Ухвала

від 12.03.2014 по справі 2а-9225/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

12 березня 2014 року м. Київ В/800/1046/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І ., Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., Нечитайла О.М., перевіривши заяву Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.12.2013

у справі № 2а-9225/12/2670 (№ К/9991/81444/12 - номер справи у Вищому адміністративному суді України)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОМТЕХ-ПРОЕКТ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.12.2013 у названій справі.

Відповідно до статті 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239 2 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.12.2013 заявник посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В обґрунтування своїх вимог заявник додає копії: постанови Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справі № 2а-3378/11/2670 (№ К/9991/59642/12 - номер справи у Вищому адміністративному суді України), постанову Верховного Суду України від 05.03.2012 у яких, на його думку, згадані норми матеріального права застосовано інакше, ніж у даній справі.

Між тим, як вбачається зі змісту заяви Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві, доданих до неї додатків, фактичні обставини справи, що розглядаються, відмінні від тих, на які посилається заявник на обґрунтування наявності підстав для перегляду справи.

Приписи статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України визначають виключними мотивами подання заяви про перегляд судових рішень неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції саме одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Зокрема, у рішенні касаційного суду, яке заявник просить переглянути, зазначено, що судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період. Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками податку на додану вартість згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

У рішенні ж Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справі № 2а-3378/11/2670 (№ К/9991/59642/12 - номер справи у Вищому адміністративному суді України), на яке посилається заявник, як приклад різного застосування норм матеріального права, зазначено, що судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не доведена реальність операції, оскільки не підтверджується час здійснення операції, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання. Відтак, господарська операція, що відбулася оформлена лише документально. Колегія суддів вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Крім того, в обґрунтування своїх вимог заявник додав копію постанови Верховного Суду України від 05.03.2012, у якій, на його думку, згадані норми матеріального права застосовано інакше, ніж у даній справі.

Між тим, надане Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві судове рішення Верховного Суду України, як приклад неоднакового застосування судами норм матеріального права, не є рішенням суду касаційної інстанції.

Така позиція відповідає приписам абзацу п'ятого пункту 5 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 № 2 «Про судову практику застосування статей 235- 240 Кодексу адміністративного судочинства України», у якому зазначено, що до судових рішень, на які робиться посилання для підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, не належать рішення Верховного Суду України, ухвалені після 30 липня 2010 року, та судові рішення, ухвалені до 30 липня 2010 року судовими палатами в адміністративних та господарських справах Верховного Суду України і Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України, яка за винятковими обставинами переглядала рішення колегій Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, ухвалених у касаційному порядку, а також за винятковими обставинами рішення апеляційних судів як касаційних.

Зважаючи на викладене, підстав для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі немає.

Керуючись ст.ст. 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Відмовити Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві у допуску справи № 2а-9225/12/2670 (№ К/9991/81444/12 - номер справи у Вищому адміністративному суді України) до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.12.2013.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис)Л.В. Ланченко (підпис)Н.Г. Пилипчук (підпис)О.М. Нечитайло