Постанова

від 13.03.2014 по справі 921/983/13-г/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2014 р. Справа № 921/983/13-г/18

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ "Агрофірма "Нова" від 25.12.2013 року

на рішення господарського суду Тернопільської області від 11.11.2013 року

у справі № 921/983/13-г/18

за позовом: ТзОВ "Мікоген-Україна", с. Вілія, Тернопільська область

до відповідача-1: ФОП ОСОБА_2, АДРЕСА_1

до відповідача-2: ТзОВ "Агрофірма "Нова", м. Донецьк

про стягнення 357 179,76 грн. заборгованості

від позивача: ОСОБА_3 - представник

від відповідачів: не з'явились

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.11.2013 року у справі № 921/983/13-г/18 (суддя - Охотницька Н.В.) позов ТзОВ "Мікоген-Україна" задоволено частково: стягнуто з ТзОВ "Агрофірма "Нова" на користь ТзОВ "Мікоген-Україна" - 357 179,00 грн. заборгованості та 17 143,61 грн. судових витрат. В частині позовних вимог до ФОП ОСОБА_2 - відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач на виконання умов договору № 128/12 від 01.01.2012 року передав відповідачу-2 товар, що підтверджується видатковими накладними, який останній отримав та незаперечив у письмових поясненнях, однак, відповідач-2 оплату провів частково, а тому позовні вимоги щодо стягнення суми боргу обґрунтовані.

Відмовляючи в частині позовних вимог щодо ФОП ОСОБА_2, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки від часу останньої поставки товару 08.03.2013 р. минуло шість місяців та позивачем (кредитором) не пред'являлась вимога до поручителя (відповідача-1) про виконання основного зобов'язання, відтак дію договору поруки № 270401 від 27.04.2012 р. з 09.09.2013 р. слід вважати припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. Таким чином, відповідно у позивача відсутнє право вимагати стягнення боргу з поручителя (відповідача-1).

Крім цього, місцевий господарський суд зазначив, що стягнення з відповідача-2 на користь позивача витрати з оплати послуг адвоката в розмірі 10 000 грн., відповідає усталеній практиці та принципам співрозмірності і розумної необхідності витрат на оплату послуг адвоката для даної справи.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ "Агрофірма "Нова" подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду змінити шляхом відмови у стягненні з ТзОВ «Агрофірма «Нова» витрат позивача на правову допомогу та зменшення стягнутої суми основного боргу на 4569,59 грн.. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд погодився з доводами відповідача-2 щодо надмірно великого розміру витрат з оплати послуг адвоката та стягнув з відповідача-2 на користь позивача 10000,00 грн. витрат на правову допомогу. Однак, вказану суму апелянт також вважає завеликою для підготовки позовної заяви про стягнення безспірної заборгованості та участі в одному судовому засіданні, а отже її не можна визнати розумною та співрозмірною із складністю справи та обсягом роботи адвоката.

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Частиною 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає, що місцевий господарський суд неправильно застосував ч. 3 ст. 48 ГПК України та ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", через що помилково стягнув із відповідача-2 10000,00 грн. у якості компенсації витрат на правову допомогу.

Окрім цього, апелянт зазначає, що місцевим господарським судом не враховано, що за період розгляду справи до дати ухвалення оскаржуваного рішення відповідач-2 сплатив на користь позивача 4 569,59 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, тому стягнута з відповідача сума повинна дорівнювати 352 610,17 грн..

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та представник в судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, позивач в спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що твердження апелянта про помилковий висновок місцевого господарського суду щодо стягнення із відповідача-2 10 000,00 грн. у якості компенсації витрат позивача на правову допомогу, є необґрунтованими, оскільки укладаючи договір № 02/01 від 09.08.2013 року про надання правової допомоги, сторони встановили фіксований гонорар в сумі 35 717,97 грн.. Однак, місцевий господарський суд зважаючи на те, що cпір, який виник у даній справі відноситься до категорії спорів про розрахунки, не є складним по відношенню до правовідносин, які стали підставою для звернення з позовом до суду, та беручи до уваги усталену практику, принципи співрозмірності і розумної необхідності витрат на оплату послуг адвоката для даної справи, обґрунтовано стягнув з відповідача-2 на користь позивача витрати з оплати послуг адвоката в розмірі 10 000 грн.

Вважає, безпідставним позивач покликання апелянта на сплату ним коштів в сумі 4 569,59 грн. під час розгляду справи, що підтверджується платіжними дорученнями, оскільки відповідач-2 у своєму відзиві на позовну заяву від 10.10.2013 року визнав позов повністю, та таке визнання позову було прийнято господарським судом.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Проте, в апеляційній скарзі відповідач-2 жодним чином не обґрунтовує неможливості подання вказаних доказів господарському суду першої інстанції, а тому вказані документи - платіжні доручення, не повинні братися до уваги при перегляді справи в апеляційній інстанції.

Відповідачі у справі участь уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши в судовому засіданні доводи та заперечення представника позивача, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2012 року між ТзОВ "Мікоген-Україна" (продавець) та ТзОВ "Агрофірма "Нова" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 128/12 (а.с. 27) , за умовами якого продавець зобов'язується продати, а покупець оплатити та прийняти товар - міцелій компостний для вирощування шампіньйонів у вигляді брикетів (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору ціна за тонну товару становить 1 500 грн.

Оплата за товар здійснюється на умовах повної попередньої оплати та повинна бути проведена на протязі трьох банківських днів перед відвантаженням конкретної партії товару (п.п. 5.1, 5.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи в період з 21.01.2012 року по 08.03.2013 року позивачем на виконання умов договору купівлі-продажу відповідачу-2 було передано товар на суму 2 539 605,08 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 29 - 106, 147 - 158) .

Однак, відповідач-2 оплату за поставлений товар провів частково на загальну суму 2 182 425,32 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 107-109) , в наслідок чого виникла у відповідача-2 перед позивачем заборгованість у розмірі 357 179,76 грн..

З метою досудового врегулювання спору, позивачем 24.07.2013 року надіслано відповідачу-2 лист № 154/07 від 23.07.2013 року (а.с. 114) щодо проведення звірки розрахунків та оплати боргу, який залишений ним без відповіді та задоволення.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27.04.2012 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (поручитель) та ТзОВ "Мікоген-Україна" (кредитор) укладено договір поруки № 270401 (а.с. 118), відповідно до умов якого (п. 1.1 договору), поручитель поручається перед кредитором за часткове, в розмірі 200 грн., виконання ТзОВ "Агрофірма "Нова" (боржник) обов'язку з оплати грошової суми за поставлений кредитором боржнику товар за договором купівлі-продажу №128/12 від 01.01.2012 р. укладеного між ТзОВ "Мікоген-Україна" та ТзОВ "Агрофірма "Нова".

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником зобов'язання, кредитор має право звернутися до суду за стягненням коштів з боржника та поручителя (в межах суми 200 грн.).

Положення ст. 554 ЦК України передбачають, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, виходячи з умов договору та положень Цивільного кодексу України, відповідач-1 та відповідач-2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники лише в межах суми 200 грн., що визначена умовами договору поруки № 270401 від 27.04.2012 року.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 5.1 договору поруки встановлено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до повного виконання зобов'язань сторін за цим договором.

Оскільки, виходячи з умов п. 5.1 договору поруки, сторонами не встановлено строку припинення поруки, відтак місцевим господарським судом зроблено обґрунтований висновок, що у такому випадку слід застосовувати вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Зважаючи на те, що від часу останньої поставки товару, а саме - 08.03.2013 року (видаткова накладна № 1068 від 08.03.2013р. (а.с. 158)) минуло шість місяців, втім у матеріалах справи відсутні докази пред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, відтак господарський суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що дію договору поруки № 270401 від 27.04.2012 року з 09.09.2013 року слід вважати припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому обґрунтовано відмовив в частині позовних вимог щодо стягнення з ФОП ОСОБА_2 200,00 грн. заборгованості за договором поруки, за відсутністю у позивача права вимагати стягнення боргу з поручителя, що припинилося у зв'язку з його спливом.

Таким чином, позивач зазначає, що станом на момент подання позову у відповідача-2 виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 357 179,76 грн., яка не спростована відповідачем-2, що вбачається з письмових пояснень останнього (а.с. 135).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно із статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із змісту ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов договору (п.п. 5.1, 5.2 договору), оплата товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати. Оплата товару повинна бути проведене на протязі трьох банківських днів перед відвантаженням конкретної партії товару.

Як зазначає позивач та встановлено місцевим господарським судом, станом на 08.03.2013 року позивачем поставлено відповідачу-2 продукцію на суму 2 539 605,08 грн., яка оплачена останнім частково на 2 182 425,32 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 107-109) , отже станом на 13.03.2013 року (платіжне доручення № 139 від 13.03.2013р. про часткову оплату вартості товару) заборгованість відповідача-2 перед позивачем становить 357 179,76 грн.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, колегія судів приходить до висновку, що з матеріалів справи вбачається, що ТзОВ "Агрофірма "Нова" взяті на себе зобов'язання за договором купівлі-продажу №128/12 від 01.01.2012 р. щодо попередньої оплати вартості товару не виконало, а тому місцевий господарський суд обґрунтовано задоволив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-2 на користь позивача 357 179,76 грн. заборгованості за поставлений товар.

Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача-2 понесені ним витрати на правову допомогу (витрати з оплати послуг адвоката) в розмірі 35 717,97 грн.. Місцевий господарський суд частково задовольняючи в цій частині позовні вимоги, прийшов до висновку, що стягнення з відповідача-2 на користь позивача витрати з оплати послуг адвоката в розмірі 10 000 грн., відповідає усталеній практиці та принципам співрозмірності і розумної необхідності витрат на оплату послуг адвоката для даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження його витрат на послуги адвоката надано суду копію договору про надання правової допомоги № 02/01 від 09.08.2013 р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 ОСОБА_3 та докази оплати наданих послуг, що підтверджується платіжним дорученням №10380 від 23.08.2013 р. на суму 35 717,97 грн. із призначенням платежу - за надання правової допомоги зг. рах. б/н від 09.08.2013 р. (а.с. 10, 121 - 125).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 вищенаведеного договору, при обчисленні гонорару за надання правової допомоги в розмірі 35 717,97 грн. сторони врахували складність справи, зокрема наявність співвідповідача та часткового поручителя, можливу потребу у представництві клієнта у судах різних рівнів розташованих в різних областях, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, час потрачений адвокатом на ведення справи, участь в судових засіданнях з потребою виїзду за межі міста робочого місця адвоката.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Крім того, за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України, у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, правова допомога позивачу надавалася саме адвокатом - ОСОБА_3, який займається адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва НОМЕР_1. Гонорар за таку допомогу склав 35 717,97 грн., що був сплачений позивачем платіжним дорученням №10380 від 23.08.2013 р.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано та підставно, беручи до уваги, що cпір, який виник у даній справі відноситься до категорії спорів про розрахунки, не є складним по відношенню до правовідносин, які стали підставою для звернення з позовом до суду, з урахуванням того факту, що при оформленні змісту позовних вимог, мали місце помилки, які призвели до часткового задоволення позову, відсутність доказів стосовно тривалих відряджень адвоката, стягнув з відповідача-2 на користь позивача витрати з оплати послуг адвоката в розмірі 10 000,00 грн., що відповідає усталеній практиці та принципам співрозмірності і розумної необхідності витрат на оплату послуг адвоката для даної справи.

Щодо покликання апелянта на те, що стягнення 10 000,00 грн. витрати з оплати послуг адвоката з відповідача-2 на користь позивача є необґрунтованим та сума таких витрат є надмірно великою, колегія суддів такі висновки скаржника необґрунтованими та безпідставними з огляду на вищенаведені висновки місцевого господарського суду та обставини даної справи.

Крім цього, колегією суддів не приймаються до уваги твердження апелянта про те, що місцевим господарським судом не враховано, що за період розгляду справи до дати ухвалення оскаржуваного рішення відповідач-2 сплатив на користь позивача 4 569,59 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а тому стягнута з відповідача сума повинна дорівнювати 352 610,17 грн., оскільки відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Проте, в апеляційній скарзі відповідач-2 жодним чином не обґрунтовує неможливості подання вказаних доказів господарському суду першої інстанції, а тому вказані документи - платіжні доручення, не приймаються колегією суддів до уваги при перегляді справи в апеляційному порядку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що у своєму відзиві на позовну заяву від 10.10.2013 року відповідач-2 визнав позов повністю, та таке визнання позову було прийнято господарським судом.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 11.11.2013 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ "Агрофірма "Нова" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Якімець Г.Г.