Ухвала

від 01.04.2014 по справі 825/3050/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2014 р. м. Київ К/800/64891/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцький нафтоналив»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року

у справі № 825/3050/13-а

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцький нафтоналив» доПрилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прилуцький нафтоналив» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Прилуцький нафтоналив») звернулось з позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ОДПІ, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ТОВ «Прилуцький нафтоналив» залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Прилуцький нафтоналив» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «Карботорг» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 19.07.2013 року № 67/22/31758032.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено ч. 1 ст. 203 , 215 , 228 , 662 , 655 , 656 Цивільного кодексу України , в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Прилуцький нафто налив» з зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями; встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3 , ст. 4 , ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за березень 2010 року, встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за 1 квартал 2010 року; порушено п. 1.7 ст. 1 , пп. 7.2.3, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , п.п. 2, 4, 5, 6, 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30 травня 1997 року ; ст.ст. 2 , 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 208 943,00 грн., п. 5.1 ст. 5 , пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 261 179,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.08.2013 року № 0000852201/5, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість на суму 261 178,75 грн. (у т. ч. 208 943,00 грн. - за основним платежем та 52 235,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); та № 0000862201/6, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток на суму 326 473,75 грн. (у т. ч. 261 179,00 грн. - за основним платежем та 65 294,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції визнав не обґрунтованими такі висновки ОДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абз. 2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.03.2010 року між ТОВ «Прилуцький нафтоналив» (покупець) та ПП «Карботорг» (продавець) було укладено генеральний договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 1/10 (далі - договір).

Відповідно до умов пп. 1.1. п. 1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти. Згідно пп. 1.2. п. 1 договору номенклатура, кількість, умови поставки, форма і порядок оплати, вартість товару визначається сторонами в додаткових угодах до договору.

Фактичне виконання умов вищевказаного договору підтверджується матеріалами справи, зокрема - податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними, тощо.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та платіжними дорученнями.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Використання ТОВ «Прилуцький нафтоналив» придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між ТОВ «Прилуцький нафтоналив» та ПП «Карботорг».

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ПП «Карботорг» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

За таких обставин, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року підлягає скасуванню, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 року має бути залишена в силі, як така, що помилково скасована.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцький нафтоналив» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року - скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов