Постанова

від 24.02.2009 по справі 16/94-08-2622

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"24" лютого 2009 р.

Справа № 16/94-08-2622

          Одеський

апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мишкіної

М.А.

                    суддів Сидоренко

М.В.

                                Таценко Н.Б.

при секретарі судового засідання

Скуділо О.В.

за участю представників сторін:

від позивача -ОСОБА_1; ОСОБА_2 - по

довіреності;

від відповідача

-Іванюк Л.М. - по довіреності

Розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну скаргу Комінтернівської районної спілки

споживчих товариств

на рішення господарського суду Одеської

області від 17.12.2008р.

по справі №16/94-08-2622

за позовом Суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

до відповідачів:

1. Комінтернівської районної спілки споживчих товариств;

2.

Дочірнього підприємства “Заготівельна контора Комінтернівської райспоживспілки”

про визнання договору оренди

недійсним, зобов'язання повернути майно та стягнення 42422грн. збитків та

моральної шкоди у розмірі 1700грн.

(сторони та суть спору зазначаються

згідно рішення суду)

          Сторони належним чином повідомлені

про час та місце судового засідання.

          У судовому засіданні 24.02.2009р.

згідно ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину

постанови.         

Встановив:

          У червні

2008р. Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1(надалі

-позивач, СПД ОСОБА_1) звернулась до господарського суду Одеської області з

позовом до Комінтернівської районної спілки споживчих товариств (надалі

-відповідач, Райспоживспілка, КРССТ) про визнання договору оренди б/н від 23.07.2003р.,

укладеного між позивачем та Райспоживспілкою в особі голови правління ОСОБА_3,

недійсним; зобов'язання відповідача повернути позивачеві в повному обсязі

згідно з актом №1 від 26.10.2004р. незаконно вивезене з орендованого  магазину “Сільгосппродукти” майно, продукти

та інше. Обґрунтовуючи позовні вимоги, СПД ОСОБА_1 вказала на відсутність у

голови правління Райспоживспілки права підписувати договір оренди магазину

“Сільгосппродукти” по вул. Центральній, 57 в смт. Комінтернівське, який

належить ДП “Заготівельна контора”, що відповідно до ст.ст.227, 230 ЦК України,

ст.207 ГК України є підставою для визнання договору недійсним; вивезення у

жовтні 2004р. з орендованого магазину продуктів, напоїв, тютюнових виробів та

іншого майна без відома та участі СПД ОСОБА_1

          Ухвалою господарського суду Одеської

області від 18.08.2008р. до участі у справі в якості іншого відповідача

залучено Дочірнє підприємство “Заготівельна контора Комінтернівської

райспоживспілки”.

          В ході розгляду справи СПД ОСОБА_1

неодноразово уточнювала позовні вимоги, остаточно виклавши їх в наступній

редакції: стягнути з Райспоживспілки 42422грн. збитків, 1700грн. моральної

шкоди та визнати недійсним договір оренди від 23.07.2003р. В обґрунтування

уточнених позовних вимог СПД ОСОБА_1 посилалась на ст.ст.215, 216, 227, 230,

1166 ЦК України, ст.ст.208, 216, 217 ГК України, спричинення відповідачем як

винною у вчиненні недійсного правочину особою збитків, що складаються з

витрат позивача, пов'язаних з закупівлею будівельних матеріалів та проведенням

ремонтних робіт; неповерненням обладнання, інвентаря, особистих речей та

продуктів харчування, що знаходились в орендованому магазині; витрат на

отримання дозволу на торгівлю та санітарно-епідеміологічне обстеження, орендної

плати та плати за електроенергію; заподіянні позивачу моральної шкоди, яка

полягає в завданні Райспоживспілкою матеріальних збитків самовільним закриттям

орендованого магазину, перенесенні моральних страждань, що негативно вплинули

на стан здоров'я позивачки, порушенні повсякденної нормальної життєдіяльності

та життєвих зв'язків, втраті ділової репутації СПД ОСОБА_1

          Рішенням господарського суду

Одеської області від 17.12.2008р. (суддя Желєзна С.П.) позов задоволено

частково; визнано недійсним договір оренди магазина “Сільгосппродукти” від

23.07.2003р., укладений між Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною

особоюОСОБА_1 та Комінтернівською районною спілкою споживчих товариств;

стягнуто з відповідача на користь позивача збитки на загальну суму 7800,10грн.,

моральну шкоду у розмірі 1700грн., 180грн. державного мита та 118грн. витрат на

ІТЗ судового процесу; стягнуто з позивача до державного бюджету України

недоплачене держмито у розмірі 441,22грн.; провадження у справі за позовом СПД

ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства “Заготівельна контора Комінтернівської

райспоживспілки” припинено за відсутністю предмету спору (п.1-1 ст.80 ГПК

України).

          Рішення суду обґрунтоване наступним:

право позивача підлягає захисту за ч.5 ст.267 ЦК України, оскільки причини

пропуску строку позовної давності (тривала хвороба) суд визнав поважними;

відповідно до Статуту ДП “Заготівельна контора Комінтернівської

райспоживспілки” останнє створене Райспоживспілкою та є її власним

підприємством, якому на праві оперативного управління по акту приймання

передачі 09.04.2002р. був переданий магазин “Сільгосппродукти”; Райспоживспілка

мала повноваження розпоряджатися спірним магазином, закріпленим на праві

оперативного управління за ДП “Заготівельна контора Комінтернівської райспоживспілки”

відповідно до ст.137 ГК України; договір оренди визнаний судом недійсним на

підставі ст.48 ЦК УРСР, ст.ст.203 ч.1, 215 ч.1 ЦК України, оскільки на час

укладення договору оренди у Райспоживспілки були відсутні правовстановлюючі

документи на магазин, отже було відсутнє і право передачі його в оренду

відповідно до ст.4 Закону України “Про власність”, ст.761, 331 ЦК України;

свідоцтво про право власності на будівлю магазину було видано Райспоживспілці

лише 29.08.2008р.; позовні вимоги про стягнення витрат, пов'язаних з виконанням

ремонтних робіт є безпідставними з огляду на ч.1 ст.776 ЦК України та п.10

договору оренди, яким передбачений обов'язок позивача здійснювати поточний

ремонт орендованого приміщення; витрати, пов'язані з отриманням дозволу на торгівлю,

санітарно-епідеміологічним обстеженням та погодженням асортименту продукції не

є збитками у розумінні ст.22 ЦК України, оскільки не пов'язані з протиправною

поведінкою заподіювача; правові підстави для повернення позивачу орендних

платежів та плати за електроенергію в якості наслідків недійсності правочину

відсутні, оскільки зобов'язання за договором найму можуть бути припинені лише

на майбутнє; за приписами ст.28 Закону України “Про оренду державного та

комунального майна” дії Комінтернівської райспоживспілки з самовільного

проникнення до орендованого позивачем приміщення за відсутності представників

позивача та законних підстав є неправомірними; факт знаходження у магазині

залишків товарно-матеріальних цінностей, які не були повернуті відповідачем позивачу,

підтверджується актом обстеження об'єкту оренди №1 від 26.10.2004р. та

первинними документами СПД ОСОБА_1; вимоги про стягнення збитків внаслідок

неповернення товарно-матеріальних цінностей обґрунтовані та доведені позивачем

на суму 7800,10грн., підлягають стягненню з відповідача на підставі ст.ст.387,

1213, 1214 ЦК України; позивач належним чином довів факт заподіяння моральної

шкоди з урахуванням приписів ст.ст.23, 25, 1167 ЦК України та обґрунтовано

оцінив розмір заподіяної шкоди; оскільки до ДП “Заготівельна контора

Комінтернівської райспоживспілки” позовних вимог не заявлено, провадження в цій

частині припинено відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

          Не погодившись з рішенням суду, Комінтернівська

районна спілка споживчих товариств звернулась до Одеського апеляційного

господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення

господарського суду Одеської області від 17.12.2008р. скасувати та матеріали

направити у той же суд для розгляду іншим суддею (з урахуванням уточнень до апеляційної

скарги).

          В обґрунтування своїх вимог

Райспоживспілка посилається на відсутність порушень при укладенні договору

оренди від 23.07.2003р.; ненаділення ДП “Заготівельна контора Комінтернівської

райспоживспілки” правом здійснювати оренду основних засобів згідно п.3.1.

Статуту ДП; надання СПД ОСОБА_1 при підписанні договору оренди в безоплатне

користування товарно-матеріальних цінностей на суму 7440грн., які досі не

повернуті; помилковість висновку суду щодо неналежності на праві власності магазину

“Сільгосппродукти” Райспоживспілці, та неврахування судом, що остання у своїй

діяльності керується Законами України “Про споживчу кооперацію” та “Про

кооперацію”; надуманість та непідтвердженість належними доказами завдання

позивачеві матеріальних збитків на суму 7800,10грн. та моральної шкоди в

розмірі 1700грн.; відсутність вини з боку відповідача у завданні шкоди СПД

ОСОБА_1; протиправне відхилення судом твердження відповідача про сплив позовної

давності.

          У відзиві на апеляційну скаргу

СПД ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення, рішення господарського суду

Одеської області просить залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог

зазначає про ненадання до суду Райспоживспілкою документів, що посвідчували би

право власності останньої на магазин “Сільгосппродукти” під час укладення

договору оренди; правомірне відхилення судом клопотання відповідача про

застосування терміну позовної давності на підставі ч.3 ст.258 ЦК України,

оскільки договір оренди укладений з умисним введенням в оману стосовно власника

магазину; фактичне виселення позивача з приміщення магазину, що свідчить про

одностороннє розірвання договору оренди всупереч ст.188 ГК України; відсутність

у матеріалах справи належним чином оформленого акту передачі майна відповідача

СПД ОСОБА_1; обґрунтування позивачем заподіяння моральної шкоди та її розміру в

уточненнях до апеляційної скарги, що були вручені відповідачу в судовому

засіданні.

          В засіданні суду апеляційної

інстанції представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги,

уточнивши, що за результатами апеляційного перегляду оскаржуваного рішення

просив суд скасувати його та постановити нове рішення про відмову у задоволенні

позову СПД ОСОБА_1

          СПД ОСОБА_1 та її представник проти

задоволення апеляційної скарги заперечували з підстав законності та

обґрунтованості рішення місцевого господарського суду.

          Перевіривши матеріали справи,

правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і

процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним

висновків суду, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія

суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з

наступного.

          Судом

апеляційної інстанції встановлено, що Комінтернівська районна спілка споживчих

товариств є власником будівлі магазину “Сільгосппродукти” по вул.Центральній,

57 у смт.Комінтернівське Комінтернівського району Одеської області, що

підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29.08.2008р.

ЯЯЯ №391053.

          Згідно наданого суду апеляційної

інстанції витягу з рахунку №10 “Основні засоби” за підписом голови правління

Райспоживспілки та головного бухгалтера магазин “Сільгосппродукти” станом на

09.04.2002р. обліковувався на балансі Райспоживспілки (інвентарний номер 15).

          Згідно наявного в матеріалах справи

акту приймання-передачі основних засобів від 09.04.2002р. приміщення магазину

було передане Райспоживспілкою Дочірньому підприємству “Заготівельна контора

Комінтернівської райспоживспілки”, котре за п.п.1.1. Статуту останнього було

створено відповідачем і є його власним підприємством.

          23.07.2003р. між КРССТ таОСОБА_1 був

укладений договір оренди магазину “Сільгосппродукти”, предметом  котрого є передача Райспоживспілкою позивачці

в оперативну оренду приміщення магазину “Сільгосппродукти” в

смт.Комінтернівське, Одеська область, вул.Центральна, з метою використання

Орендарем приміщення разом з обладнанням, що там знаходилось, для торгівлі

продтоварами з кафетерійним відділом громадського харчування.

          Строк оренди встановлений до

23.07.2004р. з можливістю автоматичної пролонгації на той же термін за

відсутності заяви будь-якої сторони за 30 днів до його закінчення.

          За п.4 договору оренди Орендодавець

має право на розірвання договору в односторонньому порядку у випадку порушення

Орендарем одного з пунктів договору, особливо п.п.3.3., 3.4., 3.5., 3.6., 3.7.

(своєчасна сплата орендної плати у розмірі 250грн. щомісячно, сплата спожитої

електроенергії, тощо).

          23.07.2003р. КРССТ передало, а

ОСОБА_1 прийняла в оренду приміщення магазину з основними засобами

(обладнанням), про що було складено відповідний Акт приймання-передачі.

          ОСОБА_1 зареєстрована як суб'єкт

підприємницької  діяльності -фізична

особа Суворовською райадміністрацією виконкому Одеської  міської ради 25.11.2002р. (ідентифікаційний

номер НОМЕР_1), отже враховуючи укладення 23.07.2003р. договору оренди з метою

використання приміщення магазину для здійснення торгівельної діяльності та

організації громадського харчування, тобто для ведення господарської

діяльності, орендарем за цим договором є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 При

цьому, апеляційний господарський суд також бере до уваги в цій частині

преюдиційний характер ухвали Комінтернівського районного суду Одеської області

від 26.04.2007р. по цивільній справі №2-741, якою закрито провадження у справі

за позовом Райспоживспілки до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором

оренди від 23.07.2003р. за непідвідомчістю спору загальному суду і встановлений

факт укладення цього договору ОСОБА_1 як суб'єктом підприємницької

діяльності-фізичною особою.

          Як вбачається з матеріалів справи та

пояснень позивача, СПД ОСОБА_1 за власні кошти був проведений поточний ремонт орендованого

приміщення на загальну суму 19026,3грн. (за розрахунком позивача); також за

твердженням позивача нею був завезений малоцінний інвентар, а саме: пивна

установка, належна СПД ОСОБА_1 на умовах оренди, 8 скатертин, 8 завіс, струнні

карнизи у кількості 2 одиниць, посуд на загальну суму 1200грн., 12 табуреток, 3

столи пластмасові, пластикова бочка для води, 6 дерев'яних столів.

          У зв'язку з відсутністю заяви

жодної  з сторін договору оренди після

23.07.2004р. його дія була автоматично продовжена на той же строк, тобто до

23.07.2005р.

          Як стверджує КРССТ і не спростовано

СПД ОСОБА_1, протягом дії договору оренди (до 26.10.2004р.) позивачка не у

повному обсязі сплачувала орендну плату згідно з умовами договору оренди (по

250грн. щомісячно готівкою у касу Райспоживспілки). Відповідно до наявних в

матеріалах справи та наданих СПД ОСОБА_1 копій квитанцій до прибуткових касових

ордерів нею було сплачено орендної плати з серпня 2003 року по вересень 2004

року на загальну суму 1100грн.; крім того, Райспоживспілка підтверджує, що в

рахунок орендної плати були зараховані 655грн. за Актом виконаних робіт на суму

1309грн. За вказаний період за умовами договору оренди належало до сплати

3500грн. (250грн. х 14 місяців). При цьому не знаходять об'єктивного

підтвердження в матеріалах справи посилання позивачки на усні домовленості з

головою правління КРССТ про зарахування усіх виконаних робіт по ремонту та

переобладнанню приміщення магазину в рахунок орендної плати.

          У зв'язку з наведеними обставинами

26.10.2004р. комісія КРССТ в присутності продавця орендованого магазину

“Сільгосппродукти” Прудка Д.Ю. та за її підписом провели опис наявних

товарно-матеріальних цінностей, про що 

складено та підписано Акт №1, де зазначається, що опис проведено у

зв'язку з заборгованістю по орендній платі та спожитій електроенергії та

невиконанням вимог Орендодавця про її погашення. Актом фіксується наявність в

магазині товарно-матеріальних цінностей на суму 445,10грн. та малоцінного

інвентаря Орендаря.

          Актом №2 від 26.10.2004р., підписаним членами

комісії КРССТ та продавцем Прудка Д.Ю., зафіксовані показання електролічильника

в приміщенні магазину “Сільгосппродукти”.

          26.10.2004р. приміщення магазину було

опломбовано Комінтернівською райспоживспілкою, про що у той же день ОСОБА_1

була повідомлена телеграмою (т.1, а.с.53), надісланою відповідачем.          В телеграмі повідомлялось, що у

зв'язку з несплатою заборгованості приміщення магазину та бару опломбоване, та пропонувалось

ОСОБА_1 забрати матеріальні цінності.

          15.11.2004р. СПД ОСОБА_1 звернулась

до прокуратури Комінтернівського району Одеської області зі скаргою на

неправомірні дії голови правління КРССТ ОСОБА_3 і вчинення перешкод у

користуванні орендованим приміщенням, зокрема, шляхом закриття магазину

27.10.2004р. Скарга прокурору (т.1, а.с.26) не містила жодних посилань на

зникнення товарно-матеріальних цінностей та інвентаря, належного позивачці,

після опломбування магазину Райспоживспілкою.

          В той же час,

в матеріалах справи наявні Акти, складені ОСОБА_1 з комісією з чотирьох осіб,

датовані 01.11.2004р., з переліком особистого майна позивачки, яке

нібито знаходилось в приміщенні орендованого магазину на суму 16771грн. та

15889,80грн. (т.2, а.с.2, 3); разом з іншими документами ці докази були надані

суду першої інстанції з заявою про уточнення позовних вимог від 29.09.2008р.

          У відповіді

прокурора Комінтернівського району Одеської області від 23.11.2004р. ОСОБА_1

роз'яснено, що цивільно-правовий спір, що виник, вирішується в судовому

порядку.

          Через тривалий час (у червні 2008р.)

СПД ОСОБА_1 звернулась до господарського суду з позовом, вимоги якого

уточнювались в ході розгляду справи, про визнання  договору оренди недійсним, стягнення своїх

витрат, пов'язаних з ремонтом магазину та одержанням дозволу на торгівлю, як

збитків, завданих Комінтернівською райспоживспілкою, винною у неправомірній

передачі в оренду неналежного їй на праві власності майна і введені Орендаря в

оману; збитків у зв'язку з неповерненням та зникненням з приміщення

магазину належного ОСОБА_1 майна, та моральної шкоди, у розмірі та на

підставах, зазначених вище по тексту описової частини постанови суду

апеляційної інстанції.

          Місцевий господарський суд частково

задовольнив позов СПД ОСОБА_1, визнавши недійсним договір оренди від

23.07.2003р. на підставі ст.48 ЦК УРСР у зв'язку з його невідповідністю вимогам

законодавства (ст.4 Закону України “Про власність”), та стягнувши з КРССТ на

користь позивачки 7800грн. з 18618грн. заявлених до стягнення збитків від

неповернення відповідачем на вимогу Орендаря належного їй майна (особистих

речей, продуктів харчування, малоцінного інвентаря, тощо) на підставі

ст.ст.387, 1213, 1214 ЦК України.

          Щодо стягнення заподіяних збитків,

місцевий господарський суд виходив з того, що Райспоживспілка діяла незаконно,

вчинивши “самовільне проникнення” у орендоване приміщення, фактично виселила

СПД ОСОБА_1 з приміщення магазину та закрила його, що є порушенням прав

Орендаря і підставою для звернення його до суду за захистом порушених прав.

          Проте, колегія суддів не

погоджується з мотивами та підставами задоволення позову в оскаржуваному

судовому рішенні і вважає, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані

обставини, що мають значення для справи, наведені судом висновки не

відповідають обставинам справи, а факти, які суд визнав встановленими, не

доведені належними і допустимими доказами, що у сукупності зумовило неправильне

застосування судом норм матеріального права.

          Насамперед, колегія суддів не вбачає

підстав для визнання договору оренди від 23.07.2003р. недійсним відповідно до

положень ст.215 ЦК України та ст.48 ЦК УРСР, чинній на момент укладення

оспореної угоди.

          Дійсно, позивач як сторона

договору оренди має право заперечити його дійсність на підставах, встановлених

законом (ч.3 ст.215 ЦК України), проте застосування такого способу захисту

порушеного права (п.2 ч.2 ст.16 ЦК України) не позбавляє СПД ОСОБА_1 обов'язку

доводити наявність порушених прав у зв'язку з укладенням оспорюваного

правочину, позаяк за змістом ч.ч.1,2 ст.15 ЦК України тільки порушене (не

визнане, оспорене) право або інтерес підлягає судовому захисту.

          Натомість, обставини справи свідчать,

що саме дострокове припинення договору оренди 26.10.2004р. за ініціативою

Райспоживспілки, намагання останньої стягнути з СПД ОСОБА_1 заборгованість по

орендній платі та спожитій електроенергії в судовому порядку (спочатку -в

Комінтернівському райсуді, а в подальшому -шляхом звернення до господарського

суду ДП “Заготівельна контора Комінтернівської райспоживспілки” про стягнення

2362,04грн. (т.1, а.с.28-35) передували ініціюванню ОСОБА_1 судового спору у

червні 2008р. на предмет оспорення дійсності договору оренди.

          Таким чином, саме дострокове

припинення договору оренди, а не його укладення Райспоживспілкою за відсутності

права розпоряджатись майном, вплинуло на формування думки позивача стосовно

порушення її прав як Орендаря, тому оспорення договору оренди позивачем з

мотивів неналежності його на праві власності відповідачу станом на 23.07.2003р.

слід розцінювати як спробу повернути понесені витрати на облаштування та

поточний ремонт орендованого магазину з покладенням на відповідача

відповідальності як на винну у визнанні договору недійсним особу за ч.2 ст.216

ЦК України, що виступає підставою позовних вимог за змістом позовної заяви

та усіх наступних уточнень до неї.                              Враховуючи, що

оспорення договору оренди в судовому порядку ініційоване саме СПД ОСОБА_1, а

припинення його дії жодним чином не пов'язане з передачею його в оренду

відповідачем без належним чином оформленого права власності, суд апеляційної

інстанції дійшов висновку про безпідставність відповідної частини позовних

вимог.

          Слід також зазначити, що підставою

визнання договору оренди недійсним у зв'язку з відсутністю у Райспоживспілки

права власності на приміщення магазину станом на 23.07.2003р. позивач

вказував його невідповідність ст.227 ЦК України, котра на момент укладення

правочину не діяла (з 01.01.2004р. набрав чинності ЦК України від 16.01.2003р.)

і взагалі розповсюджується на правочини, укладені юридичною особою без

відповідного дозволу (ліцензії), тобто регулює зовсім інші випадки укладення

правочинів, не пов'язані з наявністю речових прав юридичної особи на майно.

          Місцевий господарський суд в

порушення ч.1 ст.83 ГПК України без клопотання позивача вийшов за межі підстав

заявлених позовних вимог, визнавши недійсним договір оренди на підставі ст.48

ЦК УРСР у зв'язку з  невідповідністю

вимогам ст.4 Закону України “Про власність”.

          Непідтвердженість права власності

Райспоживспілки на будівлю магазину на момент укладення договору оренди від

23.07.2003р. в порядку, передбаченому Тимчасовим положенням про порядок

реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом  Міністерства юстиції України від 07.02.2002р.

№7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України  18.02.2002р. за №157/6445, (тобто відсутність

реєстрації права власності), за переконанням колегії суддів не може бути

підставою для визнання укладеного Райспоживспілкою договору оренди недійсним,

позаяк до передачі на баланс ДП “Заготівельна контора Комінтернівської

райспоживспілки” спірна будівля знаходилась на балансі КРССТ і в матеріалах

справи відсутні докази того, що будь-яка особа не визнає або оспорює право

власності Райспоживспілки.

          Фактично такою особою виступає сама

СПД ОСОБА_1 не надаючи жодного доказу щодо належності спірної будівлі на праві

власності станом на  23.07.2003р. іншій

особі та незаконності розпорядження нею Райспоживспілкою.

          Відповідно п.п. “и” п.7 Статуту

Комінтернівської райспоживспілки одним з видів діяльності відповідача є здача в

оперативну оренду нерухомості, обладнання, іншого майна, а за п.43 цього

Статуту Райспоживспілка володіє, користується і розпоряджається належним їй

майном, реалізує права власника через свої органи управління, у т.ч. через

правління Райспоживспілки.

          Згідно ч.ч.1, 4 ст.8 Закону України

"Про споживчу кооперацію" споживчі товариства можуть на добровільних

засадах об'єднуватися в місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств

України, і мають право вільного виходу з них; взаємовідносини між споживчими

товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах; товариства можуть

делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій;

спілка визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу не

заборонену чинним законодавством діяльність з дня її державної реєстрації; вона

не відповідає за зобов'язаннями споживчих товариств і не має щодо них

розпорядчих функцій.

          Відповідно до ст.9 цього Закону

власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності; вона

складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм

підприємств і організацій та їх спільної власності; кожний член споживчого

товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами

обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів;

володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації

здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих

товариств та їх спілок; власністю споживчих товариств є засоби виробництва,

вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення

статутних завдань; споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки,

споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно

відповідно до цілей їх діяльності; власність споживчих товариств утворюється з

внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції,

послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним

законодавством; власність спілок споживчих товариств створюється з майна,

переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності

підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої

діяльності; об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у

спільному володінні споживчих товариств та спілок; їх частка у власності визначається

взаємними угодами; суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени

споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і

організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається

відповідними статутами.

          У статті 10 встановлюється, що

власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави

і охороняється законом нарівні з іншими формами власності; забороняється

відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх

статутною діяльністю; майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано,

передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування

членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям,

трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів,

конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ним органів.

          Згідно п.п.30 Статуту

Комінтернівської райспоживспілки правління є виконавчо-розпорядчим органом райспоживспілки,

здійснює керівництво і контроль за поточною господарською діяльністю

райспоживспілки; за п.33 Статуту голова правління райспоживспілки може без

довіреності укладати від імені райспоживспілки угоди.

          Положення щодо власності райспоживспілки

містяться в розділі ІV Статуту відповідача, де у п.39 зазначено , що

райспоживспілці належить на праві власності як юридичній особі майно, необхідне

для здійснення статутних завдань; п.43 Статуту встановлено, що райспоживспілка

володіє, користується,  розпоряджається

належним їй майном; реалізує права власника через свої органи управління

(конференція, Рада, правління) відповідно до їх компетенції згідно з

законодавством України, нормативними актами Укоопспілки та Статутом.

          На момент укладення договору оренди

правовий режим майна колективної форми власності визначався ст.ст.20-30 Закону

України "Про власність".

          Відповідно до ст.30 цього Закону

колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається

об'єктами власності, які йому належать; право колективної власності здійснюють

вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо);

окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути

покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.

          За положеннями ст.328 ЦК України

право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із

правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не

випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена

судом.

          Рішенням Конституційного суду України

від 11.11.2004р. №16-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Центральної

спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1

статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу

кооперацію", частини четвертої статті 37 Закону України "Про

кооперацію" (справа про захист права власності організацій споживчої

кооперації) ухвалено, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 1

статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України "Про споживчу

кооперацію", частини четвертої статті 37 Закону України "Про

кооперацію" в контексті частини четвертої статті 13, частини четвертої

статті 41 Конституції України і в системному зв'язку із статтею 48 Закону

України "Про власність", статтею 328 Цивільного кодексу України слід

розуміти так, що: - власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у

відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої

кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього

майна; - недоторканність власності споживчої кооперації передбачає забезпечення

здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони

будь-яких порушень права на його майно, неприпустимості вчинення інших дій

всупереч законним інтересам власника. Примусове відчуження об'єктів власності

може бути застосоване лише за умов і в порядку, визначених Конституцією та

законами України; - гарантії недоторканності власності споживчої кооперації

реалізуються шляхом державного захисту її права власності, передусім

визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних

дій, зокрема, з боку фізичних чи юридичних осіб, забезпечення стабільності

правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту

всіх форм власності; - право власності споживчої кооперації, набуте незалежно

від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає

державному захисту нарівні з правами інших суб'єктів права власності. Вирішення

спорів, що виникають між організаціями споживчої кооперації та іншими

підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами стосовно

конкретних об'єктів власності, в тому числі майнових ринкових комплексів

споживчої кооперації, є компетенцією судів загальної юрисдикції.

          В матеріалах справи відсутні докази

неправомірності набуття відповідачем права власності на будівлю магазину

"Сільгосппродукти" та належності цього об'єкту на праві власності

іншим особам на момент розпорядження цим майном шляхом передачі його в оренду

за оспореним договором від 23.07.2003р.

          29.08.2008р. відповідачу на підставі

рішення виконкому Комінтернівської селищної ради Комінтернівського району

Одеської області №115 від 29.08.2008р. було видане Свідоцтво про право

власності на нерухоме майно -будівлю магазину по вул.Центральній, 57 в

смт.Комінтернівське.

          За цих обставин, колегія суддів

вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального

права (ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.48 ЦК УРСР), визнавши недійсним договір

оренди у зв'язку з  відсутністю у

Комінтернівської райспоживспілки на момент укладення оспорюваного договору

оренди правовстановлюючих документів на будівлю магазину, та безпідставно

визнав цей договір не відповідаючим положенням ст.4 Закону України “Про

власність”, ст.ст.331, 761 ЦК України.

          При цьому вказані норми ЦК України

набрали чинності з 01.01.2004р. і не діяли при укладенні договору оренди, тому

виходячи зі змісту п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу не

можуть застосовуватись при вирішенні питання про наявність права у відповідача

на передачу в оренду майна на момент укладення оспореного правочину

(23.07.2003р.).

          Судова колегія також звертає увагу на

суперечливість висновків місцевого господарського суду, який одночасно зазначив

про відсутність у КРССТ права на розпорядження майном шляхом передачі його в

оренду та фактично погодився з правомірністю передачі відповідачем цього майна

в оперативне управління ДП “Заготівельна контора  Комінтернівської райспоживспілки”, при тому,

що таким правом за законом наділений виключно власник (або уповноважена ним

особа).

          Приймаючи рішення по майновим

позовним вимогам СПД ОСОБА_1, місцевий господарський суд цілком правильно

звернув увагу на відмінність у правовій природі та походженні заявлених до

стягнення витрат позивача, проте задовольняючи частину з них та відхиляючи

решту, не проаналізував наявність підстав для стягнення збитків за вимогами

позивача відповідно до ч.2 ст.216 ЦК України (на застосуванні котрої

наполягала СПД ОСОБА_1).

          Відповідно до ч.2 ст.216 ЦК

України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або

третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають

відшкодуванню винною стороною.

          Отже законодавець визначає стягнення

збитків за ч.2 ст.216 ЦК України з сторони, винної у визнанні недійсним

укладеного правочину, як додаткові (поряд з двосторонньою реституцією за ч.1

ст.216 ЦК України) негативні наслідки для такої особи.

          Виходячи з відсутності підстав для

визнання договору оренди недійсним за ст.48 ЦК УРСР, ст.215 ч.3 ЦК України,

позовні вимоги про стягнення збитків з Райспоживспілки як винної у вчиненні недійсного

правочину сторони за ч.2 ст.216 ЦК України є безпідставними та задоволенню не

підлягали.

          Незважаючи на вичерпність і

достатність встановленого для відмови у задоволенні вимог про стягнення збитків

у формі витрат на проведення ремонту та одержання дозволів, сплаченої орендної

плати, спожитої електроенергії (в межах правових підстав, зазначених

позивачем), суд апеляційної інстанції вважає за необхідне надати юридичну

оцінку висновкам цієї частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції, які

є суперечливими виходячи з такого.

          Так, відхиляючи позовні вимоги про

стягнення з КРССТ 19026,3грн. витрат СПД ОСОБА_1 на ремонт орендованого

приміщення, суд послався на положення ч.1 ст.776 ЦК України та п.10 договору

оренди від 23.07.2003р. щодо обов'язку Орендаря за власний рахунок

проводити  поточний ремонт речі.

Враховуючи, що договір оренди вже був визнаний судом недійсним, за ч.1 ст.236

ЦК України він є недійсним з моменту укладення, відмова у позові в цій частині

з наведених судом мотивів є неправомірною. Недійсний правочин не створює

будь-яких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1

ст.216 ЦК України), серед іншого, не створює й обов'язок Орендаря здійснювати

поточний ремонт приміщення.

          Виходячи з викладеного, суперечливим

є також посилання суду першої інстанції в обґрунтування часткового задоволення

позовних вимог на порушення прав СПД ОСОБА_1 як Орендаря магазину у

зв'язку з самовільним проникненням у приміщення магазину, його обстеженням

Орендодавцем та фактичним виселенням 26.10.2004р. СПД ОСОБА_1, що на думку

суду, є проявом протиправної поведінки КРССТ.

          При цьому, встановлена судом

обставина “самовільного проникнення” відповідача -  юридичної особи у приміщення магазину

спростовується матеріалами справи і не відповідає її фактичним обставинам,

позаяк КРССТ направила комісію для обстеження приміщення, склала акт за участю

та підписами членів комісії та продавця магазину, тобто всі дії вчинила

відкрито. В той же час, жодного обґрунтування “самовільності” вчинених

відповідачем дій судове рішення не містить.

          Стосовно фактичного виселення СПД

ОСОБА_1 суд першої інстанції також обмежився констатацією цього факту як

такого, що є доведеним, без посилань на будь-які докази в цій частині, чим

порушено вимоги ст.ст. 4-3, 4-7, 32, 33, 34 ГПК України. Судом апеляційної

інстанції з матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що 26.10.2004р.

приміщення магазину було закрито, на адресу СПД ОСОБА_1 була надіслана

телеграма з пропозицією забрати матеріальні цінності, але з невідомих причин

позивачка на це звернення не відреагувала.

          Крім того, позивачкою не був

використаний і судовий порядок захисту своїх прав, які вона вважала порушеними

у зв'язку з діями Райспоживспілки, зокрема, СПД ОСОБА_1 не звернулась до суду з

позовом про усунення перешкод у користуванні майном.

          Суд першої інстанції, частково

задовольнивши позов про відшкодування вартості особистих речей та майна СПД

ОСОБА_1 на суму 7800грн., не звернув увагу на ту обставину, що будь-які докази

неправомірного привласнення саме відповідачем цього майна або розпорядження ним

у матеріалах справи відсутні, а твердження КРССТ щодо вивезення майна з

приміщення магазину самою ОСОБА_1 (або її продавцем) також нічим не спростовані.

          Всупереч висновкам оскаржуваного

рішення судом апеляційної інстанції з матеріалів справи не встановлено факт

звернення СПД ОСОБА_1 до КРССТ з вимогами повернути належне їй майно, що

знаходилось в орендованому приміщенні; фактично вперше таке звернення відбулося

майже через чотири роки у формі заявлення позову до господарського суду, що

розглядається в даній справі, але вже на предмет відшкодування вартості цього

майна.

          При цьому в матеріалах справи також

відсутні докази звернення позивачки до правоохоронних органів з приводу саме

зникнення належного їй майна з приміщення магазину після 26.10.2004р. і до

моменту звернення до суду з позовом.

          Постановою від 24.11.2008р. ст.

оперуповноваженого Комінтернівського РВ ГУМВС України в Одеській області за

матеріалами перевірки звернення  комісара

Міжнародного комітету захисту прав людини в Одеській області Дехтярь М.П. на

підставі п.2 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу України відмовлено в

порушенні кримінальної справи по факту передачі в оренду будівлі магазину та

проведення інвентаризації Райспоживспілкою товарно-матеріальних цінностей в

магазині шляхом злому замків в приміщенні; встановлено також, що  комісії КРССТ був наданий вільний доступ для

проведення інвентаризації, у зв'язку з 

чим не виявлено ознак складу злочину, передбаченого ст.ст.190

(шахрайство), 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом

зловживання службовим становищем) та 356 (самоправство) Кримінального кодексу

України у діях посадових осіб Комінтернівської райспоживспілки.

          Відповідно до диспозиції ст.356 КК

України самоправство -  це самовільне,

всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність

яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи

організацією.

          Докази оскарження Постанови від

24.11.2008р. в порядку ст.99-1 КПК України та її скасування СПД ОСОБА_1 не

надані.

          За змістом ч.2 ст.34 , ч.3 ст.35

ГПК України допустимим доказом щодо факту викрадення, привласнення майна СПД

ОСОБА_1 та осіб, якими ці дії вчинені, є 

виключно вирок суду в кримінальній справі, який в цій частині може мати

преюдиційний характер для даного господарського спору.

          Згідно ч.5 ст.35 ГПК України факти,

які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді

справи; таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

          Виходячи з наведеного, постанова про

відмову в порушенні кримінальної справи відповідно до кримінального закону

спростовує твердження СПД ОСОБА_1, з якими фактично погодився суд першої

інстанції, про вчинення самоправних дій посадовими особами КРССТ та

привласнення (заволодіння) її майном (абзац другий сторінки 9, абзац четвертий

сторінки 8 оскаржуваного рішення; абзац третій сторінки 10 зворот).

          За цих обставин, суд апеляційної

інстанції констатує безпідставність застосування господарським судом положень

ст.ст.387, 1212, 1214 ЦК України до вимог СПД ОСОБА_1 про відшкодування

вартості залишків товарно-матеріальних цінностей, що знаходились в магазині, та

вартості малоцінного інвентаря і стягнення з Комінтернівської райспоживспілки

7800,10грн., позаяк факт заволодіння цим майном відповідачем є недоведеним

належними і допустимими доказами, як і безпосередній причинно-наслідковий

зв'язок між діями відповідача по проведенню інвентаризації в приміщенні

магазину 26.10.2004р. та його закриттю зі зникненням майна, що нібито мало

місце за твердженням позивачки.

          На підставі вищенаведеного, колегія

суддів дійшла висновку, що в даній справі відсутні обставини, які покладають на

Комінтернівську райспоживспілку обов'язок відшкодовувати позивачці моральну

шкоду по ст.ст.22, 23, 1167 ЦК України, ст.225 ГК України у сумі 1700грн.,

оскільки самоправність дій відповідача, факт зникнення її майна та завдання у

зв'язку з цим моральних страждань суд визнав встановленими всупереч

недоведеності поданими доказами, а висновок суду першої інстанції стосовно

зникнення майна у зв'язку з неправомірними діями відповідача у вигляді

“самовільного проникнення” до приміщення магазину не відповідає  обставинам справи.

          Дочірнє підприємство “Заготівельна

контора Комінтернівської райспоживспілки”, залучена судом першої інстанції до

участі у справі в якості другого відповідача, є неналежним відповідачем за

позовом СПД ОСОБА_1, позаяк спірні правовідносини склалися без його участі і до

нього жодних позовних вимог не заявлено, що тягне стосовно цього відповідача

відмову у позові,  а не припинення

провадження у справі за п.1-1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю

предмета спору.

          Отже місцевий господарський суд

допустив в цій частині неправильне застосування норм процесуального права і

безпідставно припинив провадження у справі за позовом СПД ОСОБА_1 до ДП

“Заготівельна контора Комінтернівської райспоживспілки”.

          Крім того, при вирішенні питання про

поновлення строку позовної давності, пропущеного СПД ОСОБА_1, судом неправильно

застосовано ст.267 ЦК України, оскільки питання поновлення пропущеного строку

позовної давності вирішується судом тільки після прийняття рішення про

обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог.

          За змістом ч.ч.1,2 ст.15 ЦК України

тільки порушене право підлягає судовому захисту, тому поновлення строку

позовної давності може мати місце за наслідками встановлення судом факту

порушення цивільного права, а не в зворотньому порядку.

          За таких обставин та беручи до уваги,

що резолютивна частина оскаржуваного рішення в недотримання положень п.4 ч.1

ст.84  ГПК України не містить висновку

про відмову у позові по частині заявлених позовних вимог (відшкодування витрат

на ремонт у сумі 19026,30грн.; витрат на 

отримання дозволу на торгівлю та санітарно-епідеміологічне обстеження у

сумі 398,80грн.; сплачена орендна плата у сумі 

2609грн. та оплата спожитої електроенергії у розмірі 950грн.), а також

враховуючи, що підґрунттям для відмови у цих позовних вимогах слугував

неправильний висновок про визнання недійсним договору оренди від 23.07.2003р.,

суд апеляційної інстанції скасовує оскаржуване рішення повністю та приймає нове

рішення про відмову у позові СПД ОСОБА_1 у повному обсязі.

          Відповідно до ст.49 ГПК України

витрати по держмиту за подання апеляційної скарги покладаються на СПД ОСОБА_1 з

відшкодуванням їх скаржнику.

          Керуючись ст. ст.49, 99,

101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

          1. Апеляційну скаргу задовольнити.

          2. Рішення господарського суду

Одеської області від 17.12.2008р. скасувати.

          3. У задоволенні позовних вимог СПД

ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

          4. Стягнути з СПД ОСОБА_1 на користь

Комінтернівської районної спілки споживчих товариств 51грн. витрат по держмиту

за подання апеляційної скарги.

          Доручити господарському суду Одеської області

видати наказ з зазначенням необхідних реквізитів.

          Постанова в порядку ст. 105 ГПК

України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної

інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського

суду України.

Головуючий суддя:                                                                

М.А. Мишкіна

          Судді:                                                                         

М.В. Сидоренко

Н.Б. Таценко