Постанова

від 07.04.2014 по справі 826/4472/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 квітня 2014 року письмове провадження № 826/4472/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. у письмовому провадженні вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Строй центр» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2013 р. та від 04.04.2013 р.

Позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням зміни позовних вимог) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача форми «Р» від 15.01.2013 р. № 0000242220 та 04.04.2013 р. № 0002362220.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (послугах) та податку на прибуток приватних підприємств і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2013р., у справі № 826/4472/13-а в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Строй Центр» відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6.12.2013 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2013 р. - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.12.2013 р. справу № 826/4472/13-а прийнято до розгляду та призначене судове засідання.

У судове засідання, призначене на 28.02.2014 р. представники сторін не прибули, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надходило.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Відповідачем виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 30.09.2012 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 28.12.2012 р. № 6099/23-322/35823120, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

п.138.2. ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 800932,00 грн., в тому числі за: II квартал 2011 року на суму 523779,00 грн., ІІІ квартал 2011 року на суму 276481,00 грн., всього за ІІ-VІ квартали 2011 року на суму 800260,00 грн., І квартал 2012 року на суму 672,00 грн.;

п.85.4, п.85.8 ст.85, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 3422714,00 грн., в тому числі: за квітень 2011 року на суму 96500,00 грн., за червень 2011 року на суму 358960,00 грн., за липень 2011 року на суму 126579,00 грн., за серпень 2011 року на суму 192 276,00 грн., за вересень 2011 року на суму 1 237908,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 1 263 882,00 грн., за грудень 2011 року на суму 105760,00 грн., за лютий 2012 року на суму 640,00 грн., за березень 2012 року на суму 40209,00 грн.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, подавалися відповідачу заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки визнані правомірними.

У зв'язку з виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивача від 28.12.2012 р. № 6099/23-322/35823120, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

від 15.01.2013 р. № 0000232220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (послугах) в розмірі 3 422 714,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 741 815,00 грн.

від 15.01.2013 р. № 0000242220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 800 932,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 168,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві.

Рішенням ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 21.03.2013р. № 2693/10/12-1-03 податкове повідомлення-рішення від 15.01.2013 р. № 0000242220 залишене без змін, а податкове повідомлення-рішення від 15.01.2013 р. № 0000232220 скасовано в частині 2 726 195,00 грн. грошового зобов'язання з податку на додану вартість та 681549,00 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Враховуючи рішення ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 21.03.2013 р. № 2693/10/12-1-03, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 04.04.2013 р. № 0002362220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (послугах) в розмірі 696519,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 60266,00 грн.

Позивач вважає податкові повідомлення-рішення відповідача від 15.01.2013 р. № 0000242220 та від 04.04.2013 р. № 0002362220 протиправними та такими, що підлягають скасуванню в судовому порядку.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, а також поясненням представників сторін, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки позивач від 28.12.2012 р. № 6099/23-322/35823120 перевіркою встановлено заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 800932,00 грн., що є наслідком завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «ХК «Укрхімпром», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД», а також встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 3 422 714,00 грн. по цим же взаємовідносинам.

Так, згідно наявних матеріалів справи, взаємовідносини позивача (покупець) з ТОВ «Ространснафтопродукт» (постачальник) ґрунтувалися на договорі від 10.06.2011 р. № 10206 (з урахуванням додаткових угод), за умовами якого, постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти й оплатити нафтопродукти (товар - паливо дизельне гідроочищене 50-ррm, бензин А92, бензин 95, ) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов Договору і Додатків до нього, що є невід'ємними частинами цього Договору. Ціна товару, що поставляється, встановлюється на момент виписки рахунку та/або складання додаткової угоди не може бути змінена за умови додержання покупцем строків сплати.

На підтвердження виконання умов зазначених договору, включення позивачем витрат на оплату товару до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товар, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи:

акти приймання-передачі товару за Договором № 10206 від 10.06.2011 р.;

вантажні накладні;

видаткові накладні:

від 11.06.2011 р. № РН-0000074 на суму 575641,72 грн. (у т.ч. ПДВ - 95940,29 грн.),

від 16.07.2011 р. № РН-0000148 на суму 59473,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 126578,83 грн.),

від 21.09.2011 р. № РН-0000311 на суму 683037,84 грн. (у т.ч. ПДВ - 113839,64 грн.),

податкові накладні:

від 10.06.2011 р. № 7 на суму 200000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 33333,33 грн.),

від 11.06.2011 р. № 18 на суму 375641,72 грн. (у т.ч. ПДВ - 62606,95 грн.),

від 30.07.2011 р. № 6 на суму 759473,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 126578,83 грн.).

Розрахунки (рух коштів) по операціям позивача з ТОВ «Ространснафтопродукт» підтверджуються наявними в матеріалах справи виписками з банку.

На думку позивача, зазначені первинні документи, за правилами податкового законодавства, є достатніми для підтвердження права на податковий кредит та віднесення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Взаємовідносини позивача (покупець) з ТОВ «ХК «Укрхімпром» (постачальник) ґрунтувалися на договорі поставки нафтопродуктів від 07.04.2011 р. № 4001 (з урахуванням додаткових угод), за умовами якого, постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти й оплатити нафтопродукти (товар - бензин RON 95, ) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов Договору і Додатків до нього, що є невід'ємними частинами цього Договору. Ціна товару, що поставляється, встановлюється на момент виписки рахунку та/або складання додаткової угоди не може бути змінена за умови додержання покупцем строків сплати.

На підтвердження виконання умов зазначених договору, включення позивачем витрат на оплату товару до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товар, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи:

акти приймання-передачі товару за Договором № 4001 від 07.04.2011р.;

вантажні накладні;

видаткові накладні:

від 08.05.2011 р. № РН-0000104 на суму 772717,47 грн. (у т.ч. ПДВ - 128786,25 грн.),

від 28.06.2011 р. № РН-0000185 на суму 700544,14 грн. (у т.ч. ПДВ - 116757,35 грн.),

від 30.06.2011 р. № РН-0000194 на суму 683856,87 грн. (у т.ч. ПДВ - 113976,14 грн.),

податкові накладні:

від 07.04.2011 р. № 4 на суму 579000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 96500,00 грн.),

від 08.05.2011 р. № 6 на суму 193717,47 грн. (у т.ч. ПДВ - 32286,25 грн.),

від 28.06.2011 р. № 55 на суму 700544,14 грн. (у т.ч. ПДВ - 116757,36 грн.),

від 30.06.2011 р. № 64 на суму 683856,86 грн. (у т.ч. ПДВ - 113976,14 грн.).

Розрахунки (рух коштів) по операціям позивача з «ХК «Укрхімпром» підтверджуються наявними в матеріалах справи виписками з банку.

На думку позивача, зазначені первинні документи, за правилами податкового законодавства, є достатніми для підтвердження права на податковий кредит та віднесення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Взаємовідносини позивача (замовник) з ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» (виконавець) ґрунтувалися на договорі про надання послуг по проведенню комплексу робіт з отримання дозвільних документів від 16.02.2012 р. № 16022012, за умовами якого, з метою забезпечення правильного, своєчасного оформлення та швидкого проходження вантажів через митницю, які декларує замовник та його своєчасному виконанню договірних відношень з своїми замовниками по декларуванню вантажів, виконавець зобов'язується за цим Договором, на вимогу замовника надавати послуги по: отриманню державної санітарно-епідеміологічної експертизи на імпортуємо продукцію; отриманню сертифікації в системі УкрСЕПРО імпортованої продукції; отриманню довідок по сертифікації в системі УкрСЕПРО імпортованої продукції; отриманню листа - роз'яснення в міністерстві охорони навколишнього природного середовища України; отриманню експертного висновок з визначення коду в торгово-промисловій палаті; отриманню ліцензій на продукцію, що імпортується. У свою чергу, замовник, зобов'язується своєчасно забезпечувати виконавця всіма документами та інформацією, необхідною для надання послуг, а також зобов'язується належним чином оплачувати надані виконавцем послуги. Вартість послуг визначається сторонами у відповідних рахунках-фактурах.

На підтвердження виконання умов зазначених договору, включення позивачем витрат на оплату послуг до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за послуги, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи:

акт прийому-передачі наданих послуг від 20.02.2012 р. № ОУ-0000130 на суму 3840,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 640,00 грн.).

податкова накладна від 20.02.2012 р. № 58 на суму 3840,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 640,00 грн.).

Розрахунки (рух коштів) по операціям позивача з ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» підтверджуються наявними в матеріалах справи випискою з банку.

На думку позивача, зазначені первинні документи, за правилами податкового законодавства, є достатніми для підтвердження права на податковий кредит та віднесення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Судом також приймається до уваги те, що на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, позивачем надані суду докази - первинні документи (договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності, банківські виписки) подальшої реалізації придбаного у них товарів іншим суб'єктам господарювання, зокрема, ТОВ «СОПРАНО - НОВА», ПП ОСОБА_2, ПСП «Фортуна», ТОВ «Прохорське», ТОВ «Бахмач Агро», ЗАТ «Нива-Плюс», СФГ «УРОЖАЙ», ТОВ Виробничо-торгова фірма «ДАИНА», ТОВ «Весна Агро»,

В той же час, відповідачем в ході перевірки позивача, отримані акти інших податкових органів, якими зафіксовані порушення контрагентами позивача вимог податкового та іншого законодавства.

Так, згідно акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 17.09.2012 р. № 614/3/22-80-35234346 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ространснафтопродукт» код за ЄДРПОУ 35234346 щодо підтвердження господарських відносин за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 року», враховуючи висновок ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 1408/07/-1/52 від 10.09.2012 року, ТОВ Ространснафтопродукт» має ознаки «фіктивності»; за фактичною та юридичною адресами не знаходиться; не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Ространснафтопродукт» до підприємств-покупців.

Відповідно до акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 12.11.2012 р. №920/3-22-80-32163042 «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «ХК «Укрхімпром», код за ЄДРПОУ 32163042 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Ространснафтопродукт», код за ЄДРПОУ 35234346 за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011», встановлено, що первинні документи, які отримані від ТОВ «Ространснафтопродукт» ТОВ «ХК «Укрхімпром» виписані з порушення та відсутні документи щодо подальшої реалізації нафтопродуктів, отже є недійсними.

Відповідно до акту ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 28.09.2012 р. № 4020/2204/37567248 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Алексус ЛТД «(код ЄДРПОУ 37567248) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.12.2011 р. по 30.06.2012 р. встановлено, що на дату написання акту перевірки стан платника - « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; ТОВ «Компанія Алексус ЛТД» має ознаки фіктивності, правочини між ТОВ «Компанія Алексус ЛТД» та контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.12.11р. по 31.08.12 р. здійснені без мети настання реальних наслідків, отже є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Крім того, у провадженні СВ ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС знаходиться кримінальна справа № 75-00197, порушена за фактом фіктивного підприємства пр. створенні деяких підприємств, зокрема, ТОВ «Компанія Алексус ЛТД» за ознаками злочину, передбаченого ст.205 ч.1 КК України.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача об'єктів оподаткування по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників - ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «ХК «Укрхімпром», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» за травень, червень, липень, вересень 2011 року та лютий 2012 року по операціях з продажу цих товарів (робіт, послуг) підприємствам - покупцям в розумінні ст.22, ст.185 Податкового кодексу України.

Отже, усі правочини (договори), укладені такими контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, отже є нікчемними, а складені ними бухгалтерські та податкові документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій і є недійсними.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи первинним документам, поданим позивачем на підтвердження реальності його взаємовідносин з контрагентами - ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «ХК «Укрхімпром», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД», суд дійшов висновку, що висновки податкового органу, покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є помилковими виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача - ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «ХК «Укрхімпром», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» не мали можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним з позивачем договорам або доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем суду не надані.

За результатом системного аналізу наданих позивачем копій договорів та доданих до них первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами - ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «ХК «Укрхімпром», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» судом встановлено, що договір містить всі істотні умови, тобто є укладеним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не було відображено.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, зокрема, у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 та численній судовій практиці.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009 також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами - ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «ХК «Укрхімпром», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД», не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочинів з цього приводу не опитувались, а висновки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, а також відсутність у позивача об'єктів оподаткування по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів, сформовані відповідачем в акті перевірки позивача, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку, отже сприймаються судом критично та до уваги не приймаються.

При цьому, слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку, або права визнавати нікчемними правочини.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. а). п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Системний аналіз викладених законодавчих норм свідчить про те, що не належать до складу валових витрат лише витрати підприємства не підтверджені відповідними первинними документами, аналогічно, і до податкового кредиту не відносяться суми сплаченого податку у складі ціни з придбані товар (роботи, послуги) не підтверджені податковими накладними, складеними у відповідності до вимог законодавства.

Податковим органом не заперечується, що позивачем як платником податків, податковому та бухгалтерському обліку відображені операції по взаємовідносинам з ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «ХК «Укрхімпром», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» на підставі первинних документів, перелік яких наведено вище.

Крім того, під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами - ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «ХК «Укрхімпром», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД», судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства, отже такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача.

Суд також звертає увагу на те, що на момент укладення договорів та видачі податкових накладних контрагенти позивача були платниками податку на додану вартість, про що свідчать відповідні свідоцтва.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами оформлені належним чином укладеними договорами, які не визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними, належним чином оформленими первинними документами.

Отже, операції позивача з ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «ХК «Укрхімпром», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Враховуючи зазначене, позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства по взаємовідносинам з контрагентами - ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «ХК «Укрхімпром», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД».

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту перевірки ТОВ «ХК «Укрхімпром», оскільки, інформація, викладена в ньому, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України. Відповідачем також не надано суду доказів отримання відповідного акту перевірки контрагента законних шляхом, отже він не береться судом до уваги.

Аналогічно, суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Ространснафтопродукт», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД», на яких фактично ґрунтуються висновки в перевірки позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами складений акт, а не довідка, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".

Згідно п.4.4., п.5.1. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

У разі неможливості проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання разом із Актом органу ДПС - ініціатору надсилаються належним чином засвідчені копії наявних матеріалів, що підтверджують цей факт, матеріалів щодо вжитих заходів з метою проведення зустрічної звірки, а також інших наявних в органі ДПС матеріалів, що мають або можуть мати відношення до питань запиту і не підтверджують дані платника податків, наведені у такому запиті.

Відповідачем не подані суду докази, які б підтверджували неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

В той же час, в акті про неможливість проведення зустрічної контрагентів, викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів є безпідставними.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Більше того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2013 р., яке набрало законної сили, у справі № 2а-17622/12/2670 за позовом ТОВ «Ространснафтопродукт» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання дії протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, адміністративний позво задоволений повністю, зокрема: визнані протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС зі складення акту від 17.09.2012 р. №614/3/22-80-35234346 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ространснафтопродукт» код за ЄДРПОУ 35234346 щодо підтвердження господарських відносин за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року січень,лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 року; визнані протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС з визнання в зазначеному акті від 17.09.2012 р. №614/3/22-80-35234346 правочинів ТОВ «Рострапснфатопродукі», укладених з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями у період з червня 2011 р. по серпень 2012 р. такими, що мають ознаки нікчемності та такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства.

Таким чином, в судовому порядку фактично скасовані висновки, сформовані податковим органом відносно контрагента позивача.

Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які, ну думку податкових органів, допускають його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

За результатом системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача форми «Р» від 15.01.2013 р. № 0000242220 та 04.04.2013 р. № 0002362220.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.69-71,94,160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй центр» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 15.01.2013 р. № 0000242220 та 04.04.2013 р. № 0002362220.

Судові витрати присудити на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Строй Центр» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій