Рішення

від 17.12.2008 по справі 16/94-08-2622

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" грудня 2008 р.

Справа  № 16/94-08-2622

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача:

ОСОБА_1 за дов. від 08.04.2008р.; 

ОСОБА_2

Від відповідачів:  

- 

Комінтернівської районної спілки споживчих товариств:

Іванюк Л.М. за дов. №111 від 05.08.2008р.;

- дочірнього підприємства

„Заготівельна контора Комінтернівської 

райспоживспілки”: Іванюк Л.М. за дов. №32 від

02.08.2008р.

Розглянувши у відкритому судовому

засіданні справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної

особи ОСОБА_2 до  Комінтернівської

районної спілки споживчих товариств та дочірнього підприємства „Заготівельна

контора Комінтернівської  райспоживспілки”

про визнання договору оренди недійсним, 

зобов'язання повернути майно та стягнення 42422 грн. збитків та

моральної шкоди у розмірі 1700 грн., - 

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа -  підприємець ОСОБА_2  (далі по тексту СПД  ОСОБА_2) 

23.06.2008р. звернулась до господарського суду Одеської області з

позовними вимогами до Комінтернівської районної спілки споживчих товариств про

визнання договору оренди магазина „Сельхозпродукты" від 23.07.2003р.

недійсним, зобов'язання Комінтернівської районної спілки споживчих товариств

повернути суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_2 майно та

інші продукти згідно з актом № 1 від 26.10.2004р. В обґрунтування заявлених

позовних вимог  СПД  ОСОБА_2 посилається на відсутність у

відповідача повноважень на розпорядження майна, що належить дочірньому

підприємству „Заготівельна контора Комінтернівської  райспоживспілки” на праві оперативного

управління, а також завданням позивачу збитків та моральної шкоди  внаслідок протиправних дій  Комінтернівської районної спілки споживчих

товариств.

           Ухвалою від 18.08.2008р. господарським

судом Одеської області було залучено в якості іншого відповідача дочірнє

підприємство „Заготівельна контора Комінтернівської райспоживспілки”.

Під час розгляду справи, СПД  ОСОБА_2 позовні вимоги неодноразово  уточнювалися. Відповідно до останньої

редакції позовних вимог, викладеної у заявах, що надійшли до суду 17.11.2008р.

та  08.12.2008р. позивач просить суд

визнати договір оренди магазина „Сельхозпродукты” від 23.07.2003р. недійсним,

стягнути з відповідача 42422 грн. збитків та моральну шкоду у розмірі 1700 грн.

Відповідач повністю заперечує проти

заявлених вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість та, в

тому числі, наполягає на застосуванні інституту позовної давності.

В свою чергу, позивач проти

застування інституту позовної давності заперечує з огляду на поважність причин

пропуску ним строків позовної давності. Так, СПД  ОСОБА_2 

посилається на пропущення нею строку позовної давності через тривалу

хворобу. На підтвердження зазначених обставин позивачем було надано  копії медичних довідок та витяг з медичної

картки ОСОБА_2

Відповідно до ст. 267 ЦК України в

редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV позовна давність

застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним

рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у

спорі, є підставою для відмови у позові. Однак, якщо суд визнає поважними

причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За переконанням суду, захворювання

людини створює об'єктивні перешкоди реалізації права на судовий захист, а,

відтак, є достатньо поважною причиною для пропуску строків позовної давності.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про поважність  причин, за яких  позивачем було пропущено строк позовної давності,

а відтак, в силу вимог ч. 5 ст. 267 ЦК України в редакції Закону України від 16

січня 2003 року N 435-IV, права позивача підлягають захисту у судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до пояснень представника

Комінтернівської районної спілки споживчих товариств та акту приймання-передачі

основних засобів в оперативне управління, 09.04.2002р. приміщення магазину

„Сільгоспродукти”, яке знаходиться за адресою: Одеська область, смт

Комінтернівське, вул. Центральна, було передано в оперативне управління

дочірньому підприємству „Заготівельна контора Комінтернівської  райспоживспілки”.

23.07.2003р. між Комінтернівською

районною спілкою споживчих товариств (Орендодавець) та СПД  ОСОБА_2 (Орендар) було укладено договір

оренди магазину „Сільгосппродукти”, відповідно до умов п.п. 1, 2 якого

Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове (з 23.07.2003р. до

23.07.2004р.), платне користування нежитлове приміщення магазину „Сільгоспродукти”

із обладнанням, яке знаходиться у вказаному приміщенні за адресою: Одеська

область, смт Комінтернівське, вул. Центральна.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 759

ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується

передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На виконання умов наведеного

договору 23.07.2003р. відповідачем було передано у фактичне володіння та

користування Орендаря нежитлове приміщення магазину „Сільгоспродукти” із

обладнанням, яке знаходиться у вказаному приміщенні за адресою: Одеська

область, смт Комінтернівське, вул. Центральна, про що було складено відповідний

акт приймання -передачі.

Відповідно до  матеріалів справи та пояснень представника

позивача, СПД  ОСОБА_2 в орендованому

приміщенні за власні кошти було виконано ремонт та приміщення переобладнано з

метою його використання в якості кафетерію. При цьому, вартість робіт з

переобладнання та ремонту приміщень, а також використаних для цього матеріалів

за розрахунком позивача склала 19026,30 грн. Крім того, для здійснення

підприємницької діяльності позивачем було завезено до орендованого приміщення

малоцінний інвентар, а саме: пивна установка, належна СПД ОСОБА_2 на умовах

оренди, 8 скатертин,  8 завіси, струнні

карнизи  у кількості 2 одиниць, посуд на

загальну суму 1200 грн., 12 табуреток, 3 столи пластмасові, пластикова  бочка для води, 6 дерев'яних столів.

Як було зазначено по тексту рішення

вище, строк дії договору був обумовлений сторонами з 23.07.2003р. до

23.07.2004р. В подальшому, за відсутності заяв жодної із сторін про відмову від

продовження дії вказаного договору, його дія була автоматично пролонгована на

той самий термін, тобто до 23.07.2005р.

В свою чергу, з умов п. 4.7

договору вбачається, що договір від 23.07.2003р. може бути  достроково розірваний, зокрема,  за погодженням сторін, крім того,  у випадку порушення Орендарем умов

зазначеного договору, у тому числі  щодо

сплати орендних платежів, Орендодавець має право розірвати договір в

односторонньому порядку.

           Відповідно до положень ч. 3 ст. 291

Господарського кодексу України  договір

оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін

договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених

Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку,

встановленому статтею 188 цього Кодексу. Перелік підстав для розірвання

договорів оренди на вимогу орендодавця в односторонньому прядку встановлений

ст. 783 ЦК України. 

Як вбачається з пояснень

представників  сторін, працівниками

Комінтернівської районної спілки споживчих товариств 26.10.2004р. самовільно

було здійснено проникнення в орендоване СПД ОСОБА_2 приміщення за її

відсутності та проведено опис майна, що знаходилося в даному приміщенні. З цієї

дати від сторонами фактично припинилися орендні відносини,  оскільки позивач не міг використовувати

приміщення у зв'язку із хворобою та Комінтернівською районною спілкою споживчих

товариств було фактично виселено позивача з цього приміщення та приміщення

магазину було закрито.

Положеннями ч. 4 ст. 291 ГК України

та  вимог ст. 785 ЦК України передбачено,

що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути

наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального

зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В свою чергу, за замістом умов п.

4.10 договору від 23.07.2003р. повернення орендованого приміщення та  обладнання, що у ньому знаходиться,

здійснюється у тому ж порядку, що і передання майна в  оренду, тобто у триденний термін із

складанням акту приймання-передачі відповідно 

до умов  п. 3 цього договору.

Однак, як було зазначено по тексту

рішення вище, 26.10.2004р. Орендодавець здійснив обстеження об'єкту оренди, за

наслідками якого представниками Комінтернівської районної спілки споживчих

товариств було складено акти, якими було зафіксовано залишки

товарно-матеріальних цінностей, що знаходилися у зазначених приміщеннях.

Відповідно до акту № 1 від 26.10.2004р. у зазначеному приміщенні знаходилися

залишки продуктів на загальну суму 445,10 грн., а також малоцінний інвентар,

належний позивачу: магнітофон „Маяк”, 6 білих дерев'яних столів, 8 стільців

поліетиленових, 8 скляних стаканів, фарфорові кофейні  чашки у кількості 16 одиниць. При цьому,

Комінтернівською районною спілкою споживчих товариств за відсутності позивача

або уповноваженої нею особою було фактично виселено СПД ОСОБА_2  з цього приміщення  та приміщення магазину було закрито.  Зазначені дії 

були вчинені відповідачем без відома позивача, жодних законних підстав,

як-то рішення суду про виселення орендаря 

або згоди СПД ОСОБА_2 на вчинення цих дій, не було.

Посилаючись на відсутність у

відповідача повноважень на розпорядження майном, що належить дочірньому

підприємству „Заготівельна контора Комінтернівської  райспоживспілки” на праві оперативного

управління, а також неповерненням належних позивачу матеріальних цінностей, що

знаходилися в орендованому приміщенні та необхідність відшкодування

відповідачем вартості  виконаного позивачем

ремонту орендованого приміщення, СПД ОСОБА_2 звернулася до господарського суду

Одеської області з даними позовними вимогами.

Розглянувши позовні вимоги СПД

ОСОБА_2, суд вважає за необхідне, передусім, дослідити питання щодо

правомірності укладеного між сторонами по справі договору оренди магазину

„Сільгосппродукти” від 23.07.2003р. та наявності або відсутності підстав для

визнання його недійсним.

В свою чергу, вирішуючи спори про

визнання угод недійсними, господарський суд (п. 3 Роз'яснення ВАСУ від

12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних

з визнанням угод недійсними) повинен встановити наявність тих обставин, з якими

закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а

саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої

форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає

неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для

правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи  невідповідність угоди вимогам законодавства

має оцінюватися  господарським  судом стосовно законодавства, яке діяло  на 

момент  укладення  спірної угоди. У  разі 

коли після укладення  угоди  набрав 

чинності  акт законодавства, норми

якого інакше  регулюють  договірні 

відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення  угоди, сторони вправі керуватися умовами

договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили

(п. 10 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики

вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними). Крім того слід

зазначити, що  оскільки домовленість

сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків

за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі

застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне

виконання) зобов'язань, це не позбавляє сторони права на звернення в

подальшому з позовом про визнання такої угоди недійсною.

Як було зазначено по тексту рішення

вище, в обґрунтування зазначених вимог СПД ОСОБА_2 посилається на відсутність у

відповідача повноважень на розпорядження майном, що належить дочірньому

підприємству „Заготівельна контора Комінтернівської  райспоживспілки” на праві оперативного

управління та  умисне введення в оману

позивача шляхом замовчування наведених обставин.

Приймаючи до уваги  обставини, покладені СПД ОСОБА_2 в

обґрунтування вимог щодо визнання недійсним договору оренди, укладеного між

Комінтернівською районною спілкою споживчих товариств та СПД  ОСОБА_2, суд вважає за необхідне звернути

увагу відповідачів на наступному.

Відповідно до статуту дочірнього

підприємства „Заготівельна контора Комінтернівської райспоживспілки”,

затвердженого у новій редакції правлінням Комінтернівської райспоживспілки № 16

від 15.05.2006р., ДП „Заготівельна контора Комінтернівської райспоживспілки”,

створене Комінтернівською райспоживспілкою є її власним підприємством та є

правонаступником  Заготівельної

контори  райспоживспілки.

Згідно з п. 3.1., 3.1.1 статуту ДП

„Заготівельна контора Комінтернівської райспоживспілки” підприємству надано

право на користування майном, переданим йому Комінтернівською райспоживспілкою

в оперативне управління, та за погодженням з правлінням Комінтернівської

райспоживспілки  має  право здавати в оренду  передане йому майно.

Відповідно до пояснень представника

Комінтернівської районної спілки споживчих товариств та акту приймання-передачі

основних засобів в оперативне управління, 09.04.2002р. приміщення магазину

„Сільгоспродукти”, яке знаходиться за адресою: Одеська область, смт

Комінтернівське, вул. Центральна, було передано в оперативне управління

дочірньому підприємству „Заготівельна контора Комінтернівської  райспоживспілки”.

Відповідно до ст. 137 ГК України

правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта

господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном,

закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення

некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим

Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним

органом).  Власник майна,

закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання,

здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне

управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право

вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не

використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. При

цьому, право оперативного управління захищається законом відповідно до

положень, встановлених для захисту права власності.

Однак, як вбачається з пояснень

представника ДП „Заготівельна контора Комінтернівської  райспоживспілки”, останнє не заперечувало

проти передачі Комінтернівською районною спілкою споживчих товариств приміщення

магазину „Сільгоспродукти”, яке знаходиться за адресою: Одеська область, смт

Комінтернівське, вул. Центральна  на

умовах оренди СПД ОСОБА_2, що свідчить про відсутність порушення прав ДП

„Заготівельна контора Комінтернівської 

райспоживспілки” при укладенні оспорюваної угоди.

З огляду на викладене, судом не

приймаються до уваги доводи позивача про відсутність у відповідача повноважень

на розпорядження майном, що належить дочірньому підприємству „Заготівельна

контора Комінтернівської  райспоживспілки”

на праві оперативного управління та про умисне введення в оману позивача.

Незважаючи на викладене, позовні

вимоги СПД ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди магазину

„Сільгосппродукти” від 23.07.2003р. підлягають задоволенню з огляду на

наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України

„Про власність” від  7 лютого 1991

року  N 697-XII, який був чинним на час

укладення оспорюваної угоди, власник має право вчиняти щодо свого майна

будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для

здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема

передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а

також у довірчу власність іншим особам.

За змістом правовідносин найму,

право на розпорядження майном, у тому числі і на передачу його  в оренду, 

має лише власник майна або особа, якій належать майнові права. 

Зазначене знайшло своє

підтвердження і у положеннях діючого Цивільного кодексу України. Так,

відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник

речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може

бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

При цьому, лише факт знаходження

об'єкту оренди на балансі дочірнього підприємства Комінтернівської

райспоживспілки „Заготівельна контора Комінтернівської  райспоживспілки” не є безперечним доказом

належності приміщення магазину „Сільгоспродукти”, яке знаходиться за адресою:

Одеська область, смт Комінтернівське, вул. Центральна, - на праві власності

відповідачу. Наведене підтверджується і позицією Вищого господарського суду

України з цього приводу, викладеною у  п.

9 листа від 31.01.2001 р. N 01-8/98 „Про деякі приписи законодавства, яке

регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом”, у

якому зазначено, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд,

будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою

його права власності.

Підтвердженням наявності права

власності особи можуть бути насамперед правовстановлювальні документи на майно.

Крім того, відповідно до п. 1.5

Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно,

затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 р. N 6/5,

зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 р. за N 66/7387,  в редакції чинній на час укладення

оспорюваної угоди,  право власності на

нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб

без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних

держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування

та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном підлягає

обов'язковій реєстрації.

Аналогічні положення містяться і у

діючому законодавстві України. У відповідності до ст. 331 ЦК України, чинного

на теперішній час, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону

підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної

реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи,

на час укладення спірної угоди у Комінтернівської районної спілки споживчих

товариств були відсутні правовстановлюючі документи на майно. Свідоцтво про

право власності на будівлю магазину, яка знаходиться за адресою: Одеська

область, смт Комінтернівське, вул. Центральна, 57 було видано Комінтернівській

районній спілці споживчих товариств лише 

29.08.2008р., тобто після укладання оспорюваної угоди.

          Враховуючи викладене, суд доходить

висновку, що на час укладення між сторонами по справі договору оренди магазину

„Сільгосппродукти” від 23.07.2003р., останній 

не належав Комінтернівській районній спілці споживчих товариств на праві

власності, тобто у  останньої було

відсутнє право на розпорядження зазначеним майном, у тому числі і на передачу

його в оренду позивачу  та  укладання угод.

Положеннями ст. 48 ЦК України від

18 липня 1963 року, чинного на час укладення спірної угоди, недійсною є та

угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті

або майнові права неповнолітніх дітей.

Наведені положення знайшли своє

відображення і у положеннях діючого цивільного законодавства України. Згідно

з  ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст

правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного

законодавства, а також моральним засадам суспільства. В свою чергу, згідно

ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203

даного Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК

України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із

сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах,

встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним

(оспорюваний правочин).

З огляду на вищенаведені положення

чинного законодавства України, керуючись ст. 48 ЦК України від 18 липня 1963

року, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, суд доходить висновку щодо

обґрунтованості, правомірності заявлених СПД ОСОБА_2 позовних вимог в частині

визнання недійсним договору оренди магазину „Сільгосппродукти” від 23.07.2003р.

та наявності підстав для їх задоволення. При цьому, слід зазначити, що ст. 236

ЦК України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки

передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому

припиняється. 

Щодо вимог позивача про стягнення з

відповідача 42422 грн. збитків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з розрахунку розміру

збитків, викладеного позивачем у заяві про уточнення позовних вимог від

17.11.2008р., до складу збитків позивачем було включено, по-перше, витрати,

пов'язані з виконанням  позивачем

ремонтних робіт в орендованому приміщенні, на загальну суму 19026,30 грн.,

по-друге, збитки завдані позивачу внаслідок неповернення товарно-матеріальних

цінностей на загальну суму 18618 грн., у тому числі обладнання та інвентар,

загальною вартістю 8498 грн., особисті речі позивача, вартістю 9120 грн. та

продукти харчування, на загальну суму 1000 грн, які знаходилися в орендованому

позивачем магазині, по-третє, витрати СПД ОСОБА_2, пов'язані з  отриманням дозволу на торгівлю та

санітарно-епідеміологічне обстеження та погодженням асортименту продукції,

оцінені позивачем у розмірі 398,80 грн., по-четверте,  сплачена позивачем на користь відповідача

орендна плата у сумі 2609 грн. та плата за використану електроенергію на суму

950 грн. 

Враховуючи, що позивачем до

стягнення з відповідача було заявлено різні за своїм походженням та правовою

природою витрати, суд вважає за необхідне зупинитися окремо на кожному виді.

Так, стосовно  вимог про стягнення з Комінтернівської

райспоживспілки витрат, пов'язаних з виконанням 

позивачем ремонтних робіт в орендованому приміщенні, на загальну суму

19026,30 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 776 ЦК

України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за

його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.  Пунктом 10 договору  оренди магазину „Сільгосппродукти” від

23.07.2003р. передбачено обов'язок Орендаря здійснювати поточний ремонт в

орендованому приміщенні за власні кошти.

Враховуючи  наведені приписи діючого законодавства

України, у суду відсутні правові підстави для покладення на Комінтернівську

райспоживспілку обов'язку з відшкодування здійснених позивачем витрат на ремонт

та переобладнання орендованого приміщення, у зв'язку з чим, у задоволенні

позову в цій частині вимог слід відмовити.

Суд вважає безпідставними і вимоги

про стягнення з Комінтернівської райспоживспілки витрат, пов'язаних з  отриманням СПД ОСОБА_2 дозволу на торгівлю та

санітарно-епідеміологічне обстеження та погодженням асортименту продукції,

оцінені позивачем у розмірі 398,80 грн., з огляду на те, що обов'язок з

отримання зазначених дозволів відповідно до 

діючого законодавства України покладається на суб'єкта господарювання,

який займається відповідним видом діяльності та необхідність їх отримання

безпосередньо пов'язана із  здійсненням

підприємницької діяльності самим позивачем.

Відповідно до ч.2 ст. 22 ЦК України

збитками є:  втрати, яких особа зазнала у

зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила

або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні

збитки);  доходи, які особа могла б

реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена

вигода).

Таким чином, виходячи з правової

природи збитків, виникнення яких пов'язується з протиправною поведінкою

заподіювача, суду не вбачається за можливе кваліфікувати наведені витрати

позивача, які спрямовані на забезпечення здійснення ним підприємницької

діяльності, як збитки.

Виходячи із змісту положень ЦК

України редакції Закону України від 16.01.2003р.  № 435-IV, чинним законодавством України

встановлена єдина підстава цивільно-правової відповідальності за завдані

учаснику цивільно-правових відносин збитки -це правопорушення, до складу

якого входять, зокрема, елементи об'єктивної сторони правопорушення, яка

складається із збитків (упущеної вигоди); протиправної поведінки особи, яка

порушила зобов'язання та причинного зв'язку між ними; елементи суб'єктивної

сторони, зокрема, вини особи, яка порушила зобов'язання.

Таким чином, позовні вимоги в

частині стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з  отриманням СПД ОСОБА_2 дозволу на торгівлю та

санітарно-епідеміологічне обстеження та погодженням асортименту продукції, у

сумі  398,80 грн. задоволенню не

підлягають з огляду на відсутність елементів 

об'єктивної сторони 

правопорушення.

Не підлягають задоволенню і вимоги

позивача в частині стягнення з відповідача сплачених  на користь останнього орендних платежів у

сумі 2609 грн. та плати за використану електроенергію на суму 950 грн., з

огляду на наступне.

В обґрунтування зазначених вимог

позивач наполягає на необхідності застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до ч.3 ст. 207 ГК

України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним

повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання

рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його

виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише

на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У відповідності до п. 3.2

Роз'яснень ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики

вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” за загальним правилом

угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (частина

перша статті 59 Цивільного кодексу). Це стосується і згаданих раніше угод,

визнаних недійсними у судовому порядку. Вийняток з цього правила становлять

угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє,

оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене

користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо.

Враховуючи правову природу

договорів найму, суд доходить висновку, що такі угоди належать до категорії

договорів, за яким відновити сторони в первинне положення практично неможливо,

оскільки факт використання майна - річ безповоротна, тобто повернути

користування майном в натурі неможливо, отже у такій ситуації припинення угоди,

визнаної судом недійсною, відбувається на майбутній час.

Враховуючи викладене,  суд доходить висновку про  відсутність правових  підстав і для повернення здійснених позивачем

на виконання умов договору оренди магазину „Сільгосппродукти” від 23.07.2003р.

орендних платежів та плати за спожиту електроенергію, у зв'язку з чим у суду

відсутні правові підставі і для задоволення вимог СПД ОСОБА_2 про стягнення з

Орендодавця  орендних платежів у сумі

2609 грн. та плати за використану електроенергію на суму 950 грн.

Розглянувши позовні вимоги СПД

ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача збитків завданих позивачу внаслідок

неповернення товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 18618 грн., у тому

числі обладнання та інвентар, загальною вартістю 8498 грн., особисті речі

позивача, вартістю 9120 грн. та продукти харчування, на загальну суму 1000 грн,

які знаходилися в орендованому позивачем магазині, суд вважає за необхідне

зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи,

26.10.2004р. Орендодавець самовільно увійшов до приміщення магазину та здійснив

обстеження об'єкту оренди, за наслідками якого представниками відповідача було

складено акти, якими було зафіксовано залишки товарно-матеріальних цінностей,

що знаходилися у зазначених приміщеннях. Як було зазначено по тексту рішення

вище,  Комінтернівською районною спілкою

споживчих товариств за відсутності позивача або уповноваженої нею особою було

фактично виселено СПД ОСОБА_2  з цього

приміщення  та приміщення магазину було

закрито.  Зазначені дії  були вчинені відповідачем без відома

позивача, за відсутності жодних законних підстав на вчинення цих дій.

За приписами ст. 28 України “Про

оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992р. №2269-ХІІ (в редакції

Закону України від 14.03.1995р. N 98/95-ВР), які підлягають застосуванню і у

даному випадку, орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане

ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством

щодо захисту права власності.  Орендар може зажадати повернення орендованого

майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним,

відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи

орендодавця.

Враховуючи викладене, суд оцінює

зазначені дії Комінтернівської райспоживспілки з самовільного проникнення до

приміщення орендованого позивачем   як

неправомірні, такі, що порушують  права

Орендаря. Фактично саме зазначена протиправна поведінка відповідача призвела до

виникнення між сторонами  конфліктної ситуації

та змусила позивача звернутися за захистом своїх прав у судовому порядку.

Відповідно до акту № 1 від

26.10.2004р. Комінтернівської райспоживспілки 

на час обстеження вказаного майна у 

приміщенні магазину знаходилися залишки продуктів на загальну суму

445,10 грн., а також малоцінний інвентар, належний позивачу: магнітофон „Маяк”,

6 білих дерев'яних столів, 8 стільців поліетиленових, 8 скляних стаканів,

фарфорові кофейні  чашки у кількості 16

одиниць. При цьому, за переконанням суду, 

вказаний акт, складений в односторонньому порядку, не може безумовно

свідчити про знаходження у спірному приміщенні лише вказаних

товарно-матеріальних цінностей.

Як вбачається з документів, наданих

позивачем до заяви про уточнення позовних вимог від 17.11.2008р., з метою

здійснення підприємницької діяльності  у

орендованих приміщеннях СПД ОСОБА_2 було придбано 8 скатертин вартістю 120

грн., 25 м портьєрних завіс вартістю 450 грн., струнні карнизи  у кількості 2 одиниць вартістю 36 грн., посуд

на загальну суму 1200 грн., 12 табуреток вартістю 192 грн, 3 столи пластмасові

вартістю 375 грн, пластикова  бочка для

води вартістю 225 грн., 6 дерев'яних столів вартістю 900 грн., а також продукти

харчування на загальну суму 1000 грн. Також позивачем на умовах оренди від

товариства з обмеженою відповідальністю „Лузанівка” було отримано пивну

установку вартістю 5000 грн.  Крім того,

за твердженням  позивача, в орендованому

приміщенні знаходилися особисті речі СПД ОСОБА_2, а саме: холодильник „Днепр”

вартістю 400 грн., газова плита вартістю 250 грн., електроплита вартістю 70

грн., електродуховка вартістю 110 грн., електронагрівач  вартістю 340 грн., бідон алюмінієвий вартістю

370 грн., магнітофон „Маяк” вартістю 4200 грн., підсилювачі вартістю 2800грн.,

дві колонки вартістю 1300 грн.

Однак, незважаючи на вимоги

позивача відповідачем  зазначене майно

повернуто не було. Більш того, як вбачається з пояснень представника

відповідачів на теперішній час майно взагалі зникло.

Відповідно до вимог ст. 387 ЦК

України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без

відповідної правової підстави заволоділа ним. 

При цьому, за змістом ст. 1213 глави 83 „Набуття, збереження майна без

достатньої правової підстави” ЦК України, положення якої застосовуються і до

вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння,  набувач зобов'язаний повернути потерпілому

безпідставно набуте майно в натурі.  У

разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується

його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про

повернення майна. У відповідності до положень ст. 1214 ЦК України з часу, коли

ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої

правової підстави вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК

України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як

на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та

іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які

фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку

встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і

заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного

вирішення господарського спору.

При цьому, наявними у матеріалах

справи документами, у тому числі актом 

обстеження об'єкту оренди № 1 від 26.10.2004р., складеним представниками

відповідача, та первинними документами на придбання СПД ОСОБА_2 товарно-матеріальних

цінностей,  підтверджується факт

знаходження у спірних приміщеннях залишків продуктів на загальну суму 445,10

грн., а також малоцінного інвентаря, належного позивачу: магнітофону „Маяк”, 6

білих дерев'яних столів, 12 пластикових табуреток, 8 скляних стаканів,

фарфорові кофейні  чашки у кількості 16

одиниць, 8 скатертин, 25 м портьєрних завіс, струнні карнизи  у кількості 2 одиниць, 3 столи пластмасові,

пластикової  бочки для води, а також

орендованої позивачем пивної установки. Загальна вартість зазначеного майна, за

виключенням магнітофону,  складає 7800,10

грн. При цьому, слід зазначити, що вартість магнітофону у розмірі 4200 грн.

позивачем з дотриманням вимог ст.32, 33 ГПК України суду доведено не було.

Виходячи із змісту положень ЦК

України від 16.01.2003р.  № 435-IV,

чинним законодавством України встановлена єдина підстава цивільно-правової

відповідальності за завдані учаснику цивільно-правових відносин збитки -це

правопорушення, до складу якого входять, зокрема, елементи об'єктивної сторони

правопорушення, яка складається із збитків (упущеної вигоди); протиправної

поведінки особи, яка порушила зобов'язання та причинного зв'язку між ними;

елементи суб'єктивної сторони, зокрема, вини особи, яка порушила зобов'язання.

Факт самовільного проникнення  представників Комінтернівської

райспоживспілки  до приміщення магазину

покладає відповідальність за втрату майна, яке належало  позивачу, на Орендодавця.

Враховуючи викладене, суд оцінює

позовні вимоги СПД ОСОБА_2 в частині 

стягнення з відповідача збитків внаслідок неповернення

товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 18618 грн., у тому числі

обладнання та інвентарю, загальною вартістю 8498 грн., особистих речей

позивача, вартістю 9120 грн. та продуктів харчування, на загальну суму 1000 грн.,

які знаходилися в орендованому позивачем магазині, як обґрунтовані та

доведеними в частині стягнення вартості майна, зазначеного по тексту рішення

вище,  у розмірі  7800,10 грн.

Проаналізувавши  вимоги про стягнення з Комінтернівської

районної спілки споживчих товариств моральної шкоди у розмірі 1700 грн., суд

вважає за необхідне звернутися до відповідних положень діючого законодавства

України, якими врегульовані спірні питання.

Згідно із ст. 225 Господарського

кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка

допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, матеріальна

компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В свою чергу, статтею 1167

Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або

юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю,

відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім

випадків, встановлених частиною другою цієї статті, а саме: 1) якщо шкоди

завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи

внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній

особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до

кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу

тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання,

незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або

виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до  ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1)

у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з

каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких

фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,

членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична

особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у

приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної

або юридичної особи.

Пунктами 3, 5, 9 Постанови Пленуму

Верховного Суду України від 31.03.1995р. “Про судову практику в справах про

відшкодування моральної (немайнової) шкоди” визначено, що під моральною шкодою

слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних

страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі

незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної

(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань

(фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових

втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших

обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених

змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової

репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану,

добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування

інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із

засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до загальних

підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при

вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність

причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини

останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим

підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або

втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю)

вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач

оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші

обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стаття 33 Господарського

процесуального кодексу України зобов'язує сторони доводити ті обставини, на які

вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Як випливає з

положень Цивільного кодексу України позивач у справі про стягнення моральної шкоди

повинен довести факти, з якими закон пов'язує настання відповідальності за

завдану моральну шкоду.

За переконанням позивача, такими

фактами є неправомірні дії відповідача  з

самовільного проникнення до орендованого приміщення, що призвело у тому числі до

зникнення майна відповідача. Враховуючи хворобливий стан позивача, наведені дії

Комінтернівської райспоживспілки погіршили стан її здоров'я та завдали глибоких

моральних страждань.

Проаналізувавши наведені матеріали

справи, суд доходить висновку, що позивачем з дотриманнями вимог ст. ст. 32, 33

ГПК України було належним чином доведено факти, з якими закон пов'язує настання

відповідальності за завдану моральну шкоду. При цьому, суд вважає обґрунтованою

і оцінку позивача розміру моральної шкоди у сумі 1700 грн.

Враховуючи наявність усіх елементів

об'єктивної та суб'єктивної сторони, суд оцінює позовні вимоги про стягнення

з  Комінтернівської районної спілки

споживчих товариств моральної шкоди у розмірі 1700 грн. правомірними та

обґрунтованими, у зв'язку з чим, підлягаючими задоволенню.

Підсумовуючи наведене, позовні

вимоги СПД ОСОБА_2 слід задовольнити в частині 

визнання недійсним  договору

оренди магазина „Сільгоспродукти” від 23.07.2003р., стягнення  з Комінтернівської районної спілки споживчих

товариств 7800,10 грн. збитків та моральної шкоди у розмірі 1700 грн.

          При цьому, враховуючи, що позивачем

не було заявлено жодних позовних вимог до дочірнього підприємства „Заготівельна

контора Комінтернівської 

райспоживспілки”, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору між

СПД ОСОБА_2  та  дочірнім підприємством „Заготівельна контора

Комінтернівської  райспоживспілки”,

Згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України

господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Підсумовуючи вищезазначене,

приймаючи до уваги відсутність предмету спору між вказаними особами, суд

вважає, що провадження у даній справі за позовом суб'єкта

підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 до дочірнього підприємства

„Заготівельна контора Комінтернівської райспоживспілки” підлягає припиненню

відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Судові витрати по держмиту, витрати

на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на  Комінтернівську районну спілку споживчих

товариств згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК

України.

Керуючись

ст.ст. 23, 203, 215, 256 - 258, 261, ст.ст. 525, 526, 761, 762, 776, 1167,

1212, 1213, 1214  ЦК України, ст. ст. 32,

33, 44, 49,  п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст.

82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсним договір

оренди магазина „Сільгоспродукти” від 23.07.2003р., укладений між суб'єктом

підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 та Комінтернівською

районною спілкою споживчих товариств.

3.          Стягнути з Комінтернівської

районної спілки споживчих товариств /67500, 

Одеська область, смт Комінтернівське, вул. Центральна, 48, п/р 260002312

ООФ АППБ „Аваль” м. Одеси, МФО 328351, код ЄДРПОУ 01761557/ на користь

суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 /АДРЕСА_1,

ідентифікаційний код НОМЕР_1 / збитків на загальну суму 7800 грн. 10 коп. / сім

тисяч вісімсот грн.. 10 коп./, моральної шкоди у розмірі 1700 грн. /одна тисяча

сімсот грн.. 00 коп./, 180 грн. 00 коп. /сто вісімдесят грн.. 00 коп. /

-державного мита, 78 грн. 66 коп. /сімдесят вісім грн.. 66 коп. / -витрат на

ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

4.          Стягнути з суб'єкта

підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 /АДРЕСА_1, ідентифікаційний

код НОМЕР_1 / до державного бюджету України через управління Держказначейства в

Одеській області на код бюджетної класифікації 22090200, п/р 31117095600008 в

управлінні Держказначейства в  Одеській

області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460 суму недоплаченого державного мита у

розмірі  441 грн. 22 коп. / чотириста

сорок одна грн.. 22 коп. /. Наказ видати.

5.          Припинити провадження у справі за

позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи

ОСОБА_2 до дочірнього підприємства „Заготівельна контора Комінтернівської  райспоживспілки”.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК

України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

      Рішення підписане 19.12.2008р.

Суддя                                                       

                               Желєзна С.П.