Ухвала

від 25.03.2014 по справі 2а-5768/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2014 року м. Київ К/9991/32765/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2011 року по справі № 2а-5768/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітамакс УКР» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року ТОВ «Вітамакс УКР» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0008382302/0 від 20.10.2010 року, яким визначено податкове зобов'язання на загальну суму 1492343,00 грн., у тому числі 1013710,00 грн. - за основним платежем та 478632,00 грн. - за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.10.2010 року ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинах з платником податків ПП «Рекламно-маркетингове агентство «Креатив-технолоджі» за квітень-травень 2010 року та з ПП «Карделен-лантрейд» за червень-липень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1. статті 3, підпункту 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), а також пункту 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165.

При визначені вказаного порушення позивачем ДПІ використало інформацію, отриману з системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, згідно з якою встановлено, що вказані контрагенти позивача є несумлінним платниками податків.

За наслідками виявлених порушень відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Суди вірно зазначили, що сам лише факт невідповідності задекларованих постачальником товарів (робі, послуг) податкових зобов'язань з ПДВ розміру задекларованого контрагентом такого постачальника податкового кредиту з ПДВ з огляду на приписи Закону № 168/97-ВР не може слугувати достатньою підставою для висновку про нікчемність укладеного між ними правочину, позаяк названі особи в силу статті 2 та статті 10 Закону № 168/97-ВР є окремими платниками ПДВ, а відтак, згідно з статтею 61 Конституції України мають нести індивідуальну юридичну відповідальність за вчинені ними діяння.

Наявні в матеріалах справи документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаного у контрагентів товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими актами приймання наданих послуг, податковими накладними, договорами про надання зустрічних послуг.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2011 року по справі №2а-5768/11/2670 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.