Постанова

від 16.06.2014 по справі 37/5

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2014 р. Справа№ 37/5

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Шевченко О.М. - представник, дов. № 10 від 13.06.2014;

від відповідача: Пінчук М.М. - представник, дов. б/н від 14.01.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2014

у справі № 37/5 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Електрон-2"

про стягнення 33 680,59 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 02.06.2014 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 37/5 до 16.06.2014.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 у справі № 37/5 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 6 371,93 грн. основного боргу, 921,63 грн. інфляційних втрат, 63,72 грн. витрат на сплату державного мита, 44,65 грн. витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу; у решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача, у зв'язку з чим суд визнає недоведеним факт наявності у відповідача боргу, що обліковується за кодом 7-51023 (постачання питної води, що використовується для підігріву) та про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів; умовами укладеного сторонами договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу; надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача); з наданого позивачем розгорнутого розрахунку по коду 7-51023 вбачається, що сума заборгованості відповідача за послуги з водопостачання на підігрів, становить 19 906,24 грн.; суд визнає недоведеним факт наявності у відповідача боргу в розмірі 19 906,24 грн., що обліковується за кодом 7-51023 (послуги з гарячого водопостачання), у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню; що стосується заборгованості відповідача, яка обліковується за кодом 7-1023 на суму 6 371,93 грн. (надання послуг з холодного водопостачання та стоків), то суд вважає позовні вимоги в цій частині доведеними та такими, що підлягають задоволенню; оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 00625/4-07 від 21.05.2002, то з нього за розрахунком суду, на підставі ст. 625 ЦК України, підлягає стягненню 921,40 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2007р. до жовтня 2009р.; підстави для застосування строку позовної давності у даній справі відсутні, оскільки задоволенню підлягають вимоги, щодо заборгованості, яка розрахована позивачем за період з грудня 2007р. до жовтня 2009р.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 у справі № 37/5 скасувати частково, в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості у розмірі 26 387,26 грн., з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов в частині стягнення з відповідача коштів у розмірі 26 387,26 грн. задовольнити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом не враховано п. 3.5 договору № 00625/4-07, також скаржник, посилаючись на положення п. 2.3 договору, заявляє про ненадання відповідачем доказів звернення до позивача або відмови від оплати, або незгоди щодо кількості або вартості послуг.

Скаржник, посилаючись на ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", ДСанПін 2.2.4-171-10, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400, п.п. 12.3, 12.17 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, зазначає, що відповідач є споживачем послуг з постачання питної води та водовідведення та те, що дії позивача по виставленню рахунків за постачання питної води, яка використовується відповідачем для надання послуг з гарячого водопостачання безпосереднім споживачам, що перебувають з позивачем у договірних відносинах, цілком відповідають нормам діючого законодавства України.

Скаржник вказує на те, що Господарським судом міста Києва при прийнятті оскаржуваного рішення в частині незадоволення позовних вимог та нарахованих на борг штрафних санкцій, було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190.

Як вважає скаржник, судом порушено вимоги ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 43 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 у справі № 37/5 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 26 278,17 грн. основного боргу, 7 402,42 грн. інфляційних втрат; судових витрат.

Відповідачем у відзиві від 22.02.2010, доповненні до відзиву від 20.01.2014, заявлено про застосування строку позовної давності.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.05.2002 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" та відповідачем укладено договір № 00625/4-07 на послуги водопостачання та водовідведення.

Із Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 768385 вбачається, що найменування Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", ідентифікаційний код 03327664, було змінено на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", ідентифікаційний код 03327664.

Відповідно до п. 1 договору № 00625/4-07 позивач, за договором постачальник, зобов'язується надавати відповідачу, за договором абоненту, послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно із умовами договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

В п.п. 2.1, 2.2 договору № 00625/4-07 сторонами погоджено, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин (2.1); відповідач сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством; у разі зміни тарифів оплата послуг відповідачем здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору (2.2).

Згідно із п.п. 3.1, 3.3 - 3.5 договору № 00625/4-07 кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем; зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача (3.1); кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію відповідно до п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (3.3); відповідач розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи (3.4); у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін; при невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем (3.5).

Пунктом 7.1 договору № 00625/4-07 сторони погодили умову про те, що цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до п. 12.17 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду; порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

18.10.2008, у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила № 190) втратили чинність Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку; розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Як вказує позивач у позовній заяві, позивачем за період з 01.11.2006 по 01.11.2009 відповідачеві було надано послуг на загальну суму 102 337,81 грн., що підтверджується копіями актів про зняття показань з приладів обліку за вказаний період, розшифровок рахунків відповідача, платіжних вимог-доручень, наявних у матеріалах справи.

Однак, за отримані послуги сплачено частково, на суму 70 732,15 грн., в результаті чого, як стверджує позивач у позовній заяві, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 26 278,17 грн.

Як вбачається із розгорнутого розрахунку позовних вимог до відповідача станом на 01.11.2009 за відповідачем обліковується заборгованість за холодну воду, стоки холодної води та стоки гарячої води у розмірі 6 371,93 грн. (код 7-1023).

Згідно із ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, враховуючи викладене, погоджується із доводами господарського суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту наявності у відповідача боргу у розмірі 19 906,24 грн., який обліковується за кодом 7-51023 (постачання питної води, що використовується для підігріву) та про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка йде на підігрів.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

З приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води, слід зазначити, що матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.

Пунктом 3.13 Правил № 190 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення; обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності; обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показників засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

За приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Відповідно до розрахунку позовних вимог, позивачем до вартості наданих послуг включено вартість холодної води, яка йде на виготовлення гарячої води.

Однак, відповідач заперечує знаходження на його балансі, в управлінні, повному господарському віданні, користуванні, концесії, тощо теплових пунктів (бойлерів) для підігріву води за лічильниками, по яких позивач просить суд стягнути кошти.

Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Отже, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивач не має правових підстав для виставлення рахунків за холодну воду, яка йде на підігрів за лічильником, вказаним позивачем, оскільки цей лічильник знаходиться у тепловому пункті (бойлері), який не належить відповідачу на праві власності та не перебуває у нього на балансі, а договір № 00625/4-07, який визначений підставою позову, не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру. Також матеріали справи не містять інших договорів, які б регулювали такі відносини між сторонами.

Отже, заборгованість відповідача перед позивача у розмірі 6 371,93 грн. підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає стягненню з відповідача.

Апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відмови у позові, у зв'язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Як вбачається із умов договору № 00625/4-07 та було зазначено раніше, позивач зобов'язується надавати відповідачу послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги.

Пунктом 1.4 Правил № 190 встановлено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (далі - Правила № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно із п. 1.2 Правил № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано пунктом 1.4 Правил № 37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил № 37, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Господарський суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення вартості холодної води, яка іде на підігрів (стоки) за кодом 7-51023, дійшов правильного висновку, що за даним кодом обліковується питна вода (вода + стоки), а надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці (постанови Вищого господарського суду України від 19.03.2014 у справі № 910/13220/13, від 17.04.2014 у справі № 910/13142/13, від 24.04.2014 у справі № 910/12471/13).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання та враховуючи розмір фактичної заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 00625/4-07, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань на суму боргу, вважає, що правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача, є сума у розмірі 921,40 грн.

Відсутність у матеріалах справи доказів результатів здійснення звіряння стану виконання сторонами договору № 00625/4-07, погодження незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, як це передбачено у п.п. 2.3, 3.5 договору № 00625/4-07, не звільняє позивача, постачальника за вказаним договором, надати докази кількості та вартості послуг з водопостачання та водовідведення, згідно із договором № 00625/4-07.

При цьому слід зауважити, що один лише акт звіряння не має юридичної сили беззаперечного доказу факту виконання умов договору.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень і неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, на які посилається скаржник.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 у справі № 37/5 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" без задоволення.

2. Справу № 37/5 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.О. Кондес

В.І. Рябуха