Постанова

від 04.08.2014 по справі 925/352/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2014 року Справа № 925/352/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. (доповідач у справі) суддів:Кролевець О.А. Прокопанич Г.К. за участю представників: від позивача:Рой М.А. - за дов. від 26.06.2014 від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 у справі№ 925/352/14 господарського суду Черкаської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімперспектива" простягнення грошових коштів. У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 30.07.2014р. № 02-05/317 для розгляду справи № 925/352/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Попікова О.В. (доповідач), судді Кролевець О.А., Прокопанич Г.К.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімперспектива" про стягнення 61 566,31 грн. на підставі дистриб'юторського договору № Д/04/13 від 28.01.2013р. (з урахуванням уточнених позовних вимог), з яких: 51 447,20 грн. основного боргу, 3 473,54 грн. пені, 5 144,72 грн. - 10 % штрафу, 290,98 грн. інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 1 209,87 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.04.2014р. (суддя Спаських Н.М.) позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 51 447,20 грн. основного боргу, 3 473,54 грн. пені, 5 144,72 грн. штрафу, 290,98 грн. інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 1 209,87 грн.

Рішення місцевого суду обґрунтовано приписами статей 525, 526, 530, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, 174, 193, 202 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення прострочення оплати відповідачем товару за дистриб'юторським договором. При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що укладений між сторонами договір він розцінює як договір поставки. Встановивши, що сторони відступили від умов договору щодо попередньої оплати товару, внаслідок чого строк оплати виявився невизначений, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що у такому випадку підлягають застосуванню положення статті 692 ЦК України, відповідно до якої товар відповідачем повинен бути оплачений після його отримання за накладними.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014р. (головуючий суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності між сторонами правовідносин поставки, вказавши, що у даному випадку відповідач виконував лише функції посередника між виробником товару та підприємством, якому безпосередньо даний товар необхідний для здійснення своєї діяльності. Оскільки отриманий відповідачем товар перебуває на складах відповідача на умовах відповідального зберігання та реалізований не був, суд апеляційної інстанції з огляду на положення статті 530 Цивільного кодексу України визнав, що строк оплати за переданий відповідачу товар не настав, і як наслідок відмовив у позові.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 526, 625, 692 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що укладений між сторонами договір є змішаним, який поєднує дистриб'юторський договір та договір поставки, і після того як відповідач отримав у власність товар, у позивача виникло право вимоги оплати вказаного товару.

Від відповідача надійшла телеграма, у якій він просив відкласти розгляд справи для надання йому можливості надати обґрунтовані заперечення на касаційну скаргу. Враховуючи те, що ухвала Вищого господарського суду України про призначення до розгляду касаційної скарги була датована 24.07.2014р. та на наступний день скерована сторонам, у відповідача було достатньо часу для підготовки заперечень та їх надіслання, колегія суддів відхилила клопотання про відкладення, як безпідставне.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.01.2013р. між позивачем (виробник) та відповідачем (дистриб'ютор) було укладено дистриб'юторський договір № Д/04/13, відповідно до пункту 1.1. якого позивач доручив, а відповідач взяв на себе зобов'язання виконувати дистриб'юторські функції по маркетингу, впровадженню інтенсивних технологій вирощування та реалізації рідких комплексних добрив (далі - товар), що виробляє позивач.

З пункту 2.1. договору вбачається, що ціна на товар встановлюється згідно з обраними умовами розрахунків за кожну партію товару та залежить від порядку строків оплати, ефективності роботи дистриб'ютора. Умови та ціни на товар вказані в додатку № 1 та № 2, які є невід'ємною частиною цього договору.

Оплата за товар здійснюється дистриб'ютором у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виробника згідно рахунку-фактури (пункт 2.2. договору).

У додатку № 1 до договору сторонами узгоджено порядок розрахунків за умови повної або часткової передоплати за товар.

Згідно з пунктом 5.6. договору відповідав взяв на себе зобов'язання вчасно проводити розрахунки за отримані товари згідно з обраними умовами розрахунків.

У пункті 6.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення умов оплати товару дистриб'ютор зобов'язаний на вимогу виробника сплатити останньому пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення.

У разі порушення строків оплати більше ніж на 15 календарних днів, дистриб'ютор крім пені, зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми несвоєчасно оплаченого товару (пункт 6.5. договору).

Відповідно до пункту 6.4. договору право власності на куплені товари переходить до дистриб'ютора з моменту підписання накладної на передачу товарів. Ризик випадкової втрати несе власник товарів відповідно до чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 51 447,20 грн., що підтверджується видатковими накладними : № 188 від 24.04.2013р. на суму 5 955,20 грн.; № 189 від 24.04.2013р. на суму 6 402,40 грн.; № 190 від 24.04.2013р. на суму 2 876,90 грн.; № 218 від 29.04.2013р. на суму 10 296,00 грн.; № 285 від 16.05.2013р. на суму 12 197,90 грн.; № 338 від 28.05.2013р. на суму 11 672,80 грн.; № 409 від 12.06.2013р. на суму 2 046,00 грн.; та довіреностями: № 45 від 24.04.2013р.; № 52 від 29.04.2013р.; № 90 від 16.05.2013р.; № 73 від 28.05.2013р., виданих на ім'я регіонального директора Подолян Василя Григоровича.

Як встановлено судами попередніх інстанцій сторони відступили від умов договору про відпуск товару за передоплатою, товар було передано відповідачу без попередньої оплати його вартості.

Предмет спору у даній справі становлять вимоги про стягнення основного боргу за поставлений позивачем товар, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 51 447,20 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Пунктами 2.1., 2.2., 5.6. та додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною, встановлено обов'язок відповідача оплатити товар, який відповідно до п. 6.4. договору переходить у його власність з моменту підписання накладної та отримання товару.

Наведене дає підстави вважати, що укладений між сторона договір є змішаним, який містить ознаки договору поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З наведеної норми вбачається, що однією з необхідних ознак договору поставки є саме придбавання товару у власність для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, що спростовує висновки суду апеляційної інстанції про те, що вказаний договір за своїми ознаками не відповідає договору поставки, оскільки для власних потреб відповідний товар відповідачем не придбавався.

Отже, враховуючи, що у додатку №1 до договору сторонами було узгоджено порядок розрахунків за умови повної або часткової передоплати за товар, від положень якого сторони відступили, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, тобто товар відповідачем повинен бути оплачений після його отримання за накладними.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати отриманого відповідачем за відповідними накладними товару, суд касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на підставі дистриб'юторського договору його вартості.

Суд касаційної інстанції визнає необґрунтованими висновки апеляційного господарського суду про те, що оскільки відсутні докази реалізації товару відповідачем та докази отримання за нього певних коштів (які б відповідач повинен був перерахувати на рахунок позивача), то строк оплати товару не настав, оскільки в договорі відсутні умови, які б передбачали розрахунок за отриманий товар після його реалізації.

Висновки апеляційного господарського суду про те, що товар знаходився на складах відповідача на умовах відповідального зберігання, також є безпідставними. Так, з пункту 2.1.5. договору вбачається, що відповідачу надається можливість працювати шляхом відпуску товару з його власних складів, де товар знаходиться на умовах відповідального зберігання, однак умови для відповідального зберігання додатково оговорюються в додатку № 3 до договору, докази підписання якого в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлений судами попередніх інстанцій факт порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором від 28.01.2013р. № Д/04/13, передбачений у договорі штраф та пеня за прострочення оплати товару, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 473,54 грн. пені, 5 144,72 грн. - 10 % штрафу, 290,98 грн. інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 1 209,87 грн.

З огляду на зазначене, касаційна інстанція дійшла висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі, оскільки місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

У відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору за подання касаційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014р. у справі № 925/352/14 скасувати.

Рішення господарського суду Черкаської області від 01.04.2014р. у справі № 925/352/14 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімперспектива" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" 913,50 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Черкаської області.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.А. Кролевець

Г.К. Прокопанич