Постанова

від 02.04.2014 по справі 927/339/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року Справа № 927/339/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Дунаєвської Н.Г. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Мележик Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 у справі№ 927/339/13 господарського судуЧернігівської області за позовомПідприємства споживчої кооперації "Торгівельний центр" Носівської райспоживспілки доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 простягнення 27288,00 грн. та примусове звільнення приміщення за участю представників сторін:

позивача: Рогова Л.А., дов. від 12.03.2014;

відповідача: ОСОБА_5., договір про надання правової допомоги від 25.11.2013;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.04.2013 у справі №927/339/13 (суддя Фетисова І.А.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді - Мартюк А.І., Пашкіна С.А.) рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.04.2013 у справі № 927/339/13 скасовано, прийнято нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 27288,00 грн. основного боргу, припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 13291,64 грн. та постановлено виселити відповідача із торгових місць НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 в приміщенні Торговельного центру, який знаходиться за адресою: вул.Центральна, 16, м. Носівка Чернігівської області.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційного господарського суду у даній справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) 11.01.2012 укладені договори оренди № 18/22/І та № 17/20/І торговельних місць загальною площею 48,73 м 2 за адресою: м. Носівка, вул. Центральна 16, з щомісячною орендною платою 3410,04 грн. та строком їх дії - до 31.12.2012.

Звертаючись до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), позивач послався на наявність обставин для застосування до відповідача положень ч. 2 ст.785 ЦК України та стягнення з нього коштів в сумі 27288,00 грн. за період з січня по квітень 2013 року. Також, позивач просив прийняти рішення про виселення відповідача з торгових місць в приміщенні Торговельного центру за адресою: вул.Центральна, 16, м.Носівка Чернігівської області, які він орендував за договорами від 11.01.2012 № 18/22/І та №17/20/І.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 639, 759, 761 ЦК України, ст.ст. 181, 283, 284 ГК України та дійшов висновку, що оскільки договори оренди не відповідають вимогам ст. 181 ГК України, оскільки не містять підпису відповідача, то вони є неукладеними, а тому відсутні правовідносини між сторонами на підставі цих договорів і, відповідно, відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку по сплаті неустойки в розмірі подвійної орендної плати та зобов'язання останнього примусово виселитись з приміщення, як правовий наслідок закінчення дії договорів.

Здійснюючи перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, суд керуючись положеннями ст.ст. 629, 785 ЦК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в повному обсязі в межах повноважень, наданих ст.ст. 99, 101 ГПК України, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку, що відсутність підпису відповідача на примірниках договорів оренди від 11.01.2012 №18/22/І та № 17/20/І при фактичній доведеності виконання їх сторонами (сплата відповідачем орендної плати, погодження про укладеність договорів, про що зазначено у відзиві на позовну заяву) не є безумовною підставою для визнання зазначених договорів неукладеними.

Згідно положень ч. 2 ст. 111 5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно зі ст. ст. 4 2 , 4 3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 4 7 ГПК України).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу ст.ст. 626, 628, 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як досліджено апеляційним господарським судом, при прийняття рішення місцевий господарський суд залишив поза увагою наявні в матеріалах справи скаргу відповідача (а.с.70, т.с. 1) та його відзив на позовну заяву (а.с. 82-84, т.с. 1) в яких останній визнає про укладеність договорів оренди від 11.01.2012 №18/22/І та № 17/20/І. Також, суд не дав оцінки доданим до справи прибутковим квитанціям, рахункам, актам приймання-передачі виконаних робіт (а.с. 69, 89-114, т.с. 1) з яких вбачається про здійснення відповідачем проплат за наведеними договорами, що в сукупності, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, свідчить про діі відповідача , які покладені на виконання умов договорів, тобто подальше їх схвалення.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду про відсутність підстав вважати вищезазначені договори неукладеними.

Апеляційний господарський суд, зважаючи на зміст договорів оренди від 11.01.2012 (строк договорів закінчувався 31.12.2012), беручи до уваги здійснення позивачем дій щодо завчасного попередження відповідача про не бажання укладення з ним на 2013 рік договорів оренди, а також враховуючи, що по закінченню дії договорів орендарем не були повернуті об'єкти оренди, дійшов мотивованого висновку про застосування до даних правовідносин положень ч. 2 ст. 785 ЦК України та стягнення з відповідача за період з січня по квітень 2013 року коштів в сумі 27288,00 грн.

Крім того, оскільки, як вірно встановлено судом другої інстанції, відповідач не надав доказів правомірності підстав користування спірними приміщеннями після закінчення строку дії договорів та доказів повернення позивачу об'єкту оренди на день прийняття місцевим господарським судом рішення, то судова колегія касаційної інстанції вважає висновок суду про примусове виселення відповідача обґрунтованим.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10233 грн. з орендної плати, заборгованості з комунальних витрат в сумі 3051,82 грн. та індексації орендної плати в сумі 6,82 грн. (всього 13291,64 грн.), то суд апеляційної інстанції, зважаючи на заяву позивача про уточнення позовних вимог, мотивовано припинив провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення цих сум.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що апеляційним господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний господарський суд в порядку ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 , 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

При цьому, зазначений вище суд правильно звернув увагу, що наявні докази, надані учасниками процесу та зібрані під час розгляду справи по суті спору, підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. При здійсненні перегляду справи в апеляційному порядку, суд, відхиляючи доводи відповідача, спростовуючи подані останнім докази, у мотивувальній частині судового рішення навів правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи та докази не взято судом апеляційної інстанції до уваги.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених Київським апеляційним господарським судом обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскарженого судового акту відсутні.

Керуючись ст. ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 у справі № 927/339/13 - без змін.

Головуючий суддя Н.Г.ДУНАЄВСЬКА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.І. МЕЛЕЖИК