КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20919/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнімілк» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнімілк» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року,
В С Т А Н О В И В :
ТОВ «Юнімілк» звернулося у суд із позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.11.2013 №0000674020 та №0000684020.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким задоволено вимоги позивача.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2015 року скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи адміністративну справу на новий апеляційний розгляд, касаційний суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції не дотримано принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі. Так, суд касаційної інстанції вказав на те, що, дійшовши висновку про достатність поданих позивачем первинних документів для підтвердження реальності виконання спірних у справі господарських операцій з поставки транспортно-експедиційних послуг, апеляційний суд не вжив необхідних заходів для належної перевірки вказаних обставин.
При цьому, Вищий адміністративний суд України зазначив, що з огляду на визначення транспортно-експедиторської послуги як роботи, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (стаття 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»), належним підтвердженням виконання експедиторських послуг окрім договору транспортної експедиції, акта здачі-приймання наданих послуг та експедиторських документів, можуть бути, зокрема, довіреність на право укладення договору перевезення від імені клієнта, договір перевезення, довіреність, видана експедитором організації-перевізнику на право отримання вантажу (у разі, якщо транспортування виконується третьою особою), перевізні документи.
З огляду на вказані висновки й мотиви касаційного суду, з метою всебічного та об'єктивного розгляду адміністративної справи, при новому її апеляційному розгляді, 08 вересня 2015 року колегією суддів апеляційного суду витребувано у позивача та його контрагента - ТОВ «Транс Ліберо» додаткові докази, а саме: складені на виконання договору №71 від 20.04.2010 між позивачем та ТОВ «Транс Ліберо» довіреності на право укладення останнім договорів перевезень від імені позивача, відповідні договори перевезень, укладені з ТОВ «БК Алюр», Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України чи іншими перевізниками, довіреності, видані ТОВ «Транс Ліберо» цим перевізникам на право отримання вантажу, та будь-які інші документи, які посвідчували б факт дійсного надання ТОВ «Транс Ліберо» позивачу транспортно-експедиторських послуг за згаданим договором.
Оскільки витребувані судом документи у встановлений строк не надійшли до апеляційному суду, справа підлягає розгляду на підставі наявних доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість спірних рішень податкового органу, оскільки фактичне здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, внаслідок яких позивачем сформовано податковий кредит та зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток, відсутнє. Відтак, задекларовані показники у податковій звітності належно не підтверджуються, що свідчить про заниження необхідних до сплати в бюджет сум податків на прибуток та на додану вартість.
З такими висновками суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Транс Ліберо» за період з 01.01.2010 по 31.07.2013, за підсумками якої складено акт від 11.10.2013 №1214/40-20/33543684 та виявлено порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 144 022,00 грн в період з травня 2010 року по листопад 2011 року, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податок на прибуток в загальному розмірі на суму 720 110,00 грн в період з ІI кварталу 2010 року по IV квартал 2011 року.
За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 05.11.2013 №0000674020, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 104 553,00 грн, з них 92 872,00 грн - за основним платежем, 11 681,00 грн - за штрафними санкціями, №0000684020, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 597 560,00 грн.
Не погоджуючись із цими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.
Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем спірних рішень, судова колегія зважає на таке.
Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування грошових зобов'язань по податкам на прибуток та на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача взаємовідносини останнього з контрагентом - ТОВ «Транс Ліберо», за наслідками яких у період з травня 2010 року по листопад 2011 року позивачем було безпідставно зменшено об'єкти оподаткування цими податками в податковій звітності. Такий висновок відповідача обґрунтовано незаконною діяльністю контрагента, факт здійснення якої встановлено в ході досудового слідства у кримінальному проваджені №42013110000000168, порушеному за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 205 КК України, за фактом реєстрації фіктивного підприємства - ТОВ «Транс Ліберо».
Аналізуючи доводи податкового органу, колегія суддів зважає на таке.
Із матеріалів справи вбачається, що у відносини із вищезазначеними контрагентами позивач вступав в період їх правового регулювання Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування цим податком є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, а також на суму амортизаційних відрахувань.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 Закону).
Відповідно до абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 указаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).
Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з Законом України «Про податок на додану вартість» (п. 1.7 ст. 1).
За правилами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пп. пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Зміст юридичних норм, закріплених в Податковому кодексі Україні в розділі «Податок на додану вартість», що набрав чинності 01.01.2011, аналогічний вищенаведеним положенням Закону України «Про податок на додану вартість».
Ураховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.
Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту, в понесених витрат - на зменшення об'єкта оподаткування є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.
Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.
Як убачається із матеріалів справи, спірні взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ «Транс Ліберо» ґрунтувалися на договорі про надання експедиційних послуг при перевезенні вантажів автомобільним транспортом від 20.04.2010 №71. Умовами цього договору передбачено, що контрагент, як експедитор, зобов'язується доставляти ввірений йому позивачем, як замовником, вантаж до пункту (пунктів) призначення окремими партіями в установлений сторонами строк та передавати його уповноваженим на одержання вантажу особам (вантажоодержувачам), а замовник зобов'язується сплачувати за перевезення вантажу погоджену сторонами плату.
Асортимент, кількість, вартість кожної одиниці та партії вантажу в цілому, найменування вантажоодержувача, пункт відправлення (завантаження) та пункт призначення (розвантаження) вантажу, типи та кількість автомобілів, необхідних для перевезення кожної партії обумовлюються у заявці та вказуються у товарно-транспортній накладній, що є невід'ємною частиною договору.
Разом з тим, визначених умовами договору заявок та товарно-транспортних накладних позивачем ані до податкової перевірки, ані суду не надано.
Як стверджує позивач, перевезення вантажу за цим договором здійснювалось шляхом залучення третіх осіб - перевізників, які зазначені в міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) та вантажно-митних деклараціях, а саме: оформленням товару на митниці займалося підприємство ТОВ «БК Алюр», а перевезення товару здійснювала Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України.
У той же час, зазначені пояснення позивачем документально не підтвердженні. Так, позивачем не надано довіреностей, виданих контрагенту на право укладення вказаних договорів перевезень від його імені, відповідних договорів, довіреностей, виданих ТОВ «Транс Ліберо» іншим перевізникам на право отримання вантажу.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що факт дійсного надання ТОВ «Транс Ліберо» позивачу транспортно-експедиторських послуг за договором від 20.04.2010 №71 документально не підтверджується.
Надані позивачем суду накладні на внутрішнє переміщення є документами складського обліку і не підтверджують фактичне надання експедиторських послуг при перевезенні вантажів.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, при перевезенні вантажів можуть складались такі документи як дорожній і вантажний листи, а єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, є товарно-транспортна накладна. Зазначені документи, як вже зазначалось, не надано, незважаючи на вимоги суду.
Так само, не можуть підтверджуватись спірні господарські операції наданими позивачем міжнародними товарно-транспортними накладними та вантажними митними деклараціями, оскільки ці документи не складались між позивачем та ТОВ «Транс Ліберо», й не свідчать про відношення останнього до таких перевезень.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що договір про надання експедиційних послуг при перевезенні вантажів автомобільним транспортом від 20.04.2010 №71, акти здачі-приймання виконаних робіт та податкові накладні, від імені ТОВ «Транс Ліберо» підписані ОСОБА_2, як директором.
Разом з тим, в рамках кримінального провадження №42013110000000168 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 205 КК України, за фактом реєстрації фіктивного підприємства ТОВ «Транс-Ліберо», в ході судового слідства було встановлено і підтверджується протоколом допиту ОСОБА_2, що ця особа заперечує свою участь у господарській діяльності Товариства, так само як і підписання будь-яких документів щодо такої діяльності.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такий обов'язковий реквізит як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, який був чинним до 10.01.2011 року та затвердженим наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969 передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2).
Згідно з пунктом 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2.
За пунктом 18 (16) Порядку всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем.
Зважаючи на вимоги до змісту податкової накладної та інших первинних документів, встановлені приведеними положеннями податкового законодавства та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідності засвідчення таких документів уповноваженою на їх підписання особою, колегія суддів відзначає, що податкові накладні, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту та первинні документи, на основі яких позивачем зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток, підписані особою, яка заперечує свою участь в діяльності підприємства, від імені якого складені ці документи, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів. Отже, виписані від її імені податкові накладні та первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним, а відповідних коштів до валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування - необґрунтованим.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в поставні від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11.
Отже, надані позивачем документи на підтвердження факту реального здійснення спірних господарських операцій є недостовірними та неналежними, а тому обґрунтовано не прийняті податковим органом для підтвердження податкового обліку.
Ураховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень та про відсутність підстав для задоволення позову про їх скасування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнімілк» залишити без задоволення .
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук
.
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Романчук О.М.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.09.2015 |
Оприлюднено | 05.10.2015 |
Номер документу | 51659375 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Глущенко Я.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні