Рішення

від 05.03.2014 по справі 925/1986/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року Справа № 925/1986/13

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі Луговій І.В., за участю представників сторін: позивача - Артеменка О.О. за посадою (арбітражний керуючий - ліквідатор), ОСОБА_2 за довіреністю, відповідача - Федини О.В. за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Артеменка О.О. до приватного підприємства "Інтеркос плюс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - фізичної особи ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

02.12.2013 року позивач - суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 в особі його представника арбітражного керуючого - ліквідатора Артеменка О.О. звернувся в господарський суд з позовом до приватного підприємства "Інтеркос плюс" (далі - відповідач) про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна, а саме приміщення (пилораму), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Письмовою заявою вх. № 4064 від 17.02.2014 року представник позивача просив суд виправити технічну помилку в позовній заяві, не змінюючи самих позовних вимог, та остаточно просив суд витребувати з незаконного володіння відповідача та передати позивачу нежиле приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 153).

В обґрунтування своїх вимог позивач, як на правову підставу вимог, послався на ст. 387 ЦК України і вказав, що спірне майно набуте ним у власність на підставі договору купівлі-продажу від 18.03.2005 року реєстраційний № 772, зареєстрованого в Золотоніському виробничому відділку КП "ЧООБТІ" 21.03.2005 року, номер витягу 6788554, реєстраційний номер 1723161, номер запису 744 в книзі 3. Відповідач незаконно володіє ним на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2008 року, укладеного між позивачем і третьою особою ОСОБА_5, посвідченого і зареєстрованого нотаріусом за реєстраційним № 7349, та договору купівлі-продажу від 17.02.2009 року, укладеного між третьою особою ОСОБА_5 і відповідачем, посвідченого і зареєстрованого нотаріусом за реєстраційним № 504. Договір купівлі-продажу майна банкрута від 06.11.2008 року у встановленому порядку судом визнаний недійсним, цей договір та договір купівлі-продажу від 17.02.2009 року сторонами договорів укладені з порушенням вимог цивільного законодавства та законодавства про банкрутство, а саме: продаж спірного майна за цими договорами вчинений без конкурентних засад та за явно заниженою ціною, з метою виведення спірного майна з ліквідаційної маси банкрута, відповідач не є добросовісним набувачем.

В судовому засіданні представник позивача подав письмове клопотання вх. № 2411 від 30.01.2014 року, в порядку ст. 83 ГПК України, в якому просив суд при винесенні рішення у даній справі вийти за межі позовних вимог і визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.02.2009 року реєстраційний № 504, укладений між третьою особою ОСОБА_5 і відповідачем, з мотивів укладення його представником відповідача з перевищенням своїх повноважень, на безоплатній основі (а.с. 108-109).

Ухвалою суду від 08.02.2014 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - фізичну особу ОСОБА_5 (а.с. 139-140).

Позов до приватного підприємства "Інтеркос плюс" і клопотання про вихід за межі позовних вимог представники позивача з підстав, викладених в позовній заяві, клопотанні і письмових поясненнях (а.с. 102, 103-104, 108-109, 110-111, 144-147, 152, 184), в засіданні суду підтримали і просили суд їх задовольнити.

Відповідач подав письмові відзив на позов і заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 38-44, 148-149). Із відзиву і пояснень представника відповідача в судовому засіданні слідує, що відповідач є добросовісним набувачем, спірне майно відповідачем набуте у власність законно на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2009 року реєстраційний № 504. З цих підстав позовні вимоги відповідач вважав необґрунтованими і в їх задоволенні просив суд позивачу відмовити та заявив про застосування судом позовної давності до вимог позивача.

Третя особа - фізична особа ОСОБА_5 позовні вимоги і клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог не визнав і проти їх задоволення заперечував з мотивів, викладених особисто в засіданні суду і в письмових поясненнях, зокрема - їх безпідставності (а.с. 186-190, 191-192).

Вислухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд в задоволенні позовних вимог відмовляє повністю з наступних підстав.

18.03.2005 року на підставі договору купівлі-продажу реєстраційний № 772, зареєстрованого в Золотоніському виробничому відділку КП "ЧООБТІ" 21.03.2005 року, номер витягу 6788554, реєстраційний номер 1723161, номер запису 744 в книзі 3, ОСОБА_4 купив нежиле приміщення , розташоване в АДРЕСА_1 б/н (а.с. 82).

23.10.2008 року постановою господарського суду Черкаської області у справі № 14/2181 позивача - суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_4 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Гаврильченка В.М., припинено повноваження фізичної особи підприємця ОСОБА_4 щодо вчинення юридичних дій по управлінню та розпорядженню його майном, зобов'язано його протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора банкрута передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи банкрута його ліквідатору, скасовано арешт на майно банкрута та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника (а.с. 9).

06.11.2008 року позивачем в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Гаврильченка В.М., що діяв на підставі постанови господарського суду Черкаської області від 23.10.2008 року, як продавцем, та ОСОБА_5- третьою особою, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, за умовами п. 1. якого позивач через представника продав, а ОСОБА_5 купив належне продавцю на праві приватної власності нежиле приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1 (далі - спірне майно), розташоване на земельній ділянці, яка належить Новодмитрівській сільській раді. Договір посвідчений нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_7 06.11.2008 року, зареєстрований у реєстрі за № 7349 (а.с. 17).

17.02.2009 року третьою особою ОСОБА_5, як продавцем, та відповідачем - приватним підприємством "Інтеркос плюс" в особі тимчасово виконуючого обов'язки директора Побиванця О.В., як покупця, укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, за умовами п. 1. якого продавець ОСОБА_5 продав, а покупець купив належне продавцю на праві приватної власності нежиле приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1, розташоване на земельній ділянці, яка належить Новодмитрівській сільській раді. Договір посвідчений нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_7 17.02.2009 року, зареєстрований у реєстрі за № 504. При посвідченні договору нотаріусом перевірено особи представників сторін договору, їх право - і дієздатність (а.с. 18, 60-61, 160-182).

17.03.2009 року Золотонісьським виробничим відділком комунального підприємства "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації", на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 10.02.2009 року реєстраційний № 504, за відповідачем - приватним підприємством "Інтеркос плюс" зареєстровано право приватної власності на вищезазначений об'єкт з видачею витягу реєстраційний № 22189777 серія ССО № 544614 (а.с. 62).

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 30.11.2011 року у справі № 18/10/14/2181 (про визнання банкрутом позивача - суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4) визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 06.11.2008 року, укладений між ліквідатором Гаврильченком В.М., що діяв від імені приватного підприємця ОСОБА_4, та ОСОБА_5 з підстав порушення при його укладанні вимог ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо продажу майна у процедурі банкрутства, зокрема: відсутності доказів оголошення в засобах масової інформації про порядок продажу майна банкрута; склад, умови та строки придбання майна не було належним чином погоджено з комітетом кредиторів. Копія ухвали суду надіслана банкруту, ОСОБА_5, Гаврильченку В.М., ПП "Інтеркос плюс" та ліквідатору банкрута Білику О.А., ухвала набрала законної сили з моменту прийняття (а.с. 12-16).

Із ухвали господарського суду Черкаської області від 30.11.2011 року у справі № 18/10/14/2181 також вбачається, що судом досліджувалось, як підстава для визнання договору недійсним, твердження заявника про заниження вартості об'єкта продажу, проте зазначене твердження як підставу для визнання договору недійсним судом не визнано. Зазначений факт, встановлений судовими рішеннями господарського суду, відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, не потребує доведення знову.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06.02.2013 року у справі № 2306/3570/12 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 в особі ліквідатора Білика О.А. до ОСОБА_5, КП "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації", приватного підприємства "Інтеркос плюс" про застосування наслідків недійсності правочину (повернення майна, переданого за недійсним правочином), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 20.03.2013 року, в задоволенні позову відмовлено повністю. При вирішенні зазначеного спору судами було встановлено факт набуття у власність спірного нерухомого майна приватним підприємством "Інтеркос плюс", яке є добросовісним набувачем цього майна (а.с. 19-20, 21-22). Згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Ухвалами господарського суду Черкаської області у справі № 18/10/14/2181 (про визнання банкрутом позивача - суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4) від 30.05.2013 року припинено повноваження ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Білика О.А., призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Артеменка О.О., а від 17.12.2013 року - продовжено строк ліквідаційної процедури та повноваження ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Артеменка О.О. на 6 місяців (а.с. 10-11, 73-74).

В засіданні суду в своїх усних і письмових поясненнях третя особа - ОСОБА_5 підтвердив відплатність придбання спірного майна за договорами купівлі продажу від 06.11.2008 і від 17.02.2009 року та добросовісність намірів сторін цих договорів щодо набуття цього майна.

Із Статуту відповідача - приватного підприємства "Інтеркос плюс", свідоцтва про його державну реєстрацію, довідок з ЄДРПОУ і витягів з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що державна реєстрація відповідача з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи проведена 29.10.2007 року, засновниками підприємства є ОСОБА_11 і ОСОБА_12, з 10.07.2008 року (дати реєстрації змін) - ОСОБА_11, керівником підприємства є ОСОБА_5 (а.с. 23-30, 31, 32-34, 45-52, 53, 54-57).

За наказом директора приватного підприємства "Інтеркос плюс" ОСОБА_5 від 03.02.2009 року № 1-К, на період відпустки ОСОБА_5 з 03 по 17.02.2009 року виконуючим обов'язки директора з правом підпису було призначено Побиванця О.В., рішенням засновника ОСОБА_11 від 12.02.2009 року Побиванцю О.В. було доручено підписати угоду про придбання для потреб підприємства спірного нежитлового приміщення (а.с. 176, 176 зворот).

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_1 від 16.01.2014 року вбачається, що державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 проведена 17.09.1998 року, з 04.11.2008 року перебуває у стадії припинення за судовим рішенням про банкрутство (а.с. 71-72).

Отже, предметом спору, що розглядається у даній справі є заявлені позивачем позовні вимоги про витребування, на підставі ст. 387 ЦК України, з незаконного володіння відповідача та передачу позивачу нежилого приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1, будинок без номера з тих мотивів, що відповідач не є добросовісним набувачем цього майна.

Згідно з ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При вирішенні спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статей 387, 388 ЦК необхідно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, за наявності на це згоди законного розпорядника зазначеного майна. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.03.2011 р. у справі № 3-17гс11 і доведена до застосування судами у "Висновках Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, за 2010-2011 рр." від 01.02.2012 року.

Частиною третьою статті 82 ГПК України встановлено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Згідно з п. 2.15. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.

За змістом п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Тобто, зазначено, що у випадку відчуження майна власником та існування наступних правочинів, за позовом такого власника може бути визнано недійсним лише перший правочин, з пред'явленням до кінцевого набувача віндикаційного позову.

З урахуванням вищевикладених обставин справи та приписів законодавства суд вважає, що наведені позивачем в обґрунтування позову обставини, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача як кінцевого набувача спірного майна, в засіданні суду підтвердження не знайшли, інших ознак недобросовісної поведінки відповідача при придбанні спірного майна судом не встановлено, тому суд надає перевагу запереченням відповідача і третьої особи, а позов визнає необґрунтованим і в його задоволенні, з зазначених у позові підстав, відмовляє.

Оцінивши подане представником позивача, в порядку ст. 83 ГПК України, письмове клопотання про вихід за межі позовних вимог і визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2009 року реєстраційний № 504, укладеного між третьою особою ОСОБА_5 і відповідачем, суд вважає його таким, що задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивач, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Згідно з пунктом 2 статті 83 ГПК господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи попередній висновок про відмову у задоволенні позову з вищевикладених підстав, суд не вбачає необхідних і достатніх на те матеріальноправових підстав для виходу за межі позовних вимог за клопотанням позивача і визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.02.2009 року реєстраційний № 504, який не є предметом даного спору і лише опосередковано стосується його. До того ж, вихід за межі позовних вимог за клопотанням позивача без залучення фізичної особи ОСОБА_5 до участі у справі як відповідача суперечитиме приписам процесуального права.

Так, відповідно до п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.

Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною першою статті 24 ГПК.

За змістом статей 1, 21 ГПК України в господарському суді сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього кодексу, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації). Громадяни (фізичні особи) до їх складу не віднесені.

Відповідачем, відповідно до ст. 257, 267 ч. 4 ЦК України, заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог.

Позивач заперечуючи проти заяви відповідача про застосування строку позовної давності, в засіданні суду надав пояснення, за змістом яких строк позовної давності до позовних вимог не є пропущеним.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Статтями 256-258, 260, 261, 263, 264 ЦК України визначено поняття позовної давності, її загальну і спеціальну тривалість, правила обчислення, початок перебігу, умови зупинення і переривання перебігу позовної давності.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оцінивши заяву відповідача про застосування строку позовної давності, заперечення на неї позивача в сукупності з встановленими обставинами справи, з врахуванням вимог законодавства і попереднього висновку про необґрунтованість позовних вимог, суд заяву відповідача визнає такою, що задоволенню не підлягає.

За змістом статей 43 ч. 3, 47, 24, 43 ГПК України:

господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства;

судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи;

за наявністю достатніх підстав господарський суд має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача;

господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, було запропоновано сторонам подати докази в обґрунтування позову і заперечень проти нього, брати участь в засіданнях суду, вони своїми правами скористались на свій розсуд, подали всі наявні у них докази і на їх підставі судом прийнято рішення у справі.

На підставі статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-84 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня підписання.

Повний текст рішення підписано 11.03.2014 року.

Суддя В.М.Грачов