Рішення

від 19.03.2014 по справі 37/5

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/5 19.03.14

За позовомПублічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Житлово-будівельного кооперативу «Електрон-2» простягнення 33 680,59 грн.

Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь представники учасників судового процесу:

від позивача: Радченко Ю.О. - дов. № 36 від 17.03.2014 р.

Медведчук К.А. - дов. № 40 від 17.03.2014 р.

Залерцов М.О. - дов. № 308 від 31.12.2013 р.

Тищенко В.В. - дов. № 12 від 01.01.2010 р.

від відповідача: Пінчук М.М. - дов. № б/н від 14.01.2014 р.

Кузюкова С.І. - голова правління

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», до Житлово-будівельного кооперативу «Електрон-2» про стягнення 26 278,17 грн. основного боргу та 7 402,42 грн. інфляційних нарахувань, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 00625/4-07 від 21.05.2002 р. на послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.11.2006 р. до 01.11.2009 р.

Ухвалою суду від 14.01.2010 р. за даним позовом було порушено провадження у справі № 37/5 та призначено її розгляд на 08.02.2010 р., зобов'язано сторін надати певні документи.

Разом з позовною заявою ПАТ «АК «Київводоканал» було подано до господарського суду заяву про забезпечення позову, згідно з якою позивач просив суд винести ухвалу про забезпечення шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу; накласти арешт на заявлену ціну позову в межах якої подана позовна заява, а також на суму державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу для можливості в майбутньому реалізації судового рішення шляхом примусового стягнення з р/р 26005200002806, АКБ УСБ Шевченківській філії, МФО 322089, що належить ЖБК «Електрон-2».

Розглянувши дану заяву позивача за первісним позовом, суд його відхилив, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, наведені у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заява позивача є такою, що не підлягає задоволенню.

У зв'язку з нез'явленням представника відповідача у призначене судове засідання 08.02.2010 р., невиконанням ним вимог ухвали від 14.01.2010 р., що перешкоджало вирішенню спору в даному судовому засіданні, ухвалою суду від 08.02.2010 р. розгляд справи було відкладено до 22.02.2010 р., у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 22.02.2010 р. було зупинено провадження у справі № 37/5 до вирішення іншої пов'язаної з нею справи № 2а-57/09; зобов'язано сторін повідомити суду про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2010 р. у справі № 37/5 відмовлено ВАТ «АК «Київводоканал» у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду м. Києва від 22.02.2010 р. у даній справі; зазначену апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами повернуто без розгляду, а матеріали справи № 37/5 - повернуто Господарському суду м. Києва.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2010 р. у справі № 37/5 касаційну скаргу ВАТ «АК «Київводоканал» залишено без задоволення; ухвалу господарського суду м. Києва № 37/5 від 22.02.2010 р. - без змін, а матеріали справи № 37/5 - повернуто Господарському суду м. Києва.

Сторонами впродовж тривалого проміжку часу вимоги ухвали Господарського суду м. Києва від 22.02.2010 р. у справі № 37/5 виконано не було.

Викладене дає підстави для висновку про те, що тривалість судового провадження у даній справі не задовольняє вимогу п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, ратифікованої Україною у 1997 року, щодо розумного строку як складового елементу права на справедливий судовий розгляд (аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 06.11.13 р. у справі № 48/10).

За таких обставин, наразі відсутнє будь-яке процесуальне рішення про визнання нечинними та протиправними розпоряджень КМДА щодо введення в дію тарифів, які застосовано ВАТ «АК «Київводоканал» у спірному періоді.

Враховуючи наведене, оскільки сплинув тривалий час з моменту зупинення провадження у справі № 37/5, з метою дотримання розумних строків розгляду справи № 37/5, господарський суд ухвалою від 19.12.2013 р. поновив провадження у даній справі, призначив її розгляд на 05.02.2014 р. та зобов'язав сторін у справі надати інформацію і копії відповідних процесуальних документів щодо результатів розгляду пов'язаної справи № 2а-57/09.

У судовому засіданні 05.02.2014 р. представник позивача частково подав документи на виконання вимог ухвали суду та просив відкласти розгляд справи для надання йому можливості ознайомитися з матеріалами справи.

Представник відповідача заперечень проти заявленого клопотання позивача не навів; подав суду письмові доповнення до відзиву на позовну заяву, які залучені до матеріалів справи.

Через службу діловодства господарського суду 17.02.2014 р. від позивача надійшли документи, які залучені до матеріалів справи.

У зв`язку з перебуванням судді Гавриловської І.О. у відрядженні судове засідання, призначене на 17.02.2014 р., не відбулося.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 17.02.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Гавриловської І.О. у відрядженні, з метою дотримання процесуальних строків, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду міста Києва від 03.02.2011 р. (протокол № 1 від 03.02.2011 р.) та ст. 4-6 ГПК України, справу № 37/5 передано на розгляд судді Нечаю О.В., який ухвалою від 17.02.2014 р. дану справу прийняв до свого провадження та призначив її до розгляду в судовому засіданні за участю представників учасників судового процесу на 17.03.2014 р., зобов'язав сторін надати певні документи.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва Бойка Р.В. від 17.03.2014 р., у зв'язку з поверненням судді Гавриловської І.О. з відрядження, з метою дотримання процесуальних строків, справу № 37/5 передано на розгляд судді Гавриловській І.О., яка ухвалою від 17.03.2014 р. прийняла дану справу до свого провадження.

Представник позивача в судовому засіданні 17.03.2014 р. надав суду документи на виконання вимог ухвали суду, які залучені до матеріалів справи; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.03.2014 р. заперечив проти позову з підстав, наведених у відзиві.

Суд оголосив перерву в судовому засіданні 17.03.2014 р. до 19.03.2014 р. об 11:00 год. для дослідження доказів у справі та витребування у позивача довідки про надходження коштів..

Представник позивача в судовому засіданні 19.03.2014 р. повторно підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 19.03.2014 р. не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідачу про час та місце судового засідання, про наслідки ненадання нею витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

У судовому засіданні 19.03.2014 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке було перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Електрон-2» (абонент) був укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення № 00625/4-07 від 21.05.2002 р., відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вказані послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення вмістах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65 (Правила).

Відповідно до п. 2.1. вказаного договору позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна»; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Згідно з п. 2.2. договору № 00625/4-07 від 21.05.2002 р., абонент зобов'язується: сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством; у разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно з п. 3.1. договору № 00625/4-07 від 21.05.2002 р., кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водо лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

Відповідно до п. 3.2. вищевказаного договору, якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водо лічильників. У разі роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою роботи водо лічильника, але не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.

Пунктом 3.3. договору № 00625/4-07 від 21.05.2002 р. встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водо лічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності до п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Згідно з п. 3.4. договору № 00625/4-07 від 21.05.2002 р., абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

У відповідності до п. 3.5. вищезазначеного договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Пунктом 3.6. вищевказаного договору сторони узгодили, що постачальник щомісячно виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно договору; оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника; оплата може проводитись шляхом передачі векселя та іншими способами, не забороненими чинними нормативними актами.

У відповідності до ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 26 278,17 грн. основного боргу за період з 01.11.2006 р. по 01.11.2009 р. 7 402,42 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач визначив вищезазначену заборгованість виходячи з наступних розрахунків:

- вартість наданих послуг щодо водопостачання 102 337,81 грн.;

- сплачено 70 732,15 грн.;

- сплачено в рахунок погашення боргів попередніх періодів 9 993,28 грн.;

- перерахунки - 1 196,38 грн.

В суму заборгованості позивачем включена, також, заборгованість за воду, яка іде на підігрів в теплові пункти, що перебувають на балансі ПАТ «Київенерго».

Пунктом 3.1. договору сторони передбачили, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водо лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

Відповідно до п. 3.2. вищевказаного договору, якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водо лічильників. У разі роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою роботи водо лічильника, але не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.

Пунктом 3.3. договору № 00625/4-07 від 21.05.2002 р. встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водо лічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності до п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

У відповідності до п. 12.17. «Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України», затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 р. № 65, розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 р. (далі - Правила), договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду і питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги». Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

З урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

З наданого відзиву ЖБК «Електрон-2» вбачається, що йому не передавалися в повне господарське відання, оперативне управління, користування, концесію бойлери, теплові пункти, котельні.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води.

Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як «питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води».

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Суд також враховує, що договір на послуги з водопостачання та водовідведення № 00625/4-07 від 21.05.2002 не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, відповідно договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.

Позивач посилається на п. 2.3. договору № 00625/4-07 від 21.05.2002 р. при нарахування заборгованості за спожиту воду, яка йде на підігрів, у відповідності до якого абонент в кінці кожного місяця направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією, згідно з додатковм № 1 даного договору, щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення), за останній місяць, для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. Інформація повинна бути надана у такому розрізі: заборгованість мешканців, на власні потреби, орендарів і субабонентів, за холодну воду для приготування гарячої води, субсидії ветеранам ВВВ, пільги учасникам ліквідації на ЧАЕС, різницю в тарифах.

Однак, дані посилання не приймаються судом до уваги, оскільки з наданих матеріалів та пояснень сторін господарським судом встановлено відсутність на балансі відповідача теплових пунктів, до яких, за словами позивача, постачалася вода на підігрів.

Крім того, домовленість сторін у п. 2.3. договору № 00625/4-07 від 21.05.2002 р. про фіксування інформації щодо заборгованості за холодну воду для приготування гарячої води, не є підставою для ствердження, що така вода для цієї мети відповідачу постачалась, і що відповідач зобов'язаний сплачувати за такі послуги.

Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі статтею 1 закону України «Про теплопостачання», теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Отже, приймаючи до уваги наведене, позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача, у зв'язку з чим суд визнає недоведеним факт наявності у відповідача боргу, що обліковується за кодом 7-51023 (постачання питної води, що використовується для підігріву) та про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів.

Суд враховує, що код 7-51023 включає в себе послугу з постачання питної води, що йде на підігрів (ГВ).

При цьому, умовами укладеного сторонами договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.

Пунктом 1.4 Правил користування № 190, приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за N 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил приймання № 37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів);

Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

З наданого позивачем розгорнутого розрахунку по коду 7-51023 вбачається, що сума заборгованості відповідача за послуги з водопостачання на підігрів, становить 19 906,24 грн.

За таких обставин суд визнає недоведеним факт наявності у відповідача боргу в розмірі 19 906,24 грн., що обліковується за кодом 7-51023 (послуги з гарячого водопостачання), у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Що стосується заборгованості відповідача, яка обліковується за кодом 7-1023 на суму 6 371,93 грн., щодо надання послуг з холодного водопостачання та стоків, то суд вважає позовні вимоги в цій частині доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п. 3.4. договору № 00625/4-07 від 21.05.2002 р., абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. п. 12.3, 12.7, 12.9 Правил, враховуючи приписи п. 3.4. договору № 00625/4-07 від 21.05.2002 р., дати звернень позивача з платіжними документами до банківської установи та те, що останнім місяцем надання спірних послуг є жовтень 2009 р., строк виконання грошового зобов'язання відповідача по оплаті наданих позивачем у спірний період за договором послуг на момент звернення з позовом до суду настав.

Матеріалами справи належним чином підтверджується надання позивачем у спірний період послуг з водопостачання та водовідведення за обліковим кодом 7-1023 та існування заборгованості відповідача за надані позивачем у період з листопада 2006 р. до жовтня 2009 р. згідно договору № 00625/4-07 від 21.05.2002 р. послуги в загальному розмірі 6 371,93 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд здійснивши перерахунок суми позову приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 6 371,93 грн.

Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то господарський суд зазначає, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності у даній справі, оскільки задоволенню підлягають вимоги щодо заборгованості, яка розрахована позивачем за період з грудня 2007 року до жовтня 2009 р.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» просить суд також стягнути з відповідача 7 402,42 грн. інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 00625/4-07 від 21.05.2002 р. за період з листопада 2006 р. до жовтня 2009 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що позивач здійснив розрахунок з урахуванням води, яка йде на підігрів за абонентським кодом 7-51023, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок даної вимоги.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 00625/4-07 від 21.05.2002 р., то з нього за розрахунком суду, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягає стягненню 921,40 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2017 р. до жовтня 2009 р.

Враховуючи вищенаведене, позов Публічного акціонерного товариства «акціонерна компанія «Київводоканал» до Житлово-будівельного кооперативу «Електрон-2» підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 614, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Електрон-2» (04215, м. Київ, проспект Радянської України, буд. 22, код ЄДРПОУ 21566645) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, Печерський р н, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) 6 371 (шість тисяч триста сімдесят одну) грн. 93 коп. основного боргу, 921 (дев'ятсот двадцять одну) грн. 40 коп. інфляційних втрат, 63 (шістдесят три) грн. 72 коп. витрат на сплату державного мита та 44 (сорок чотири) грн. 65 коп. витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 24.03.2014 р.

Суддя І.О. Гавриловська