Рішення

від 13.03.2014 по справі 4274-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.03.2014 Справа №5002-33/ 4274-2011 за позовом Заступника прокурора м. Ялти

(вул. Кірова, 18, м. Ялта, 98600)

в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища

(вул. Кечкеметська, 198, м. Сімферополь, 95000)

до Алупкінської міської ради

(вул. Червоноармійська, 32, м. Алупка, 98676)

Управління Державного земельного агентства в м. Ялта

(вул. Руданського, 7, м. Ялта, 98600)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

ОСОБА_2

(АДРЕСА_1)

Ялтинський гірсько - лісовий природний заповідник

(Долоське шосе, смт. Радянське; 98600, з\з 378841, смт. Масандра, 98650)

про визнання недійсним рішення та спонукання до виконання певних дій

Головуючий суддя Радвановська Ю.А.

Судді Осоченко І.К.

Шаратов Ю.А.

Представники:

прокурор: Обер Ганна Олександрівна, посвідчення № 020806, Прокуратура м. Сімферополя;

від позивача: Закір'я Султаніє Салімівна, представник, довіреність № 08/4 від 03.09.2013р., Республіканський комітет АР Крим з охорони навколишнього природного середовища;

від відповідача: не з'явився, Алупкінська міська рада;

від відповідача : не з'явився, Управління Державного земельного агентства в м. Ялта;

від третьої особи: ОСОБА_5, представник, довіреність б/н від 26.11.2013р., ОСОБА_2;

від третьої особи: не з'явився, Ялтинський гірсько - лісовий природний заповідник;

спеціаліст: ОСОБА_6, ТОВ «Інститут екології, землеустрою і проектування».

Суть спору: заступник прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету АРК з охорони навколишнього природного середовища АРК звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідачів, Алупкінської міської ради, Управління Державного комітету України по земельних ресурсах в м. Ялті, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 та Ялтинського гірсько - лісного природного заповідника, та просить суд визнати недійсним рішення Алупкінської міської ради від 12.08.2008 року та зобов'язати Управління Держкомзему в м. Ялта АРК вчинити дії щодо скасування реєстрації запису про державну реєстрацію документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

Позовні вимоги вмотивовані порушенням Алупкінською міською радою норм чинного законодавства при прийнятті рішення № 16/28 від 12 серпня 2008 року, яким було передано у постійне користування ОСОБА_2 земельну ділянку, що знаходиться в межах земельної ділянки Ялтинського гірсько - лісового природного заповідника, наданої парку у постійне користування на підставі державного акту серії Б№ 013883 від 1978 року.

З метою усунення технічних помилок, допущених у прохальній частині позову, прокурор заявою № 77-х/11 від 24 жовтня 2011 року просив її пункт 2 читати наступним чином: «Визнати недійсним рішення Алупкінської міської ради від 12 серпня 2008 року № 16/28», яка була долучена судом до матеріалів справи (т. 2, а.с. 3).

Прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник позивача також позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідачі явку представників у судове засідання не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Представник третьої особи, ОСОБА_2, проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що ним право користування спірною земельною ділянкою було набуто на законних підставах без порушення норм чинного законодавства, про що зазначив у відзиві на позов (т. 1, а.с. 74-78).

Представники третіх осіб, Управління Державного земельного агентства в м. Ялта та Ялтинського гірсько - лісового природного заповіднику, явку у судове засідання не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 24 листопада 2011 року у даній справі за клопотанням представників відповідача, третьої особи та прокурора (т.2, а.с. 30) в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів (т.2, а.с. 33-35).

Також, зазначеною ухвалою було зупинено провадження у справі та призначено у справі комплексну геодезичну, будівельно-технічну експертизу, матеріали справи були направлені до Севастопольському відділенню Харківського науково-досліднього інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса (т. 2, а.с. 33-35).

07 грудня 2011 року до господарського суду Автономної Республіки Крим від Севастопольського відділення Харківського науково-досліднього інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса надійшов лист про неможливість проведення експертизи та матеріали справи № 5002-33/4274-2011 були повернені до господарського суду, у зв'язку з чим суд ухвалою від 09 грудня 2011 року провадження по справі поновив (т.2, а.с. 45).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2012 року провадження у справі було зупинено, призначено комплексну будівельно-технічну експертизу, матеріали справи були направлені до Севастопольського відділення Харківського науково-досліднього інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса (т.2, а.с. 49-50).

22 лютого 2012 року до господарського суду Автономної Республіки Крим від Севастопольського відділення Харківського науково-досліднього інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса надійшли пояснення про неможливість проведення комплексної будівельно-технічної експертизи, та матеріали справи № 5002-33/4274-2011 були повернені до господарського суду Автономної Республіки Крим, у зв'язку з чим суд ухвалою від 23 лютого 2012 року провадження по справі поновив (т.2, а.с. 60-61).

Ухвалою господарського суду АР Крим від 01 березня 2012 року провадження у справі було зупинено, призначено повторну комплексну будівельно-технічну експертизу із залученням до проведення даної експертизи спеціалістів Кримської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», матеріали справи були направлені до Севастопольського відділення Харківського науково-досліднього інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса (т.2, а.с. 66-67).

22 травня 2012 року до господарського суду АР Крим від Севастопольського відділення Харківського науково-досліднього інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса надійшли пояснення про неможливість проведення комплексної будівельно-технічної експертизи та матеріали справи № 5002-33/4274-2011 були повернути до господарського суду АР Крим, у зв'язку з чим суд ухвалою від 23 травня 2012 року провадження по справі поновив (т.2, а.с. 78).

Ухвалами господарського суду АР Крим від 28 травня 2012 року провадження у справі було зупинено та призначено повторну комплексну будівельно - технічну та геодезичну експертизу, матеріали справи були направлені до Севастопольського відділення Харківського науково-досліднього інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса (т. 2, а.с. 85-89).

08 жовтня 2012 року до господарського суду АР Крим від Севастопольського відділення Харківського науково-досліднього інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса надійшли пояснення про неможливість проведення комплексної будівельно-технічної експертизи та матеріали справи № 5002-33/4274-2011 були поврнути до господарського суду АР Крим, у зв'язку з чим суд ухвалою від 08 жовтня 2012 року провадження по справі поновив (т.2, а.с. 110).

12 жовтня 2012 року ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим для подальшого розгляду даної справи призначено колегіальний розгляд справи. Склад колегії вирішено визначити за допомогою автоматизованої системи документообігу суду (т.2, а.с. 120-121).

За результатами автоматичного розподілу членами колегії визначені судді господарського суду Автономної Республіки Крим Гризодубова А.М. та Доброрез І.О..

У відповідності до вимог пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, у зв'язку із зміною складу суду, розгляд справи розпочався заново, як і початок перебігу строку її розгляду.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 30 жовтня 2012 року провадження у справі було зупинено, призначено у справі будівельно - технічну експертизу, матеріали справи були направлені до товариства з обмеженою відповідальністю «Судова експертна палата» (т.3, а.с. 84-85).

20 листопада 2012 року на адресу суду надійшло клопотання експерта вих. 677-11/12 від 19 листопада 2012 року про залучення до участі у проведенні експертизи фахівця в галузі геодезії, у зв'язку з чим суд ухвалою від 29 листопада 2012 року провадження по даній справі поновив та призначив її до розгляду (т. 3, а.с. 97-98).

Ухвалами господарського суду АР Крим від 10 грудня 2012 року у даній справі було залучено до участі у проведенні будівельно - технічної експертизи спеціалістів в галузі геодезії товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут екології, землеустрої і проектування», у зв'язку з чим провадження по справі було знову зупинено та матеріали справи № 5002-33/4274-2011 направлені до товариства з обмеженою відповідальністю «Судова експертна палата» для продовження проведення експертизи (т.3, а.с. 106-109).

21 жовтня 2013 року на адресу господарського суду Автономної Республіки Крим від експертної установи надійшов висновок № 253-02/11 комплексної судової земельно - технічної експертизи по даній справі, у зв'язку з чим суд ухвалою від 22 жовтня 2013 року провадження по справі поновив та призначив її до розгляду.

Крім того, у зв'язку з відпусткою членів колегії судді господарського суду АР Крим Гризодубової А.М. та судді господарського суду АР Крим Доброреза І.О. згідно із автоматизованим розподілом їх замінено на суддю господарського суду АР Крим Потопальського С.С. та суддю господарського суду АР Крим Шаратова Ю.А..

У наступному, у зв'язку з відпусткою судді Потопальського С.С. згідно автоматизованого розподілу було здійснено його заміну на суддю Осоченко І.К..

У зв'язку із зміною складу колегії суддів згідно положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 розгляд справи, як і перебіг строку її розгляду, розпочалися спочатку.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 21 січня 2014 року у даній справі було замінено відповідача Управління Державного комітету України по земельних ресурсах в м. Ялті на Управління Державного земельного агентства в м. Ялта (т. 3, а.с. 227-229).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 13 березня 2014 року представник третьої особи, ОСОБА_2, наполягав на раніше заявленому клопотанні про призначення повторної експертизи по даній справі.

При цьому, він обґрунтовував своє клопотання тим, що під час проведення комплексної судової земельно - технічної експертизи у її провадженні приймав участь спеціаліст з геодезії ОСОБА_6, яка також приймала участь у проведенні будівельно-технічної експертизи у карній справі № 1101120258 відносно керівника Управління екологічної інспекції Південно-Кримського регіону Рескомприроди АРК. Вказане, на думку представника, свідчить про упередженість вказаного спеціаліста, та висновок експертизи по даній судовій справі не може бути прийнятий судом у якості належного доказу з вищевказаних підстав.

Однак, судова колегія відмовила у задоволенні такого клопотання, виходячи з наступного.

Згідно з частинами 3,4 статті 42 Господарського процесуального кодексу України у випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Однак, судова колегія не вбачає необхідності для призначення додаткової або повторної експертизи.

Крім того, відвід судовому експерту, що проводить експертизу, може бути заявлений в порядку статті 31 Господарського процесуального кодексу України, однак, таких відводів, зокрема, від представника третьої особи, до суду не надходили. До того ж ОСОБА_6 приймала участь у проведенні експертизи у якості спеціаліста, а не експерта.

Отже, з урахуванням викладеного, судова колегія не вбачає підстав для задоволення клопотання представника третьої особи, ОСОБА_2.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, суд -

встановив:

В 1976 році Кримським філіалом Республіканського проектного інституту по землеустрою було виконано проект відводу Ялтинському гірсько-лісовому держзаповіднику земельних ділянок, загальною площею 382.60 га., для посадки лісових культур із земель користування м. Ялти (т. 3, а.с. 6-34).

У 1978 році Ялтинському гірсько-лісовому держзаповіднику м. Ялти, пізніше перейменованому у Ялтинській гірсько-лісовий природний заповідник, видано державний акт на право постійного користування землею, площею 376.98 га, серії Б №013883 (т. 1, а.с. 30-33, т. 3, а.с. 67-72).

В 1988 році Львівською аерофотолісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного підприємства Всесоюзного аерофотолісовпорядного об'єднання «Ліспроект» було виконано проект організації та розвитку лісного господарства Ялтинського гірсько - лісового заповідника, на земельні ділянки, загальною площею 14523 га (т. 3, а.с. 35-75).

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Алупкінського виконавчого комітету № 162 від 13 березня 2008 року ОСОБА_2 затверджено генеральний план забудови земельної ділянки, виділеної у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, із земель що знаходяться в веденні Алупкінської міської ради, площею 0.10 га, за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 7).

В 2008 році ПП «Геркулесь» виконало проект землеустрою по відведенню земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 103-153).

Рішенням 26-ї чергової сесії 5-го скликання Алупкінської міської ради № 16/28 від 12 серпня 2008 року ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою і передано у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 6).

В 2008 році ПП «Геркулесь» виконало технічний звіт по виносу в натуру меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 154-161).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на вищезазначену земельну ділянку кадастровий №11970200:01:005:0261 серії ЯЖ № 523340 від 12 вересня 2008 року з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010800700195 (т. 1, а.с. 8).

Так, прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на порушення радою вимог чинного законодавства при прийнятті рішення від 12.08.2008 року № 16/28, оскільки передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка знаходиться в межах території Ялтинського гірсько - лісового природного заповідника, що, на його думку підтверджується, державним актом на право постійного користування землею, площею 376.98 га, серії Б№ 013883 від 1978 року, у зв'язку з чим просить визнати його недійсним та вчинити дії щодо скасування реєстрації запису про державну реєстрацію документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

Викладене з'явилося підставою для звернення заступника прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища до господарського суду Автономної Республіки Крим із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третіх осіб, суд визнав позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів громадянина та держави у суді.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08 квітня 1999 року прокурори мають право звертатися до суду з позовними заявами в інтересах держави в особі органів державної влади або органів місцевого самоврядування з делегованими повноваженнями органів виконавчої влади. Прокурор самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення інтересів держави.

Здійснюючи повноваження, покладені на прокуратуру статтею 121 Конституції України, прокурор, як це передбачено ст.ст. 35 та 36-1 Закону України «Про прокуратуру», зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили.

Так, посилаючись на порушення відповідачами земельного законодавства прокурор вимагає визнання недійсним рішення Алупкінської міської ради від 12 серпня 2008 року № 16/28 та скасування реєстрації запису про державну реєстрацію документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

Відповідно до статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах. Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території. пори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку (частини 1, 2, 3, 7 статті 23 Господарського кодексу України).

За змістом статті 143 Конституції України управління майном комунальної власності здійснюється відповідною територіальною громадою безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Відповідні повноваження органів місцевого самоврядування здійснюються шляхом прийняття рішень, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, що визначено статтею 144 Конституції України.

Разом з тим, повноваження органів місцевого самоврядування, у тому числі в сфері земельних відносин, визначені статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» та статтею 12 Земельного кодексу України.

Поняття «земельні відносини» надано у частини 1 статті 2 Земельного Кодексу України, відповідно до якої - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

До повноважень міських рад, згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений статтею 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення), згідно з якою передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Відповідно до частині 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування в якості способів захисту земельних прав передбачено також частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Так, як на підставу для визнання недійсним рішення Алупкінської міської ради від 12 серпня 2008 року № 16/28 прокурор посилається на те, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка знаходиться в межах території Ялтинського гірсько - лісового природного заповідника, що підтверджується, державним актом на право постійного користування землею, площею 376.98 га, серії Б№ 013883 від 1978 року.

Так, судом з метою встановлення факту накладення меж спірних земельних ділянок було призначено комплексну земельно-технічну експертизу, з висновку якої вбачається, що визначити чітко, чи є накладення меж земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту від 15.09.08 серія ЯЖ № 523340, на межі земельної ділянки, що знаходиться у користуванні Ялтинського гірсько-лісового природного заповіднику згідно державного акту серії Б№013883, виданого у 1978 році, не надається можливим (пункт 1, т.3, а.с. 128).

При цьому, як вбачається зі змісту пункту 2 висновків експерта, документація матеріалів лісовпорядкування Ялтинського гірсько-лісового природного заповіднику не відповідає нормативно-правовим та нормативно-технічним документам України в області геодезії та картографії.

Також, у мотивувальній частині висновку № 253-02/11 експерт надає пояснення, що немає можливості визначити, чи знаходиться земельна ділянка ОСОБА_2 в межах Ялтинського гірсько-лісового природного заповіднику, оскільки його межі в натуру не винесені (т.3, .а.с 127).

При цьому, суд також приймає до уваги наступне.

Розділ VIII, «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України пункт 5 регламентує процедуру, що «до отримання у встановленому законом порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.

18 грудня 2000 року № 255 було затверджено «Положення про Ялтинський гірсько - лісовий заповідник», Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому також зазначено, що ЯГЛПЗ було створено в 1973 році на території загальною площею 14 523.00 га, 4 лісництва.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно - заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Статтею 77 Лісового кодексу України було визначено, що порядок використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно - заповідних територіях визначається відповідно до Закону України «Про природно - заповідний фонд України».

Частинами 2 та 3 статті 7 вищевказаного Закону було встановлено, що землі природно - заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико - культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Згідно зі статтею 150 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття рішення про надання земельної ділянки ОСОБА_2 у власність) землі природно-заповідного фонду відносяться до особливо цінних земель.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально- культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Згідно з пунктом 4 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.

Із наведених норм слідує, що відведення земельних ділянок природним заповідникам, на момент прийняття оскаржуваного рішення, здійснювалося у загальному порядку, який визначений Земельним кодексом України, тобто із розробкою проекту відведення, визначенням меж земельної ділянки в натурі на місцевості, отриманням документу, який підтверджує право на земельну ділянку та внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.

Статтю 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» доповнено частиною четвертою наступного змісту: «Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду всатновлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду».

Такі зміни, внесені до частини 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» набули законної сили 16 лютого 2010 року згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21 січня 2010 року № 1826-VI, тобто після прийняття рішення про надання земельних ділянок у власність.

Таким чином, на час прийняття відповідного рішення Алупкінської селищної ради зазначена частина 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не набрала чинності, відтак - не мала бути прийнята до уваги при наданні земельних ділянок громадян, з огляду на те, що діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх меж в натурі.

Згідно з частиною 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не регулюються правовідносини, які виникли після набрання нею чинності, тоді як спірні правовідносини виникли між відповідачем та третьою особою до набрання чинності цим Законом, у зв'язку із чим вказана норма статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про природно - заповідний фонд України» від 21 січня 2010 року № 1826-VI не може бути застосована до спірних правовідносин.

Крім того, судом під час дослідження спірних правовідносин було прийнято до уваги наступні обставини.

Так, відповідно до частини 3 статті 126 Земельного кодексу України (редакція від 25 жовтня 2001 року) право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (редакція від 25 жовтня 2001 року) року право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до частини 1 статті 23 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно з частиною 1 статті 20 Земельного кодексу української PCP від 08 липня 1970 року відповідно до Основ земельного законодавства Союзу PCP і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Отже, з аналізу вищеперелічених норм вбачається, що документом, який підтверджує право постійного користування земельної ділянкою, є державний акт встановленого зразку та зареєстрований у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 1.12 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, яку затверджено Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об'єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

Згідно з пунктом 2.14 Інструкції державний акт на право постійного користування земельною ділянкою складається у двох примірниках, підписується посадовими особами в такій послідовності: начальник державного органу земельних ресурсів та голова місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Пунктом 2.5. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), яку було затверджено Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 28 від 15 квітня 1993 року, державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею складаються у двох примірниках, підписуються головою відповідної місцевої Ради народних депутатів і скріплюються гербовою печаткою. Сторінку державного акта із зображенням плану земельної ділянки підписує інженер-землевпорядник.

Відповідно до п. 3.1. Інструкції державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою Народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.

Аналогічні вимоги викладені в Інструкції про порядок складання, видачі, (заміни) та зберігання державних актів на право користування землею, яку було затверджено Міністерством сільського господарства СРСР від 07 вересня 1976 року.

Таким чином, наведені правові норми свідчать про обов'язковість заповнення державного акту відповідно до Інструкцій та обов'язковість його державної реєстрації.

Проте, судом з матеріалів справи встановлено, що у державному акті серії Б№ 013883, виданого Ялтинському гірсько - лісовому природному заповіднику у 1978 році на право постійного користування землею, відсутній підпис голови ради та відомості про його державну реєстрацію (т.1, а.с.30-31).

Викладене також підтверджується висновком експертизи комплексної судової земельно - технічної експертизи № 253-02/11 та поясненнями до нього спеціаліста ОСОБА_6, в яких зокрема зазначено, що державний акт не має державної реєстрації та технічного звіту до нього з каталогом координат, які б дали можливість встановити межі заповіднику за цим державним актом (т.3, 118-128, т. 4, а.с. 1-9).

Також відсутність меж спірної земельної ділянки заповіднику, винесених в натуру, підтверджується листом Управління Держкомзему у м. Ялта Автономної Республіки Крим від 07 листопада 2011 року № 6403-2/10-25-4, в якому зазначено, що державний акт на право постійного користування землею Ялтинського горно - лісного природного заповідника та Ялтинського горно - лісного державного заповідника, а також координати точок меж земельної ділянки відсутні (т.2, а.с. 25).

Крім того, згідно листа Управління Державного комітету України із земельних ресурсів в м. Ялта № 1815/2/10-25-4 від 21 вересня 2009 року та листа Управління головного архітектора м. Ялта № 01.2-1/1016 від 17 березня 2010 року правовстановлюючі документи та технічні звіти топографічно - геодезичних робіт Ялтинського гірсько - лісового природного заповідника не зареєстровані (т. 1, а.с. 91-92).

З наведеного вбачається, що межі Ялтинського горно - лісного природного заповідника на даний час не затверджені, у зв'язку з чим встановити чи є накладення спірних земельних ділянок не є можливим, як і відсутні підставі стверджувати про порушення прав позивача та третьої особи, Ялтинського гірсько - лісового природного заповідника.

Відповідно до пункту 2 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» № 02-5/35 від 26 січня 2000 року з наступними змінами та доповненнями, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

В свою чергу, судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, загальною площею 0.1000 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2, кадастровий номер 0111970200:01:005:0261, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2008 року (т.1, а.с. 81).

Вказаний державний акт було видано на підставі рішення Алупкінської міської ради № 16/28 від 12 серпня 2008 року, яким у свою чергу було затверджено проект землеустрою по відводу земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 (т.1, а.с. 6).

Статтею 184 Земельного кодексу України встановлений зміст землеустрою, який, включає, у тому числі, встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок, складання проектів відведення земельних ділянок, підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею.

Проект відведення земельної ділянки складається лише після подання відповідних документів і затверджується в установленому порядку після погодження його власником землі або землекористувачем та отримання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи.

В 2008 році ПП «Геркулесь» виконало проект землеустрою по відведенню земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговуванню житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2, який пройшов усі необхідні погодження та державну експертизу землевпорядної документації в Республіканському комітеті із земельних ресурсів АР Крим (т. 1, а.с. 103-153).

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вилучення спірної земельної ділянки відбулося в порядку, передбаченому чинним на той момент законодавством, та про законність набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, враховуючи вищенаведене, підстави для визнання рішення Алупкінської міської ради від 12 серпня 2008 року № 16/28 недійсним відсутні, у зв'язку з чим суд не вбачає правових підстав для задоволення даного позову в цій частині.

З огляду на те, що вимоги прокурора про скасування реєстрації запису про державну реєстрацію документа, що посвідчує право на земельну ділянку, є похідними вимогами до вимог про визнання недійсним рішення ради, суд, з огляду на вищенаведене, також відмовляє в їх задоволенні.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За такими обставинами, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову, у зв'язку з його недоведеністю.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати суд покладає на позивача. До судових витрат також відноситься вартість проведення судових експертиз.

Враховуючи, що вартість експертизи, проведеної ТОВ «Судова експертна палата», оплачена не була, суд також покладає на позивача, Республіканський комітет АР Крим з охорони навколишнього природного середовища, відшкодування її вартості, яка згідно калькуляції № 219 від 18 жовтня 2013 року складає 12 014.80 грн. (т. 3, а.с. 117).

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 18 березня 2014 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. В позові відмовити в повному обсязі.

2. Стягнути з Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища (вул. Кечкеметська, 198, м. Сімферополь, 95000, ЄДРПОУ 33713469) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Судова експертна палата» (вул. Леніна, 12, офіс 5, м. Сімферополь, АР Крим, 95001, р/р 26006060922412 в ПАТ КБ «Приватбанк» у м. Сімферополі, МФО 384436, код ЄДРПОУ 37860012) судові витрати у розмірі 12 014.80 грн., пов'язані з проведенням судової будівельно - технічної експертизи.

3. Стягнути з Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища (вул. Кечкеметська, 198, м. Сімферополь, 95000, ЄДРПОУ 33713469) в дохід Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АРК код ЄДРПОУ 38040558, рахунок № 31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) 85.00 грн. державного мита та 236.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя підпис Ю.А. Радвановська

Судді І.К. Осоченко

Ю.А. Шаратов