Ухвала

від 12.03.2014 по справі 2а-4691/09/9/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2014 р. м. Київ К/9991/18992/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько О.В..,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (далі - Феодосійська МДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.08.2010,

постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011

у справі № 2а-4691/09/9/0170

за позовом прокурора м. Феодосії в інтересах держави в особі Феодосійської МДПІ

до малого приватного підприємства "Атос" (далі - Підприємство),

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - виконавчого комітету Феодосійської міської ради Автономної Республіки Крим,

державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"в особі відокремленого структурного підрозділу Кримської електроенергетичної системи,

публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"в особі його філії у м. Феодосії Автономної Республіки Крим

про визнання недійсними установчих та бухгалтерських документів, свідоцтва платника ПДВ та припинення державної реєстрації.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2008 року прокурор м. Феодосії в інтересах держави в особі Феодосійської МДПІ звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому просив визнати недійсними установчі та бухгалтерські документи Підприємства, його свідоцтво платника ПДВ, а також припинити юридичну особу відповідача.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2009 прийняті у справі рішення попередніх інстанції було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав вирішення судами даного спору з порушенням правил процесуальної підвідомчості.

У подальшому Феодосійська МДПІ уточнила позовні вимоги та просила суд визнати недійсними установчі документи Підприємства, свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, видані позивачеві 24.06.1999 № 00435412 та 07.05.2002 № 00439117, та припинити юридичну особу Підприємства.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.08.2010 позов задоволено частково; визнано протиправними (недійсними) установчі документи Підприємства та його юридичну особу припинено; в решті позову відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що постановою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Ким від 24.12.2007 у кримінальній справі № 1п-108/07 було встановлено факт провадження Підприємством незаконної діяльності з конвертації грошових коштів, тоді як свідоцтва платника ПДВ вже було анульовано податковим органом за власною ініціативою.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 назване рішення суду першої інстанції змінено; провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсними установчих документів та свідоцтв платника ПДВ відповідача закрито з тих мотивів, що вказані вимоги не можуть виступати самостійним предметом оскарження в адміністративному суді.

Постановою цього ж суду від 01.03.2011 у задоволенні позовних вимог про припинення юридичної особи Підприємства відмовлено у зв'язку з тим, що постанова Феодосійського міського суду Автономної Республіки Ким від 24.12.2007 у кримінальній справі № 1п-108/07 про закриття провадження у справі у зв'язку зі смертю обвинуваченого не може слугувати підтвердженням факту провадження Підприємством незаконної діяльності, тоді як позивачем не доведено існування обставин, з якими частина друга статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» пов'язує постановлення судового рішення про припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Феодосійська МДПІ просить скасувати прийняті у справі судові акти попередніх інстанцій та повністю задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних вимог Феодосійської МДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для подання цього позову стало те, що Підприємство було придбано ОСОБА_2 з метою провадження незаконної діяльності з проведення фінансових потоків за фіктивними операціями та конвертації безготівкових коштів у готівку.

У розгляді цієї справи суди обох попередніх інстанцій, не зважаючи на надання різної правової оцінки обставинам, встановленим у постанові Феодосійського міського суду Автономної Республіки Ким від 24.12.2007 у кримінальній справі № 1п-108/07, дійшли помилкового висновку про вирішальне правове значення цієї постанови для розгляду даного спору.

Адже ознаки складу злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), не співпадають з ознаками складу правопорушення у сфері господарювання, за яке встановлена відповідальність у вигляді припинення юридичної особи. Порядок та способи подання і дослідження доказів у кримінальному процесі відрізняються від процесу доказування в адміністративному судочинстві, а відтак не можуть бути взаємозамінними.

Встановлена частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обов'язковість вироку в кримінальній справі для суду, що розглядає адміністративну справу у відповідній частині, не означає, що в адміністративному судочинстві не повинні і не можуть встановлюватися фактичні обставини адміністративної справи, оскільки питання виконання стороною в адміністративній справі обов'язку в певному правовідношенні не тотожне питанню складу злочину в діях чи бездіяльності фізичної особи, яка до того ж не є стороною в адміністративній справі.

Відповідно до частини першої статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані , на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Втім у справі, що переглядається, суди безпідставно обмежили коло доказів, якими мають підтверджуватися заявлені Феодосійською МДПІ позовні вимоги, виключно фактами, що отримали належне процесуальне закріплення у кримінальному процесі.

Згідно з частиною другою статті 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Правило цієї норми відповідає принципу офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, зміст якого розкритий в частинах четвертій та п'ятій статті 11 КАС України , якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справі, що переглядається, як на підставу позовних вимог позивач послався на порушення закону, допущені при створенні юридичної особи відповідача, які не можна усунути. При цьому позивач наголошує, що даний факт мав наслідком зловживання у сфері податкового контролю.

А відтак для правильного вирішення цього спору судам слід було безпосередньо у відповідності з вищенаведеними правилами доказування дослідити доводи та докази, подані податковою інспекцією на обґрунтування своїх вимог, та за необхідності витребувати додаткові докази у сторін або в інших осіб, у яких такі докази можуть знаходитися.

Зокрема, суди повинні були за наслідками аналізу підстав набуття платником податків цивільної правосуб'єктності ретельно перевірити, чи підтверджується факт порушення вимог чинного законодавства при реєстрації (перереєстрації) Підприємства, чи мав наслідком цей факт (у разі його підтвердження) порушення законодавства у сфері оподаткування (як-от у випадку участі відповідача у схемах ухилення від оподаткування та мінімізації податків, недекларування/несплати Підприємством необхідних сум податків до бюджету тощо).

Допущені судами порушення норм процесуального права відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо припинення юридичної особи відповідача.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, безпосередньо дослідити усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

У той же час апеляційний суд цілком обґрунтовано закрив провадження у справі відносно позовних вимог про визнання недійсними установчих документів та свідоцтв платника ПДВ відповідача.

Адже, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, зазначені вимоги не можуть бути самостійними позовними вимогами. В силу, зокрема, статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», установчі документи суб'єкта господарювання, його первинні та фінансово-господарські документи, свідоцтво платника податку на додану вартість товариств підлягають правовій оцінці лише з іншими позовними вимогами, зокрема, у справі про припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством такої юридичної особи.

Тобто вказані вимоги не є самостійними, оскільки визнання зазначених документів нечинними законом не вимагається. Висновок суду про невідповідність цих документів вимогам чинного законодавства має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.08.2010 та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 у справі № 2а-4691/09/9/0170 скасувати.

Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 у справі № 2а-4691/09/9/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько