Ухвала

від 03.04.2014 по справі 823/2392/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/2392/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

03 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

при секретарі судового засідання Нечай Ю.О.

за участю:

представника позивача Чернець С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Приватного підприємства "Транс-С" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Транс-С" до Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління Міндоходів у Черкаській області, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватного підприємства "Сервісно-виробничий центр "Шлях" про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління Міндоходів у Черкаській області з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.01.2013 року № 0000232301, № 0000242301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В судове засідання з'явився представник позивача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача до суду не з'явився, хоча він був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутності, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, приватне підприємство «Транс-С» зареєстроване виконавчим комітетом Черкаської міської ради 18.03.2005 року, позивача 23.05.2005 року взято на облік у ДПІ м. Черкаси за № 270 та зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом.

Так, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Транс-С» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ПП «СВЦ «Шлях» за період з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 25.12.2012 року № 400/22-14/33456775.

В ході проведення перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема пп.138.1.1 п. 138.1 та п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в 3 кварталі 2012 року на суму 94815грн та п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2012 року на суму 90300 грн.

На підставі висновків даного акту податковим органом 11.01.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість за основним платежем на суму 90300 грн та 22575 грн. - за штрафними санкціями та податкове повідомлення-рішення № 0000242301, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 94815 грн., штрафна санкція - 23704 грн.

Не погоджуючись з прийнятими контролюючим органом наведеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вказаним позовом про їх скасування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, на підставі системного аналізу положень 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, приписів ст.ст. 198, 201, 138, 139 ПК України, а також ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», виходячи з встановлених в ході розгляду справи обставин та наявних у справі матеріалів, дійшов висновку про недоведеність факту здійснення господарських операцій з транспортних та/або транспортно-експедиційних послуг від контрагента належними первинними документами, при цьому акцентував увагу на відсутності товаросупровідних документів (маршрутних листів, товарно-транспортних накладних, довіреностей, документів з відображенням шляху прямування вантажу, тощо) на підтвердження тієї обставини, що здійснювались господарські операції саме по транспортуванню товару, у зв'язку з чим, на переконання суду, податковим органом було правомірно донараховано позивачу суми податку на додану вартість та суми податку на прибуток із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Позивач з вказаним рішенням не погодився, апеляційну скаргу мотивував тим, що, по-перше, діючим законодавством не передбачено норм, якими б було регламентовано порядок складення товарно-транспортних накладних із вичерпним переліком реквізитів, по-друге, апелянт вказав, що в силу положень ГК України, ЦК України, Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор може або самостійно виконати перевезення, або організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням, при цьому у другому випадку він не є перевізником, а надає посередницькі послуги за дорученням клієнта-замовника і за його рахунок, відтак наявність ТТН у посередника не є обов'язковою, і, по-третє, посилання відповідача в акті перевірки на порушення податкової дисципліни контрагентом позивача, встановлені в іншому акті перевірки, є безпідставними, оскільки безпосередньо позивача не стосуються та не можуть впливати на його право щодо формування податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні.

Також, відповідно до статті 138 ПК України, зокрема п. 138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.1.1 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм права суд обґрунтовано зазначив, що підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, дослідженню в такому випадку підлягає реальність здійснення господарських операцій за укладеними позивачем із контрагентами договорами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та Приватним підприємством «Сервісно-Виробничний Центр «Шлях» (експедитор) було укладено договір транспортного експедирування від 13.05.2011 № 13/5, згідно умов якого, експедитор зобов'язується надати замовнику послуги з організації та перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також надавати інші послуги, пов'язані з перевезенням в порядку та на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1). Пунктом 1.2 Договору встановлено, що експедитор зобов'язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу. Відповідно до п. 2.1 експедитор надає послуги з перевезення вантажу на підставі заявки. Заявка вважається прийнятою до виконання, якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та скріплена печатками сторін (п. 2.2). Пунктом 3 Договору закріплено права та обов'язки сторін. Зі змісту даного пункту не вбачається обумовлення сторонами права експедитора залучати третіх осіб до виконання умов договору. Відповідно до п. 3.2.1 Договору експедитор зобов'язаний обов'язково бути присутнім при завантаженні та розвантаженні, обов'язково перевіряти кріплення вантажу. Пунктом 4.1 Договору передбачено, що оплата транспортних послуг проводиться замовником згідно рахунка експедитора, акта про виконання послуг, податкових накладних Оплата послуг Замовнику визначається в заявці (п.4.2).

Також судом вірно встановлено, що між позивачем (експедитор) та ТОВ «Завод теплоізоляційних матеріалів» ТЕХНО» (клієнт) 03.01.2012 року було укладено договір № ЗТ/9 від 03.01.2012 про те, що клієнт доручає, а експедитор (позивач) бере на себе зобов'язання, за оплату, за рахунок клієнта, надати транспортно-експедиторські послуги, пов'язані з організації і забезпеченням перевезення вантажів і його збереження на терміналах експедитора (п. 1.1). Пунктом 1.4 даного договору передбачено, що експедитор приймає вантаж на підставі заявки встановленого зразка для транспортного експедирування у вантажовідправника і видає вантаж вантажоотримувачу на підставі товарно-транспортної накладної. Згідно п. 1.5 Договору у заявці і товарно-транспортній накладній, які є невід'ємною частиною договору, обумовлюються відомості про вантажовідправника і вантажоотримувача, найменування, кількість, маса і об'єм, спосіб перевезення, цінність вантажу, спеціальні умови виконання послуг та інше. Відповідно до п. 4.9 Договору, у ТТН повинні бути зафіксовані: дата і точний час прибуття, простою і відправлення транспортного засобу з місця завантаження або розвантаження, а також час перебування в дорозі. Згідно п. 4.10 Договору, під час прибуття до вантажоотримувача водій, як представник експедитора, перевіряє повноваження отримувача вантажу (паспорт, довіреність на отримання вантажу). Пунктом 10 Договору передбачено порядок розрахунків, зокрема оплата послуг, а також компенсація підтверджених витрат, понесених експедитором, здійснюється протягом 15 банківських днів з моменту надання експедитором клієнту: рахунку на оплату, заявки-договору (у 2-х екземплярах), акту виконаних робіт (в 2-х екземплярах), податкової накладної, товарно-транспортної накладної.

Так, позивачем зазначено, що для здійснення перевезень продукції на виконання договору № ЗТ/9 від 03.01.2012 року, укладеного з ТОВ «Завод теплоізоляційних матеріалів «Техно», до пошуку та подачі транспорту та виконання ряду заявок на транспорт, отриманих ПП «Транс-С» у вересні 2012 року від вказаного контрагента, позивачем було залучено ПП «Сервісно-виробничий центр «Шлях» відповідно до договору № 13/5 від 13.05.2011 року.

На підтвердження факту належного виконання умов договору транспортного експедирування від 13.05.2011 № 13/5 укладеного позивачем із ПП «Сервісно-виробничий центр «Шлях», реальність здійснення операцій за яким підлягає дослідженню в даному випадку, в матеріалах справи наявні: копії замовлень згідно договору №13/5, датованих вереснем 2012 року, копії рахунків-фактур, виписаних ПП «Сервісно-виробничий центр «Шлях», актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), датованих вереснем - жовтнем 2012 року - щодо надання транспортно-експедиційних послуг по Україні за визначеними маршрутами, товарно-транспортних накладних, податкових накладних на загальну суму 541 800,00 грн., платіжні доручення.

Досліджуючи наведені вище документи, копії яких наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рахунки-фактури, складені ПП «Сервісно-виробничий центр «Шлях» не містять прізвищ, ініціалів та посад осіб, якими вони підписані, що унеможливлює ідентифікацію таких осіб, щодо актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), судом першої інстанції небезпідставно наголошено на відсутності будь-яких первинних документів, що засвідчують здійснення передачі вантажів і відповідних товарносупровідних документів ПП «СВЦ «Шлях», крім того, у товарно-транспортних накладних відсутні будь-які відомості на підтвердження факту задіяння в процесах вантажних перевезень ПП «СВЦ «Шлях» як експедитора або перевізника, зокрема відсутні відбитки печаток і штампів цього підприємства, також відсутні відомості про автопідприємство, а отже, не вважається за можливе встановити чиї автомобілі використовувалися. Крім того, платіжні доручення, в яких у графі «призначення платежу» зазначено оплата за транспортне експедитування згідно договору 13/5 від 13 травня 2011 року, не засвідчені установою банку, що свідчить про неналежність даного доказу.

Також, колегія суддів звертає увагу на наявність розбіжностей у документах, наявних в матеріалах справи, щодо розміру сплачених на виконання умов договору від 13.05.2011 № 13/5 коштів, зокрема за рахунками-фактурами визначено до сплати суму коштів у загальному розмірі 524350,00 грн., з платіжних доручень слідує, що загалом на користь ПП «Сервісно-виробничий центр «Шлях» було сплачено 622875,00 грн., згідно податкових накладних, виписаних зазначеним контрагентом на користь позивача, вказана сума становить 541800,00 грн.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта в частині безпідставності посилання податкового органу на порушення податкової дисципліни контрагентом позивача, встановлені в іншому акті перевірки, оскільки безпосередньо позивача не стосуються та не можуть впливати на його право щодо формування податкового кредиту.

В той же час, колегією критично оцінюються доводи апелянта відносно того, що діючим законодавством не передбачено норм, якими б було регламентовано порядок складення товарно-транспортних накладних із вичерпним переліком реквізитів, а також щодо необов'язковості в даному випадку наявності товарно-транспортних накладних, з огляду на наступне.

Так, зокрема судом першої інстанції, враховуючи специфіку предмету договору, вірно вказано, що ряд нормативно-правових актів (Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-ІІІ, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), затверджені Наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, та Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306) визначають товарно-транспортну накладну обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363 (зі змінами та доповненнями), товарно-транспортна накладна (ф. № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох примірників, Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники ТТН підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її примірники. Перший примірник ТТН залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби - печаткою або штампом), передаються перевізнику.

Отже, незалежно від того, залучав експедитор до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування інших осіб чи не залучав, при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом повинно бути документальне підтвердження такого перевезення, зокрема товарно-транспортна накладна.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини та досліджені докази, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту задіяння в процесах вантажних перевезень ПП «СВЦ «Шлях» як експедитора або перевізника, а відтак і реального здійснення господарських операцій за договором транспортного експедирування від 13.05.2011 № 13/5 укладеного між позивачем (замовник) та Приватним підприємством «Сервісно-Виробничний Центр «Шлях», у зв'язку з чим, на думку колегії суддів, податковим органом було правомірно донараховано позивачу суми податку на додану вартість та суми податку на прибуток із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Транс-С" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Транс-С" до Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління Міндоходів у Черкаській області, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватного підприємства "Сервісно-виробничий центр "Шлях" про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення , а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.А. Губська

Суддя А.Б. Парінов

Суддя О.О. Беспалов

Повний текст ухвали складено 07 квітня 2014 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.