Постанова

від 12.03.2014 по справі 5011-3/13446-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 року Справа № 5011-3/13446-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Альваір Буд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 23.10.2012 у справі№5011-3/13446-2012 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" доПриватного підприємства "Альваір Буд" простягнення 365 280,85 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Козак О.Д., - відповідача Гончарук М.П., ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2012 (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 (судді: Корсакова Г.В., Іоннікова І.А., Ільєнок Т.В.), частково задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (надалі позивач/) до Приватного підприємства "Альваір Буд" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням з відповідача стягнуто 341 984,42 грн. основної заборгованості, 4 688,29 грн. пені, 3 891,60 грн. 3% річних; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача стягнути з відповідача заборгованість зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №110805-13/ФА-Ю-1 від 05.08.2011, укладеного між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач), а також пеню та 3% річних.

Підставами позову є порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу №110805-13/ФА-Ю-1 від 05.08.2011 в частині сплати лізингових платежів, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 341 984,42 грн.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" зазначається, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.08.2011 між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу №110805-13/ФА-Ю-1, відповідно до умов якого позивач (лізингодавець) набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "Специфікація", а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору (п.1.1. договору).

Предметом лізингу за вказаним договором є Тандемний вібраційний самохідний каток, загальною вартістю 653 622,00 грн. (додаток до договору "Специфікація").

Відповідно до п.1.2. загальних умов договору лізингу строк користування лізингоодержувачем предмету лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в додатку "Графік сплати лізингових платежів" до договору та починається з дати підписання сторонами акту прийняття-передачі предмету лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 08.08.2011 сторони підписали акт приймання-передачі предмету лізингу за договором фінансового лізингу, а саме: вібраційнй каток марки AW1140, 2007 року випуску.

05.01.2012 сторони уклали додаткову угоду до договору фінансового лізингу, в якій лізингоодержувач (відповідач) визнав, що станом на 05.01.2012 за вказаним договором фінансового лізингу в нього існує заборгованість перед позивачем (лізингодавцем) у розмірі 217 752,34 грн.; крім того, вказаною угодою сторони виклали новий графік внесення платежів (Графік №1) та враховуючи існуючу заборгованість відповідача, сторони узгодили графік сплати цих платежів (заборгованості) (Графік №2).

Згідно з п. 2.4. загальних умов договору, які є додатком до договору фінансового лізингу, платіж першого періоду лізингу сплачується 08.09.2011, наступні платежі - 8 числа календарного місяця.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Пунктом 6.1.1. загальних умов договору сторони узгодили, що у разі, зокрема, несплати лізингоодержувачем лізингового платежу (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (календарних) днів з дня настання строку платежу, лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити умови цього договору.

У випадках, передбачених зокрема, у п. 6.1.1 загальних умов, лізингодавець повідомляє про це лізингоодержувача із зазначенням строку для усунення таких порушень (п. 6.2. загальних умов).

Згідно з п. 6.3. загальних умов якщо лізингоодержувач у встановлений згідно з п. 6.2. загальних умов строк не усуне зазначені порушення, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача сплатити викупний платіж на умовах пункту 6.4. загальних умов, а лізингоодержувач зобов'язаний сплатити викупний платіж.

Відповідно до п. 6.4. загальних умов лізингодавець нараховує викупний платіж (SВП), який визначається за наступною формулою: SВП= SНВ+Sлп3+ SД3, де: SНВ - сума невідшкодованої лізингоодержувачем частини остаточної загальної вартості предмета лізингу на дату нарахування викупного платежу, Sлп3 - сума трьох наступних після дати нарахування викупного платежу чергових лізингових платежів згідно з графіком, SД3 - сума витрат лізингодавця, повязаних із завершенням договору (зняття з реєстрації предмета лізингу, витрати на ведення справи, що сплачуються страховій компанії, яка здійснює майнове страхування предмета лізингу, під час розірвання договору страхування - якщо страхування предмету лізингу здійснює лізингодавець).

У пунктах 6.4. та 6.5. загальних умов сторони узгодили, що лізингоодержувач зобов'язаний сплатити викупний платіж, а також усі прострочені платежі, штрафні санкції, передбачені договором та чинним законодавством, відшкодувати усі збитки, завдані лізингоодержувачем за договором та у зв'язку з ним, протягом 10 днів з дати відправлення лізингодавцем вимоги про сплату.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

08.05.2012 позивач надіслав відповідачу повідомлення №1210 від 08.05.2012 про усунення порушення умов договору, в якому, посилаючись на прострочення сплати відповідачем лізингових платежів понад 30 календарних днів, вимагав у строк не більше 10 календарних днів з моменту направлення цього повідомлення погасити прострочену заборгованість, яка відповідачем сплачена не була.

30.05.2012 у зв'язку з порушенням відповідачем (лізингоодержувачем) сплати лізингових платежів за договором (в тому числі, й за додатковою угодою до нього, якою, серед іншого, погоджено нові графіки сплати та погашення несплачених лізингових платежів), позивач (лізингодавець) направив відповідачу вимогу №1357 про сплату викупного платежу, та штрафних санкцій в загальному розмірі 380 442,76 грн., яка (вимога) залишилась без відповіді з боку відповідача.

Судами встановлено, що п. 6.10. загальних умов сторони узгодили, що зміна або припинення договору відбувається, зокрема, внаслідок вчинення лізингодавцем часткової або повної відмови від договору у випадках, передбачених загальними умовами та/або чинним законодавством, та/або у випадках настання відкладальних обставин, передбачених п. 6.1.1. - 6.1.7. загальних умов та наявності (вчинення) лізингодавцем відповідного волевиявлення (одностороннього правочину).

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Виходячи із наведених норм та загальних правил до договору фінансового лізингу, 15.06.2012 позивач надіслав відповідачу повідомлення №1474 від 15.06.2012 про розірвання (відмову) від договору, в зв'язку з наявністю прострочення по сплаті лізингових платежів понад 30 днів, у зв'язку з чим, висновок судів попередніх інстанцій про припинення (розірвання) договору є вірним.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 6.6.4. загальних умов вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів (в т.ч. викупного платежу), передбачених договором.

Як встановлено судами, що й спричинило даний спір, відповідач в порушення умов договору та приписів наведених правових норм свої зобов'язання по сплаті лізингових платежів повністю не виконав, внаслідок чого у останнього станом на 10.06.2012 утворилась заборгованість в загальному розмірі 341 984,42 грн., яка складається з 333 687,53 грн. викупного платежу та 8 296,89 грн. заборгованості по винагороді лізингодавцю, яка правомірно була стягнута попередніми судовими інстанціями.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо відхилення посилань скаржника, які були викладені в апеляційній скарзі, про ненастання у нього обов'язку щодо сплати викупного платежу з підстав неотримання ним вимоги позивача, оскільки, як зазначив суд апеляційної інстанції, і що підтверджується матеріалами справи, в матеріалах справи містяться докази як направлення вказаної вимоги, так і докази отримання відповідачем цієї вимоги (повідомлення про вручення поштового повідомлення); скаржником не надано жодних доказів на підтвердження отримання вимоги позивача не співробітником відповідача.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 19 404,83 грн. за період з 09.04.2012 по 28.09.2012 та 3% річних в сумі 3 891,60 грн. за період з 09.04.2012 по 28.09.2012, які були частково задоволені судовими інстанціями, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк сплату платежів не провів, а отже, є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Згідно ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.1.1. загальних умов сторони узгодили, що за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України - лізингодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочки, та відшкодувати всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування даної пені за прострочення сплати платежів, передбачених договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті лізингових платежів, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню, розмір якої був перерахований місцевим господарським судом, з чим погоджується судова колегія, та становить 4 688,29 грн. за період з 09.04.2012 по 15.06.2012; так само, як і погоджується із відмовою судів попередніх інстанцій у стягненні з відповідача пені у розмірі 14 716,54 грн., нарахованої після припинення договору, адже з припиненням договору відпала підстава для її нарахування.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Отже, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, оскільки відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 891,60 грн. в силу наведених норм, є обґрунтованою.

Стосовно посилань скаржника на постанову Верховного Суду України від 14.03.2013 у справі №11/5005/2290/2012 в якості іншої правової позиції, на думку скаржника, аніж висловлену в оскаржуваних судових рішеннях у даній справі, колегія суддів зазначає, що в судовому акті Верховного Суду України, на який посилається скаржник, договір фінансового лізингу не містить таких умов, як договір фінансового лізингу, який є предметом розгляду у даній справі, а саме: умови щодо обов'язку лізингоодержувача (відповідача) сплатити викупний платіж навіть після розірвання цього договору (п.п. 6.3, 6.4., 6.5. загальних правил до договору фінансового лізингу), а тому, незважаючи на подібність предметів спору у даній справі та справі №11/5005/2290/2012, мають місце різні фактичні обставини, що не свідчить про протилежність правової позиції прийнятих у даній справі судових рішень, правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 14.03.2013.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Альваір Буд" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2012 у справі №5011-3/13446-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді Н.М. Губенко

О.О. Євсіков