про фіктивність складених за участю зазначеного контрагента первинної документації (договорів, податкових накладних, актів тощо).

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що в судовому порядку встановлена незаконна діяльність контрагента позивача, а також факт складання ним фіктивних господарських угод та фіктивних первинних документів, суд погоджується з висновками відповідача про відсутність реальності вчинення господарських операцій між позивачем і контрагентом та, відповідно, про фіктивність складених між ними первинних документів (договорів, податкових накладних, актів тощо).

За таких обставин, враховуючи правила податкового законодавства, не може відбуватись формування валових витрат та податкового кредиту.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.1.7. ст.1. Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі-Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 p. № 742/11/13-11, «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції також передбачена нормами Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу на позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09, в якому зазначено, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. також зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, поставка товарів, виконання робіт та надання послуг для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснена і підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що в судовому порядку встановлена незаконна діяльність контрагента позивача, а також факт складання ним фіктивних господарських угод та фіктивних первинних документів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем первинні документи, виписані таким контрагентом на підтвердження валових витрат та податкового кредиту, первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем послуг від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на податковий кредит та включення відповідних витрат по операціям з контрагентом до складу валових витрат підприємства.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 05.11.2013 р. №№ 0000684020, 0000674020.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, виконаний обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнімілк» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій