Ухвала

від 17.03.2014 по справі 2а-6087/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2014 р. м. Київ К/800/6118/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2012 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 у справі № 2а-6087/12/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Варс Груп» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Варс Груп» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000282304 від 18.01.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000282304 від 18.01.2012 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 036 868,00 грн., у тому числі, 829 494,00 грн. - за основним платежем та 207 374,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивачем надано не було.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Варс Груп» щодо перевірки взаємовідносин з ПП «Бізнес-Нафта» (за період липень - серпень 2011 року) та ТОВ «Компанія Тегра» (за період липень - вересень 2011 року), за результатами якої складено акт № 2625/23-04/36799982 від 29.12.2011;

- цим актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на суму 849 054,00 грн., в тому числі: за липень 2011 року - 434 832,00 грн., серпень 2011 року - 202 056,00 грн., вересень 2011 року - 212 166,00 грн. та завищено суму податкового кредиту у розмірі 849 054,00 грн., в тому числі: за липень 2011 року - 434 832,00 грн., серпень 2011 року - 202 056,00 грн., вересень 2011 року - 212 166,00 грн.;

- за наслідками перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000282304 від 18.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 061 318,00 грн. (з яких: 849 054,00 грн. - основний платіж та 212 264,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Висновок відповідача про вказані порушення позивачем податкового законодавства зроблений внаслідок того, що в ході проведення перевірки встановлено нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами (ПП «Бізнес-Нафта» та ТОВ «Компанія Тегра»), оскільки, на думку податкового органу, останні здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та мають ознаки фіктивності.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що господарські операції позивача з контрагентами ПП «Бізнес-Нафта» та ТОВ «Компанія Тегра» були направлені на реальне настання правових наслідків, оскільки матеріалами справи підтверджується зв'язок між понесеними витратами та фактичним придбанням товару, який було використано у господарській діяльності платника податку, внаслідок чого відбулись зміни у власному капіталі позивача та фактичний рух активів, а саме - придбані у своїх контрагентів товари реалізовані позивачем у подальшому третім особам, що підтверджується відповідними первинними документами, а тому висновок контролюючого органу в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 036 868,00 грн. є таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Проте, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено реальність господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Тегра» в частині надання останнім транспортних послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, зважаючи на доведеність з боку податкового органу неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту вартості цих послуг у розмірі 19 560,00 грн., а, відтак, правомірність донарахування відповідачем податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій в цій частині.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками попередніх судових інстанцій, враховуючи наступне.

У відповідності до ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п.198.6).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Компанія Тегра» укладено договори поставки нафтопродуктів, згідно яких ТОВ «Компанія Тегра» зобов'язувалося поставити товар, а позивач - прийняти та оплатити товар в асортименті та на умовах самовивозу або транспортом, наданим продавцем. Згідно договору, укладеного між ТОВ "ВАРС ГРУП" (замовник) та ТОВ "Компанія Тегра" (виконавець) 01 березня 2011 року про виконання транспортних послуг №01-03/11, виконавець своєчасно надає замовникові необхідний автотранспорт з водієм і засобом зв'язку, а замовник оплачує надані послуги відповідно до умов договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій по укладеним договорам позивачем надані первинні документи, зокрема, податкові накладні та видаткові накладні, рахунки-фактури, виписки банку. При цьому, на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача господарських операцій його контрагенти у встановленому законом порядку були зареєстровані як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість, а позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, одержані від таких контрагентів, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Попередніми судовими інстанціями також встановлено, що рух коштів в оплату отриманого товару по укладеним договорам здійснювався в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Варс Груп», а придбаний товар (бензин А-95, А-92, А-76, дизельне паливо тощо) безпосередньо реалізовувався позивачем на адреси третіх осіб, зокрема, ТОВ "Ігвол", ТОВ "Торговий Дім "Нафтотрейд", Приватна фірма "Джі ай Компані", ТОВ "Аксіома", ТОВ "Видавництво "Знання", ТОВ "Агро Ойл", ПП "Бізнес-Нафта", Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка.

Крім того, судами також встановлено, що згідно договору відповідального зберігання № 4 від 28.01.2011 позивач (як поклажодавець) передавав Концерну «Техвоєнсервіс» в особі філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Логістик-Центр» (як зберігач) на зберігання майно (а саме: бензин А-95, бензин А-92, дизельне паливо) відповідно до переліку майна, що передається на відповідальне зберігання. Послуги зі зберігання нафтопродуктів у складських приміщеннях поклажодавця виконані в повному обсязі у визначені строки та оплачені відповідно до умов договору, що підтверджується відповідними первинними документами.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

З огляду на усе вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку, що господарські операції по договорах, укладених між позивачем та його контрагентами, на підставі яких були сформовані дані податкового обліку позивача, є реальними та належним чином підтверджені первинними документами, а тому ним правомірно було здійснено формування податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний