Рішення

від 08.04.2014 по справі 2-11/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-11/12 Головуючий у І інстанції Медведєв К.В. Провадження № 22-ц/780/2194/14 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Категорія 18 08.04.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

8 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Лащенка В.Д., Малорода О.І.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом та, з урахуванням збільшених вимог, просила визнати недійсними договори дарування земельної ділянки кадастровий номер 3221487001:01:027:0018, та житлового будинку, що розташовані по АДРЕСА_1, укладені 1 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (спадкоємницею якої є відповідач ОСОБА_1) та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначила, що перебувала з ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 1984 року по день його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 Дітей в них не було, батьки чоловіка давно померли, тому вона являлася спадкоємцем першої черги. За життя чоловікові на праві приватної власності належали земельна ділянка кадастровий № 3221487001:01:027:0018 та житловий будинок, що розташовані по АДРЕСА_1.

У чоловіка з його рідною сестрою ОСОБА_4 впродовж останніх п'яти років склалися неприязні стосунки з приводу вказаного майна. В червні 2007 року чоловік захворів на рак підшлункової залози. З 12 червня 2008 року йому для пригнічення болю були призначені медичні препарати, що містять наркотичну речовину. В результаті вживання вказаних препаратів його поведінка стала неадекватною. За декілька днів до смерті чоловіка, його, без відома позивача забрала до себе додому ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 працівники швидкої медичної допомоги забрали від останньої ОСОБА_3, який перебував в критичному стані, до лікарні, де він цього ж дня і помер. Коли позивач після смерті чоловіка почала оформляти спадщину, дізналась, що вказані земельна ділянка та будинок були подаровані чоловіком ОСОБА_4 за декілька днів до смерті. Проте ОСОБА_2 вважає, що вказані договори дарування є недійсними, оскільки були вчинені ОСОБА_3 в момент, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними.

Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2014 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 3221487001:01:027:0018, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений 1 липня 2008 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 за реєстровий № 3944.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений 1 липня 2008 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 за реєстровий № 3940.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою суду від 4 лютого 2014 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, 14 лютого 2014 року відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

2 квітня 2014 року від представника позивача - ОСОБА_7 до апеляційного суду надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому порушено питання про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так судом встановлено та підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ОК № 128179, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області 15 липня 2008 року, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3

За життя, а саме 24 лютого 1984 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб та присвоєно останній прізвище «ОСОБА_2», що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії ІІ-БК № 465636, виданого Васильківським міським відділом ЗАГСу Київської області 24 лютого 1984 року.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 819277-72952, від 6 листопада 2007 року, земельна ділянка площею 0,2120 га, кадастровий № 3221487001:01:027:0018, належала ОСОБА_3 на праві власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на підставі договору дарування 1/2 частини земельної ділянки № 1974 від 31 серпня 2007 року бланк ВЕХ № 484379.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 18 лютого 2000 року, реєстровий № 295 та договором дарування частини житлового будинку від 31 серпня 2007, реєстровий № 1970, ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 1 липня 2008 року, реєстровий № 3940, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 1 липня 2008 року, реєстровий № 3944, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,2120 га, кадастровий № 3221487001:01:027:0018, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд розташовану на території АДРЕСА_1

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з посиланням на акт додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи, виходив з того, що ОСОБА_3 у період підписання спірних договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку страждав на психічний розлад, й наявні у нього порушення психічної діяльності у зазначені періоди часу істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, обмежуючи цю здатність.

Однак колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтується на матеріалах справи і зроблені в результаті неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У відповідності до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику у цивільних справах про визнання правочинів недійсними» з подальшими змінами та доповненнями, правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК.

Згідно вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ч. 6 ст. 147 ЦПК України, висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Отже підставою для задоволення даного позову в сукупності з іншими належними та допустимими доказами може бути встановлення в ході судово-психіатричної експертизи лише такого стану особи, коли вона повністю не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними.

Суд першої інстанції проаналізував лише акт додаткової посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 666 від 19 серпня 2013 року, згідно якого в період підписання договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку від 1 липня 2008 року ОСОБА_3 страждав на психічний розлад у вигляді стану вираженої (глибокої) астенії, соматогенно обумовленої раком підшлункової залози з метастазами та інтоксикацією, при цьому наявні у нього порушення психічної діяльності у зазначені періоди істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, обмежуючи цю здатність.

Однак експертиза не дала однозначного висновку про те, чи усвідомлював ОСОБА_3 значення своїх дій та (або) чи міг керувати ними під час вчинення правочину 1 липня 2008 року.

Тобто місцевий суд, незважаючи на те, що в матеріалах справи мається акт посмертної судово-психіатричної експертизи № 705 від 7 вересня 2009 року, яка на аналогічні питання дала чітку ствердну відповідь, що ОСОБА_3 на момент підписання спірних договорів дарування 1 липня 2008 року міг розуміти (усвідомлювати) значення своїх дій та керувати ними, не звернув уваги, що експерти в ході проведення вищевказаної експертизи не дали чіткої відповіді на питання, поставленні перед експертами в ухвалі від 11 липня 2012 року.

Також в ході проведення додаткової експертизи, експерти відповідали на питання, аналогічні питанням первісної експертизи, та користувалися тим же обсягом медичної документації та матеріалів цивільної справи, оскільки на неодноразові запити до суду про надання додаткової документації відповіді до експертної установи не надходило, а деякі з яких були направлені пізніше, ніж була проведена експертиза.

Згідно з роз'ясненими, що містяться в. п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», у випадках, коли в справі щодо одного і того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок.

За наявності розходжень між висновками експертиз суд має право призначити повторну експертизу або мотивовано відкинути один із висновків та покласти в основу рішення інший.

З огляду на це, ухвалюючи рішення про визнання спірних догорів дарування недійсними, в основу якого покладено акт додаткової посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 666 від 19 серпня 2013 року, і відхиляючи експертний висновок № 705 від 7 вересня 2009 року, суд першої інстанції у порушення процесуальних норм права - ст.ст. 212-214, ч. 7 ст. 147 ЦПК України не дав оцінки висновкам експертиз і не навів мотивів, з яких він відхилив один з таких висновків, а також не дав оцінки висновку експертизи з точки зору його ясності, повноти та обґрунтованості й не обговорив питання про можливість призначення додаткової або повторної судово-психіатричної експертизи, при цьому фактично не визначився з тим чи усвідомлював ОСОБА_3 під час вчинення правочинів значення своїх дій та (або) чи міг керувати ними.

Разом з тим, порушуючи вимоги процесуального закону про належне повідомлення учасників процесу, суд не перевірив доводи відповідача про невідповідність акту додаткової посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 666 від 19 серпня 2013 року вимогам ч. 3 ст. 147 ЦПК України у зв'язку з його недостатнім обґрунтуванням, невідповідністю матеріалам справи щодо психічного стану ОСОБА_3, відсутністю в ньому докладного опису проведених досліджень, сумнівністю й неконкретністю його висновків.

При вирішення спору, судом не було проаналізовано покази свідків, які були допитані в судових засіданнях, зокрема, нотаріуса ОСОБА_6, який посвідчував спірні договори дарування, техніка БТІ ОСОБА_14., яка робила обстеження будинку безпосередньо перед укладенням договорів, лікаря ОСОБА_15, медсестри ОСОБА_5, лікаря ОСОБА_12, свідка ОСОБА_13

Всі вищевказані особи показали, що нічого неадекватного в поведінці ОСОБА_3 в період, який безпосередньо передував укладенню спірних договорів дарування, не помітили. Крім того, свідок ОСОБА_13 бачила ОСОБА_3 1 липня 2008 року, після підписання спірних договорів, його привіз додому якийсь чоловік. ОСОБА_3 її впізнав, але сказав, що почуває себе погано.

Таким чином оцінюючи всі здобуті судом докази та встановлені факти, колегія суддів вважає, що позивачем не надано доказів та не доведено в судовому засіданні тих обставин, які вказують на можливість визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку, що розташовані по АДРЕСА_1, укладені 1 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з підстав передбачених положеннями ст. 225 ЦК України.

Тому відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України ухвалене в справі рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивача стягуються судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної скарги в сумі 121,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 121,80 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: