Постанова

від 26.03.2014 по справі 826/1842/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2014 року 14:08 № 826/1842/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Софтлайн Інтернешнл» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за участю представників сторін:

від позивача - Молчанов А.О., Дутов О.М.,

від відповідача - Кальковець В.Л.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 березня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Софтлайн Інтернешнл» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Софтлайн Інтернешнл») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 жовтня 2013 року №69426552208 та №69326552208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 24 лютого 2014 року.

У судове засідання, призначене на 24 лютого 2014 року, представники сторін не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд відклав розгляд справи на 03 березня 2014 року.

Судове засідання, призначене на 03 березня 2014 року, не відбулось, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 20 березня 2014 року.

У судовому засіданні 20 березня 2014 року за клопотанням представника позивача суд оголосив перерву до 26 березня 2014 року.

У судовому засіданні 26 березня 2014 року представники позивача наполягали на задоволенні позову, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 10 по 16 вересня 2013 року згідно з нормами підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу №1366 від 10 вересня 2013 року працівниками відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Софтлайн Інтернешнл» (код ЄДРПОУ 31991602) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ПП «Альфа-Ком» (код ЄДРПОУ 33598927) за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2013 року, за результатами якої складений Акт від 16 вересня 2013 року № 387/26-55-22-08/31991602 (далі - Акт перевірки).

Під час проведення вказаної документальної перевірки працівником відповідача використано інформацію, що міститься у базах даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розмірі контрагентів на рівні ДПА України» за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2013 року, АРМ «Звіт», АРМ «Аудит», АРМ «Розширений пошук у схемах, що використовуються суб'єктами господарювання з метою мінімізації об'єктів оподаткування та ухилення від сплати податків «АІС «Облік», АІС «Податки» ТАХ, АІС «Податковий блок», первинні документи, надані ТОВ «Софтлайн Інтернешнл», а саме: договір, податкові (видаткові) накладні та акти виконаних робіт (послуг), реєстр податкових накладних, дані бухгалтерського обліку по рахунку №631 з розшифровкою контрагента ПП «Альфа-Ком», акт від 26 червня 2013 року № 21/2655-22-08/33598927 про результати перевірки ПП «Альфа-Ком» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах ТОВ «Смарткол» і ТОВ «Мобілсвіт» та підтвердження господарських відносин з платниками за період з 01 грудня 2009 року по 31 грудня 2012 року, протокол допиту свідка ОСОБА_4, директора та засновника ПП «Альфа-Ком», отриманого в м. Києві ст. о/у ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС ОСОБА_6 від 16 листопада 2012 року.

Так, в тексті акту перевірки ПП «Альфа-Ком» зазначено, що в ході контрольного заходу встановлено, що фінансово-господарства діяльність здійснювалась поза межами правового поля, фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Альфа-Ком» та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Крім того, операції ПП «Альфа-Ком» не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

На підставі вищевикладеного, та з урахуванням пояснень свідка ОСОБА_4, перевіряючий прийшов до висновку, що надані ТОВ «Софтлайн Інтернешнл» до перевірки видаткові та податкові накладні, договір купівлі - продажу товару не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарських операцій між юридичними особами, а тому перевіркою не підтверджується реальність проведення таких операцій та встановлено їх документування і відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності, а отже, правових підстав для формування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним ПП «Альфа-Ком» на користь товариства, що перевірялось, так само як і віднесення сплачених сум до складу валових витрат, не має.

За результатами проведеної перевірки працівником ДПІ встановлено порушення товариством вимог статті 134, підпункту 138.1.1. пункту 138.1., пункту 138.2. статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 173996 грн. та пункту 185.1. статті 185, пунктів 198.1., 198.3., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість в сумі 165710 грн., в тому числі за жовтень 2011 року на суму 1085 грн. та листопад 2011 року - 164625 грн.

16 жовтня 2013 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 16 вересня 2013 року за № 387/26-55-22-08/31991602 прийняла спірні податкові повідомлення - рішення за № 69426552208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3. статті 54, пунктом 123.1. статті 123 Податкового кодексу України за порушення пункту 185.1. статті 185, пунктів 198.1., 198.3., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Софтлайн Інтернешнл» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 207137,00 грн., в тому числі 165710,00 грн. - основний платіж, 41427,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та за №69326552208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1. статті 123 Податкового кодексу України за порушення статті 134, підпункту 138.1.1. пункту 138.1., пункту 138.2. статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Софтлайн Інтернешнл» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 173996,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міндоходів України у задоволенні скарг платника податків відмовлено, а рішення залишені без змін.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, ТОВ «Софтлайн Інтернешнл» звернулось з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що реальність здійснення господарських операцій за договором на поставку товару та виконання робіт по впровадженню системи забезпечення моніторингу електронних поштових повідомлень підтверджується подальшим постачанням, інсталяцією та налагодженням зазначених програмних продуктів на користь ТОВ «Лукойл Технолоджі Сервісіз Україна». Крім того, позивач посилається на презумпцію правомірності правочину, що, за відсутності рішення суду про визнання договору, укладеного з контрагентом, недійсним, свідчить про помилковість висновків податкових органів, викладених в актах.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки позивача є правомірними та сформованими з урахуванням встановлення за результатами перевірки контрагента позивача фактів декларування обсягів реалізації товарно-матеріальних цінностей без підтвердження їх придбання, тобто таке підприємство є вигодотранспортуючим суб'єктом господарювання та здійснював діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який набрав чинності 10 січня 2011 року та втратив чинність 16 грудня 2011 року) (далі - Порядок №969) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 5 Порядку №969 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (підпункт 6.2. пункту 6 Порядку №969).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у вищезгаданому листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що 18 жовтня 2011 року між ТОВ «Софтлайн Інтернешнл» (Замовник), в особі генерального директора ОСОБА_7, і суб'єктом господарської діяльності - ПП «Альфа-Ком» (Виконавцем), в особі директора ОСОБА_4, був укладений письмовий договір за № 151 на поставку товару та виконання робіт по впровадженню системи забезпечення моніторингу електронних поштових повідомлень. За умовами цього Договору виконавець зобов'язується поставити апаратно-програмні засоби, а також програмне забезпечення моніторингу електронних поштових повідомлень (товар) та виконати роботи по установці (інсталяції, налагодженню) товару (роботи), а замовник - прийняти та оплатити здійснену поставку та роботи.

Номенклатура, кількість товару та строки його поставки, об'єми та строки виконання робіт, а також вартість поставленого товару та виконаних робіт, окремі умови поставки або виконання робіт визначаються та фіксуються в додаткових угодах і специфікаціях до договору.

Пунктом 1.3. названого договору закріплено, що він виконується в інтересах ТОВ «ЛТС Україна».

Крім того, 18 жовтня 2011 року сторонами підписано додаткову угоду №1 до Договору №151 в складі додатку №1 (специфікація) та додатку №1 (перелік робіт), в якому зафіксовано вартість товару та робіт у розмірі 994259,80 грн. та визначено строк поставки товару протягом 15 календарних днів з початку дії договору, та також строк виконання робіт - 25 календарних днів з дати поставки товару.

У додатку №1 (специфікація) зазначено перелік програмного забезпечення моніторингу електронних поштових повідомлень та їх вартість на загальну суму 778540,32 грн. та роботи по установці апаратно-програмних засобів моніторингу електронних поштових повідомлень вартістю 215719,48 грн.

У додатку №2 до Додаткової угоди №1 зазначено перелік робіт по установці (інсталяції та налаштуванню) апаратно-програмних засобів моніторингу електронних поштових повідомлень із вказівної найменування робіт та результатів відповідних робіт і форми звітності.

На підтвердження факту виконання ремонтних робіт позивач надав до суду копії наступних документів:

- договору від 18 жовтня 2011 року № 151 на поставку товару та виконання робіт по впровадженню системи забезпечення моніторингу електронних поштових повідомлень;

- додаткової угоди №1 від 18 жовтня 2011 року з додатком №1 та №2;

- видаткових накладних №14, №15 та №16 від 21 листопада 2011 року;

- податкових накладних від 10 жовтня 2011 року №47 на суму 6508,51 грн. (в тому числі ПДВ - 1084,75 грн.), від 21 листопада 2011 року №40 на суму 372976,37 грн. (в тому числі ПДВ - 62162,73 грн.), від 21 листопада 2011 року №41 на суму 372976,37 грн. (в тому числі ПДВ - 62162,73 грн.), від 21 листопада 2011 року №42 на суму 215719,48 грн. (в тому числі ПДВ - 35953,25 грн.) та від 21 листопада 2011 року №43 на суму 26079,07 грн. (в тому числі ПДВ - 4346,51 грн.);

- акту №18 від 21 листопада 2011 року прийому виконаних робіт;

- виписки з банку на підтвердження перерахування позивачем грошових коштів за отримані від ПП «Альфа-Ком» товар та роботи.

Додатково на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії наступних первинних, розрахункових та інших документів:

- договору №148 на поставку товару і виконання робіт по впровадженню системи забезпечення моніторингу електронних поштових повідомлень від 18 жовтня 2011 року, укладеного між ТОВ «Лукойл Технолоджі Сервісіз Україна» (замовник) та позивачем (виконавцем), згідно з яким останній взяв на себе зобов'язання поставити апаратно-програмні засоби, а також програмне забезпечення моніторинга електронних поштових повідомлень (товар) та виконати роботи по установці (інсталяції, налагодженю) товару (роботи);

- додаткової угоди №1 від 18 жовтня 2011 року з додатком №1 та №2;

- видаткових накладних №СІ-0002537, №СІ-0002538 та №СІ-0002539 від 24 листопада 2011 року;

- накладної №К1291056 від 20 жовтня 2011 року;

- виписки з банку на підтвердження перерахування ТОВ «Лукойл Технолоджі Сервісіз Україна» грошових коштів за отримані від позивача товар та роботи;

- роздруківки ліцензійного повідомлення Redhat;

- ліцензійного сертифікату про надання невиключеного права («ліцензії») на використання програмного забезпечення Infowatch;

- робочої документації «Засоби захисту інформації в ЛВС. Контроль захищеності інформаційних ресурсів Система контролю інформаційних потоків (СКІП)» Відомість технічного проекту, Пояснювальна записка, Опис постановки завдань, Опис комплексу технічних засобів, Опис програмного забезпечення, Відомість обладнання, Відомість робочої документації, Відомість експлуатаційної документації, Керівництво адміністратора, Інструкція по експлуатації КТС, Таблиця з'єднань та підключень, План розташування обладнання та проводів, Програма та методи випробувань;

- протоколу випробувань б/н від 16 листопада 2011 року до договору №148 від 18 жовтня 2011 року .

Згідно письмових пояснень позивача, наведені вище документи підтверджують використання придбаних ним у ПП «Альфа-Ком» товару та робіт для виконання договору, укладеного між позивачем та його замовником.

Однак, суд критично ставиться до такого твердження позивача з огляду на наступне.

Так, згідно додатку №2 до Додаткової угоди №1 до Договору №151 виконавець за наслідками виконання робіт, зазначених у переліку, мав передати позивачу: передпроектний звіт; документацію технічного проекту: відомості технічного проекту, пояснювальну записку, опис постановки завдання, опис комплексу технічних засобів, опис програмного забезпечення та відомість обладнання; робочу та експлуатаційну документацію в складі: відомість робочої документації, відомість експлуатаційної документації, керівництво адміністратора, керівництво користувача, інструкція по експлуатації КТС, таблицю з'єднань та підключень, план розташування обладнання і проводів, програму та методику використання; протокол установки та налаштування елементів системи контролю інформаційних потоків; протокол випробувань систем контролю інформаційних потоків, акт приймання в експлуатацію.

Проте, ані до позовної заяви, ані під час розгляду справи, позивачем не надано зазначених документів, підписаних ПП «Альфа-Ком».

Надана копія робочої документації, як доказ виконання ПП «Альфа-Ком» умов Договору №151, судом до уваги не приймається, оскільки є доказом виконання саме позивачем умов Договору №148, укладеного з ТОВ «Лукойл Технолоджі Сервісіз Україна».

Крім того, суд звертає увагу, що податкові накладні, видані ПП «Альфа-Ком», мають не послідовну нумерацію. Так, податкова накладна №47 виписана 31 жовтня 2011 року, у той час, як податкові накладні, виписані 24 листопада 2011 року мають номера з 40 по 43.

Також суд звертає увагу, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження придбання ліцензійного програмного забезпечення RedHat та InfoWatch саме ПП «Альфа-Ком».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарської операції з отримання товару та результатів робіт від контрагента належними первинними документами, а тому віднесення сум коштів та податку на додану вартість з вартості таких послуг та товару до валових витрат і податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко