Ухвала

від 25.03.2014 по справі 820/13598/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 р.Справа № 820/13598/13-а

Головуючий 1 інстанції: Спірідонов М.О.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2014р. по справі № 820/13598/13-а

за позовом Приватної агрофірми «Ватал»

до Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПА «Ватал», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Богодухівської ОДПІ ГУ Міндоходів в Харківській області № 0000452200 від 29.11.13 р. про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 445358,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 556698,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.14 р. по справі № 820/13598/13-а позов був задоволений.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.14 р. по справі № 820/13598/13-а та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПА «Ватал» є платником ПДВ та користується спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, має в користуванні на правах оренди 5,438 га землі. Офісні та складські приміщення, які знаходяться за адресою реєстрації ПА «Ватал», належать підприємству на правах власності. Крім того, підприємство має у власності 6 комбайнів, 34 трактори, 25 автомобілів. Чисельність працюючих на підприємстві в 3 кварталі 2013 р. згідно даних 1ДФ складає 196 осіб, середня заробітна плата складає 2540,0 грн.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є акт № 335/220/30653974 від 18.11.13 р. документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства позивача з питань правомірності нарахування податкового кредиту з ПДВ при взаємовідносинах з ПП «Artez» (код ЄДРПОУ 31646308) за період з 01.09.12 р. по 30.09.12 p., у якому були зафіксовані порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 209.6, п. 209.15.1 ст. 209 ПК України, які призвели до завищення податкового кредиту з ПДВ скороченої декларації за вересень 2012 р. в сумі 445358,0 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставністю формування податкового кредиту по операції з ПП «Artez» (код ЄДРПОУ 31646308), оскільки за наявною інформацією, отриманою від ДПІ Хортицькому районі м. Запоріжжя, неможливо було провести зустрічну звірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.07.10 р. по 02.08.13 p., у зв'язку з чим був зроблений висновок про те, що ПП «Artez» здійснювало діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Позивач правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення не скористався.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції процитував зміст ст. 55, 58 ГК України, ст. 80, ст. 91, ст. 92, ст. 202, ст. 203, ст. 215 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», ст. 83, п. 198.3 ст. 198, ст. 201 ПК України, зазначивши, що позивачем правомірно сформований податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від ПП «ARTEZ», які оформлені відповідно до діючих вимог без будь-яких порушень.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції був досліджений договір поставки № 5/01/12 від 05.01.12 р., укладений між ПП «Artez» (продавець) та ПА «ВАТАЛ» (покупець), предметом якого є поставка товару, кількість та асортимент якого передбачається у видаткових накладних. Також суд першої інстанції встановив, що ПА «Ватал» до складу валових витрат за 9 міс. 2012 р. не відносило витрати по операції з ПП «ARTEZ», оскільки ПА «Ватал» є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

В ході перевірки встановлено, що ПА «Ватал» отримало від ПП «ARTEZ» видаткові накладні по придбанню засобів захисту рослин: № РН-200720 від 12.09.12 р. на суму 606200,0 грн., в т.ч. сума ПДВ 101033,33 грн.; № РН-200723 від 18.09.12 р. на суму 677780,02 грн., в т.ч. сума ПДВ 112963,35 грн.; № РН-200721 від 13.09.12 р. на суму 659920,01 грн., в т.ч. сума ПДВ 109986,67 грн.; № РН-200722 від 19.09.12 р. на суму 682646,0 грн., в т.ч. сума ПДВ 113774,34 грн.; № РН-200734 від 28.09.12 р. на суму 45600,0 грн., в т.ч. сума ПДВ 7600,0 грн. Оплата підтверджена платіжними дорученнями № 713 від 26.10.12 р., № 732 від 02.11.12 р., № 774 від 21.11.12 р., № 777 від 22.11.12 р. По вказаній поставці були виписані податкові накладні № 13 від 12.09.12 р., № 16 від 18.09.12 р., № 14 від 13.09.12 р., № 21 від 19.09.12 р., № 32 від 28.09.12 р.

Також судом першої інстанції встановлено, що ПА «Ватал» є кінцевим споживачем придбаних товарів, які ним були використані у власній господарській діяльності для боротьби з хворобами рослин, шкідниками, що підтверджується актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин № 68 від 28.09.12 р., № 70 від 28.09.12 р., № 72 від 28.09.12 р., № 71 від 28.09.12 р.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі посилається на те, що ПА «Ватал» до перевірки не надано ТТН та подорожні листи, у зв'язку з чим неможливо встановити, яким транспортом проводилася доставка ТМЦ від ПП «ARTEZ» до ПА «Ватал». При цьому податковий орган послався на те, що за відсутності поставки товарів відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат з податку на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. За висновком перевіряючих відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку. Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивачем не надані до перевірки довіреності на отримання товару та доручення.

Колегія суддів зазначає, що такі твердження апелянта не враховують того, що в ст. 201 ПК України, в якій визначені обов'язкові реквізити податкової накладної, до таких реквізитів, як посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, не віднесені.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Також колегія суддів вважає доцільним зауважити, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недотриманням його контрагентом порядку нарахування та перерахування до бюджету власних податкових зобов'язань та з неможливістю органу ДПС виконати повноваження по проведенню перевірки (зустрічної звірки) цього платника податків. Проте обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Щодо посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що позивачем не були надані ТТН на перевезення вантажу від ПП ««ARTEZ» за період, що перевірявся, колегія суддів зазначає, що згідно п. 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р., ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр ТТН залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику (п. 11.7 Правил перевезень). Відповідно п. 1 Правил перевезень товарно-транспортна документація це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання ТМЦ, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Під терміном замовник слід розуміти вантажовідправника або вантажоодержувача, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. При цьому, вантажовідправник - це будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення.

У зв'язку з цим відповідач наполягає на тому, що позивач та його контрагент за укладеним договором поставки № 5/01/12 від 05.01.12 р. повинні були здійснювати перевезення згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р., яким передбачено, що згідно наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» № 488/346 від 29.12.95 р. (який був чинним на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ПП ««ARTEZ»») позивач повинен був оформлювати типові форми ТТН, що додаються до подорожнього листа. Ця вимога, на думку ДПІ, розповсюджується на всі види перевезень вантажів автомобільним транспортом, незалежно від умов оплати за його роботу та видів перевезення.

З цих підстав відповідач вважає, що позивач повинен був використовувати ТТН № І-ТН, яка відповідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання ТМЦ, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. За таких обставин перевіряючі в акті перевірки вказують на те, що документом, який може підтвердити, що автопослуги були використані в господарській діяльності позивача та які є підставою для їх включення до складу валових витрат, є ТТН.

В ст. 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» встановлено, що органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Положеннями Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» № 493/92 від 03.10.92 р. встановлено, що з 01.01.93 р. нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Оскільки спільний наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» № 488/346, 29.12.95 р., на який посилається відповідач в обґрунтування свого висновку про те, що застосування ТТН форми 1-ТН є обов'язком для всіх суб'єктів господарської діяльності, станом на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, колегія суддів дійшла до висновку, що його положення не підлягають обов'язковому застосуванню.

Вище наведеними Правилами визначені лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюють правила податкового обліку валових витрат платника податку. Також слід відмітити, що ТТН не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару, та не є єдиним та безумовним документом, ще підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому висновки відповідача про відсутність у позивача обов'язкових видаткових та розрахункових документів для формування валових витрат по операціям купівлі-продажу товарів є безпідставними та зробленими при довільному трактуванні як норм чинного законодавства, так і фактичних обставин.

Також слід зауважити, що вимоги відповідача про обов'язковість оформлення ТТН не враховують того, що цей документ передбачений виключно для перевезень вантажним автотранспортом, проте відповідач не вказав які саме автотранспортні засоби повинні перевозити вантажі, перелічені у видаткових накладних, з урахуванням їх кількості, ваги, об'єму, зважаючи на визначення поняття «автомобіль вантажний», наведене в Законі України «Про автомобільний транспорт».

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач безпідставно ставив під сумнів реальність виконання договору поставки № 5/01/12 від 05.01.12 р. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які не були спростовані в апеляційній скарзі.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.14 р. по справі № 820/13598/13-а прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Богодухівської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.14 р. по справі № 820/13598/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.14 р. по справі № 820/13598/13-а за позовом Приватної агрофірми «Ватал» до Богодухівської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С. Судді (підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Тацій Л.В.