Рішення

від 01.04.2014 по справі 925/352/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 року Справа № 925/352/14

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: Кононученко О.М. - за довіреністю у справі;

від відповідача: Юрченко В.О. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Цеоліт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімперспектива" про стягнення 62 316,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 62 316,08 грн., з яких: 51 447,20 грн. основного боргу, 3 819,98 грн. пені, 5 144,72 грн. 10 % штрафу, 694,34 грн. інфляційних витрат, 1 209,84 грн. 3 % річних на підставі дистриб'юторського договору № Д/04/13 від 28.01.2013 року.

01 квітня 2004 року позивач надав суду заяву № 39 від 31.03.2014 року, в якій просить суд стягнути з відповідача 51 447,20 грн. основного боргу, 3 473,54 грн. пені, 5 144,72 грн. 10 % штрафу, 290,98 грн. інфляційних, 1 209,87 грн. 3 % річних, а всього в загальній сумі 61 566,31 грн. на підставі уточнених розрахунків позовних вимог.

Суд розцінює дану заяву як заяву про зменшення позовних вимог та приймає її до розгляду, оскільки вона подана в порядку ст. 22 ГПК України та не порушує прав сторін.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримує в повному об'ємі та просить суд їх задовольнити.

Відповідач проти уточненого позову заперечує повністю та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов ( а.с. 42). Вважає, що строк розрахунку за товар не настав, між сторонами існують договірні стосунки зберігання майна, а також інші стосунки, які дозволяють провести зарахування вимог і розрахунок штрафних санкцій проведено невірно.

Заслухавши доводи і пояснення представників сторін та дослідивши наявні у справі документи, суд вважає, що уточнений позов підлягає до повного задоволення, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона спирається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З матеріалів справи вбачається наступне:

28 січня 2013 року між сторонами у справі було укладено дистриб'юторський договір № Д/04/13, у відповідності до якого Виробник (далі - позивач) доручив, а Дистриб'ютор (далі - відповідач) взяв на себе зобов'язання виконувати дистриб'юторські функції по маркетингу, впровадженню інтенсивних технологій вирощування та реалізації рідких комплексних добрив, (далі - Товар), що виробляє позивач (п. 1.1 договору).

В пункті 2.1 Договору вказано, що ціна на товар встановлюється згідно з обраними умовами розрахунків за кожну партію товару та залежить від порядку строків оплати, ефективності роботи дистриб'ютора. Умови та ціни на товар вказані в додатку № 1 та № 2 , які є невід'ємною частиною цього договору.

Договором передбачено, що право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання накладної на отримання товару (п. 6.4.).

З урахуванням п. 6.4. договору укладений сторонами договір суд оцінює як договір поставки, що відповідає ст. 712 ЦК України, за якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Даний договір не містить умов про отримання товару під реалізацію чи на зберігання.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 51 447,20 грн., що підтверджується видатковими накладними :

- № 188 від 24 квітня 2013 року на суму 5 955,20 грн. ( а.с. 17);

- № 189 від 24 квітня 2013 року на суму 6 402,40 грн. ( а.с. 18);

- № 190 від 24 квітня 2013 року на суму 2 876,90 грн., ( а.с. 20);

- № 218 від 29 квітня 2013 року на суму 10 296,00 грн. ( а.с. 21);

- № 285 від 16 травня 2013 року на суму 12 197,90 грн. 9 а.с. 23);

- № 338 від 28 травня 2013 року на суму 11 672,80 грн. ( а.с. 25);

- № 409 від 12 червня 2013 року на суму 2 046,00 грн. ( а.с. 27) та довіреностями:

- № 45 від 24 квітня 2013 року ( а.с 19);

- № 52 від 29 квітня 2013 року ( а.с. 22);

- № 90 від 16 травня 2013 року ( а.с. 24)

- № 73 від 28 травня 2013 року ( а.с. 26) виданих на ім'я регіонального директора Подолян Василя Григоровича.

Заперечень проти неотримання товару чи його неналежної якості відповідач суду не надавав.

Відповідно до п. 2.2 Договору оплата за товар здійснюється відповідачем у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача згідно рахунку - фактури.

Додатком № 1 до договору сторонами узгоджено порядок розрахунків за умови повної або часткової передоплати за товар.

Однак, як випливає із матеріалів справи, сторони відступили від умов договору про відпуск товару за передоплатою, товар було передано відповідачу без попереднього отримання його вартості, а тому строк виконання зобов'язання по оплаті товару в такому разі виявився не врегульований умовами договору.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що для оплати повинні бути застосовані умови додатку № 2 до договору (а.с. 16) про те, що без попередньої оплати застосовується відстрочка платежу до 10 днів, оскільки виконання цієї умови можливе лише за умови реалізації товару на суму понад 250 тис. грн., чого між сторонами не відбулося.

В силу частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі -ГК України) зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Згідно з частиною 1 статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статей 193, 202 ГК України та статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки до укладеного між сторонами договору може бути застосовано норми про купівлі-продаж, то на підставі ст. 692 ЦК України товар відповідачем повинен бути оплачений після його отримання за накладними.

Оскільки остання передача товару відбулася між сторонами 12.06.2013 року за накладною № 409, то слід вважати, що на час розгляду справи строк виконання зобов'язання по проведенню розрахунку за весь поставлений товар для відповідача вже є таким, що настав.

За доводами позивача, відповідач розрахунок за накладними на суму 51 447,20 грн. не провів, а тому цей борг слід стягнути з відповідача примусово.

Існування боргу відповідача перед позивачем підтверджується також і підписаним обома сторонами актом звірки розрахунків за договором від 28.01.2013 року (а.с. 28), проти чого представники сторін не заперечили.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що товар, за який у відповідача існує борг, відповідач прийняв на відповідальне зберігання. Крім того відповідач ніби укладав в інтересах позивача договір із Лисянською філією ПАТ "НВФ Урожай" щодо проведення досліджень впливу добрив позивача на врожайність сільськогосподарських культур і витратив на це 32460,00 грн. коштів та добрив на загальну суму 12 494,93 грн., що повинно бути зараховано у рахунок боргу перед позивачем. Такі дії відповідача не охоплюються умовами договору між сторонами від 28.01.2013 року, є діями відповідача на свій страх і ризик та не можуть бути враховані при вирішенні питання про стягнення боргу з відповідач на користь позивача.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимога позивача про примусове стягнення з відповідача 51 447,20 грн. боргу за поставлений товар є законною та обґрунтованою, підтвердженою належними доказами, вона не спростована і не заперечена відповідачем належними доказами, а тому підлягає до повного задоволення. Підстав звільнення від сплати боргу відповідачем не доведено.

В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач користуючись своїм правом просить суд стягнути з відповідача 1 209,87 грн. 3 % річних за період з 25.04.2013 року по 20.02.2014 року та 280,98 грн. інфляційних за період з травня 2013 року по січень 2014 року.

Суд перевіривши порядок нарахування позивачем 3 % річних в сумі 1 209,87 грн. та інфляційних в сумі 280,98 грн. за відповідні періоди, встановив правильність їх нарахування, та задовольняє позов в цій частині позовних вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 3 473,54 грн. за період з 25.04.2013 року по 09.12.2013 року, посилаючись на пункт 6.2. договору, згідно з яким у випадку порушення умов оплати товару відповідач зобов'язаний на вимогу позивача, сплатити останньому пеню від суми простроченого платежу розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення.

Суд перевіривши порядок нарахування позивачем пені в сумі 3 473,54 грн. за відповідні періоди, встановив правильність її нарахування, та задовольняє позов в цій частині позовних вимог.

Також позивач просить стягнути з відповідача 10% штрафу від суми неоплаченої поставки на підставі пункту 6.5. договору в сумі 5 144,72 грн. Розрахунок штрафу зроблено вірно, стягнення штрафу за порушення умов договору є істотною умовою договору від 28.01.2013 року, щодо якої сторони дійшли згоди, а тому суд задовольняє позов в цій частині позовних вимог.

Доказів проведення розрахунку за позовними вимогами відповідач суду не надав.

Суд вважає, що правомірність позовних вимог доведена позивачем зібраними по справі доказами, належних заперечень проти існування боргу в сумі 61 566,31 грн., з яких: 51 447,20 грн. основного боргу, 3 473,54 грн. пені, 5 144,72 грн. 10 % штрафу, 290,98 грн. інфляційних, 1 209,87 грн. 3 % річних на підставі дистриб'юторського договору № Д/04/13 від 28.01.2013 року укладеного між сторонами, відповідач суду не надав, а тому позов підлягає до повного задоволення.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача слід також стягнути 1 827,00 грн. судового збору.

Керуючись ст. 49,82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімперспектива", ідентифікаційний код 36330370, Черкаська область, смт. Лисянка, площа Миру 37 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Цеоліт", ідентифікаційний код 19417174, Київська область, м. Бровари, вул. Єсеніна, 1/1 -- 51 447,20 грн. основного боргу, 3 473,54 грн. пені, 5 144,72 грн. штрафу, 290,98 грн. інфляційних, 1209,87 грн. як 3% річних на підставі дистриб'юторського договору № Д/04/13 від 28.01.2013 року та 1827,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 02 квітня 2014 року

Суддя Н.М. Спаських