Постанова

від 12.06.2014 по справі 925/352/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2014 р. Справа№ 925/352/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Кононученко О.М.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімперспектива» на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.04.2014 року (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Цеоліт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімперспектива»

про стягнення грошових коштів ,-

Постанова принята 12.06.2014 року в зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 15.05.2014 року відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ «Агрохімперспектива» про стягнення заборгованості за дистриб`юторським договором.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.04.2014 року позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімперспектива», на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Цеоліт» 51 447,20 грн. основного боргу, 3 473,54 грн. пені, 5 144,72 грн. штрафу, 290,98 грн. інфляційних, 1209,87 грн. як 3% річних.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.04.2014 року та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 25.04.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляд у складі суддів: головуючий Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

В судових засіданнях представники сторін надали усні пояснення по справі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

28 січня 2013 року між ТОВ Фірма «Цеоліт» та ТОВ «Агрохімперспектива» був укладений дистриб'юторський договір № Д/04/13.

Відповідно до умов договору виробник - позивач доручив, а дистриб'ютор - відповідач взяв на себе зобов'язання виконувати дистриб'юторські функції по маркетингу, впровадженню інтенсивних технологій вирощування та реалізації рідких комплексних добрив, що виробляє позивач.

В пункті 2.1 договору вказано, що ціна на товар встановлюється згідно з обраними умовами розрахунків за кожну партію товару та залежить від порядку строків оплати, ефективності роботи дистриб'ютора.

Умови та ціни на товар вказані в додатку № 1 та № 2 , які є невід'ємною частиною цього договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 51 447,20 грн., що підтверджується видатковими накладними :

- № 188 від 24 квітня 2013 року на суму 5 955,20 грн. ( а.с. 17);

- № 189 від 24 квітня 2013 року на суму 6 402,40 грн. ( а.с. 18);

- № 190 від 24 квітня 2013 року на суму 2 876,90 грн., ( а.с. 20);

- № 218 від 29 квітня 2013 року на суму 10 296,00 грн. ( а.с. 21);

- № 285 від 16 травня 2013 року на суму 12 197,90 грн. 9 а.с. 23);

- № 338 від 28 травня 2013 року на суму 11 672,80 грн. ( а.с. 25);

- № 409 від 12 червня 2013 року на суму 2 046,00 грн. ( а.с. 27) та довіреностями:

- № 45 від 24 квітня 2013 року ( а.с 19);

- № 52 від 29 квітня 2013 року ( а.с. 22);

- № 90 від 16 травня 2013 року ( а.с. 24)

- № 73 від 28 травня 2013 року ( а.с. 26) виданих на ім'я регіонального директора Подолян Василя Григоровича.

Заперечень проти неотримання товару чи його неналежної якості відповідач суду не надавав.

Відповідно до п. 2.2 договору оплата за товар здійснюється відповідачем у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача згідно рахунку - фактури.

Додатком № 1 до договору сторонами узгоджено порядок розрахунків за умови повної або часткової передоплати за товар.

Проте, як випливає із матеріалів справи, та вбачається з пояснень представників сторін, сторони відступили від умов договору про відпуск товару за передоплатою, товар було передано відповідачу без попереднього отримання його вартості, а тому строк виконання зобов'язання по оплаті товару в такому разі виявився не врегульований умовами договору.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, зазначав, що з урахуванням п. 6.4. договору укладений сторонами договір він оцінює як договір поставки, що відповідає ст. 712 ЦК України, за якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком Господарського суду Черкаської області.

Як зазначалося вище, укладений між сторонами договір є дистриб`юторським, що передбачав обов`язки відповідача по виконанню дистриб`юторських функцій по маркетингу, впровадженню інтенсивних технологій вирощування та реалізації рідких комплексних добрив, що виробляє позивач, тобто для власних потреб даний товар відповідачем не придбавався.

В данному випадку відповідач виконував функції посередника між виробником товару, то підприємством, якому безпосередньо даний товар необхідний для здійснення своєї діяльності.

А отже невірним є висновок суду стосовно того, що до даних правовідносин необхідно застосовувати норми договору куплі-продажу, а саме положення щодо визначення строку сплати коштів за отриманий товар.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, сторони відійшли від домовленості за договором стосовно порядку попередньої оплати за переданий позивачем відповідачу товар, а отже не можна й надалі застосовувати до таких правовідносин інші пункти договору, що стосуються оплати.

Як вбачається з п 2.1.5 договору вбачається, що відповідачу надається можливість працювати шляхом відпуску товару з його власних складів, де товар позивача знаходиться на умовах відповідального зберігання.

Оскільки передплати товару не відбулося, то відповідно, товар знаходився на складах відповідача на умовах відповідального зберігання і після його реалізації відповідач перераховує отримані кошти на рахунок позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності, керуючись законом.

Сторонами по справі не було надано суду доказів того, що переданий позивачем товару відповідачу був останнім реалізований і були отримані певні кошти, які б відповідач повинен був перерахувати на рахунок позивача.

Зважаючи на те, що товар відповідачем на виконання умов дистриб`юторського договору реалізований відповідачем не був, то відповідно не настав у останнього строк й сплати коштів за переданий товар.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 51447,20 грн. не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що не підлягає задоволенню вимога про стягнення основної суми боргу, відповідно не підлягає задоволенню й вимоги про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу, як штрафні санкції за неналежне виконання сторону зобов`язань за договором.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімперспектива» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 01.04.2014 року у справі № 925/352/14 підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімперспектива» задовольнити.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 01.04.2014 року по справі № 925/352/14 - скасувати. Постановити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімперспектива» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Цеоліт» 51 447,20 грн. основного боргу, 3 473,54 грн. пені, 5 144,72 грн. штрафу, 290,98 грн. інфляційних, 1209,87 грн. як 3% річних - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Цеоліт», (ідентифікаційний код 19417174, Київська область, м. Бровари, вул. Єсеніна, 1/1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімперспектива», (ідентифікаційний код 36330370, Черкаська область, смт. Лисянка, площа Миру 37) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 913,50 грн.

Видати судовий наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду Черкаської області.

Матеріали справи № 925/352/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов