Ухвала

від 21.03.2014 по справі 381/1429/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 381/1429/13-ц Головуючий у І інстанції Ковалевська Л.М. Провадження № 22-ц/780/1552/14 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Категорія 44 21.03.2014

УХВАЛА

Іменем України

12 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Голуб С.А.,

за участю секретаря: Черепинець А.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення в натурі частини садового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи учасників судового процесу, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на наступні обставини.

16.10.2010 року рішенням Подільського районного суду м.Києва було розірвано шлюб між нею та ОСОБА_1

Під час проживання у шлюбі подружжям було придбано садовий будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27.11.2012 року, залишеним без змін у відповідній частині рішенням Апеляційного суду Київської області від 07.02.2013 року, ОСОБА_2 було виділено у власність 1/2 частину садового будинку АДРЕСА_1, у задоволенні вимог щодо поділу земельної ділянки було відмовлено з мотивів, що вказана земельна ділянки була набута ОСОБА_1 у приватну власність, а отже не входить до складу спільної сумісної власності подружжя.

Позивачка ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги, як власник 1/2 частини садового будинку, посилаючись на норми ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 377 ЦК України, просила виділити їй на праві особистої власності у натурі ? частину садового будинку, а іншу 1/2 виділити ОСОБА_1, виділити ОСОБА_2 в натурі господарські будівлі, а саме: сарай з вбудованою вбиральнею площею 8,62 кв.м. та погріб плозею 5,0 кв.м.; виділити відповідачу ОСОБА_1 в натурі господраські будівлі, а саме: гараж-кладову площею 35,5 кв.м.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за розбіжність у площах виділеного майна у розмірі 4 715,00 грн. та визначити порядок користування земельною ділянкою, виділивши ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві особистої власності у натурі земельні ділянки площею по 0,029625 га, земельну ділянку площею 0,00076 га визнати ділянкою загального користування.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Зокрема, в обгрунтування апеляційної скарги відпоідач зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції в порушення ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також норм цивільного законодавства України, позбавив відповідача права власності на ? частину земельної ділянки без попередньої компенсації вартості.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині поділу будинку в натурі, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що, оскільки поділ спірного жилого будинку з господарськими будівлями у відповідності до долі кожного із співвласників є технічно можливим, тому, у відповідності до норм ч. 3 ст. 358 ЦК України та з врахуванням висновку експерта, позов підлягає задоволенню.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Встановлено, що сторони по справі мають у спільній частковій власності кожен по ? частині садового будинку АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, садовий будинок складається з наступних приміщень: ІІ, веранда, площею 10,2 кв.м.; 1-1, кухня, площею 10,1 кв.м.; 1-2 житлове, площею 10,3 кв.м.; 1-3 житлове, площею 9,9 кв.м.; разом 40,5 кв.м. Будинок має також цокольний поверх, на якому розташовано гараж-кладова, площею 35,5 кв.м. та погреб - 5 кв.м. (а.с. 71-82)

Згідно висновку експертизи №31-05/007-13 від 15.10.2013 року, розділити з технічної точки зору садовий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 з надвірними прибудовами в натурі у відповідності до долі кожного із співвласників є можливим за таким варіантом:

пропонується виділити першому співвласнику частину садового будику, яка складається з наступних приміщень

- ІІ веранду, площею 10,2 кв.м.;

- 1-1 кухню, площею 10,1 кв.м., разом 20,3 кв.м.

другому співвласнику пропонується виділити наступні приміщення

- 1-2 житлове, площею 10,3 кв.м.;

- 1-3 житлове, площею 9,9 кв.м., разом 20,2 кв.м.

Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна у натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Тому рішення суду в цій частині є правильним, а посилання апелянта на вимоги Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», де зазначено, що будівлі відносяться до земельних поліпшень та повинні розглядатись як невід'ємна частина земельної ділянки, є необгрунтованими та не мають відношення до суті спору.

Крім того, правильними є висновки суду в частині визначення порядку користування земельною ділянкою з урахуванням висновку експерта.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та умовах, встановлених для попереднього землевласника.

Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований садовий будинок АДРЕСА_1 була отримана відповідачем ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність на підставі рішення Малоснітинської сільської ради № 8 від 29 вересня 1999 року.

Згідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги щодо позбавлення відповідача права приватної власності на земельну ділянку без підстав, встановлених законом, не грунтуються на нормах чинного законодавства та не можуть бути прийняті судом.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: Таргоній Д.О.

Голуб С.А.

Приходько К.П.